Судинно-тромбоцитний, або мікроциркулярний гемостаз.

Під мікроциркулярним гемостазом варто розуміти зупинку кровотечі із дрібних судин з досить

низьким кров'яним тиском.

Процес зупинки кровотечі в цих судинах складається з наступних компонентів:

1) судинного спазму (тимчасового й тривалого);

2) утворення, ущільнення й скорочення тромбоцитарної пробки, що забезпечує надійний

гемостаз.

При травмі рефлекторно відбувається зменшення просвіту (спазм) дрібних кровоносних судин. Рефлекторний спазм судин є короткочасним. Більше тривалий спазм судин підтримується дією серотоніна, норадреналіна, адреналіну, які звільняються із тромбоцитів і ушкоджених клітин тканин.

Спазм судин приводить лише до тимчасової зупинки кровотечі. Основне ж значення для гемостазу в зоні дрібних кровоносних судин (мікроциркуляції) має процес формування тромбоцитарної пробки. В основі її утворення лежить здатність тромбоцитів прилипати до чужорідної поверхні й склеюватися один з одним. Щоб утворилася тромбоцитарна пробка, або тромбоцитарний тромб, ущільнюється в результаті скорочення спеціального білка (тромбостеніна), що втримується в тромбоцитах, що нагадує по своїх властивостях скорочувальний білок м'язової тканини.

Згортання крові.

Згортання крові (гемокоагуляція) є найважливішим захисним механізмом організму, що охороняє

його від крововтрати у випадку ушкодження кровоносних судин, в основному, м'язового

типу.

Згортання крові складний біохімічний і фізико-хімічний процес, у підсумку якого розчинний

білок крові - фібриноген переходить у нерозчинний стан-фібрин.

Згортання крові по своїй сутності головним чином являє собою ферментативний процес Принципові положення ферментативної теорії згортання крові, розроблені більше 100 років тому вітчизняним ученим А. А. Шмідтом (1861), зберегли своє значення й до наших днів. У цей час отримані нові дані, що уточнюють сутність ферментативних реакцій, що забезпечують процес згортання крові. Крім фібриногену, протромбіну, тканинного тромбопластина й іонів кальцію в процесі згортання крові беруть участь і інші речовини, виявлені не тільки в плазмі, але й у формених елементах крові, а також у багатьох тканинах і органах.

Речовини, що беруть участь у цьому процесі, одержали назву факторів системи згортання крові.

Всі фактори системи згортання крові ділять на дві групи:

1) що забезпечують і прискорюють процес гемокоагуляції (акселератори);

2) що сповільнюють або припиняють його (інгібітори).

У плазмі крові виявлені тринадцять факторів системи гемокоагуляції.

Більшість факторів утвориться в печінці й для їхнього синтезу необхідний вітамін К.

Значна кількість плазменних факторів - це проферменти, що відносяться до глобулінової фракції білків. В активну форму ферменти переходять у процесі згортання крові.

При недоліку або зниженні активності факторів згортання крові може спостерігатися патологічна кровоточивість. Зокрема, при дефіциті плазменних факторів, названих антигемофільними глобулінами, проявляються різні форми гемофілії.

Процес згортання крові здійснюється в три фази. У цьому процесі ланцюгові ферментативні реакції, у результаті яких активація одного фактора приводить до активації наступних факторів, прискорюються й підсилюються за рахунок утворення білково-ліпідних комплексів.

У першу фазу процесу згортання крові утвориться складний комплекс, що одержала назва

протромбінази.

Під час другої фази процесу згортання крові утвориться активний протеолітичний фермент -

тромбін. Цей фермент з'являється в крові в результаті впливу протромбінази на

протромбін.

Третя фаза згортання крові пов'язана з перетворенням фібриногену у фібрин під впливом

протеолітичного ферменту тромбіну. Міцність кров'яного згустку, що утворився,

забезпечується спеціальним ферментом, що одержав назву фібринстабілізуючого фактора.

Він перебуває в плазмі, тромбоцитах, еритроцитах і тканинах.

Для здійснення всіх фаз процесу згортання крові необхідні іони кальцію.

Надалі під впливом тромбоцитарних факторів наступає скорочення ниток фібрину (ретракція), у результаті чого відбувається ущільнення згустку й виділення сироватки. Отже, сироватка крові відрізняється по своєму складі від плазми відсутністю в ній фібриногену й деяких інших речовин, що беруть участь у процесі згортання крові. Кров, з якої вилучений фібрин, називають дефібринированною. Вона складається з формених елементів і сироватки.

Інгібітори гемокоагуляції перешкоджають внутрісудинному згортанню крові або сповільнюють цей процес.

