Сутність резервів підприємства і їх класифікація

Слово "резерв" походить від французького "rezerv", що в пере­кладі на українську мову означає "запас", з латинського "re­servere" – "зберігати". У зв'язку з цим у спеціальній літературі і практиці еко­номічного аналізу термін "резерви" вживається в двоя­кому значенні. По-перше, резервами вважаються запаси ресурсів (сиро­вини, мате­ріалів, устаткування, палива і т. д.), необхідні для безперебійної робо­ти підприємства. Вони створюються у разі додат­кової потреби в них. По-друге, резервами вважаються можливості підвищення ефектив­ності виробництва. Звідси випливає, що резерви як запаси і як можливості підвищення ефективності виробництва – це зовсім різні поняття, і відсутність їх чіткого розмежування часто при­зводить до термінологічної плутанини.

Щоб уникнути цього, надалі ми будемо вживати термін "резервні фонди" як запаси матеріальних ресурсів і термін "господарські резер­ви" як можливості розвитку виробництва щодо досягнутого рівня на основі використання досягнення НТП.

Економічна сутність резервів і їхній об'єктивний характер можуть бути правильно розкриті на основі загального закону економії часу. Економія часу, з суспільної точки зору, виражається в скороченні витрат живої й упредметненої праці, тобто в більш раціональному використанні матеріальних і трудових ресурсів.

Постійна економія робочого часу як об'єктивний процес у роз­витку суспільного виробництва являє собою природу виникнення ре­зервів. Це основне джерело резервів у високорозвиненому суспіль­стві, що здійснює розширене виробництво на інтенсивній основі. З розвитком НТП з'являються все нові та нові можливості росту продук­тивності праці, ощадливого використання сировини, матеріалів і інших ресурсів, тобто джерела резервів невичерпні. Як не можна зупинити НТП, так не можна використовувати всі резерви.

Таким чином, економічна сутність резервів підвищення ефектив­ності виробництва полягає в найбільш повному та раціональному вико­ристанні зростаючого потенціалу заради одержання більшої кількості високоякісної продукції при найменших витратах живої й упредметненої праці на одиницю продукції.

Для кращого розуміння, більш повного виявлення і використання господарські резерви класифікуються за різними ознаками.

За просторовою ознакою виділяють внутрішньогосподарські, галу­зеві, регіональні і загальнодержавні резерви.

До внутрішньогосподарських належать ті резерви, які виявля­ють­ся і можуть бути використані тільки на досліджуваному підприємстві. Вони пов’язані, в першу чергу, з ліквідацією втрат і непродуктивних витрат ресурсів. До них відносяться втрати робочого часу і мате­ріальних ресурсів через низький рівень організації і технології вироб­ництва, безгосподарності і т. д.

Галузеві резерви – це ті, котрі можуть бути виявлені тільки на рівні галузі, наприклад виведення нових сортів культур, видів тварин, розробка нових систем машин, нових технологій, поліпшених конст­рукцій виробів тощо. Пошук цих резервів є компетенцією галузевих об'єднань, міністерств, концернів.

Регіональні резерви можуть бути виявлені і використані в ме­жах географічного району (використання місцевої сировини та палива, енер­гетичних ресурсів, централізація допоміжних виробництв неза­лежно від їхнього відомчого підпорядкування і т. д.).

До загальнодержавних резервів можна віднести ліквідацію дис­пропорцій у розвитку різних галузей виробництва, зміну форм влас­ності, системи управління національною економікою і т. ін. Викори­стання таких резервів можливо тільки шляхом проведення заходів на загальнодержавному рівні управління.

За часовою ознакою резерви поділяються на невикористані, поточні і перспективні.

Невикористані резерви – це упущені можливості підвищення ефективності виробництва щодо плану досягнень науки і передового досвіду за минулі проміжки часу.

Під поточними резервами мають на увазі можливості поліпшення результатів господарської діяльності, які можуть бути реалізовані протягом найближчого часу (місяця, кварталу, року).

Перспективні резерви розраховані звичайно на довгий час. Їхнє використання пов'язане зі значними інвестиціями, упровадженням новітніх досягнень НТП, структурною перебудовою виробництва, зміною технології виробництва, спеціалізації і т. д.

