Функції та основні принципи кредиту . Оцінка кредитоспроможності позичальника.

Кредит – це форма позичкового капіталу (в грошовій або товарній формах), що надається на умовах повернення і обумовлює виникнення кредитних відносин між тим, хто надає кредит, і тим, хто його отримує. Принципи кредиту:

Принцип терміновості – кредит має бути погашений у визначений термін.

Пр. повернення – кредит має бути погашений у термін зазначений кредитною угодою.(строкові кредити, пролонговані, прострочені)

Цільовий характ ер – кредит надається підприємству на строго визначені цілі (кредит для фін-ня оборотного, основного капіталу, торгівельно-посередницьких операцій)

Принцип забезпечення кредиту – наявність у п-ва юридично оформлених документів, що гарантують своєчасне повернення кредиту (заставне зобов’язання, договір-гарантія, договір-поручительство)

Принцип платності – п-во має внести в банк визначену плату за користування кредиту.

Кредитоспроможність – оцінена кредитором наявність у позичальника передумов для одержання кредиту і його повернення у визначений термін за обумовлену плату.

Характеристика позичальників за класами кредитоспроможності:

Клас А -ризик відсутній, без ризикові позики. Має дуже хорошу репутацію позичальника.

Клас Б – з мінімальним ризиком. Репутація надійного позичальника.

В – з середнім ризиком. Позичальник має позитивну репутацію.

Г – з високим ризиком. Погана репутація.

Д – з максимальним ризиком. З незадовільною репутацією.

Оцінка платоспроможності позичальниказа якісними показниками:

1. надійність позичальника у поверненні кредитних ресурсів, яка встановлюється його кредитною історією.

2. перспективи д-сті п-ва з позиції конкурентоспроможності його продукції.

3. Якість виробничого менеджменту

4. Якість кадрового менеджменту в частині забезпечення п-ва висококваліфікованими кадрами

5. 5. Оцінка стабільності внутрішнього середовища п-ва.

Суб’єкти кредитних відносин – кредитор (хто надає кредит) і позичальник (хто бере кредит). Об’єкти короткострокових кредитних відносин:

· виробничі запаси (сировина,, запасні частини, паливо, інструмент);

· незавершене виробництво та напівфабрикати власного виробництва;

· витрати майбутніх періодів (сезонні витрати, витрати на освоєння нових виробів);

· платіжні та розрахункові операції з постачальниками й покупцями.

Об’єкти довгострокового та середньострокового кредитування – це капітальні вкладення:

· пов’язані з реконструкцією підприємства; для технічного переозброєння;

· для упровадження нової техніки; для удосконалення технології виробництва;

· для інших витрат, що приводять до збільшення вартості основних засобів.

66.Структура активів комерційного банку.

