Смаковий і нюховий аналізатори.

Значення смакового аналізатора заключається в апробації їжі при дотику її із слизистою оболонкою порожнини рота.

Периферичний відділ смакового аналізатора представлений рецепторами, закладеними в епітелії слизистої оболонки ротової порожнини. Вони отримали назву смакових рецепторів. Адекватними подразниками цих рецепторів являються смакові речовини різної якості. Нервові імпульси, які виникли в рецепторах смаку, по провідниковому шляху, головним чином блукаючим, лицевим і язикоглоточним нервами, поступають в мозковий кінець аналізатора, який знаходиться, по деяким даним, в ближньому сусідстві з кірковим відділом нюхового аналізатора. В мозковому відділі аналізатора виникають різні смакові відчуття.

Смакові рецептори зосередженні, в основному, на сосочках язика. Більше всього смакових рецепторів є на кінчику язика, краях і в задній частині язика. Смакових рецепторів немає на середині язика і його нижній поверхні. Рецептори смаку знаходяться також на задній стінці глотки, мякому піднебінні, мигдалинах, надгортаннику.

Існує велика спеціалізація смакових сосочків в сприйнятті хімічних подразників, які обумовлюють неоднакові смакові відчуття (гірьке, солодке, кисле, солоне). Так, при локальному нанесенні різних речовин на окремі сосочки язика показано, що подразнення одних сосочків викликає відчуття тільки солодкого смаку, інших тільки гіркого и т.д. Разом з тим є сосочки, збудження яких супроводжується двома або трьома смаковими відчуттями.

Щоб виникли смакові відчуття, подразнююча речовина повинна знаходитись в розчиненому стані. Про це свідчить слідуючий дослід. Якщо витерти насухо марлевою салфеткою язик і помістити на нього порошкоподібну речовину(соль або сахар), то смакові відчуття (соленого і солодкого) виникають не відразу, а через декілька хвилин після нього того, як речовина розчиниться у виділеній слюні.

Для виникнення відчуття смаку має значення подразнення не тільки смакових, але і нюхових рецепторів, а також дотіковіх, больових і температурних рецепторів ротової порожнини. За рахунок цього виникає відчуття „їдкого”, „в’яжучого”, „терпкого смаку”.

Нюховий аналізатор приймає участь в визначені запахів, зв’язаних з виникненням в навколишньому середовищі пахучих речовин.

Периферичний відділ аналізатора виникає нюховими рецепторами, які знаходяться в слизовій оболонці порожнини носа. Специфічними подразниками нюхових рецепторів являються хімічні речовини різної природи. Від нюхових рецепторів нервові імпульси по провідниковому відділу – нюховому нерву – поступають в мозковий відділ аналізатора – область крючка і гіппокампа лімбічної системи. В кірковому відділі аналізатора виникають різні нюхові відчуття.

Рецептори нюху зосереджені в області верхніх носових ходів. Вони знаходяться між циліндричними опорними клітинами. На поверхні нюхових клітин є війки, які постійно знаходяться в русі. Це збільшує можливість їх контакту з молекулами пахучих речовин. Нюхові рецептори являються спеціалізованим апаратом, який збуджується за рахунок якихось якостей молекул пахучих речовин. Рецептори нюху дуже чутливі.так, для отримання відчуття запаху необхідно щоб було збуджено 40 рецепторів клітин, при чому на кожну із них повинно діяти всього одна молекула пахучої речовин.

Відчуття запаху залежить від хімічної структури і від концентрації пахучої речовини в повітрі. Крім того, на інтенсивність нюхового відчуття впливає швидкість току повітря через ніс. Чим більша швидкість постування в ніс повітря з пахучою речовиною, тим сильніше відчуття запаху.

У нюхових рецепторах найбільш виражена здатність до адаптації, за рахунок якої знижується їх чутливість до дії пахучих речовин. Відчуття запаху при однай і той же концентрації пахучої речовини в повітрі виникає лиш в перший момнтйого дії на нюхоів клітини. Далі відчуття запаху послаблюється. Разом з тим адаптація проявляється тільки по відношенню до конкретного запаху и може не розповсюджуватися на інші пахучі речовини.

Кількість слизу в порожнині рота також впливає на збудженість нюхових рецепторів. При підвищеному виділенні слизи, наприклад під час нежиті, відбувається зниження чуйності рецепторів нюху до пахучих речовин.

Дотиковий і температурний аналізатор

Дотиковий і температурний аналізатори функціонують в тісному взаємозв’язку один з одним. Діяльність дотикового аналізатора зв’язана з відмінністю різних впливі, які діють на шкіру – дотик, тиск.

