УІ. Допоміжний апарат смакової сенсорної системи.

Значення смакового аналізатора полягає в апробації їжі при безпосередньому зіткненні її зі слизовою оболонкою порожнини рота.

Периферичний відділ смакового аналізатора представлений рецепторами,

закладеними в епітелії слизової оболонки ротової порожнини. Вони отримали назву

смакових рецепторів, або смакових бруньок.

Адекватними подразниками цих рецепторів є смакові речовини різної якості.

Смакові бруньки зосереджені в основному на сосочках язика.

Найбільше смакових рецепторів є:

а) на кінчику язика,

б) на краях язика,

в) в задній частині язика.

Смакові рецептори не виявлені:

а) на середині язика,

б) на його нижній поверхні.

Рецептори смаку розміщуються також:

а) на задній стінці глотки,

б) м’якому піднебінні,

в) на мигдаликах,

г) надгортаннику.

Є велика спеціалізація смакових сосочків до сприймання хімічних подразнень, які

обумовлюють неоднакові смакові відчуття (гірке, солодке, кисле, солоне).

Так, при локальному нанесенні різних речовин на певні сосочки язика виявлено, що:

а) подразнення одних сосочків викликає відчуття більш солодкого смаку, інших –

тільки гіркого і т.д.,

б) є сосочки, збудження яких супроводжується двома чи трьома смаковими відчуттями.

Щоб виникали смакові відчуття, подразнююча речовина повинна знаходитись в

поширеному стані. Якщо витерти насухо марлевою серветкою язик і помістити на

нього порошкоподібну речовину (сіль, цукор), то смакове відчуття виникає не

миттєво, а через декілька хвилин після того, як речовина розчиниться в слині, що

виділяється. Для виникнення відчуття смаку має значення подразнення не тільки

смакових, але й: - нюхових рецепторів,

- тактильних,

- больових,

- температурних рецепторів порожнини рота.

За рахунок цього виникає відчуття “їдкого”, “в’янучого”, “ терпкого” смаку.

Провідними шляхами, нервові імпульси, які виникають в рецепторах смаку, головним

чином, блукаючому та язикоглотковому нервах, потрапляють в

мозковий кінець аналізатора, який розміщується по сусідству з кірковим відділом нюхового

аналізатора. В мозковому відділі аналізатора виникають різні смакові відчуття.

 

УІІ. Больова сенсорна система, її структура

Больові рецептори – це спеціальні вільні нервові закінчення, які знаходяться не тільки в шкірі,

а й в м’язах, кістках і внутрішніх органах.

На поверхні шкіри близько 1 млн больових рецепторів, на 1 см² шкіри припадає близько 100

Відчуття болю виникає при:

а) зміні сили тиску,

б) від дії тепла, холоду, електричного струму,

в) від надмірного скорочення і розслаблення м’язів.

Передача інформації від больових рецепторів надходить

спинноталамічним шляхом через спинний мозок (підкірковий чутливий центр)

В кору пістцентральної звивини.

УІІІ. Вісцеральна сенсорна система.

Інтерорецептори, які знаходяться у внутрішніх органах, отримали назву вісцерорецептори.

Вони мають: а)низький поріг подразнення.

б)велику специфічність відносно до діючих на них подразників.

 

У внутрішніх органах є рецептори, які реагують на:

- зміни тиску (пресорецептори),

- механічні подразники (механорецептори),

- дію хімічних речовин (хеморецептори),

- зміну температури (терморецептори)

- зміни осмотичного тиску (осморецептори).

Вісцерорецептори беруть участь:

а) у регуляції роботи внутрішніх органів,

б) регулюють рефлекторну взаємодію між ними.

Подразнення рецепторів внутрішніх органів в умовах норми не

супроводжується виникненням усвідомлених відчуттів.

Однак при збудливості деяких вісцерорецепторів, - рецептори сечового міхура і прямої

кишки, у випадку розтягнення їх стінок, викликають відчуття позиву до сечовипускання і

дефекації.

Фізіологія дистантних аналізаторів

ІХ. ЗОРОВИЙ СЕНСОРНИЙ АНАЛІЗАТОР.

Значення системи заключається в сприйнятті предметів зовнішнього середовища:

а) їх освітленості,

б) кольору,

в) розмірів, форми та розташуванні їх в просторі,

г) визначенні відстані до предмету.

І. Периферичний відділ - фоторецептори, що розташовані на сітківці ока. В них під впливом

енергії світла виникають нервові імпульси.

ІІ. Провідниковий відділ - зоровий нерв, що йде до ядер середнього та проміжного мозку.

В них відбуваються переключення на нейрони, відростки яких прямують у потиличну зону

кори великих півкуль.

ІІІ. Центральний, або мозковий відділ - потилична зона кори великих півкуль - здійснюється

переробка інформації, що надійшла, і внаслідок виникають зорові відчуття - форми і розміри

предмета, його кольору, розташування в просторі, тощо.