Активи комерційного банку - напрямки розміщення і використання ресурсів комерційного банку. Банківські активи утворюються в результаті активних операцій банку, тобто розміщення власних і залучених коштів з метою одержання доходу, підтримки ліквідності і забезпечення функціонування банку. Активи КБ поділяють: готівка та прирівняні до неї кошти, цінні папери, кредити, основні засоби та інші активи. Як і структура пасивів, структура активів банку значною мірою обумовлюється економічною ситуацією в країні, репутацією банку, стратегією, яку він намагається реалізувати на ринку, та специфікою менеджменту. В цілому структура банківських активів така. Готівка та прирівняні до неї високоліквідні активи становлять 5—10% загальної суми активів; інвестиції в ЦП— 5—25%; кредитний портфель — 50—80% усіх активів. Частка ОЗ у загальній сумі активів незначна і становить 3—6%.Готівку та інші високоліквідні активи назив. первинними резервами банку і викор. насамперед для забезпечення потреб у готівці при вилученні депозитів чи наданні позик. До цієї категорії активів належать готівка, банківські метали, кошти на коррахунках у інших банках та в центральному банку, готівка в процесі інкасації, резервив центральному банку. Банки намагаються тримати обсяг найліквідніших активів на мінімальному рівні для забезпечення потреб у ліквідних коштах і вимог центрального банку, оскільки такі активи, як правило, неприбуткові або приносять незначний дохід.ЦП банку поділяють на ліквідні ЦП, призначені для перепродажу, та інвестиційні ЦП, що придбаваються банком для подальшого володіння ними. Ліквідні ЦП назив. вторинними резервами і використовують переважно для отримання доходу від їх перепродажу та для забезпечення ліквідності банку. При формуванні портфеля ліквідних цінних паперів банки часто надають перевагу державнимборговим зобов'язанням як найменш ризиковим та найбільш ліквідним. Інвестиційні цінні папери призначаються для отримання доходу від володіння ними і є менш ліквідними і більш прибутковими, ніж цінні папери, що призначені для перепродажу. Кредитний портфель банку становить більшу частину активів і приносить більшу частину доходу банківській установі. Кредити банку є тими активами, ринкова вартість яких найважче піддається оцінюванню. Неправильне визначення ринкової вартості кредитів та якості кредитного портфеля призводить до формування резервів, неадекватних реальній якості кредитів і до завищення або заниження величини власного капіталу банку. Найбільш ліквідними активами банку є готівка та прирівняні до неї кошти. Менш ліквідними активами виступають ліквідні цінні папери та короткострокові кредити, надані іншим банкам. Саме ці групи активів входять до первинних та вторинних резервів банку і визначають рівень його ліквідності. Ще нижчий рівень ліквідності мають інвестиційний та кредитний портфелі банку. Найменш ліквідними вважають ОЗ та нематеріальні активи. Причому нематеріальні активи банку як активи, що часто мають нульову ринкову вартість, як правило, не враховуються при оцінюванні чистих активів та власного капіталу банку. Поділ активів за ступенем ризику здійснюють для того, щоб банк міг сформувати достатній за величиною власний капітал та резерви на покриття можливих втрат за ризиковими активами. Формування власного капіталу та резервів без урахування ступеня ризику активів може призвести у разі надлишкових резервів до неефективного використання ресурсів банку, у разі недостатніх резервів — до втрат, які банк не зможе поглинути, та до банкрутства. Для активів різного ступеня ризику встановлюються коефіцієнти ризику від 0 для безризикових активів до 1 для активів з максимальним ступенем ризику. Як правило, виділяють п'ять груп активів з коефіцієнтами ризику 0; 0,05; 0,2; 0,5 та 1. Найбільшу частку в активах КБ становлять, прибуткові активи — позики та довгострокові інвестиції в цінні папери. Ці дві групи активів відрізняються від резервів, описаних вище, значно нижчим ступенем ліквідності, проте для забезпечення рентабельної роботи керівництво банку прагне до збільшення частки цих груп в активах банку.. Вкладення в основні засоби — це найдовгостроковіші активи банку, без яких не можливе нормальне функціонування кредитно-фінансової установи. Як і будь-якій організації, комерційному банку необхідні приміщення, меблі, технічні засоби. Ця група активів не дає безпосередньо ніякого прибутку, проте без них не можлива організація роботи з моменту його створення.

 

67. Формування та використання прибутку комерційних банків. Показники прибутковості.