Дотикові рецептори, які знаходяться на поверхні шкіри і слизистих оболонках порожнини рота і носа, утворюють периферичний відділ аналізатора. Вони збуджуються при дотику до них або тиску на них. Провідниковий відділ дотикового аналізатора представлений чутливими нервовими волокнами, які ідуть від рецепторів спинний (через задні корешки і задні стовби), поздовжній мозок, зорові бугрі і нейроні ретикулярної формації. Мозковий відділ аналізатора – задня центральня звивина. В ньому виникають дотикові відчуття.

До тактильних рецепторів відносяться осязательні тільця (мейсснерові), які знаходяться в судиннах шкіри, і осязаиельні меніски (меркелеві диски), які є в великій кількістю на кінчиках пальців і губ. До рецепторів тиску відносяться пластинчасті тільця (Пучіні), які зосереджені в глибоких шарах шкіри, в сухожиллях, зв’язках, брюшині, брижейці кишечника.

В різних місцях шкіри дотикова чутливість проявляється в неодинокій ступені. Так, вона найбільш висока на поверхні губ, носа, язика, а на спині, подошві стоп, животі виражена в меншій ступені.

Температурний аналізатор

Його значення складається в визначені температури зовнішнього і внутрішнього середовища організму.

Периферичний відділ цього аналізатора утворений терморецепторами. Температура навколишнього середовища збуджує терморецептори, зосереджені на шкірі, на роговій оболонці ока, в слизових оболонках. Зміна температури внутрішнього середовища організму приводить до збудження температурних рецепторів, розміщених в гіпоталамусі. Провідниковий відділ аналізатора представлений спиноталамичним шляхом, волокна якого закінчуються в ядрах зорових бугрів і нейронах ретикулярної формації ствола мозку. Нервові імпульси, які виникли в терморецепторах, по вказаному провідниковому відділу поступають в мозковий кінець аналізатора – задню центральну звивину кори великого мозку, де формуються температурні відчуття.

Розрізняють терморецептори, які сприймають холод і тепло. Теплові рецептори представлені тільцями Руфіні, холодові – колбами Краузе. Голі закінчення аферентних нервових волокон також можуть виповнювати функції холодових і теплових рецепторів. Терморецептори в шкірі розташовуються на різній глубині: більш поверхностно знаходяться холодові, глибше – теплові рецептори. Внаслідок цього часу реакції на холодові подразники менше, ніж на теплові. Термррецептори згруповані в певних точках поверхні тіла людини, при цьому холодових точок значно більше, ніж теплових. Вираженість відчуття тепла і холоду залежить від місця нанесеного подразника, величини подразнювальної поверхні і оточуючої температури.

Внутрішні аналізатори

Вестибулярний аналізатор.

Бере участь в регуляції положення і руху тіла в просторі, в підтриманні рівноваги, а також має відношення до регуляції м’язового тонусу.

Периферичний відділ аналізатора представлен рецепторами, розміщеними в вестибулярному апараті. Вони збуджуються при зміні швидкості обертального руху, прямолінійному прискорені, зміні направлення сили тяжіння, вібрації. Нервові імпульси виниклі в вестибулярних рецепторах, поступають по провідниковому шляху – вестибулярному нерву в мозковий відділ аналізатора. Останній розташований в передніх відділах вискової долі кори великого мозку. В результаті збудження нейронів цього відділу кори виникають відчуття, які дають уявлення про положення тіла і окремих його частин тіла в просторі, що дає змогу збереження рівноваги і підтримує певну позу тіла в покої при русі.

Вестибулярний апарат складається із передвіря і трьох напівкружних каналів внутрішнього вуха. Напівкружні канали – це вузькі ходи правильної форми, які розташовуються в трьох взаємно перпендикулярних площинах. Верхній, або передній, канал лежить у фронтальній, задній – в сагітальній, а зовнішні – в горизонтальній площинах. Один кінець кожного каналу колбоподібно розширений і називається ампулой.

Передвіря вестибулярного апарату складається із двох частин сферичного мішочка, розміщеного ближче до равлика внутрішнього вуха, еліптичного мішочка (маточки), розміщеного ближче до напівкружних кналів.

В мішочку і маточці передвіря є підвищення, які називаються плямами. В них зосереджені рецепторні клітини. На поверхні рецепторних клітин знаходяться більша кількість мікроскопічних кристалічних утворень, які складаються із карбонату кальцію. Ці утворення називаються отолитами. Вони приймають участь в збудженні рецепторних клітин. При зміні положення голови, наприклад при її нахилі, змінюється тиск отолитів на рецепторні клітини, що викликає їх збудження. В ампулах перетинчастих напівкружних каналах також є рецепторні клітини. Вони зосереджені в певних місцях, які називаються – ампулярними кристами. Збудження рецепторних клітин відбувається за рахунок переміщення ендолімфи каналів.

