Класифікація чинників в аналізі господарської діяльності

Класифікований чинник	Групи факторів
За своєю природою	Природно-кліматичні
Соціально-економічні
Виробничо-економічні
За ступенем впливу на результати	Основні
Другорядні
За співвідношенням з об’єктом	Внутрішні
Зовнішні
У залежності від людини	Об’єктивні
Суб’єктивні
За ступенем розповсюдження	Загальні
Специфічні
За часом дії	Постійні
Змінні
За характером дії	Екстенсивні
Інтенсивні
За властивостями відображених явищ	Кількісні
Якісні
За своїм складом	Прості
Важкі
За рівнем співпідпорядкованості (ієрархії)	Першого порядку
Другого порядку
За можливістю зміни дії	Вимірювані
Невимірювані

 

За своєю природою чинники підрозділяються на природно-клі­матичні, соціально-економічні й виробничо-економічні.

За ступенем впливу на результати господарської діяльності чинники поділяються на основні та другорядні. До основних відно­сять­ся ті, що мають вирішальний вплив на результативний показник. Друго­­рядними вважаються такі, які не мають такого впливу на результати господарської діяльності в сформованих умовах. Тут необхідно зазна­чити, що той самий чинник у залежності від обставин може бути і основним, і другорядним. Уміння виділити з різноманіт­нос­ті чинників головні забез­печує правильність висновків за результа­тами аналізу.

Велике значення при дослідженні економічних явищ і процесів та оцінці результатів діяльності підприємств має класифікація чинників на внутрішні і зовнішні, тобто такі, що залежать від даного підприєм­ства і такі, які від нього не залежать. Основна увага при аналізі по­вин­на приділятися дослідженню внутрішніх чинників, на котрі під­приєм­ст­во може впливати.

Водночас у багатьох випадках при розвинених виробничих зв'яз­ках і відношеннях на результати роботи кожного підприємства в значній мірі впливає діяльність інших підприємств, наприклад рівно­мірність і своєчасність постачань сировини, матеріалів, їхня якість, вартість, кон'юнктура ринку, інфляційні процеси й ін. Ці чинники є зовнішніми. Вони не характеризують зусилля даного колективу, але їхнє дослідження дозволяє точніше визначити ступінь впливу внут­рішніх причин і тим самим більш повно виявити внутрішні резерви виробництва.

Для правильної оцінки діяльності підприємств чинники необхідно підрозділяти на об'єктивні та суб'єктивні. Об'єктивні чинники, напри­клад стихійне лихо, не залежать від волі і бажання людей. На відміну від об'єктивних, суб'єктивні причини залежать від діяльності юридич­них і фізичних осіб.

За ступенем поширеності чинники діляться на загальні і специ­фічні. До загальних відносяться такі, які діють у всіх галузях економіки. Специфічними ж є ті, що діють в умовах окремої галузі еко­номіки або підприємства. Такий розподіл чинників дозволяє повніше врахувати особливості окремих підприємств, галузей виробництва і зробити більш точну оцінку їхньої діяльності.

За тривалістю впливу на результати діяльності розрізняють чинники постійні і змінні. Постійні чинники впливають на досліджуване явище безперервно протягом усього часу. Вплив же змінних чинників виявляється періодично, наприклад, на освоєння нової техніки, нових видів продукції, нової технології виробництва і т. д.

Велике значення для оцінки діяльності підприємств має розпо­діл чинників за характером їхньої дії на інтенсивні й екстенсивні. До екстенсивного відносяться чинники, пов'язані з кількісним, а не з якісним приростом результативного показника. Наприклад, збіль­шен­ня об'єму виробництва продукції шляхом розширення площі, збіль­шення поголів'я худоби, кількості робітників тощо. Інтенсивні чин­ники характеризують ступінь зусиль, напруженості праці в процесі вироб­ництва, наприклад підвищення врожайності сільсько­господар­ських культур, продуктивності худоби, рівня продуктив­ності праці.

Якщо при аналізі ставиться мета виміряти вплив кожного чин­ни­ка на результати господарської діяльності, то їх розділяють на кількісні і якісні, прості та складні, ті, що вимірюються й ті, що не вимірюються.

Кількісними вважаються чинники, які виражають кількісну визна­ченість явищ (кількість робочих, устаткування, сировини й ін.). Якісні чинники визначають внутрішні якості, ознаки й особливості дослід­жу­ваних об'єктів (продуктивність праці, якість продукції, родючість ґрун­ту і т. д.).

Більшість досліджуваних чинників за своєю структурою є склад­ними, налічують декілька елементів. Однак є такі, що не розклада­ються на складові частини. У залежності від складу чинники діляться на складні (комплексні) і прості (елементні). Прикладом складного чинника є продуктивність праці, а простого – кількість робочих днів у звітному періоді.

