Регуляція шлункового соковиділення.

Шлунковий сік виділяється протягом доби, але вживання їжі значно посилює його виділення. Секреція шлункового соку у кількісному і якісному відношенні тонко пристосована до характеру їжі. У дослідах із ізольованим шлуночком І.П.Павлов довів, що:

1.Більше всього соку виділяється при споживанні м’ясної їжі,

менше при споживанні хліба та молока.

2.Тривалість секреції теж буває різною: а) на м’ясо - 7 год.

б)на хліб - 10 год.

в)на молоко - 6 год.

3.Максимальна кількість соку виділяється після вживання:

а) м’яса до кінця 2-гої години,

б) хліба - 1-шої години,

в) молока - на 3-ій годині.

4.Від характеру їжі залежить кислотність і вміст пепсинів в соку.

а) найвища кислотність шлункового соку спостерігається після вживання м’яса,

б) найнижча - після вживання хліба,

в) шлунковий сік з високою кислотністю краще розщеплює білки тваринного

походження,

г) шлунковий сік з низькою кислотністю краще розщеплює білки рослинного

походження,

Пристосування секреції шлункового соку до характеру їжі досягається завдяки нервовій тагуморальній регуляції. Ці фактори чітко відокремлені один від одного, що дає можливість виділити окремі фази регуляції, для яких характерні 3 фази шлункової секреції

n мозкова,

n шлункова,

n кишкова.

Фази перекривають одна одну, але їх можна розглянути окремо.

1.Мозкова фаза шлункової секреції починається з вироблення шлункового соку на базі

умовних та безумовних рефлексів. Очікування їжі або її вид супроводжується

виділенням не тільки слини, а й шлункового соку.

Коли їжа потрапляє в рот, збуджуються смакові рецептори, що призводить до

додаткового безумовно-рефлекторного посилення секреції. Нервові імпульси, які

виникають при подразненні рецепторів ротової порожнини, виконують функцію

механізму, що запускає діяльність секреторних клітин. Це було з’ясовано І.П.Павловим у

дослідах з «умовним годуванням». Центри рефлексів знаходяться у довгастому мозку,

проміжному мозку, лімбічній корі. Нервові імпульси до шлунка надходять по

волокнах блукаючого нерва, при подразненні якого виділяється ацетілхолін, що збуджує

секреторні клітини і викликає виділення гастрину. Гастрин - активний поліпептид, який

посилює секрецію шлункового соку. Шлунковий сік, що виділяється при чеканні їжі і під

впливом умовних подразників, І.П. Павлов назвав «апетитним».

Апетит - відчуття потреби в їжі, пов’язане з дією безумовних і умовних подразників,

тому соковиділення під час рефлекторної фази легко гальмується різними негативними

емоціями.

2. Шлункова фаза шлункової секреції починається через 5 хв. після вживання їжі і триває

близько 2 год. з поступовим зменшенням секреції. Під час цієї фази соковиділення

відбувається внаслідок подразнення рецепторів слизової оболонки шлунка і під впливом

нейрогуморальних факторів кишок.

3. Кишкова фаза шлункової секреції полягає в тому, що аферентні стимулюючі імпульси на

залози шлунка надходять з кишок. Таким фактором може бути речовина, що знаходиться

у самій їжі, - продукти перетравлення білків, речовини м’яса, овочів. Надходячи з кишок

у кров, вони по великому колу кровообігу потрапляють до залоз шлунка і стимулюють

його діяльність.

Шлункову секрецію збуджують:

а) екстрактивні речовини,

б) спирти (не міцні),

в) продукти розщеплення їжі (альбумози та пептони),

г) гістамін, який знаходиться в поживних речовинах та в слизовій оболонці шлунка,

д) ацетілхолін, який визволяється при доторкання поживних речовин зі слизовою

оболонкою воротаря,

є) гормон гастрин,

ж) амінокислоти,

з) гормон ентерогастрин, який утворюється в дванадцятипалій кишці.

Шлункову секрецію гальмують:

а) продукти розщеплення жиру,

б) гормони гастрогастроном та ентерогастроном, які виробляються слизовою

оболонкою шлунка і верхнього відділу тонкої кишки,

в) сильні негативні емоції,

г) цукри.

 

Моторна функція шлунка

При скороченні м’язових волокон шлунка змінюється його об’єм і форма. Внаслідок цього вміст шлунка подрібнюється,перемішується і просувається у дванадцятипалу кишку. Шлунок виконує також резервуарну функцію, але при його наповненні не виникає підвищення тиску, його м’язи розтягуються. Крім того, під час вживання їжі відбувається додаткове розслаблення шлунка під дією блукаючого нерва, що називають об’ємною адаптацією.