Одна з основних цілей комерційних банків - це одержання прибутку, що є джерелом виплати дивідендів акціонерам (пайовикам), створення фондів банку, базою підвищення добробуту працівників банку і т.д. Прибуток банку представляє різниця між його валовим доходом і витратами. Відповідно до діючої методики комерційні банки визнач. прибуток або збитки від своєї діяльності щокварталу, в останній операційний день кварталу. Протягом кварталу доходи і витрати враховуються наростаючим підсумком. Розподіл прибутку банку здійснюється за підсумками діяльності за рік відповідно до рішення загальних зборів акціонерів банку. Протягом року прибуток, як правило, розподіл. у виді авансу на основі встановлених зборами акціонерів пропорцій. У залежності від податк. законодавства банки сплачують податки в державний і місцеві бюджети з прибутку або з доходу. Природно, застосовувана методика стягування податків впливає як на розмір, так і на порядок розподілу прибутку.Після сплати податків і штрафів, що накладаються податковою інспекцією, НБУ й інших органів з, прибутку банку виробляються відрахування в його резервний фонд у розмірі не нижче 5 % прибутку, що залишається в розпорядженні банку. Потім виробляються відрахування у фонди економ.стимулювання банку, на благодійні і спонсорські заходи, на виплату винагороди керівництву банку. Із суми, що залишилася, виплач. дивіденди акціонерам. Якщо і після цього залишається нерозподіл. прибуток, він може бути спрямована на індексацію акцій або ж на приріст статутного фонду банку.Збитки банку за підсумками діяльності за рік покриваються за рахунок його резервного фонду, а при його недостатності - за рахунок зменшення статутн. фонду. При збитковій діяльності банку акціонерами (пайовиками) або Національним банком України вирішується питання про доцільність його подальшого функціонування - збереженні, реорганізації або ліквідації.Формування прибутку КБ визнач. специфікою цього комерційного п-ва, навкруги операцій, а також діючою с-мою обліку.За закордонними стандартами обліку і звітності кінцевим фінансовим результатом діяльності банку є чистий прибуток. Вона являє собою залишок доходу після покриття всіх загальнобанківських витрат, сплати податків, відрахувань у фонди. Відмінності чистого прибутку від балансової зв'язані також з іншою методикою відображення в доході і витраті банку процентних платежів.У формі звіту про прибуток за світовими стандартами доходи та витрати, що формують прибуток, групуються не тільки за змістом, але і за принципом стабільності. Виділяються блок процентної маржі, блок безпроцентних доходів і витрат, блоки нестабільних джерел прибутку. Така форма звітності про прибуток дозволяє бачити динаміку кінцевого фін. результату, виявити основний фактор приросту або падіння прибутку, оцінити джерела збільшення чистого прибутку з якісної сторони. Позитивні висновки можна зробити у випадку приросту чистого прибутку за рахунок стабільних джерел. Прибуток є найважливішим показником оцінки д-сті КБ. Вона викор. аналітиками для визначення рейтингів банків на основі їхніх балансів.

 

68. Порядок відкриття, реєстрації та ліцензування комерційних банків в Україні.

Комерційні банки – основна ланка кредитної системи країни, у яку входять кредитні установи, що здійснюють різноманітні банківські операції для своїх клієнтів на засадах комерційного розрахунку. Для цього вони використовують не тільки свій власний капітал, але і залучений фінансовий капітал у виді внесків, депозитів, міжбанківських кредитів та інших джерел. Причому залучені засоби, як правило, значно перевищують обсяг власного капіталу комерційних банків.Спочатку комерційні банки створювалися переважно як галузеві. Деякі банки виникли як дочірні банки державних спеціалізованих банків. Надалі акціонерами чи пайовиками комерційних банків усе більше ставали різні комерційні структури і приватні особиПоступово статус комерційних одержали колишні державні спеціалізовані банки. Порядок створення і діяльності комерційних банків регламентується законами України "Про банки і банківську діяльність", "Про господарські товариства", "Про цінні папери і фондову біржу", "Про підприємництво", "Про аудит", "Про іноземні інвестиції", "Про заставу" і іншими, а також Тимчасовим положенням про порядок створення, реєстрації комерційних банків і здійснення наглядом над їхньою діяльністю, затвердженим Правлінням Національного банку України 17 липня 1992 року.Засновниками, акціонерами комерційних банків можуть бути українські й іноземні юридичні і фізичні особи, за винятком Рад народних депутатів усіх рівнів, їхніх виконавчих органів, політичних і профспілкових організацій, союзів і партій, суспільних фондів, комерційних банків. Ними також не можуть бути громадяни наступних категорій: військовослужбовці, посадові особи органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, арбітражного суду, державного нотаріату, органів державної влади і управління, покликаних здійснювати контроль за діяльністю підприємств. Засновниками банків не можуть бути особи, яким заборонено займатися підприємницькою діяльністю до закінчення терміну, встановленого вироком суду, особи, що мають судимість за грабіжництво, хабарництво й інші корисливі злочини.Необхідно забезпечити банк приміщеннями з обладнаним касовим вузлом, пристроєм охоронної і пожежної сигналізації, спеціальних каналів зв'язку, постом міліції, обчислювальною й іншою банківською технікою і так далі. Засновники банку (незалежно від того, у виді якого товариства він організується) повинні укласти між собою договір, що визначає порядок здійснення ними спільної діяльності, відповідальності перед особами, що підписалися на акції, і третіми особами. Засновники також несуть відповідальність по зобов'язаннях, що виникло до реєстрації банку Національним банком України. Для реєстрації комерційного банку його рада представляє в двотижневий термін після перевірки фінансового стану засновників у регіональне управління Національного банку України наступні документи: заява про реєстрацію статуту банку за підписом голови ради; установчий договір, підписаний засновниками банку і завірений їх печатками (для юридичних осіб) чи нотаріально (для фізичних); устав банку, затверджений установчими зборами і підписаний головою ради; протокол установчих зборів; економічне обґрунтування створення банку, включаючи розрахунковий баланс і розрахунок плану доходів, витрат, прибутку на кінець першого року його діяльності; бухгалтерські баланси засновників, акціонерів; висновок аудиторської організації, що має ліцензію Національного банку України, про фінансовий стан засновників; інформацію про професійну придатність голови правління і головного бухгалтера, рекомендованих засновниками; копії платіжного документа про внесення плати за реєстрацію; копію звіту про проведення відкритої підписки на акції зі списком акціонерів; довідку про наявність необхідного приміщення для банку (якщо воно орендовано, те і договір оренди на термін не менш 5 років). Зміст кожного з документів визначено Тимчасовим положенням про порядок створення, реєстрації комерційних банків і здійснення нагляду за їхньою діяльністю. Отриманий від регіонального керування висновок із зазначеними вище документами представляється в Національний банк України для реєстрації, що повинна бути здійснена в місячний термін з моменту одержання заяви.

