Передньої черевної стінки та

М’язу - підіймачу відхідника.

Центр рефлексу дефекації знаходиться в попереково - крижовому відділі спинного

мозку. Він забезпечує несвавільний акт дефекації. На центр впливають: довгастий

мозок, гіпоталамус, кора великих півкуль, що може прискорити або загальмувати

акт дефекації

На м’язи сфінктерів прямої кишки і на її гладеньку мускулатуру також впливають

симпатичні та прасимпатичні нерви.

XІІ. Регуляція травлення – місцеві та центральні механізми

 

Всі складні і різноманітні функції системи травлення регулюються травним центром, який розташований в довгастому мозку. Велика роль регуляції всіх етапів травлення належить ядрам гіпоталамуса: вентромедіальні ядра - ’’ центр насичення ”,

вентролатеральні – “центр живлення”.

В регуляції процесів травлення та живлення суттєва роль належить корі великих півкуль, особливо тим її відділам, які є кінцями смакового та нюхового аналізаторів.

Травний центр регулює: моторну, секреторну та всмоктувальну функції ШКТ,

забезпечує виникнення складних суб’єктивних відчуттів, таких як:

Голод, апетит, відчуття насиченості та спраги.

Голод – сукупність суб’єктивних відчуттів, обумовлених об’єктивною потребою в їжі.

Апетит – пристрасне бажання їжі

ХІІІ. Підшлункового сік.

За добу в нормі виділяється 1,5-2,0 л соку.

Це безбарвна прозора рідина. PH =7,1-8,2.

І. Протеолітичні ферменти:

Трипсин – виділяється в кишечник у вигляді трипсиногену, який

активується ентерокіназою кишкового соку.

Хімотрипсин – виділяється також неактивному стані, активізується трипсином.

Карбоксипептидаза - виробляється у вигляді неактивних попередників,

активізується трипсином.

2.Нуклеаза -дія спрямована на нуклеїнові кислоти.

3.Амінолітичні ферменти:

Амілаза - розщеплює крохмаль до дицукрів.

Мальтаза - перетворює дицукри на моноцукри.

Лактаза - розщеплює цукор молока на моноцукри.

4. Ліполітичні ферменти:

Ліпаза - секретується в активному стані. Її активність зростає в 20 разів при

взаємодії з жовчу. Розщеплює жири до гліцерину та жирних кислот.

Фосфоліпаза - секретується в неактивній формі. Активується в

дванадцятипалій кишці трипсином. Діє на продукти розщеплення

жирів.

Секреція соку починається через 2-3 хв після вживання їжі і триває протягом 4-10

годин. Процес починається з подразнення їжею ротової порожнини та дії

умовно рефлекторних подразнень.

Секреція соку забезпечується нейро- хімічними механізмами, що стимулюються

секретином ( виробляється і активується під дією соляної кислоти), і

холецистокініном (виробляється і активується під дією жовчі) - гормонами

які виробляються слизовою оболонкою дванадцятипалої кишки.

 

ХIУ. Печінка – функції

ФУНКЦІЇ печінки:

1.Продукти гідролізу поживних речовин у печінці або перетворюються, або

відкладаються в депо.

Синтез білків крові (альбуміни).

Утворює жовч.

4. “Центральна лабораторія ” всіх видів обміну речовин.

5.Антитоксична –знешкодженням токсичних речовин.

6.Перетворення аміаку в менш токсичну речовину, яка добре розчиняється в воді та

виводиться з сечею.

7.Синтез жовчних кислот.

8.Перетворення вуглеводів у глікоген і його накопичення

9. В печінці синтезується ретинол, відкладається про запас багато речовин(вітамін А, Д,

нікотинова кислота), затримуються іони хлору і заліза.

10. Кладовище еритроцитів .

11. Підтримує гомеостаз.

ХУ. Склад і властивості жовчі.

Протягом доби виділяється до 1200 мл жовчі.

Жовч - рідина зелено-бурого кольору, лужної реакції (PH=7,3-8,0), відносно густа.

На 97,5% складається з води, сухий залишок – 2,5%:

Муцин, жирні кислоти, жовчні пігменти, неорганічні солі, ферменти,

Вітаміни.

Секреція жовчі здійснюється безперервно, а надходження її дванадцятипалу кишку

відбувається під час травлення. Поза травленням жовч поступає до

жовчного міхура. Тому розрізняють жовч міхурну та печінкову.

Різниця між ними обумовлена тим, що слизова оболонка жовчних шляхів та міхура

продукує муцин і має здатність всмоктувати воду.

ФУНКЦІЇ жовчі:

1.Екскреторна – з нею виводяться із крові різні екзо- і ендогенні речовини.

2. Підвищує активність ферментів панкреатичного соку (ліпази в 20 разів).

3.Емульгує нейтральні жири, розбиваючи їх на велику кількість дрібних крапель.

4.Підвищує тонус кишок.

5.Бере участь в мембранному травленні.

6.Стимулює моторику кишок.

7. Бактеріостатичне впливає на флору кишечнику.

8.Підсилює соковиділення підшлункової залози.

9.Попереджує розвиток гнилісних процесів.