1.Перистальтичні скорочення - відбуваються за рахунок скорочення циркулярних м’язів

шлунка. Їжа просувається шлунком. Хвиля скорочення починається в області

кардіального відділка та розповсюджується до сфінктера воротаря. Хвилі виникають у

людини з частотою 3 рази в 1 хв.

2.Систолічні скорочення пов’язані із скороченням м’язів антральної частини пілоричного відділу

шлунка. Ці рухи забезпечують перехід значної частини вмісту шлунка в дванадцятипалу

кишку.

3.Тонічні скорочення - неперистальтичні рухи шлунка, які зумовлені зміною тонусу м’язів, що

приводить до зменшення порожнини шлунка в даній ділянці або в цілому шлунку.

Скорочення сприяють переміщенню вмісту шлунка.

4.Голодні скорочення - при пустому шлунку виникають періодично його скорочення, які

чергуються зі станом спокою. Цей вид скорочення м’язів зв’язан з відчуттям голоду і

триває скорочення 20 - 50хв., періоди спокою тривають 45 - 90 хв.

5. Антиперистальтичне скорочення - спостерігається при блюванні.

Регуляція моторики шлунка здійснюється інтрамуральними нервовим сплетіннями, утвореними

волокнами блукаючого нерва і симпатичного стовбура та гормонами травного каналу.

Подразником, що викликає посилення рухової активності шлунка, є розтягування його стінок. Вони сприймаються нервовими клітинами, що розташовані у підслизовому шарі. Непосмуговані м’язи стінки шлунка здатні скорочуватись автоматично. Механізми регуляції рухів шлунка підпорядковані блукаючому нерву. Після його перерізання рухи припиняються, але збудження симпатичних нервів рухи шлунка гальмують.

Хімічні сполуки - гастрин, гістамін, холін, потрапляючи у кров, посилюють рухи шлунка,

адреналін і норадреналін гальмують їх.

Випорожнення шлунка здійснюється періодично. Цей процес регулюють вищезгадані механізми, а також ентерогастральний рефлекс. Його суть полягає у тому, що хімус, досягаючи певної консистенції і РН, подразнює м’язи воротаря, який відкривається і невеликою порцією харчові маси переходять у дванадцятипалу кишку. Після наповнення ампули дванадцятипалої кишки канал воротаря закривається і залишається в такому стані доти, поки кислий хімус

не нейтралізується соками підшлункової залози та жовчю. Коли реакція середовища дванадцятипалої кишки знову стає лужною, процес випорожнення шлунка поновлюється. У цьому

рефлексі певне значення має також осмотичний тиск хімусу та ступінь наповнення ампули дванадцятипалої кишки.

 

ЛЕКЦІЯ № 12

ТЕМА: «Травлення в кишці. Роль печінки та підшлункової залози в

Травленні.».

ТОНКА КИШКА.

Тонка кишка (intestinum tenue) - починається від виходу з шлунку і закінчується в

місці впадання її в товсту кишку.

Це найдовша частина травного апарату.

Довжина тонкої кишки у дорослого 5-7 м, а ширина:у верхніх відділах 4-см і в нижніх -

2-3 см.

Тонку кишку поділяють на: дванадцятипалу кишку і брижову частину кишки.

Дванадцятипала кишка разом з підшлунковою залозою та печінкою займає центральне місце у функції травлення.

У порожнині кишки:

а ) сік підшлункової залози

розщеплює білки, жири та вуглеводи, -

б ) жовч - сприяє перетравленню жиру та всмоктуванню жирних кислот. Крім того, жовч

підвищує тонус кишок, посилює їхню перистальтику і бере участь у

Пристінковому травленні.

в)к літини слизової оболонки дванадцятипалої кишки продукують біологічно активні

речовини, що сприяють процесам всмоктування і регуляції загального обміну

речовин.

Іннервується дванадцятипала кишка гілками автономної НС.

І І.Кишковий сік (тонка кишка), його властивості, склад

Кишковий сік (КС) – PH=7,0-8,5.

Виділяється 2,0-2,5 л за добу.

СКЛАД:

1. Протеази:

а) амінопептидаза - розщеплює продукти перетравлення білків, які утворюються в шлунку

та дванадцятипалій кишці;

б) лейцинамінопептидаза;

в) катепсин - діє на білкові компоненти їжі та травних соків в слабокислому

середовищі;

2.Фосфатази - кисла та лужна, беруть участь в травленні фосфоліпідів;

3. Ліпаза - в незначній кількості діє на нейтральні жири;

 

4. Карбогідрази:

а) амілаза - розщеплює поліцукри та дисахариди до моноцукрів;

б) м альтаза - розщеплює дицукри до моноцукрів;

в) сахараза - розщеплює дицукри до моноцукрів;

г) лактаза - розщеплює цукор молока;

5. Ентерокіназа - каталізує перетворення трипсиногену в трипсин;

6. Муцин (слиз).