КБ можуть відкривати свої філії і представництва як на території України, так і за її межами на підставі письмової згоди регіонального управління Національного банку України. Необхідною умовою їхнього відкриття є повна оплата заявленого статутного фонду банку. Реєстрація філії виробляється регіональним управлінням НБУ протягом місяця з дня одержання всіх необхідних документів. Державна реєстрацiя банкiв здiйснюється НБУ вiдповiдно до вимог цього Закону та нормативно-правових актiв НБУ.

Уповноваженi засновниками банку особи подають НБУ для держ. реєстрацiї такi док-ти:

1) заяву про реєстрацiю банку; 2) установчий договiр; 3) статут банку; 4) рiшення про створення банку (протокол установчих зборiв) або Постанову КМУ про створення державного банку;Реєстрацiя банкiв здiйснюється шляхом внесення вiдповiдного запису до Державного реєстру банкiв, пiсля чого банк набуває статусу юридичної особи.НБУ видає банку свiдоцтво про його державну реєстрацiю за встановленою ним формою. 5) бiзнес-план, що визначає види дiяльностi, якi банк планує здiйснювати на найближчий рiк, та стратегiю дiяльностi банку на найближчi три роки згiдно iз встановленими НБУ вимогами; 6) iнформацiю про фiнансовий стан учасникiв, якi матимуть iстотну участь у банку. У разi коли засновником банку є юридична особа, надається iнформацiя про членiв ради директорiв i осiб, якi мають iстотну участь у цiй юридичнiй особi; 7) бухгалтерську i фiнансову звiтнiсть за останнi чотири звiтних перiоди (квартали) 8) вiдомостi про кiлькiсний склад спостережної ради, правлiння (ради директорiв), ревiзiйної комiсiї;

9) копiю платiжного док-та про внесення плати за реєстрацiю банку, що встановл. НБУ; 10) нотарiально завiренi копiї установчих документiв учасникiв, якi є юридичними особами та матимуть iстотну участь у банку; 12) вiдомостi про професiйну придатнiсть та дiлову репутацiю голови та членiв правлiння (ради директорiв) i головного бухгалтера банку.НБУ у тижневий термiн з дати подання документiв для державної реєстрацiї банку вiдкриває тимчасовий рахунок для накопичення пiдписних внескiв засновникiв та iнших учасникiв банку.Рiшення про державну реєстрацiю банку або про вiдмову в державнiй реєстрацiї банку приймається НБУ не пiзнiше тримiсячного строку з моменту подання повного пакета документiв, зазначених у цiй статтi.НБУ може вимагати вiд заявника виправлення недолiкiв у поданих документах. Комерційні банки (юридичні особи) мають право здійснювати банківські операції тільки після отримання відповідної ліцензії НБУ. Філії КБ здійснюють банківські операції за наявності відповідно оформленого доручення головного банку і дозволу регіонального управління НБУ за місцезнаходженням філії банку.НБУ надає банкам ліцензію на здійснення низки операцій з готів­кою, розрахункових, активних, пасивних, операцій з валютними цін­ностями та інших.НБУ видає новоствореним банкам ліцензії на здійснення банків­ських операцій за умови, що вони мають:— професійно придатних перших керівних осіб банку (голову правління та гол.о бухгалтера.— підрозділ, який виконуватиме відповідні банк. операції,— відповідні внутрішні документи банку, що регламентуютьздійснення банком діяльності, яка ліцензується НБУ;— необхідне обладнання, комп'ютерну техніку, прог­рамні продукти та засоби зв'язку— приміщення банку, що відповідає вимогам.Для отримання ліцензії новоствореними банками подаються такі док-ти до НБУ: — клопотання банку про надання ліцензії на здійснення банк. операцій;— бізнес-план банку на перші 3роки його д-сті;— професійна придатність керівників відповідних підрозділів;— висновок регіонального управління НБУ щодо технічної гото­вності та забезпеченості кваліфікованими кадрами.Рішення про надання ліцензії ухвалює Комісія з питань нагляду і регулювання діяльності банків.

