Побудова зображення на сітківці ока

Промінь світла досягає сітківки, проходячи крізь ряд заломлюючих поверхонь і

середовищ:

- рогівку,

- вологу передньої камери,

- кришталик та

- склисте тіло,

тому відображення на сітківці виходить перевернутим і зменшеним.

Існує кілька фізіологічних механізмів, за допомогою яких зоровий аналізатор сприймає

простір.

1.Гострота зору – здатність ока бачити дві точки окремо.

2.Поле зору – простір, що сприймається оком при фіксуванні зору на одній точці.

3.Центральний зір – коли поле зору падає на жовту пляму (місце кращого бачення).

4.Периферичний зір – коли поле зору падає на інші місця сітківки.

5.Акомодація – здатність ока однаково добре бачити різно віддалені предмети.

6.Зіничний рефлекс - інтенсивність світлового потоку в оці регулюється зміною просвіту зіниці.

7.Кольоровий зір – людина володіє здатністю розрізняти велику кількість кольорів.

Ломоносов висловив припущення про наявність в сітківці трьох типівелементів, які

сприймають три основних кольори. Положення в подальшому розробляв Гельмгольц.

Згідно з цією теорією в сітківці є три типи фоточутливих колбочок, які сприймають

червоний,зелений та синьо-фіолетовий кольори.

Однакове за силою і одночасне подразнення трьох типів кольоросприймаючих елементів

сітківки дає відчуття білого кольору.

8.Адаптація - в ід освітлення предмета залежить чутливість ока до сприйняття світла.

При переході із темного приміщення в світле спочатку настає осліплення, поступово око

адаптується до світла за рахунок зниження чутливості фоторецепторів сітківки ока. Це

явище - світлова адаптація.

При переході із світлого приміщення в темне людина спочатку нічого не бачить. Через

деякий час чутливість фоторецепторів сітківки підвищується, з’являються контури

предметів і розрізняються їх деталі - це темнова адаптація.

9. Бінокулярний зір - б ачення предметів обома очима називається бінакулярним зором.

Коли людина дивиться на який-небудь предмет обома очима, то в нього не виходить

сприйняття двох однакових предметів. Це пов’язано тим, що зображення усіх предметів при

бінокулярному зорі, падають на відповідні або ідентичні ділянки сітківки, внаслідок чого в

уяві людини ці два зображення зливаються в одне. Якщо злегка надавити з боку на одне

око, то у людини починається «подвоюватися» в очах, так як в цьому випадку зображення

від предмету падають на ідентичні ділянки сітківки. Бінокулярний зір має велике

значення в визначенні відстані до предмета, його форми. Оцінка величини предмета,

пов’язана з розмірами його зображеннями на сітківці, та відстані предмета від ока.

Патологія зору появляється:

1.Короткозорість(міопія) – зображення віддалених предметів виникає не на сітківці, а перед нею.

2.Далекозорість – зображення віддалених предметів виникає за сітківкою.

3.Астинматизм -зображення віддалених предметів виникає на сітківці, перед сітківкою і за

сітківкою.

4.Катаракта - помутніння кришталика.

ХІУ. Слухова сенсорна система

Слухова сенсорна система служить для сприймання та аналізу звукових хвиль.

Внаслідок цього можливе визначення:

сили, висоти і тембру звуку;

Його направлення а також

Ступень віддалення джерела звуку

Вона набула особливого значення для людей у зв’язку з розвитком мовлення.

Звук – це коливання молекул пружного середовища, яке відбувається у вигляді повздовжніх

хвиль тиску.

Периферичний відділ слухового аналізатора представлений спіральним (кортієвим) органом

внутрішнього вуха. Він розташований в області завиткового протоку, на його базальній

мембрані. Слухові рецептори спірального органу сприймають фізичну енергію звукових

коливань, які поступають до них від звукоуловлюючого (зовнішнє вухо) та звуко-

передающого (середнє вухо) апаратів. Нервові імпульси, які утворилися в рецепторах спі-

рального органу через

провідний шлях - слухові нерви - ідуть від ядер середнього і проміжного мозку. Тут

відбувається переключення на нейрони, відростки яких прямують у скроневу зону

кори великого мозку -

мозковий відділ аналізатора, в якому нервові імпульси перетворюються в слухові відчуття.

Одним із видів пружного середовища є повітря, у якому внаслідок коливання утворюються зони з більшою і меншою щільністю молекул відповідно до змін зон тиску.

Амплітуду змін тиску називають звуковим тиском, який сприймається механорецепторами.

