Ленінська теорія пізнання і вчення І.П. Павлова про аналізатори

Ленін базуючись на останніх досягненнях природознавства створив теорія пізнання об’єктивного світу. В основі теорії лежить признання матеріальності світу і відображення його в людську свідомості. Вірне відображення в нашій свідомості реально існуючого світу є результатом сумісної роботи високоорганізованої матерії - мозку і органів чуття, які сприймають подразнення навколишнього середовища.

Познанню навколишнього світу завжди починається з відчуття, яке дозволяє розпізнати окремі властивості і якості предметів, однак у світі немає обумовлених ізольованих властивостей і якостей. Ними наділені певні предмети і явища, внаслідок цього на базі відчуттів формується сприйняття,, яке дає можливість пізнати предмет чи явище в цілому в єдності всіх його властивостей. На основі відчуттів і сприйняття виникає і розвивається уявлення. Уявлення розширяє можливості сприйняття людини ї навколишнього світу, воно дозволяє уявляти предмети і явища матеріального світу в минулому діявши на органи відчуттів людини.

Однак відчуття сприймання і уявлення відображає тільки зовнішні сторони і зв’язки різних предметів і явищ навколишнього світу. Пізнання сутності явищ в закономірності в процесі здійснюється за рахунок абстрактного мислення. Абстрактне мислення завдяки судженням і умозаключенням дозволяє дізнатись про сутності явищ, їх внутрішні зв’язки.

В.І. Ленін по-філософському точно сформулював сутність процесів пізнання і шляхи його здійснення. І.П. Павлов своїми дослідами показав матеріальні основи, фізіологічні механізми, за допомогою яких здійснюється процес відображення головного мозку. Він встановив, що ширина і глибина відображення людського матеріального людського світу знаходиться в нерозривному зв’язку із властивостями нервової системи сприймати і переробляти численну інформацію, що поступає із навколишнього світу в головний мозок.

Аналізатор - це сукупність трьох відділів нервової системи: периферичного, провідникового і центрального.

Периферичний відділ представлений рецепторами, які сприймають подразнення навколишнього середовища. В рецепторах енергія подразнення трансформується в енергію нервового імпульсу.

Провідниковий відділ представлений нервовими шляхами, що проводять нервові імпульси в центральний відділ аналізатора.

Центральний або мозковий відділ аналізатора - це певні частини кори головного мозку. В клітинах кори головного мозку нервові імпульси набирають нові якості. Вони являються основою для виникнення відчуття, елементарного психічного акту правильно відображаючого навколишню дійсність. На основі відчуттів виникають більш складніші психічні акти: сприйняття, уява, і абстрактне мислення.

 

Рецептори і їх характеристика

 

ЦНС постійно отримує інформацію про навколишнє середовище і внутрішній стан організму від рецепторів, які являють собою чутливі нервові закінчення спеціалізовані до дії різних подразників.

Рецептори відрізняються один від одного по своїй структурі і виконуючими функціями. В залежності від характеру діючого подразника, рецептори.

До дистантних рецепторів, що здатні сприймати подразнення від предметів, які знаходяться на значній відстані від організму відносяться: зорові, нюхові і слухові рецептори.

Рецептори трансформують енергію подразнення в енергію нервового імпульсу Причиною виникнення збудження в рецепторі являється деполяризація його мембрани, внаслідок впливу подразника. Цю деполяризацію називають рецепторною або регенераторним потенціалом. Утворення рецепторного потенціалу пов’язано з підвищеним проникності для іонів натрію. Коли рецепторний потенціал досягає певної (критичної) величини, він викликає розряд аферентних імпульсів в нервовому волокні, яке пов’язане з рецептором. Одним з властивостей рецепторів являється адаптація, тобто пристосування до сили подразника. Здатністю до адаптації володіють майже всі рецептори, за винятком пропріорецепторів. Явище адаптації заключається в тому. що відбувається зниження чутливості рецепторів до постійно діючого подразника. Ззовні адаптація проявляється у привиканні до постійно діючого подразника - запах. шум. Як тільки постійна дія подразника закінчується, адаптація що виникла під його впливом поступово зникає, а чутливість рецепторів збільшується.

 

Орган зору

 

Око, розташовано в орбіті, його стінку утворюють три оболонки, передню частину його зовнішньої оболонки називають роговицею, яка переходить в склеру, або білкову оболонку. Наступна оболонка судинна. І внутрішня оболонка сітківка, на якій розташовані фоторецептори. Склад ока входять: рецепторний апарат, що знаходиться в сітківці, і оптична система, яка збирає світові промені і забезпечує чітке дійсне зображення предметів на сітківці, але в зменшеному і зворотному вигляді.

Оптична система ока

 

Представлена передньою, задньою поверхнею рогової оболонки, кришталиком і склоподібним тілом. Світлові промені, що надходять в око проходять через оптичну систему ока і потрапляють на сітківку. Хід променя залежить від показників заломлення і радіусу кривизни поверхні рогової оболонки, кришталики і склоподібного тіла. Заломлюючу силу оптичної системи ока виражають у діоптріях(дптр).

Одна дптр - заломлююча сила лінзи, яка має фокусну відстань сто см. При збільшенні заломлючої сили фокусна відстань зменшується. Заломлююча сила оптичної системи ока при розглядання далеких предметів складає приблизно 59 дптр, а при розгляданні близьких предметів 70,5 дптр.