 

ЛЕКЦІЯ № 13

ТЕМА: «ОБМІН РЕЧОВИН І ЕНЕРГІЇ».

І. Обмін речовин і енергії, визначення, загальна характеристика

Обмін речовин – складний процес перетворення хімічних речовин, який забезпечує ріст,

розвиток, діяльність та життя організму.

Складається з 2 протилежних та взаємно протікаючих процесів:

1. асиміляція -синтез та засвоєння речовин,

2.дисиміляція – реакції, які пов’язані з розпадом речовин, їх окисленням і виділенням

із організму продуктів розпаду.

В результаті процесу дисиміляції виділяється енергія.

При окисленні: 1гр. жиру – 9,3 ккал тепла;

1 гр. вуглеводів – 4,1 ккал тепла;

1 гр. білків – 4,1 ккал тепла.

Кількість тепла, яке виділяється при окисленні 1 гр. речовини, називається теплотою згорання.

Визволена енергія розходжується на:

А) будову нових тканин,

Б) роботу м’язів, синтез гормонів, ферментів і проведення нервових імпульсів,

В) переходить в тепло, яке йде на підтримку постійної температури тіла.

Все, що приходить до організму – це прихід речовин.

Все, що виділяється із організму – це витрата речовин.

Їхнє співвідношення називається балансом обміну речовин.

Він буває: а) позитивний – в періоді росту, коли збільшується маса тіла;

б) негативний – в похилому віці, коли розпадається більше речовин, ніж їх надходить

до організму;

в) стан рівноваги – у дорослих (вага постійна).

 

ІІ. Обмін білків

“Життя є спосіб існування білкових тіл”. Ф. Енгельс

Білки є основним компонентом цитоплазми клітин.

З ними пов’язані:

1. Біосинтез ряду гормонів та інших біологічно активних речовин,

2. Пластичні забезпечення функцій клітин,

3.Виникнення і розповсюдження збудження та скорочення м’язів,

4. Зсідання крові та запобігання кровотечі,

5. Транспорт кисню,

6. Буферні властивості крові,

7. Онкотичний тиск,

8. Імунний захист організму,

9. Джерело енергії.

Особливість білкового обміну полягає в тому, що в організмі відсутнє депо білкових сполук, і весь білок входить до складу клітин, тканин та рідин організму.

Кількість білків, що зруйнувалась в організмі протягом певного часу (за добу) можна встановити, якщо зібрати всю сечу, яка виділилась за цей час, і за допомогою хімічного аналізу визначити в ній вміст азоту.

За допомогою хімічного аналізу визначається кількість азоту і у добовому раціоні. На основі порівняння кількості азоту в їжі і сечі (за добу) за умови, що білка в їжі достатньо, розрізняють позитивний і негативний азотистий баланс.

За добу руйнується 331 мг білка на 1 кг маси тіла. Цю величину Рубнер назвав “ коефіцієнтом зношування”.

Для людини вагою 70 кг це становить 23,2 г.

Кількість, необхідна для покриття коефіцієнта зношування = 23-25 г.і називається білковий мінімум.

Білковий оптимум – це добова потреба, вона становить 1,5 г. на 1 кг маси, тобто 100-110 г (у дорослого), 4-5 г. (у дитини).

 

Порушення білкового обміну

Білкове голодування – порушення обміну речовин, марення, порушення діяльності ЦНС, ССС,

порушення складу крові.

Білкова дистрофія – диспротеїнози.

А) Розлад білкового обміну в клітинах –

зерниста дистрофія, гідропічна дистрофія.

Б) Розлад білкового обміну поза клітиною –

Мукоїдне та фібринозне набрякання.

В) Порушення обміну нуклеопротеїдів - подагра.

Г)Порушення обміну хромопротеїдів –

жовтяниця паренхіматозна, гемолітична.

ІІІ. Обмін вуглеводів

Функції: - енергетична,

- структурна,

- захисна,

- використовується для синтезу нуклеїнових кислот.

Бувають: а) прості – моносахариди (глюкоза, фруктоза)

б) складні – полісахриди (крохмаль, глікоген).

В організм вуглеводи потрапляють з їжею рослинного походження. Якщо їх вводиться більше ніж треба, то вони відкладаються у вигляді жиру.

Знаходяться:

- в крові – у вигляді глюкози – 80-120 мг

- в м’язах – 7% - у вигляді глікогену,

- в печінці – 7% - у вигляді глікогену,

- у нирках,

- у клітинах мозку (69%).

Якщо в організмі спостерігається нестача глюкози, вона синтезується з амінокислот і жиру.

Якщо в кров із травного каналу надходить надлишок глюкози і її рівень перевищує фізіологічну норму, то таке явище називають гіперглікемією (160-180 мг). Зниження рівня цукру в крові у порівнянні з фізіологічною нормою наз. гіпоглікемією (50-40 мг).

Розлади вуглеводного обміну

а) вуглеводне голодування – можливе тільки в лабораторіях, так як його обмін тісно пов’язаний

з обміном жирів та білків.

