Структурні і функціональні передумови нервового механізму свідомості.

Щодо того, які саме нейронні механізми забезпечують свідомість на даному етапі розвитку наших знань, можна навести лише вкрай приблизні і в цілому незадовільні міркування.

1. Існує припущення, що організм уловлює емпіричні закони руху тому, що окремі закони вибірково реагують на специфічні ознаки подразника шляхом виділення його положення в просторі. Такі нейрони (детектори положення) виявлено у різних відділках мозку. адекватним подразником для них є певне положення предметав просторі, напрямок його руху, новизна явищ, періодичність дії.

2. Притаманні нейрону властивості визначаються активністю його генетичного апарату. Спадкова запрограмована специфічна активність реалізується в процесі онтогенетичної диференціації клітин. Саме генетичнийапарат кожного нейрона зумовлює специфічний характер участі його в рефлекторних актах організму.

3. Для прийняття величезної кількості специфічних властивостей окремих рис навколишнього

середовища ві встановлення законів, за якими взаємодіють мі собою окремі його елементи

(речі, явища), необхідна величезна кількість нейронів. Якщо для виконання інстинктивного

акту досить обмеженої кількості, то для здійснення навіть елементарної розумової операції

їх необхідно набагато більше.

 

4.Залежно від особливостей діяльності генетичного апарату окремих клітин у процесі

онтогенезу нейрональні об’еднання, тобто їхні функціональні констеляції. Тому на певні

риси подразника реагують не окремі нейрони, а їх об’єднання

Наведені

 

Слуховий апарат

Значення слухового аналізатора складається зі сприйняття і аналізу хвиль. В наслідок чого можна визначити сили, висоти і тембри звука, його направлення, а також степінь віддаленості джерела звуку.

Периферичний відділ слухового аналізатора представлений спіральним (кортієвим) органом внутрішнього вуха. Слухові рецептори спірального органа сприймають фізичну енергію звукових коливань, які поступають до них від звуковловлюваючого (зовнішнього вуха) і звукопередаючого апарату (середнього вуха). Нервові імпульси, які з’являються в рецепторах спірального органа, через провідниковий путь (слуховий нерв) ідуть в вискову область кори великого мозку – мозковий відділ аналізатора. В мозковому відділі аналізатора нервові імпульси перетворюються в слухові відчуття.

Орган слуху включає в зовнішнє, середнє і внутрішнє вухо.

Будова зовнішнього вуха

В склад зовнішнього вуха входять вушна раковина, зовнішній слуховий прохід. За рахунок вушної раковини вловлюються звукові хвилі. Зовнішній слуховий прохід слугує для проведення звукових коливань до барабанної перетинки.

Зовнішнє вухо від середнього відділяється барабанною перетинкою. Із внутрішньої сторони перетинка з’єднана з рукояткою молоточка. Коливання барабанної перетинки відбуваються тоді, коли на неї падають звукові коливання, вловлюванні зовнішнім вухом. Натяг барабанної перетинки в різних частинах неоднакова. Це призводить до того, що вона не має свого власного періоду коливання і коливається при всякому звуку відповідно довжині його хвилі.

Будова середнього вуха

В склад середнього вуха входить система слухових кісточок – молоточок, наковальня, стремечко, слухова (євстихива) труба. Одна з кісточок – молоточок – вплетена своєю рукояткою в барабанну перетинку, друга сторона молоточка зічленована з наковальнею. Наковальня з’єднана зі стремечком, яке прилягає до мембрани вікна передвіря (овального вікна) внутрішньої стінки середнього вуха.

Значення слухових кісточок полягає в тому, що вони приймають участь в передачі коливань барабанною перетинкою, викликаних звуковими хвилями, вікну передвіря, а за тим ендолімфі равлика внутрішнього вуха.

Вікно передвіря знаходиться на стінці, яка відокремлює середнє вухо від внутрішнього. Там же мається кругле вікно. Коливання ендолімфи равлика, які починаються у овального вікна, розповсюджуються по ходам равлика, не загаснувши, до круглого вікна.

За допомогою особливого каналу – слухової труби, порожнина середнього вуха з’єднується з порожниною носоглотки. Завдяки цьому в порожнині середнього вуха підтримується тиск, рівний атмосферному. Якщо тиск в порожнині вуха відрізняється від атмосферного, то це приводить до пониження гостроти слуху, так як порушуються нормальні коливання барабанної перетинки.

