Х пари - блукаючий нерв та тазових нервів.

 

В нервовій регуляції тонусу судин приймають участь:

Спинний мозок - нормалізація АТ за рахунок нейронів розташованих в бічних рогах,

поперекових сегментів, які пов’язані з судинами відповідних частин тіла.

Судиннорозширюючи волокна задніх корінців спинного мозку - розширюють судини шкіри.

Середній мозок - подразнення нейронів середнього мозку супроводжується збільшенням тонусу

судин, що приводить до збільшення АТ.

Гіпотелямічна область - подразнення відділів гіпотелямічної області приводить до пониження

тонусу судин, збільшенню їх просвіту і зниженню АТ

Стимуляція нейронів задніх відділів гіпатаоямусу, навпаки супроводжується збільшенням

тонусу судин, зменшенням їх просвіту і збільшенням АТ.

Вплив гіпотелямічної області на тонус судин здійснюється через судинно- руховий центр

довгастого мозку на судини головного мозку.

Кора головного мозку -володіє здатністю як гальмувати, так і підсилювати активність нейронів

підкіркових утворень, які мають відношення до регуляції тонусу судин, а також нервових

клітин судинорухового центру довгастого мозку. Найбільше значення в регуляції тонусу

судин мають передні відділи кори головного мозку: моторна, премоторна та орбітальна.

 

Гуморальна регуляція тонусу судин

БАР можуть впливати як безпосередньо на судинну систему так і змінювати нервові впливи.

До судиннозвужуючих речовин відносяться:

а) адреналін, норадреналін - гормони мозкової речовини надниркових залоз;

б) вазопресин - гормон задньої долі гіпофізу;

в) ангіотензін (гіперетнзін) - утворюється з альфа 2 -глобуліну під впливом реніну

(протеолітичний фермент нирок);

г) серотонін - БАР, носіями якого є лаброцити з’єднувальної тканини та тромбоцити.

Всі ці речовини звужують артерії і капіляри.

До судинорозширюючих речовин відносяться:

а) гістамін - продукт білкового походження, який утворюється в лаброцитах, базофілах, в

стінці шлунка, кишках. Це активний вазодилататор, він розширює найдрібніші судини -

артеріоли та капіляри.

б) ацетилхолін - діє місцево, розширюючи дрібні артерії,

в) брадикінін - головний представник тканинних гормонів - кінінів -,

г)простогландіни.

Судиноруховий центр, його значення.

Судиноруховий центр локалізується в довгастому мозку.

Довгастий мозок складається з двох областей пресорної та депресорної.

1. Пресорна область - її подразнення призводить до підвищення тонусу судин та зменшення їх

просвіту.

2.Депресорна область - збудження її нейронів зумовлює зниження тонусу судин та збільшення їх

просвіту.

Судиноруховий центр - це парний утвір, який розміщений на дні ромбовидної ямки і займає нижню і середню її частину.

Значення судиннорухового центру -

нейрони за рахунок своєї активності:

а) регулюють діяльність судинорухових центрів, що знаходяться в прямій залежності від

його активності

б) підтримують нормальний кров’яний тиск

в) забезпечують рух крові судинами і її перерозподіл в організмі по органам і тканинам

г) впливають на процеси терморегуляції, змінюючи просвіт судин.

 

Умовнорефлектоний вплив на тонус судин

Нейрони судиннорухового центру знаходяться в стані постійного нервового збудження. Це збудження передається нейронам симпатичної Н.С., які розташовані в бічних рогах спинного мозку, Звітсі збудження симпатиними нервами йде до судин та зумовлює їх постійний тонус.

Тонус судиннорухового центру залеить від нервових імпульсів, що постійно йдуть до нього від рецепторів різних рефлексогенних зон.

Регуляція активності нейронів здійснюється за прахунок нервових імпульсів, які йдуть від:

а)кори великого мозку

б)гіпоталамічної області;

в)стовбура мозку,

г)ретикулярної формації

д)аферентні імпульси, що йдуть від різних рецепторів.