 

ХV. Вухо, відділи. Зовнішнє вухо

Орган слуху включає:

зовнішнє вухо - вушна раковина - уловлює звукові коливання,і

зовнішнього слухового ходу проводить звукові коливання.

середнє вухо - барабанна порожнина зі слуховими кісточками;

- слухова або евстахієва труба та

внутрішнє вухо - кістковий і перетинчастий лабіринти.

 

ХУІ. Механізм сприйняття звуку.

Існують два види звукових коливань:

повітряне;

Кісткове.

При повітряному проведенні звуку:

Звукові хвилі, потрапляючи у зовнішній слуховий прохід, підсилюються в 2-3 рази і

викликають коливання барабанної перетинки, тиск якої передається на перетинку

овального вікна за допомогою слухових кісточок, що діють як важіль, зменшуючи

їхню силу (до 50 разів).

Коливання перетинки овального вікна викликає вібрацію спірального органу,

внаслідок чого чутливі волоскові клітини збуджуються.

Нервові імпульси, що при цьому виникли, слуховим нервом і провідними слуховими

шляхами поступають в скроневу долю кори великих півкуль. Збудження нейронів кори

викликає відчуття звуку. Звуки сприймаються в широкому діапазоні - від 16 до 20000

коливань в 1с.

Кісткова провідність звуку - здійснюється через кістки черепа. Звукові коливання добре

проводяться кістками черепа, передаються зразу на перилімфу верхнього та нижнього

ходів завитки внутрішнього вуха, а потім на ендолімфу середнього ходу. Відбувається

коливання основної мембрани з волосковими клітинами, внаслідок чого вони

збуджуються,і нервові імпульси що виникли, в подальшому передаються нейронам

головного мозку. Кісткова передача звукових коливань має значення при зануренні

людини під воду.

У дітей верхня межа досягає 22 тис. Гц., а з віком вона знижується. Найбільша

звукочутливість знаходиться в межах від 1 до 3 тис. Гц (людська мова та музика).

 

XУІІ. Вестибулярна сенсорна система.

Приймає участь:

а) в регуляції положення та рухів тіла в просторі;

б) в підтримці рівноваги;

в) має відношення до регуляції м’язового тонусу.

Периферичний відділ аналізатора представлений рецепторами, які розташовані в

вестибулярному апараті.

Вони збуджуються при:

зміні швидкості обертаючого руху;

прямолінійному прискоренні;

зміні напрямку сили тяжіння;

Вібрації.

Нервові імпульси, які виникли у вестибулярних рецепторах поступають

провідним шляхом - вестибулярному нерву в мозковий відділ аналізатора який розташований

в передніх відділах скроневої долі кори великих півкуль.

Внаслідок збудження нейронів цього відділу кори виникають відчуття, які дають

уявлення про положення тіла та окремих його частин в просторі, що сприяє

збереженню рівноваги і підтримці певної пози тіла в стані спокою та при рухах.

Вестибулярний апарат складається з:

І.Присінку - складається з двох частин:

а) сферичного мішечка, розташованого поблизу до завитка внутрішнього вуха,

б) еліптичного мішечка (маточки), розташованого поблизу до напівколових

проток.

В мішечку та маточці є підвищення,які називаються плямами. В них зосередженні

рецепторні клітини. На поверхні рецепторних клітин знаходиться велика кількість

мікроскопічних кристалічних утворень, які складаються з карбонату кальцію. Ці

утворення називаються отолітами. Вони беруть участь у збудженні рецепторних клітин.

2.Трьох напівколових проток - це вузькі ходи вірної форми, які розташовані в трьох взаємно

перпендикулярних плоскостях. Один кінець кожної протоки колбоподібно розширений і

називається ампулою. В них також знаходяться рецепторні клітини, які зосереджені в

певних місцях і називаються ампулярними криптами. Збудження рецепторних клітин

відбувається за рахунок переміщення ендолімфи проток.

Підвищення активності вестибулярного аналізатора виникає тільки при прискореному або

загальмованому обертовому або прямолінійному русі, тобто лише під впливом зміни

швидкість руху тіла.

Рівномірний рух, без прискорення або гальмування не викликає подразнення рецепторів

вестибулярного апарату. Подразнення отолітових рецепторів або рецепторів напівколових

протоків відбувається в залежності від характеру руху.

Отолітовий апарат збуджується при прискорених або гальмівного прямолінійних

рухах (тряска, качка, нахили тіла або голови в боки), при яких спостерігається зміна тиску

отолітів на рецепторні клітини.

Рецептори напівколових каналів подразнюються в момент прискореного або

гальмівного обертаючого руху в будь - якій площині за рахунок руху ендолімфи.

ЛЕКЦІЯ № 18