Найбільш потужним інгібітором згортання крові є гепарин.

Гепарин - природний антикоагулянт широкого спектра дії, утвориться в лаброцитах (гладких

клітинах) і базофільних лейкоцитах. Уперше гепарин виділений з печінки, звідси й назва

антикоагулянту. Гепарин здатний гнітити процес утворення протромбінази, инактивувати

тромбін, з'єднуватися з фібриногеном. Отже, гепарин гальмує всі фази процесу згортання

крові.

Таким чином, кров, залишаючи судинне русло, згортається й тим самим обмежує крововтрату. У судинному ж руслі кров рідка, тому вона й виконує всі свої функції.

Чому в здорових людей кров не згортається в судинах?

Це пояснюється трьома основними причинами:

1) фактори системи згортання крові в судинному руслі перебувають у неактивному стані;

2) наявність у крові, формених елементах і тканинах антикоагулянтів (інгібіторів), що

перешкоджають утворенню тромбіну;

3) наявність интактного (неушкодженого) ендотелію судин.

Крім системи згортання крові, в організмі людини й тварин виявлена так звана фібринолітична система, основною функцією якої є розщеплення ниток фібрину на розчинні компоненти. Фібринолітична система є антиподом системи гемокоагуляції. У її склад входять фермент плазмін (фібринолізин), що перебуває в крові в неактивному стані, у вигляді плазміногену (профібринолізина), активатори й інгібітори фібриноліза. Активатори стимулюють перетворення плазміногену в плазмін, інгібітори гальмують цей процес.

Більшість компонентів системи фібриноліза є білковими речовинами. Виявляються вони в плазмі крові, формених елементах, в органах і тканинах.

Процес фібриноліза необхідно розглядати в сукупності із процесом згортання крові. У здоровому організмі ці дві системи зв'язані функціонально. Зміна функціонального стану однієї з них супроводжується компенсаторними зрушеннями в діяльності іншої. Порушення функціональних взаємозв'язків між системами гемокоагуляції й фібриноліза може привести до важких патологічних станів організму, або до підвищеного кровоточивості, або до внутрішньосудинного тромбоутворення.

Грізними ускладненнями деяких захворювань можуть бути тромбози й емболії, що обумовлено зниженням літичних властивостей крові з одночасною активацією її здатності, що згортає. У деяких випадках тромби недостатньо міцно прикріплюються до стінки судини, відриваючись, вони переносяться током крові, викликаючи закупорку просвіту судини - емболію.

При ряді захворювань спостерігається значне підвищення фібринолітичної активності крові, що приводить до різкого зниження концентрації фібриногену й незгортання крові - афібриногенемії.

Функціональний стан систем згортання крові й фібриноліза підтримується й регулюється нервовими й гуморальними механізмами

 

ГРУПИ КРОВІ

 

В 1901 р. австрійський дослідник Ландштайнер установив наявність в еритроцитах людей аглютиногенів (що склеюється - аглютиніруємна речовина) і припустив наявність у сироватці відповідних аглютинінів (склеююча - аглютинуюча речовина). Були виявлені два аглютиногена й два аглютиніни. Перші позначають буквами латинського алфавіту А й В, другі - буквами грецького алфавіту а (альфа) і (бета).

Аглютиногены - антигени, що беруть участь у реакції аглютинації. Це складні речовини

(гліколіпіди), у їхньому складі виявлені вуглеводні і жироподібні компоненти.

Аглютиніни - антитіла, що аглютинують антигени - являють собою видозмінені білки

глобулинової фракції.

Аглютинація відбувається в тому випадку, якщо в крові людини зустрічаються аглютиноген з

однойменним аглютиніном, тобто аглютиноген А з аглютиніном а. При переливанні

несумісної крові в результаті аглютинації еритроцитів і наступного їхнього гемолізу

(руйнування) розвивається важке ускладнення – гемотрансфузійний шок, що може привести до

смерті.

У фізіологічних умовах у крові людини ніколи не відбувається зустрічі однойменних аглютинінів і аглютиногенів.

Відповідно до класифікації чеського вченого Яновського, розрізняють 4 групи крові залежно від наявності або відсутності в еритроцитах аглютиногенів, а в плазмі аглютинінів:

I група - (0)— в еритроцитах аглютиногенів нема, у плазмі знаходяться аглютиніни а й Я.

II група - (А)— в еритроцитах перебуває аглютиноген А, у плазмі аглютинін Я.

III група - (В) - в еритроцитах виявляється аглютиноген В, у плазмі - аглютинін а.

IV група (АВ) - в еритроцитах знаходяться аглютиногени А й В, у плазмі аглютинінів

немає.