Особливе значення мають аортальна та каротидна рефлекторні зони.

Рецепторна зона аорти - представлена чутливими нервовими закінченнями депресорного нерву,

який є гілкою блукаючого нерву (Хпара ч/м нервів)

В області каротидних синусів розташовані механорецептори, від яких починається нерв, вивчений

та описаний німецьким дослідником Герінгом. Цей нерв отримав назву синусового нерва

Герінга. Він має анатомічні зв’язкі з язикоглотковим нервом (ІХ пара /м нервів иа

симпатичними нервами).

Природним (адекватним) подразником механорецепторів є їх подразнення, яке спостерігається при зміні кровєяного тиску.

Рефлекторна регуляція активності нейронів судинорухового центру яка здійснюється з дуги аорти та каротидних синусів, однотипна. (стор. 108, мал.20)

При підвищені АТ в судинній системі збуджуються механорецептори області дуги аорти. Нервові імпульси від рецепторів депресорним нервом та блукаючим нервом направляються в довгастий мозок до судинорухового центру. Під впливом цих імпульсів зниується активність нейронів пресорної зони центру, що приводить до збільшення просвіту судин та зниженню АТ. Одночасно збільшується активність ядер блукаючих нервів та зменшується збудливість нейронів дихального центру. Послаблення сили та зменшення частоти серцевих скорочень під впливом блукаючих нервів, глибини та частоти дихальних рухів внаслідок зниження активності нейронів дихального центру також сприяє зниженню АТ.

При зниженні АТ спостерігаються протилежні зміни активності нейронів судинорухового центру, ядер блукаючих нервів, нервовх клітин дихального центру, які приводять до нормалізації АТ.

В висхідній частині аорти в її зовнішньому шарі розташоване аортальне тільце, а в області розгалуження сонної артерії - каротидне тільце, в яких локалізуються Рецептори, чутливі до зміни хімічного складу крові (О₂ та СО₂).

При підвищенні концентрації вуглекислого газу та зниженні вмісту кисню в крові відбувається збудження цих хеморецепторів, яке обумовлює підвищення активності нейронів пресорної зони судинорухового центру. Це призводить до зменшення просвіту кровоносних судинта підвищенню АТ. Одночасно рефлекторно збільшується глибина та частота дихальних рухів внаслідок підвищення активності нейронів дихального центру.

Рефлекторні зміни АТ, які виникають внаслідок збудження рецепторів різних судинних областей отримали назву власні рефлекси серцево-судинної системи.

Рефлекторні зміниАТ, що зумовлені збудженням рецепторів локалізованих поза ССС називаються

взаємопов’язаними рефлексами. Вони виникають при збудження больових, температурних рецепторів шкіри, пропріорецепторів м’язів при їх скороченні, тощо.

Діяльність судинорухового центру за рахунок регуляторних механізмів пристосовує тонус судин та виходячи з цього кровопостачання органів і тканин до умов існування організму. За сучасним уявленням центри, які регулюють діяльність серця та судиноруховий центр об’єднані в серце-восудиний центр, котрий управляє функціями кровооберту.

 

 

Лекція № 4

Особливості регіонарного кровообігу та лімфатичної системи

Органное кровообращение

Депо крові

В умовах відносного фізіологічного спокою в судинній системі знаходиться 60-70% крові Це циркулююча кров. 0-0% знаходиться в депо, це так звана депонована кров.

Депо крові - це органи або тканини в судинах, яких тимчасово накопичується кров, що при необхідності дає можливість швидкого збільшення об’му циркулюючої крові. Це:

Селезінка (основне депо) - внаслідок особливості її будови вміщується частина крові тимчасово

виключеної із загальної циркуляції(0,5 л).

Легені - вміщують від 0,5 до 1,2 л крові.

Печінка - 0,6 л крові.

Підсосочкове венозне сплетіння шкіри до 1 л крові.

Вени черевної порожнини - вміщують значну порцію крові.

Кров із депо поступає в кров’яне русло при збудженні симпатичної нервової системи, яке спостерігається при фізичній активності, емоціях(біль, страх), гіпоксіях, крововтратах, лихоманках тощо.