Підвищення активності вестибулярного аналізатора виникає тільки при прискорені або уповільненим обертальним, а бо прямолінійним рухом, то є лиш під впливом змін швидкості руху тіла. Рівномірний рух без прискорення або уповільнення не викликає подразнення рецепторів вестибулярного апарату. Подразнення отолітових рецепторів або ж рецепторів напівкружних каналів відбувається в залежності від характеру руху. Так, отолітовий апарат збуджується при прискореному або уповільненому прямолінійному русі, трясці, качці, нахила тіла або голови в сторону, при яких слідкуються зміни тиску отолитів на рецепторні клітини. Рецепторі напівкружних каналів збуджуються в момент прискорення і уповільнення обертального руху в якій-небудь площині за рахунок руху ендолімфи.

Руховий аналізатор.

За рахунок активності рухового аналізатора визначається положення тіла або окремих частин тіла в просторі, ступінь скорочення кожного м’яза.

Периферичний відділ рухового аналізатора представлен пропріорецепторами, які розташовані в мязах, сухожиллях, зв’язках і навколо суглобових сумках. Провідниковий відділ складається із відповідних чутливих нервів і провідних шляхів спинного і головного мозку. Мозковий відділ аналізатора розташовується в руховій області кори великого мозку – передньою центральною звивиною лобної долі. В нейронах рухової області кори відбувається вищий аналіз і синтез рухової реакції. Присутність же двохстороннього зв’язку між лобною долею і мязами складає умови для інформування кори великого мозку про поточний стан рухового апарату, що дозволяє точно и тонко управляти м’язовими рухами.

Пропріорецепторами являються: мязові веретена, які знаходяться серед м’язових волокон, цибулеподібні тільця (Гольджі), які розташовані в сухожиллях, пластинчасті тільця, знайдені в фасціях, які покривають мязи, в сухожиллях, в зв’язках і над кісті. Зміни активності різних пропріорецепторів відбувається в момент скорочення або розслаблення мязів. Так, збудження м’язових веретен відмічається при видовжені (В момент розслаблення або розтягнення) м’язових волокон..Цибулеподібні тільця збуджуються при скороченні м’язових волокон. При підвищенні активності м’язових веретен імпульси, які поступають від них в центральну нервову систему., полегшують скорочення даного м’яза і гальмують скорочення м’яза-антагоніста. Імпульси, які приходять в нервову систему від цибулеподібних тілець, викликають протилежну реакцію, тобто гальмують скорочення даного м’яза і призводить до скорочення м’яза-антагоніста.

Мязові веретена завжди знаходяться в стані деякого збудження. Тому від м’язових веретен завжди поступають нервові імпульси в ЦНС, сспинний мозок. Це призводить до того, що рухові нервові клітини – мотонейроні спинного мозку знаходяться в стані тонусу і безперервно посилають рідкі нервові імпульси по еферентним шляхам до м’язових волокон, забезпечуючи їх помірне скорочення – тонус.

В забезпечені рухового акта приймають участь і інші аналізатори – вестибулярний апарат,шкіряний, зоровий, слуховий. Так, будь-який руховий акт являється висновком сумісної діяльності різних аналізаторів.

Інтероцептивний аналізатор.

Цей аналізатор внутрішніх органів приймає участь в підтриманні постійності внутрішнього середовища організму(гомеостаз).

Інтероцептивний аналізатор, як і інші аналізатори, складається із трьох відділв. Однак кожній із них має свої особливості. Периферичний відділ утворений різними інтерорецепторами, дифузно розташованими в внутрішніх органах. Провідниковий відділ включає декілька різних по функціональному значенні нервів., які інервують внутрішні органи, блукаючі, черевні і внутрішньо тазові. Мозковий відділ розташовується в моторній і примоторній областях кори великого мозку. На відміність від зовнішніх аналізаторів мозковий відділ інтерорецептивного аналізатора має значно менше аферентних нейронів, які сприймають нервові імпульси від внутрішніх органів. Це пов’язано з тим що аферентні нервові імпульси, які поступають від інтерорецепторів в мозковий відділ аналізатора, не стане відчуттям, тобто не доходять до порога нашої свідомості.

Інтерорецептори, які знаходяться в внутрішніх органах, отримали назву висцерорецептори.