Як уже вказувалося, одні чинники безпосередньо впливають на результативний показник, інші – опосередковано. За рівнем спів­підпорядкованості (ієрархії) розрізняють чинники першого, другого, третього і т. д. рівнів підпорядкування. До чинників першого рівня від­носяться ті, що безпосередньо впливають на результативний показ­ник. Ті ж, що визначають результативний показник побічно, за допо­могою чинників першого рівня, називаються чинниками другого рівня і т. д. Наприклад, щодо валової продукції чинниками першого рівня є середньорічна чисельність робітників і середньорічний виробіток про­дукції одним робітником. Кількість відпрацьованих одним працівником днів і середньоденний виробіток – це чинники другого рівня. До чинників же третього рівня відносяться тривалість робочого дня і середньогодинного виробітку. Вплив окремих чинників на результативний показник можна кіль­кісно визначити. Водночас є цілий ряд чинників, вплив яких на резуль­тати діяльності підприємств не підлягає безпосередньому вимірюван­ню, наприклад забезпеченість працівників житлом, дитячими устано­ва­ми, рівень підготовки кадрів і ін.

Системний підхід в економічному аналізі викликає необхідність взаємозалежного вивчення чинників з обліком їх внутрішніх та зовніш­ніх зв'язків, взаємодії і співпідпорядкованості, що досягається за допо­могою систематизації. Систематизація – це розміщення досліджува­них явищ або об'єктів у певному порядку з виявленням їхнього взаємозв'язку і співпідпорядкованості.

Розрізняють детерміновані й стохастичні факторні системи. Ство­­­рити детерміновану факторну систему – значить представити до­слід­жуване явище у вигляді алгебраїчної суми або декількох чин­ни­ків, що визна­чають його розмір і знаходяться з ним у функ­ціо­наль­ній за­лежності. Наприклад, об'єм випуску продукції промисло­во­го під­приємства мож­на представити у вигляді добутку двох чин­ни­ків першого порядку: середньооблікової чисельності робіт­ни­ків і се­редньорічної виробки продукції одним робітником за рік, що, в свою чергу, залежить без­посередньо від кількості відпрацьованих днів одним робітником у середньому за рік і середньоденної виробки продукції робітником. Остання також може бути розкладена на тривалість робочого дня і середньогодинний виробіток продук­ції (рис. 1.2).

 

Рис. 1.2. Детермінована факторна система товарної продукції

Розвиток детермінованої факторної системи досягається, як правило, за рахунок деталізації комплексних чинників. Елементні (у нашому прикладі – кількість робочих днів, кількість відпрацьованих днів, тривалість робочого дня) не розкладаються на співмножники, тому що за своїм змістом вони однорідні. З розвитком системи ком­плексні чинники поступово деталізуються на менш загальні, ті, в свою чергу, ще на менш загальні, поступово зближуючись за своїм ана­літичним змістом до елементних (простих).

Таким чином, систематизація чинників дозволяє більш глибоко вивчити їх взаємозв'язок при формуванні розміру досліджу­ва­ного по­каз­­ника, що має велике значення на наступних етапах аналізу, особ­­ли­во на етапі моделювання досліджуваних показників.

Одним із завдань факторного аналізу є моделювання взаємо­зв'язків між результативними показниками і чинниками, що визнача­ють їхній розмір. Сутність моделювання полягає в тому, що взаємо­зв’язок досліджуваного показника з факторними моделями вира­жа­єть­ся у формі конкретного математичного рівняння.

У детермінованому аналізі виділяють наступні типи найбільш факторних моделей, що часто зустрічаються:

1. Адитивні моделі:

Вони використовуються в тих випадках, коли результативний показ­ник являє собою алгебраїчну суму декількох факторних по­казників.

2. Мультиплікативні моделі: .

Цей тип моделей застосовується тоді, коли результативний по­казник є сполученням декількох чинників.

3. Кратні моделі:

Вони використовуються тоді, коли результативний показник одержують поділом одного чинника на розмір іншого.

4. Змішані (комбінаційні) моделі – це сполучення в різних комбі­на­ціях попередніх моделей: і т. д.

Моделювання мультиплікативних чинників систем в економічному аналізі здійснюється шляхом послідовного розчленовування чинників вихідної системи на чинники-співмножники. Наприклад, при дослід­женні процесу формування об'єму виробництва продукції можна застосовувати такі детерміновані моделі, як:

 

ВП = ЧП ´ РВ;

ВП = ЧП ´ Д;

ВП = ЧП ´ Д ´ Т ´ ГВ

 

Ці моделі відбивають процес деталізації вихідної факторної си­сте­ми мультиплікативного виду і розширення її за рахунок розчле­нову­ван­ня на співмножники комплексних чинників. Ступінь деталізації і розши­рення моделі залежить від мети дослідження, а також від можливостей деталізації і формалізації показників у межах установ­ле­них правил.