Будова внутрішнього вуха

В склад внутрішнього вуха (лабіринту) входять передвіря, напівкружні канали і равлик, в якому знаходяться особливі рецептори, які реагують на звукові хвилі. Передвіря і напівкружні канали до органу слуху не відносяться. Вони представляють собою вестибулярний апарат, який бере участь в регуляції положення тіла в просторі і збереженні рівноваги.

Равлик – це кістковий спіральний канал, який поступово розширюється, який утворює 2,5 витка. Кістковий канал на всій довжині розділений двома перетинками: більш тонкий, названий вестибулярною мембраною, або мембраною Рейснера, більш щільний і пружній, який отримав назву основної мембрани. Ці мембрани не вершині равлика з’єднуються. В цьому місці є отвір. Кістковий канал равлика за рахунок вестибулярної і основної мембрани розділяється на три вузькі ходи: верхній (сходи передвіря), середній (перепончатий канал равлика) і нижній (барабанні сходи).

В верхньому і нижньому ходах равлика є пери лімфа, склад якої схожий з цереброспинальною рідиною. Мембрани овального і круглого вікон відділяють пери лімфу ходів від повітряної порожнини середнього вуха.

Середній ход знаходиться між верхнім і нижнім. Він утворений вестибулярною і і основною мембранами. Його порожнина заповнена ендолімфою і не з’єднується іншими ходами равлика.

На основній мембрані середнього вуха равлика є звукосприймальний апарат – спіральний орган. В його склад входять рецепторні волоскові клітини, коливання яких перетворюються в нервові імпульси, які розповсюджуються по волокнам слухового непву.

При проведенні звуку через пери лімфу і ендолімфу відбуваються коливання основної мембрани разом з рецепторними клітинами. При цьому волоски рецепторних клітин контактують з покривною мембраною і деформується. Це приводить до виникнення збудження в рецепторних клітинах.

Передача звукових коливань.

Існує два види звукових коливань – повітряна і кісткова провідність звуку. При повітряній провідності звуку, звукові коливання вловлюються вушною раковиною і передаються по зовнішньому слуховому проходу на барабанну перетинку. Вона починає коливатися з частотою, яка відповідає частоті звуку. Коливання барабанної перетинки передаються системі слухових кісточок: молоточку, ковалдичку, стремінцю. Звукові коливання переключаються стремінцем на мембрану вікна передвіря і викликає коливання пери лімфи в верхньому і нижньому ходах равлика. В подальшому вони доходять до круглого вікна і приводять до зміщення мембрани вікна равлика назовні по направленню до порожнини середнього вуха. Коливання пери лімфи верхнього каналу через вестибулярну мембрану передаються на ендолімфу середнього ходу. Звукові коливання, які розповсюджуються по пери лімфі і ендолімфі верхнього і середнього ходів, приводять до руху основну мембрану. Разом з основною мембраною починають коливатися волоскові клітини. Під час контакту цих клітин з покривною мембраною вони збуджуються, віник нені нервові імпульси по слуховому нерву і приводячим слуховим путям поступають в вискову долю кори великого мозку. Нейроні вискової долі кори великого мозку приходять в стан збудження, і виникає відчуття слуху.

При повітряній провідності звуку людина може сприймати звуки в дуже широкому діапазоні – від 16 до 20000 коливань в 1с.

Кісткова провідність звуку відбувається через кістки черепа. Якщо поставити ніжку камертону на тімя або соскоподібний відросток, то звук буде чутно навіть при закритому слуховому проході. Це пов’язано з тим, що звукові коливання добре проводяться кістками черепа, передаються відразу на пери лімфу верхнього і нижнього ходів равлика внутрішнього вуха, а за тим – на ендолімфу середнього ходу. Відбувається коливання основної мембрани з волосковами клітинами, в результаті чого вони збуджуються, і нервові імпульси, що виникли, далі передаються до нейронів головного мозку.

Повітряна провідність звуку виражена краще, ніж кісткова. Якщо ніжку камертону поставити на соскоподібний відросток і тримати його до зникнення відчуття звуку, а за тим піднести цей же камертон до відкритого слухового проходу, то знову чутний звук.