Для ясного бачення необхідно, щоб промені від всіх його точок падали на сітківку. Людина може гарно розглядати як близько так і далеко розташовані предмети. Пристосування очей до ясного бачення різно віддалених предметів, називають акомодація. Вона здійснюється шляхом зміна кривини кришталика, що призводить до змін його заломлюючих можливостей. При розгляданні близьких предметів кришталик робиться більш випуклим, завдяки чому промені, що розходяться від предмета, сходяться на сітківці ока

Механізм акомодації ока пов’язаний з скороченням повікових м’язів, які змінюють випуклість кришталика. Кришталик, розміщений в капсулі, що переходить по краям в волокна циннового зв’язку, прикріпленого повікового тіла. Ціннові зв’язки завжди натягнуті, і їх натяг передається капсулі, що стискає і потовщує кришталик. В повіковому тілі знаходяться гладенькі м’язові волокна. При їх скороченні наступає послаблення натягу циннових зв’язок, а значить зменшення тиску на кришталик, які в наслідок своєї еластичності приймає більш випуклу форму.

Існує дві головні аномалії заломлення променів в оці - дальнозоркість і близькорукість. Вони зв’язані як правило з не недостатністю заломлюючих середовищ, а з ненормальною довжиною очного яблука.

Дальнозоркість. В дальнозоркому оці поздовжня вісь ока коротка. Тому паралельні промені, що ідуть від далеких предметів збираються позаду сітківки. На сітківці ж утворюється круг світлорозсіяння, тобто неясне розпливчате відображення предмета. Це недолік рефракції може бути виправлений шляхом використання двояко випуклого скла, що посилює заломлення променів.

Близорукість. Якщо поздовжня вісь ока дуже довга, то головний фокус буде знаходитись не на сітківці, а перед нею в склоподібному тілі. В цьому випадку паралельні промені зродяться в одну точку не на сітківці, а десь ближче її. На сітківці замість точки виникає коло світлорозсіяння. Щоб ясно бачити в далечінь, близорука людина повинна помістити перед очима ввігнуті лінзи, які зменшують заломлюючу силу кришталика. І тим самим посилають зображення на сітківку.

Сітківка і її будова.

. тут розміщенні два види різних за своїм функціональним призначенню фоторецепторів - палички і колбочки - і декілька видів нервових з із багаточисленними відростками. Кожна паличка або колбочка складається з зовнішнього членика, чутливого до дії світла, що має зоровий пігмент і внутрішнього сегмента, в я кому знаходиться ядро і мітохондрії, що забезпечують енергетичну процеси в фоторецепторній клітині. В паличках наявний пігмент родопсин, або зоровий пурпур, в колбачках пігмент йодопсин.

При дії світла в паличках і колбочках здійснюються хімічні і фізичні процеси. Під впливом родопсин руйнується, при затемненні очей відбувається відновлення зорового пурпуру. Для цього необхідний вітамін А. Якщо в організмі вітамін А відсутній, то утворення родопсину різко порушується, що призводить до розвитку курячої сліпоти, тобто нездатності бачити при малому освітленні або темноті. Йодопсин також піддається порушенню під впливом світла і утворюється в темноті. Встановлено, що розпад йодопсину на відмінність від зорового пурпуру здійснюється в 4 рази повільніше.

У людини в сітківці мається приблизно 6-7 млн колбочок і 110-125 млн паличок. Палички і колбочки розділенні в сітківці нерівномірно. Центральна ямка в сітківці містить тільки колбочки до 140 тис на мм2. По направленні до периферії стінки кількість колбочок зменшується, а паличок відповідно збільшується. Периферична частина сітківки складається виключно з паличок. Частина сітківки ока, де зосередженні тільки колбочки, отримав назву жовтої плями. Місце виходу зорового норму із очного яблука - сосок(диск зорового нерву) - зовсім не вміщає фоторецептори і не сприймає світло, це так звана сліпа пляма.

Колбочки здійснюють денний зір і сприйняття кольору. Палички забезпечують сутінковий і нічний зір. Світло, потрапляючи на сітківку ока викликає зорового пігменту в паличках і колбочках. Один з продуктів перетворення родопсина приводить фоторецептори сітківки ока в стан збудження. Нервові імпульси передаються на нервові клітини сітківки, в яких здійснюється їх складна обробка. Оброблені нервові імпульси волокнами зорового нерва поступають в потиличну область - мозковий кінець аналізатора. Рахують, що волокнами зорового нерва передаються сигнали не про стан кожного окремого рецептора, а про певні параметри того чи іншого зображення, про елементи зорових образів.

Мозковий кінець зорового аналізатора представлений 17,18.19 полями Бродмана. В нейронах цих ділянок кори здійснюється обробка інформації в наслідок якої виникають зорові відчуття, форми і розміри предмету, його кольору, розташування в просторі.

 

Адаптація

 

Від освітлення предмета залежить чутливість ока до сприйняття світла. При переході із темного приміщення в світле спочатку настає осліплення, поступово око адаптується до світла за рахунок зниження чутливості фоторецепторів сітківки ока. Це явище - світлова адаптація.

При переході із світлого приміщення в темне людина спочатку нічого не бачить. Через деякий час чутливість фоторецепторів сітківки підвищується, заявляються контури предметів і розрізняються їх деталі - це темнова адаптація.

 

 

Бінокулярний зір

 

Лекція № 15