Аналогічно здійснюється моделювання адитивних факторних си­стем, тобто шляхом розчленовування чинників вихідної моделі на скла­дові елементи.

Як бачимо, об'єм реалізації продукції VPП дорівнює:

 

VPП = VTП – О_НП, (1.1)

де VТП – об'єм виробництва;

О_НП – залишки нереалізованої продукції.

 

Частина нереалізованої продукції може знаходитися на складах підприємства (Оскп), а частина бути відвантаженою покупцям, але ще не оплаченою (Оотг). Тоді приведену вихідну модель можна за­писати в такий спосіб:

VPП = VTП – О_СКЛ – О_ОТГ. (1.2)

 

До класу кратних моделей застосовують наступні способи їхнього перетворення: подовження, розширення і скорочення.

Метод подовження передбачає подовження чисельника вихідної моделі шляхом заміни одного або декількох чинників на суму одно­рідних показників. Наприклад, собівартість одиниці продукції можна представити у вигляді функції двох чинників: зміни суми витрат (В) і об'є­му випуску продукції (VВП). Вихідна модель цієї факторної системи буде мати такий вигляд:

. (1.3)

 

Якщо загальну суму витрат (В) замінити окремими їхніми еле­ментами, такими, як оплата праці (ОП), сировина й матеріали (СМ), амортизація основних засобів (А), накладні витрати (НВ) та ін., то одержимо аддитивну модель із новим набором чинників:

 

, (1.4)

де Х₁ – трудомісткість продукції;

Х₂ – матеріалоємність продукції;

Х₃ – фондомісткість продукції;

Х₄ – рівень накладних витрат.

Метод розширення передбачає розширення вихідної факторної моделі шляхом помноження чисельника і знаменника дробу на один або декілька нових показників. Наприклад, якщо у вихідну модель Y = a: b ввести новий показник с, то модель прийме вигляд:

 

. (1.5)

 

У результаті утворюється кінцева мультиплікативна модель у вигляді нового набору чинників.

Цей спосіб моделювання дуже широко застосовується в аналізі. Наприклад, середньорічний виробіток продукції одним працівни­ком (показник продуктивності праці) можна записати в такий спосіб: РВ = ВП: ЧП. Якщо ввести такий показник, як кількість відпрацьова­них днів усіма працівниками (Дзаг), то одержимо наступну модель річної виробки:

 

, (1.6)

де ДВ – середньоденний виробіток;

Д – кількість відпрацьованих днів одним працівником.

Метод скорочення являє собою створення нової факторної моде­лі шляхом поділу чисельника і знаменника дробу на той самий показ­ник. У даному випадку утворюється кінцева модель того ж типу, що і вихідна, однак з іншим набором чинників.

Як відомо, рентабельність сукупних активів підприємства розра­ховується розподілом суми прибутку (П) на їхню середньорічну вар­тість (А):

 

. (1.7)

 

Якщо чисельник і знаменник поділимо на виручку (товарообіг), то одержимо кратну модель, але з новим набором чинників рентабель­ності продажу і капіталомісткості продукції:

 

. (1.8)

 

Таким чином, результативні показники можуть бути розкладені на складові елементи (чинники) різними способами і подані у вигляді різних типів детермінованих моделей. Вибір способу моделювання залежить від об'єкта дослідження, від поставленої мети, а також від професійних знань і навичок дослідника.

Процес моделювання факторних систем – дуже складний і від­повідальний момент в економічному аналізі. Від того, наскільки реаль­но і точно створені моделі відбивають зв'язок між досліджуваними показниками, залежать кінцеві результати аналізу.

Прогнозування на основі пропорційних залежностей

Будь-яка соціально-економічна система може бути описана різ­ними способами. У числі основних її характеристик, що мають істотне значення для розуміння логіки планування фінансово-господарської діяльності, – взаємозв'язок та інерційність.

Основу цього методу складає теза про те, що можна ідентифіку­вати деякий показник, який є найбільш важливим з позиції характери­стики діяльності компанії і який завдяки такій властивості міг би бути використаний як базовий для визначення прогнозних значень інших показників у тому сенсі, що вони "прив'язуються" до базового по­казника за допомогою найпростіших пропорційних залежностей. У якості базового показника найчастіше використовується або виручка від реалізації, або собівартість реалізованої (зробленої) продукції. Обґрун­тованість цього вибору досить легко зрозуміти з позиції логіки і, крім того, знаходить підтвердження при вивченні динаміки і взаємозв'язків інших показників, що пояснюють окремі сторони діяльності компанії.

Описаний метод заснований на припущенні, що:

а) значення більшості статей балансу і звіту про фінансові результати змінюються прямо пропорційно обсягу реалізації;

б) сформовані в компанії рівні пропорційно мінливих балансових статей і співвідношення між ними оптимальні.