б) гіперглікемія – надлишок вуглеводів в крові,

в) гіпоглікемія – нестача вуглеводів в крові,

г) глюкозурія – поява цукру в сечі.

 

IV. Обмін жирів

Жири в організмі знаходяться в кількості 10-30 % загальної маси тіла (у деяких до 50 %).

Функції жирів:

- енергетична,

- пластична,

- захищає від механічних пошкоджень, надмірних тепловитрат,

- захищає шкіру від висихання та набрякання при контакті з водою.

Головним джерелом жирів є їжа. Частина жиру може синтезуватися з продуктів обміну білків і вуглеводів. Деякі ненасичені жирні кислоти не синтезуються в організмі і надходять з їжею.

Ненасичені жирні кислоти містяться в олії, тому у добовий раціон необхідно включати в однакових співвідношеннях жири тваринного та рослинного походження.

Добова потреба – 50-70 г (50 % жири рослинного походження).

Розлади жирового обміну:

- жирове голодування – розвиток гіповітамінозів,

- загальне ожиріння,

- відкладання холестерину на стінках судин (атеросклероз),

- жирова дистрофія,

- місцеве ожиріння.

V. Водно-сольовий обмін

Тіло людини на 2\3 складається з води. У різних тканинах вміст води різний.

Так, у кістках – 20 %, у клітинах головного мозку – 85 %.

Вода надходить до організму

з рідкою їжею (0,8 л),

з іншими харчовими продуктами (0,7 л),

з випитою водою (0,9 л),

Утворюється при окисленні жирів (зі 118 гр. жиру при окисленні утворюється 100 гр. води) – ендогенна вода.

Вода виділяється із організму

нирками (1500-2000 мл за добу),

легенями (500 мл за добу),

шкірою (500 мл за добу)

Функції:

1. Вода добрий розчинник багатьох речовин.

2. В ній протікають всі хімічні реакції.

3. Здійснює транспорт речовин.

 

Розлади водного обміну

А) водне голодування – втрата 10 % води маси тіла веде до важких порушень, втрата 20-22 %

води – веде до смерті.

Б) Набряки – накопичення рідини в тканинах (рідина зветься транссудатом).

- анасарка – набряк шкіри і підшкірної клітковини;

- механічні набряки – основою яких є порушення процесу фільтрації;

- осмотичні набряки – основою яких є порушення процесу дифузій;

- застійний набряк – при венозній застійній повнокровності;

- кахектичні набряки – при голодуванні, недокрів’ї з загальним занепадом живлення;

- невротичні набряки – при порушенні функцій вазомоторних нервів;

- токсичні набряки – навколо вогнищсильного запалення;

- ниркові набряки – при ураженні секреторного апарату нирок.

 

В) Водянки – накопичення рідини у порожнинах тіла.

- асцит – водянка черевної порожнини;

- гідроторакс – водянка плевральної порожнини;

- гідроперікард - водянка порожнини серцевої сорочки (сумки)

- гідроцеле – водянка оболонки яєчка;

- гідроцефалія – водянка шлуночків мозку або простору між мозком і оболонками.

Мінеральний (сольовий) обмін

В організмі людини мінеральних речовин небагато, але вони мають дуже велике значення:

- визначають осмотичний тиск рідин організму, активність ферментів;

- іонний склад тканин, збудливість клітин;

- Ca, P – будівельний матеріал для кісток;

- сірка входить до складу деяких амінокислот і біологічно активних речовин;

- беруть участь у пластичному обміні;

- йод – функціональний елемент тироксину;

- залізо – складова гемоглобіну;

- залізо, цинк і кобальт – містяться у деяких ферментах і вітамінах.

Добова потреба у мінеральних речовинах залежить від:

віку,

режиму рухової активності,

функціонального стану і в середньому становить:

1) натрію – 4-6 гр.,

2) калію – 2-4 гр.,

3)фосфору – 1-1,5 гр.,

4) сірки – 1 гр.,

5)магнію – 0,5 гр.,

6) заліза – 10-30 гр.,

7)цинку – 12-16 мкг.,

8) мідь – 2-3 мкг.

Мінеральні речовини постійно виводяться із організму з сечею та потом, тому вони повинні щодобово поступати до організму.

Солі, які входять до складу травних соків, та всі солі, що при цьому виділяються, всмоктуються назад.

Солі, яких організму потрібно дуже мало, називаються мікроелементами.

Розлади сольового обміну

1. Мінерально - сольове голодування:

а) по натрію – втрата 10% води, втрата ваги 25%,

б) по Ca, P, Mg – змінюється структура кісток,

в) по залізу – анемії,

г) по йоду – ендемічний зоб.

2.Порушення вмісту вапна:

а) зменшення – коли кістки втрачають вапно і розм’якшуються,

б) збільшення – відкладання вапняних солей (скам’яніння, петрифікація).

3.Відкладання уратів:

а) сечокислий інфаркт нирок,

б) подагра – відкладання уратів у суглобовім хрящі.

4.Утворення каменів: це тверді утвори, що вільно лежать у тих чи інших порожнинах, або у

вивідних протоках залоз. Утворюються вони в результаті випадіння солей з тих рідин,

які є в цих порожнинах або протоках.