Розрізняють депо крові трьох видів

І.Справне депо крові це селезінка. При збудженні симпатичних нервів відбувається скорочення

селезінки і кров виходить в кров’яне русло. При збудженні блукаючих нервів навпаки

селезінка наповнюється кров’ю.

ІІ. Депо крові другого виду легені і печінка.

Вени печінки мають «шлюзовий» механізм представлений гладкими м’язами, волокна яких

оточують початок печінкових вен. Цей механізм як і судини печінки інервуються гілками

симпатичних і блукаючих нервів. При збудженні симпатичних нервів збільшується

потрапляння в кровообіг адреналіну, що приводить до розслаблення печінкових шлюзів і

скорочення вен, внаслідок в загальний кровообіг потрапляє додаткова кількість крові.

При збудженні блукаючих нервів під дією продуктів розпаду білка(пептони, альбемози),

гістаміну шлюзи печінкових вен закриваються, тонус вен знижується просвіт їх

збільшується і створюються умови для наповнення судинної системи печінки кров’ю.

Судини легенів також інервуються симпатичними і блукаючими нервами, але при збудженні

симпатичних нервів судини розширюються і вміщують більшу кількість крові(при

підвищенні фізичній активності збільшується потреба організму в кисні, а розширення

судин легенів і збільшення притоку крові до них за цих умов сприяє кращому

задоволенню підвищеної потреби організму в кисні

ІІІ. Депо третього виду це підсосочкові венозні сплетіння шкіри і вени черевної порожнини.

Депо крові наповнюється при відносному спокої організму під час сну в цьому випадку

ЦНС впливає на депо крові через блукаючі нерви.

Перерозподіл крові

Загальна кількість крові в судинному руслі сягає 5-6 л. Цей об’м крові не може забезпечити збільшення потреб органів в крові в період їх активності. Внаслідок цього перерозподіл крові в судинному руслі являється необхідною вимогою, яка забезпечує виконання органами і тканинами їх функції. Перерозподіл крові в судинному руслі приводить до посилення кровообігу одних органів і зменшення інших. Перерозподіл крові відбувається в основному між судинами м’язової системи і внутрішніх органів, особливо органів черевної порожнини і шкіри.

Під час фізичної роботи в скелетних м’язах функціонує більше відкритих капілярів і значно розширюються артеріоли, що супроводжується збільшенням потоку крові. Підвищена кількість крові в судинах скелетних м’язів забезпечує їх ефективну роботу. Одночасно зменшується кровопостачання органів системи травлення.

Під час процесу травлення розширюються судини органів системи травлення, кровопостачання їх збільшується, що зумовлює оптимальні умови для здійснення фізичної та хімічної обробки вмісту шлунково-кишкового тракту. В цей період звужуються судини скелетних м’язів та зменшується їх кровопостачання.

Розширення судин шкіри та збільшення притоку крові до них при високій температурі навколишнього середовища супроводжується зменшенням кровопостачанням інших органів, зокрема системи травлення.

Перерозподіл крові в судинному руслі відбувається також під дією сили тяжіння, наприклад сила тяжіння поліпшує рух крові по судинам шиї. Прискорення, що виникає в сучасних літаючих апаратах (літаки, космічні кораблі при в зльоті тощо), також викликають перерозподіл крові в різних судинних областях організму людини.

Розширення судин в працюючих органах та тканинах і їхні звуження в органах, перебуваючих в стані відносного фізіологічного спокою, являється результатом дії нервових імпульсів на тонус судин, які ідуть від судинно-рухового центру.

 

Лімфа і лімфообіг

Склад та функції лімфи. Лімфатична система являється складовою частиною мікроциркуляторного русла. Лімфатична система складається з:

капілярів,

судин,

лімфатичних вузлів,

грудного та правого лімфатичних протоків, через які лімфа потрапляє в венозну систему.

Лімфатичні капіляри являються початковою ланкою лімфатичної системи. Вони входять в склад усіх тканин та органів. Лімфатичні капіляри мають ряд особливостей.