 

Х. ОРГАН ЗОРУ.

Орган зору – око, складається з очного яблука та допоміжного апарату.

Очне яблуко розташоване в орбіті. Його стінку утворюють 3 оболонки:

І. Фіброзна (зовнішня) -її передня частина називається рогівкою.

Задній відділ її становить капсулу – білкову оболонку, або склеру, котра захищає

внутрішнє ядро ока та зберігає його форму.

ІІ. Судинна оболонка (середня) - оболонка багата кровоносними судинами.

Має три частини:

1.Передню (райдужну оболонку)- має форму плоского кола блакитного, зеленкувато -

сірого, коричневого кольору (в залежності від кількості та характеру пігменту).

Отвір в центрі радужки – зіниця – звужується та розширюється. Розмір зіниці

регулюють спеціальні очні м’язи (звужувач і розширювач зіниці).

Позаду від райдужної оболонки знаходиться

2. Середню (війкове тіло) - круговий валик. Він вміщує війковий м’яз,

скорочення якого передається через спеціальну зв’язку на кришталик, та він змінює

свою опуклість.

3.Задню (власне судинну оболонку) - велика задня частина середньої оболонки

очного яблука, яка містить чорний пігмент, що поглинає світло.

ІІІ. Сітківка або сітчаста оболонка – це світлочутлива частина ока, яка вкриває зсередини

судинну оболонку. Сітківка має складну, багатошарову структуру. В ній знаходяться

два види різних за функціональним значенням фоторецепторів

- палички та колбочки.

ХІ. ВНУТРІШНЄ ЯДРО ОКА.

Внутрішнє ядро ока являє оптичну систему ока і складається з:

а) кришталика,

б) склистого тіла,

в) водянистої вологи передньої та задньої камер ока.

Функції оптичної системи:

а) збирає світові промені,

б) забезпечує чітке дійсне зображення предметів на сітківці.

Кришталик має форму двоопуклої лінзи, яка розміщена у виїмці склистого тіла позаду

райдужки. Утворений прозорою безбарвною речовиною, яка не має ні судин, ні нервів і

охоплена з усіх боків безструктурною капсулою. Послаблення або напруження утворів, які

фіксують капсулу кришталика до війкового тіла, викликає зміну опуклості кришталика, що

пов’язано з заломною його здатністю Кришталик заломлює промені, які входять в око та

фіксує їх на сітківці. В цьому йому допомагає рогівка та внутрішньоочна рідина. За

допомогою війкового м’яза кришталик змінює свою опуклість, приймаючи форму,

необхідну для “дальнього” або “ближнього” зору. Позаду кришталика знаходиться

склисте тіло,

безструктурна, прозора, желеподібної маса, яка заповнює порожнину очного яблука.

Порожнина між рогівкою та райдужною оболонкою ока -

передня камера ока, а між райдужною оболонкою та кришталиком – задня камера.

Вони заповнені прозорою рідиною – водянистою вологою та сполучаються між собою через

зіницю.

Внутрішні рідини ока знаходяться під тиском, який визначають як внутрішньоочний тиск.

Підвищення внутрішньоочного тиску є ознакою тяжкого захворювання очей – глаукоми.

 

ХІІ. ДОПОМІЖНИЙ АПАРАТ ОКА.

Допоміжний апарат складається з:

1.. Захисних пристосувань - брови, вії, повіки

2. Слізного апарату - слізної залози та - системи шляхів, що проводять слізну рідину.

3. Рухового апарату. представлений шістьма м’язами . Виділяють:

а) чотири прямих м’яза (бічний, присередній верхній та нижній),

б) два косих – верхній та нижній.

 

ХІІІ. Фізіологія зору

Фоторецепторами ока являються колбочки і палички, які розташовані на зовнішньому шарі сітківки.

Палички.

Вміщують пігмент родопсин або зоровий пурпур. Під дією світла родопсин руйнується.

. При затемненні ока відбувається відновлення пігменту. Для цього потрібен віт. А. Якщо в

організмі нестача віт. А, утворення родопсину значно погіршується і виникає гемералопія

(куряча сліпота) - нездатність добре бачити при слабому освітленні, в сутінках або в

темряві.

Паличок 110 -125 млн. Розташовані вони переважно на периферичній частині сітківки.

Забезпечують нічний зір.

Колбочки.

Вміщують пігмент йодопсин. Він також руйнується під дією світла. В темряві він

відновлюється. Розпад йодопсина відбувається в 4 рази повільніше ніж родопсину.

Колбочок - 6 - 7млн. Розташовані переважно в центральній ямці сітківки (на 1мм² -

140 тис.). По направленню до периферії їх кількість зменшується. Ділянка сітківки,

в якій розміщені тільки колбочки наз. жовта пляма

Місце виходу зорового нерва з очного яблука - сосочок (диск)зорового нерва - зовсім немає

фоторецепторів. Це так звана сліпа пляма.