Як правило, поточні резерви повинні бути комплексними, тобто збалансованими за всіма трьома моментами праці. Наприклад, знайдений резерв збільшення виробництва продукції за рахунок роз­ширення виробничої потужності підприємства має бути забезпечений резервами збільшення кількості працівників чи ростом продуктивності праці. Необхідні додаткові запаси сировини, матеріалів і т. п. Тільки при такій умові резерви можуть бути освоєні в поточному періоді. Якщо такої збалансованості ресурсів немає, то резерв збільшення виробництва продукції за рахунок збільшення виробничої потужності не може бути використаний цілком. Частину його необхідно віднести до перспективного.

Велике значення для організації пошуків резервів має їхнє угру­повання за стадіями життєвого циклу виробу. За цією ознакою резер­ви бувають на стадіях: передвиробничій, виробничій, експлуатації й утилізації виробу.

На передвиробничій стадії вивчають потребу у виробі, власти­вості, якими він володіє, розробляються конструкція виробу, техноло­гія його виробництва, проводиться підготовка виробництва. Тут мо­жуть бути виявлені резерви підвищення ефективності за рахунок поліпшення конструкції виробу, удосконалення технології його ви­роб­ництва, застосування більш дешевої сировини тощо. Саме на цій стадії об'єктивно знаходяться найбільші резерви зниження собі­вартості продукції. І чим повніше вони виявлені на цьому етапі, тим вище ефективність цього виробу взагалі.

На виробничій стадії відбувається освоєння нових виробів, нової технології і потім здійснюється масове виробництво продукції. На цьому етапі величина резервів знижується за рахунок того, що вже проведені роботи по створенню виробничих потужностей, придбанню необхідного устаткування й інструментів, налагодженню виробничого процесу. І корінна зміна цього процесу вже неможлива без великих утрат. Тому на цій стадії життєвого циклу вироби виявляються і вико­ристовуються як резерви на зайві витрати ресурсів, що не торкаються виробничого процесу. Ці резерви пов'язані з поліпшенням організації праці, підвищенням її інтенсивності, скороченням простоїв устатку­ван­ня, економією та раціональним використанням сировини й матеріалів.

Експлуатаційна стадія поділяється на гарантійний період, коли виконавець зобов'язаний ліквідувати виявлені споживачем неполад­ки, і післягарантійний період. На стадії експлуатації об'єкта резерви більш продуктивного його використання і зниження витрат (економія електроенергії, палива, запасних частин і т. д.) залежать головним чином від якості виконаних робіт на перших двох стадіях.

Виходить, щоб одержати більший ефект, необхідно проводити пошук резервів безперервно і систематично на всіх стадіях життєвого циклу виробу й особливо на перших, більш ранніх його стадіях, де сховані найбільш істотні резерви.

За стадіями процесу відтворення резерви бувають у сфері вироб­ництва й у сфері обігу. Основні резерви знаходяться, як правило, у сфері виробництва, але багато їх є й у сфері обігу (запобігання різних витрат продукції на шляху від виробника до споживача, а також змен­шення витрат, що пов'язані зі збереженням, перевезенням, продажем готової продукції і придбанням виробничих запасів).

Важливе значення в економічному аналізі має угрупування резер­вів за трьома основними моментами процесу праці. Окремо розгля­дають резерви, пов'язані з найбільш повним і ефективним вико­ристанням основних засобів виробництва, предметів праці і трудових ресурсів. Така класифікація резервів необхідна для збалансованості їх за всіма видами ресурсів. Наприклад, виявлений резерв збільшен­ня випуску продукції за рахунок більш ефективного використання трудових ресурсів. Але, щоб їх освоїти, необхідно в тім же розмірі виявити резерви збільшення виробництва за рахунок кращого вико­ристання коштів і засобів предметів праці. Якщо ж щодо якого-небудь ресурсу резервів не вистачає, то в розрахунок приймається наймен­ша величина резервів, виявлена по одному з них.

За своєю економічною природою і характером впливу на резуль­тати виробництва резерви поділяються на екстенсивні й інтенсивні. До резервів екстенсивного характеру відносяться ті, котрі пов'язані з використанням у виробництві додаткових ресурсів (мате­ріальних, трудових, земельних і ін.). Резервами інтенсивного типу вважаються ті, які пов'язані з найбільш повним і раціональним вико­ристанням наявного виробничого потенціалу. З прискоренням НТП зменшується роль резервів екстенсивного характеру і підсилюється пошук резервів інтенсифікації виробництва.