а) Вони не відкриваються в міжклітинний простір (закінчуються сліпо),

б) їх стінки тонші, більш піддатливі та володіють великою проникністю порівняно з

кровоносними капілярами.

в)Лімфатичні капіляри мають більший просвіт, ніж кровоносні капіляри.

г)При повному заповненні лімфою лімфатичних капілярів діаметр їх дорівнює в середньому 15-

75 мкм.

д) Довжина їх може сягати 100-150 мкм.

є) В лімфатичних капілярах є клапани, які представлені парними розташованими одна проти

одної карманоподібними складки внутрішньої оболонки судини. Клапанний апарат

забезпечує рух лімфи в одному напрямку до гирла лімфатичної системи (грудної та правої

лімфатичних проток). Наприклад скелетні м’язи при скороченні механічно стискають стінки

капілярів і лімфа просувається у напрямку до венозних судин. Зворотній її рух неможливий

завдяки наявності клапанного апарата.

Лімфатичні капіляри переходять в лімфатичні судини, котрі закінчуються правим лімфатичним та грудним протоками. В лімфатичних судинах є м’язові елементи, які іннервуються симпатичними і парасимпатичними нервами. Завдяки цьому лімфатичні судини мають здатність активно скорочуватись.

Лімфа через грудний проток потрапляє в венозну систему в області венозного кута, утвореного лівою внутрішньою яремною та підключичною венами. Крім того по ходу лімфатичних судин знаходяться лімфатичні анастомози, які також забезпечують потрапляння лімфи в кров. У дорослої людини в умовах відносного спокою з грудної протоки в підключичну вену кожної хвилини потрапляє близько 1 мл лімфи, на добу - від 1,2-,6 л.

Лімфа -це рідина, яка міститься в лімфатичних капілярах і судинах.

Швидкість руху лімфи по лімфатичним судинам складає 0,4-0,5м/с

За хімічним складом лімфа і плазма крові дуже подібні. Основні відмінності:

а) в лімфі значно менше білка ніж в плазмі (4%). Є білки протромбін та фібриноген, що дозволяє

їй згортатися.

б) в 1мл³ від 2 до 20 тис. лімфоцитів.(за добу з грудної протоки в вену поступає більше 5млрд

лімфоцитів).

в) під час травлення в лімфі брижових судин збільшується кількість жиру, що надає їй молочно-

білого кольору.

Склад лімфи відображає інтенсивність обмінних процесів, що протікають в органах і тканинах. Перехід різних речовин з крові і лімфу залежить від:

а)дифузної здатності,

б) швидкості потрапляння в судинне русло,

в)особливості проникності стінок лімфатичних капілярів.

Легко переходять і лімфу отрути та бактеріальні токсини.

Утворення лімфи.

Джерелом лімфи є тканинна рідина. Вона:

а) утворюється з крові в капілярах,

б)заповнює міжклітинні простори,

в) є проміжною між кров’ю та клітинами організму,

г)через неї клітини отримують поживні речовини та кисень,

д)з клітин в неї виділяються продукти обміну та СО₂.

Існують 2 теорії які пояснюють утворення тканинної рідини.

1. Фільтраційна - утворення тканинної рідини зв’язують величинами гідростатичного

(кров’яного) і колоїдно-осмотичного (онкотичного та осмотичного) тисків в кровоносних

капілярах та міжклітинних просторах.

Підвищення гідростатичного тиску в капілярах сприяє процесу фільтрації рідини з судини в

міжтканинні простори.

Зниження - викликає зворотній тік рідини з міжклітинних просторів в капіляри.

Колоїдно - осмотичний тиск зменшує процес фільтрації. Тому для визначення фільтра-

ційного тиску, який забезпечує утворення тканинної рідини, необхідно з величини гідроста-

тичного тиску відняти різницю колоїдно-осмотичного тиску крові і тканинної рідини, що

знаходиться в міжклітинних просторах.