 

69. Структура пасивів комерційного банку.

Ресурси кожного комерційного банку мають конкретну структуру, тобто співвідношення між власними, залученими та запозиченими коштами. Ця структура складається насамперед під впливом конкретних умов: універсалізації чи спеціалізації банку, його кредитної тактики і стратегії, позицій на грошово-кредитному ринку, обсягу продуктів і послуг, які пропонуються клієнтам. Під впливом змін у регулюванні банківської діяльності, зрушень у макро- й мікроекономічній динаміці, можливості формування ресурсної бази комерційного банку не залишаються стабільними. Враховуючи це, актуальним є моделювання кожним комерційним банком шляхів і джерел ресурсного забезпечення його діяльності.

Аналіз структури пасивних операцій банку може бути якісним і кількісним і включає аналіз структури власних коштів і аналіз структури залучених та запозичентх коштів.

Якісний аналіз структури власних коштів комерційного банку дозволяє виділити джерела їх формування. Власні кошти банків складаються із фондів: статутного, резервного, страхового, інших фондів та нерозподіленного прибутку. Аналіз власних коштів має важливе значення, бо вони служать забезпеченням зобов’язань банку. Окрім власних банк широко використовує залучені кошти, за рахунок яких формується більша частина активів.

Аналіз власних і залучених ресурсів починають з оцінки їх структури вцілому і по кожній групі. При цьому слідкують, як складається співвідношення між власними та залученими ресурсами і темпами їх росту. Наступним етапом аналізу є оцінка стану власних коштів банку та їх складових частин.

Управління банківськими ресурсами – це діяльність, яка пав’язана з залученням грошових коштів вкладників та інших кредиторів, визначенням величини та відповідної структури джерел грошових коштів і їх розташування.

Слід підтримувати таку структуру пасивів, яка б забезпечувала певне співвідношення власного та позикового капіталу, що дає змогу підтримати ефективність банківської діяльності.

Надмірна наявність залучених коштів посилює ризик і підвищує потенційну загрозу неплатоспромож-ності комерційного банку, а також можливість потрапити під контроль інших комерційних банків та кредиторів, що може дозволити останнім впливати як на поточну діяльність, так іна проведення банком кредитної політики в цілому.

Якісне обслуговування багато в чому залежить від кваліфікації апарату банку, який повинен врахувати не лише свої власні інтереси, а й інтереси клієнтів.

Перед комерційними банками постає завдання ефективного розташування ресурсів, яке б надало банку прибуток, а для досягнення цього комерційний банк повинен підтримувати

У практиці зарубіжного менеджмента управління пасивами є самостійним напрямком, в процесі якого вирішуються наступні завдання:

не допускати наявності в банку коштів, які не приносять доходу, окрім тієї частини, яка забезпечує формування обов’язкових резервів;

сформувати необхідні кредитні ресурси для виконання банком відповідних зобов’язань перед клієнтом і розвитку активних операцій;

забезпечити отримання банком прибутку за рахунок залучення «дешевих» ресурсів.[12,27]

Кожне із цих завдань має свої особливі способи і методи вирішення. В управлінні операцій по залученню вільних грошових коштів важливе значення має якість обслуговування клієнтів – наявність інформації про умови залучення грошових коштів у вклади, швидкість обслуговування, добре відношення до клієнта.