Досить тісно з попередньою класифікацією пов'язане угрупу­вання резервів за рівнем затратомісткості їхнього освоєння. Тут можна виділити три групи резервів. Найменших витрат вимагає освоєння резервів за рахунок скорочення витрат сировини й готової продукції. Використання резервів другої групи вимагає значних витрат, тому що вони пов'язані з упровадженням досягнень науки і передової прак­тики без проведення корінної реконструкції виробництва. Третя група резервів пов'язана з реконструкцією та технічним переозброєнням виробництва у зв'язку з використанням новітніх досягнень НТП. Для освоєння таких резервів потрібні великі витрати.

За способами виявлення резерви поділяються на явні та сховані. До явних відносяться ті, які легко виявити за матеріалами бухгалтер­ського обліку і звітності. Вони, в свою чергу, можуть бути безумов­ними й умовними. До безумовних відносяться резерви, пов'язані з недопущенням безумовних втрат сировини та робочого часу і відоб­ра­жені в звітності. Це нестача і псування продукції та матеріалів на скла­дах, виробничий строк, утрати від списання боргів, виплачені штрафи та ін. Такі витрати є результатом безгосподарності, марнотратства, невиконання зобов'язань за договорами, а часом і злодійства. Щоб запобігти таким витратам, необхідно навести порядок у збереженні і перевезенні матеріальних цінностей, орга­нізувати діючий облік і конт­роль, забезпечити виконання зобов'я­зань перед покупцями і постачаль­никами, чітко дотримуватись фі­нансової та розрахункової дисципліни і т. д.

До умовних витрат відносяться перевитрати усіх видів ресурсів у порівнянні з діючими нормами на підприємстві. Умовними вони вважаються тому, що норми, які служать базою порівняння, не завжди оптимальні.

Якщо припустити, що норми є оптимальними, то умовні втрати, які відображаються в звітності, свідчать про те, що фактично орга­ні­заційно-технічний рівень підприємства не досяг запланованого. Такі витрати викликаються незадовільним станом устаткування, недостат­ньою кваліфікацією робітників, низьким рівнем організації вироб­ницт­ва, порушенням технологічних процесів, невиконанням плану органі­заційно-технічних заходів тощо. У результаті цього можливі над­планові витрати робочого часу, недостатньо повне використання устаткуван­ня, перевитрата сировини та матеріалів. Для ліквідації таких переви­трат варто провести ті заходи щодо удосконалення техніки, технології й організації виробництва, що були заплановані.

До прихованих резервів відносяться такі, які пов'язані з упровад­женням досягнень НТП і передового досвіду і які не були передбачені планом. Для їхнього виявлення необхідно зробити порівняльний внут­рішньофірмовий аналіз (з досягненнями передових ділянок, бригад, працівників), міжгосподарський (з досягненнями ведучих підприємств галузі), а в деяких випадках – міжнародні порівняння. І хоча ці резер­ви не відображаються в звітності у вигляді перевитрати ресурсів у порівнянні з існуючими можливостями вітчизняної та закордонної пра­ктики, але запізнення у виявленні і використанні цих резервів часом спричиняє втрати ефективності значно більші, ніж перевитрата ресур­сів щодо планового рівня.

Важливою ознакою під час класифікації резервів є час їхнього виникнення. За цією ознакою їх можна розділити на резерви, які не враховувалися при розробці планів, і резерви, що виникли після за­твердження плану. Перший вид резервів – це втрачені можливості підвищення ефективності виробництва, які існували в момент розроб­ки планів, але невраховані, що є ознакою недостатньої обґрунто­ва­ності і затвердження планів. Інший вид резервів – це можливості, що виникли після розробки і утвердження планів. Наявність таких резервів пов'язана з швидкими темпами НТП, появою нових рішень, нових мож­ливостей.

Таким чином, класифікація резервів дозволяє більш глибоко зро­зу­міти сутність і організувати їхній пошук комплексно й цілеспрямо­ва­но.

Здійснюючи пошук резервів, варто керуватися наступними заса­дами.

Пошук резервів повинен носити науковий характер: ґрунтуватися на положеннях діалектичної теорії пізнання, знаннях економічних зако­нів, досягненнях науки та передової практики. Необхідно при цьому добре знати економічну сутність і природу господарських резервів, джерела й основні напрямки їхнього пошуку, а також методику і тех­ніку їхнього підрахунку й узагальнення.