При дослідженні груп крові в людей отримані наступні середні дані у відношенні приналежності до тої або іншої групи: I група - 33,5%, II група - 27,5%, III група - 21%, IV група - 8%.

При переливанні крові необхідно, щоб кров донора (людини, що дає кров) нормально функціонувала б у кровоносній системі реципієнта (людини, що приймає кров).

Крім аглютиногенів, що визначають чотири групи крові, еритроцити можуть містити в різних комбінаціях і багато інших аглютиногенів. Серед них особливо велике практичне значення має резус-фактор.

Резус-фактор.

Резус-фактор (Rh-Фактор) відкритий Ландштайнером і Вінером в 1940 р. за допомогою сироватки, отриманої від кроликів, яким попередньо вводили еритроцити мавп макак - резусів. Отримана сироватка аглютинувала, крім еритроцитів мавп. еритроцити 85% людей і не аглютиновала кров інших 15% людей. Ідентичність нового фактора еритроцитів людини з еритроцитами макак резусів дозволила дати йому назву «резус-фактор» (Rh). В 85% людей у крові втримується резус-фактор, такі люди називаються резус-позитивними (Rh+), В 15% людей резус-фактор в еритроцитах відсутній [резус-негативні (Rh -) люди].

Наявність резус-аглютиногена в еритроцитах не зв'язано ні зі статтю, ні з віком. На відміну від аглютиногенів А й В резус-фактор не має відповідних аглютинінів у плазмі.

Перед переливанням крові необхідно з'ясувати, чи сумісна кров донора й реципієнта по резус-факторі. Якщо кров резус-позитивного донора перелити резус-негативному реципієнтові, то в організмі останнього будуть утворюватися специфічні антитіла стосовно резус-фактора

(антирезус-аглютиніни). При повторних гемотрансфузіях резус-позитивної крові реципієнтові в нього розів'ється важке ускладнення, що протікає по типі гемотрансфузійного шоку - резус-конфлікт. Резус-конфлікт пов'язаний з аглютинацією еритроцитів донора антирезус-аглютинінами і їхнім руйнуванням. Резус-негативним реципієнтам можна переливати тільки резус-негативну кров.

Несумісність крові по резус-факторі грає також певну роль у походженні гемолітичних анемій плода й немовляти (зменшення кількості еритроцитів у крові внаслідок гемолізу) і, можливо, загибелі плода під час вагітності.

Якщо мати належить до резус-негативної групи, а батько - до резус-позитивного, то плід може бути резус-позитивним. При цьому в організмі матері можуть вироблятися антирезус-аглютиніни, які, проникаючи через плаценту в кров плода, будуть викликати аглютинацію еритроцитів з наступним їхнім гемолізом.

Переливання крові.

У нашій країні організована мережа станцій переливання крові, де зберігається кров і виробляється її узяття в осіб, що побажали здати кров. У нашій країні широко розвинене безоплатне донорство. Надалі донорська кров переливається особам за медичними показниками: (при великих крововтратах, при отруєннях) з метою зупинки кровотечі, підвищення опірності організму хвороботворним мікробам і т.д.

Переливання крові здійснюється при наявності стерильної системи для переливання крові. За процесом переливання крові обов'язково спостерігає лікар. Перед переливанням визначається група крові донора й реципієнта, Rh приналежність крові донора й реципієнта, ставиться проба на індивідуальну сумісність. Крім того, у процесі переливання крові роблять пробу на біологічну сумісність. Варто пам'ятати, що переливати можна тільки кров відповідної групи. Наприклад, реципієнтові, що має II групу крові, можна переливати тільки кров II групи. За життєвими показниками можливе переливання крові I групи особам з будь-якою групою крові, але тільки в невеликих кількостях.

Переливання крові здійснюється залежно від показань крапельне (зі швидкістю в середньому 40- 60 капель у хвилину) або струминне. Під час переливання крові лікар стежить за станом реципієнта й при погіршенні стану хворого (озноб, біль у попереку, слабість і т.д.) переливання припиняють.

Кровозаміщуючі рідини (кровозамінники) - розчини, які застосовуються замість крові або плазми для лікування деяких захворювань, дезинтоксикації (знешкодження), заміщення загубленої організмом рідини або для корекції складу крові.

Однак використовувані в цей час кровезаміщуючі рідини не заміняють повністю кров, як відносно її складу, так і лікувальної дії. Вони здатні заповнювати лише окремі складові частини плазми крові - воду, солі, амінокислоти й т.д. Найбільш простим кровезаміщуючим розчином є изоосмотичний розчин хлориду натрію (0,85-0,9%).