В стані відносного фізіологічного спокою органа або організму в цілому фільтрація тканин-

ної рідини здійснюється в артеріальному коліні капіляра, так як тут гідростатичний тиск

підвищує величину колоїдно-осмотичного тиску. В венозному коліні капіляра відбувається

зворотне явище - потрапляння рідини з тканинних просторів в капіляри (в венозному коліні

капіляра колоїдно-осмотичний тиск більше ніж гідростатичний).При збільшенні активності

органу або організму в цілому внаслідок підвищення гідростатичного тиску тканинна рідина

утворюється на протязі всього капіляра. В цьому випадку надлишок тканинної рідини

поступає в лімфатичні судини.

2. Секреторна теорія - утворення тканинної рідини пов’язується з функцією ендотелію

кровоносних капілярів, які володіють підвищеною проникністю, що забезпечує вихід рідини

з судини в міжтканинні простори.

Повернення тканинної рідини в судинне русло здійснюється не тільки в області венозного

коліна капіляра. Тканинна рідина особливо тоді, коли її утворюється багато, потрапляє в

тканинні судинні капіляри і судини. В цьому випадку тканинна рідина зветься лімфою.

Таким чином лімфа утворюється з тканинної рідини.

 

Рух лімфи

На рух лімфи судинами лімфатичної системи впливає:

а) постійний тік лімфи - забезпечує безперервне утворення тканинної рідини та перехід її з

міжклітинного простору в лімфатичні судини,

б) активність органу,

в) скорочувальна здатність лімфатичних судин.

До допоміжних факторів, які впливають на рух лімфи відносяться:

а) скорочувальна діяльність посмугованих та гладких м’язів,

б) негативний тиск в крупних венах та грудній порожнині,

в) збільшення об’єму грудної клітини при вдиху, що зумовлює присмоктування лімфи з

лімфатичних судин.

Лімфатичні вузли.

Лімфа рухаючись від капілярів до центральних судин і протоків проходить крізь лімфатичні вузли.

У дорослої людини їх 500 - 1000, різних розмірів - від булавочної голівки до дрібного зерна квасолі.

Лімфатичні вузли в значній кількості розташовані:

під кутом нижньої щелепи,

паховій западині,

на ліктьовому згині,

в черевній порожнині,

в тазовій області, в підколінній ямці.

В лімфатичний вузол входить декілька лімфатичних судин, а виходить один, яким лімфа відтікає з вузла. В лімфатичних судинах знаходяться м’язові елементи, котрі іннервуються симпатичною та парасимпатичною нервовими системами.

Лімфатичні вузли виконують ряд функцій:

1.Гемопоетична функція - в них утворюються малі та середні за величиною лімфоцити, котрі

потрапляють з током лімфи в праву лімфатичну та грудну протоки, а потім в кров.

2.Імунопоетична функція - в них утворюються:

а) клітинні елементи (плазматичні клітини, імуноцити)

б) білкові речовини глобулінової природи (антитіла), які мають безпосереднє

відношення до формування імунітету.

в) В- лімфоцити - клітини гуморального імунітету,

г) Т- лімфоцити - клітини клітинного імунітету.

3. Захисно-фільтраційна функція - це своєрідні біологічні фільтри, які затримують потрапляння в

лімфу і кров іншорідних частин, бактерій, токсинів чужорідних білків та клітин. Віруси в

вузлах зв’язиваються лімфоцитами та іншими клітинами.

Виконання вузлами цієї функції супроводжується посиленим утворенням лімфоцитів.

4. Обмінна функція - приймають активну участь в обміні білків, жирів, вітамінів та інших

поживних речовин, які потрапляють в організм.

5. Резервуарна функція - лімфатичні вузли разом з лімфатичними судинами являються депо для

лімфи. Вони також беруть участь в перерозподілі рідини між кров’ю та лімфою.

Таким чином, лімфатична система в цілому забезпечує відтік лімфи від тканин та потрапляння її в судинне русло.

При закупорці або здавлені лімфатичних судин порушується відтік лімфи від органів, що призводить до набряку тканин внаслідок переповнення міжтканинних просторів рідиною.

 

Лекція №5