Пошук резервів повинен бути комплексним і системним. Комп­лексний підхід вимагає всебічного виявлення резервів в усіх напрям­ках господарської діяльності з наступним їх узагальненням. Систем­ний підхід до пошуку резервів означає уміння виявляти й узагаль­ню­вати резерви з урахуванням взаємозв'язку і співпідпорядкованості до­сліджуваних явищ. Це дозволяє, з одного боку, більш повно виявляти резерви, а з іншого боку – уникнути їхнього повторного обліку.

Принцип запобігання повторного обліку резервів випливає безпо­середньо з попереднього. Повторний облік резервів виникає при їхньому узагальненні, коли не враховується взаємодія різних факто­рів, від яких залежать результати господарської діяльності. Так, при підра­хунку резервів зниження собівартості продукції допускається їхній повторний облік, якщо окремо визначають резерви за рахунок збіль­шення обсягів виробництва продукції і за рахунок недопущення пере­витрати коштів щодо кожної статті витрат без обліку впливу першого фактора на другий. Відомо, що зі збільшенням обсягу виробництва продукції пропорційно збільшуються тільки суми умовно-перемінних витрат, величина ж умовно-постійних не змінюється. У результаті збіль­шення обсягу виробництва продукції перевитрата кош­тів на її вироб­ництво зменшиться за багатьма статтями витрат, а за деякими за­мість перевитрати може бути економія. Якщо це не враховувати, то кількість резервів зниження собівартості продукції буде завищена.

У деяких випадках повторний облік резервів допускається, якщо вони визначені за суміжними джерелами. Наприклад, не можна під­су­мовувати резерви збільшення виробництва продукції за рахунок більш повного використання трудових ресурсів, засобів праці і пред­метів праці, тому що усі ці фактори діють одночасно і взаємозалежно. Виходить, щоб уникнути повторного обліку резервів, необхідно добре усвідомити взаємозв'язок, взаємодію і співпідпорядкованість усіх досліджуваних показників, на яких ґрунтується виявлення резервів.

Однією з вимог до пошуку резервів є забезпечення їхньої комп­лексності, тобто збалансованості за трьома основними моментами процесу праці (засобами праці, предметами праці і трудовими ресур­сами). Найбільший резерв, виявлений за одного з ресурсів, не може бути реалізований, якщо бракує резервів щодо інших. Тому виникає необхідність перевірки комплексності резервів. Резерв буде комплекс­ним тоді, коли він забезпечений усіма необхідними ресурсами і не тіль­ки у вартісній оцінці, але і за натурально-речовинним складом. На­прик­лад, виявлені резерви верстатного часу по токарських верстатах, а не вистачає потужності по фрезерним. Тільки після досягнення не­об­хідних співвідношень ресурсів за натурально-речовинною формою вияв­лені резерви можна вважати комплексними і реальними.

Резерви повинні бути економічно обґрунтованими, тобто при їхньому підрахунку необхідно враховувати реальні можливості підпри­ємства, а розрахункова величина цих резервів повинна бути підкріп­лена відповідними заходами.

Пошук резервів повинен бути оперативним. Чим краще прово­диться пошук резервів, тим більш ефективний цей процес. Особливо важли­ве значення має скорочення часу між виявленням і освоєнням резервів.

Пошук резервів не повинен бути дискретним. Його необхідно ро­бити планомірно, систематично, щоденно.

Резерви виявляються тим повніше, чим більша кількість праців­ни­ків різних професій і спеціальностей бере участь у їхньому пошуку. Звідси ви­никає принцип масовості пошуку резервів, тобто залучення до цього проце­су всіх працівників, розвиток і удосконалення усіх форм економічного аналізу.

Під час попереднього визначення напрямків пошуку резервів тре­ба виділяти "ведучі ланки" чи "вузькі місця" у підвищенні ефективності ви­роб­­­ництва. За цим принципом виділяють ділянки виробництва, де систе­ма­­ти­ч­­но не виконуються плани чи наявні великі втрати сиро­вини, допуска­єть­ся виробничий брак, простої техніки і т. д. У такий спосіб виз­на­ча­ються ос­нов­­ні напрямки, за якими пошук резервів іде в першу чергу. Ви­з­на­чен­ня резервомісткості напрямків значно підви­щує ефектив­ність пошуку резервів.