Аналіз використання робочого часу

У раціональному використанні робочого часу закладені резерви збільшення обсягу продукції. Аналіз використання робочого часу ставить за мету виявити його втрати, знайти причини втрат і встановити їх вплив на виконання плану випуску і реалізації продукції.

Для встановлення обсягів утрат робочого часу необхідно детально вивчити календарний, табельний (номінальний), корисний і фактичний фон­ди часу. Необхідні відомості містить баланс робочого часу.

Наведені в табл. 3.28 дані дають можливість встановити відхилення від минулого року за окремими видами невиходів на роботу (відпустки, хво­роби, виконання державних обов'язків) і розкрити не плановані не­ви­хо­ди (з дозволу адміністрації, простої).

Таблиця 3.28

Баланс робочого часу за звітний рік

Показники	Мину­лий рік	Звіт­ний рік	Відхилення (+, –)	Вплив ви­ко­ри­стання ро­бо­чо­го часу на об­сяг продукції, тис. грн.
на одно­го робіт­ника	на факт, кількість робітни­ків
Календарний фонд			–	–	–
Неробочі дні (святкові і ви­хід­ні)					X
Табельний фонд			– 4	–18180	X
Невиходи на роботу
чергові відпустки	21,8	19,4	– 2,4	–10908	+233,159
тимчасова непрацездатність	10,1	4,9	– 5,2	– 23634	+505,77
Передбачені законодавством	2,0	1,8	– 0,2	– 909	+194,29
навчальні відпустки	0,6	0,3	– 0,3	– 1365,5	+29,145
з дозволу адміністрації	14,31	21,2	6,89	31315,05	– 669,359
простої		50,35	50,35	228840.8	– 4891,471
прогули	0,19	0,05	– 0,14	– 636,3	+13,601
Усього невиходів на роботу					– 476,0319
Корисний фонд			– 53		X

 

З балансу робочого часу видно, що основними причинами цілоден­них втрат робочого часу є простої, неявки з дозволу адміністрації. Загаль­ні втрати робочого часу з цих причин у середньому на одного робітника склали 57,24 дні (6,89 + 50,35), а на всю чисельність – 260155,8 дні (57,24 х 45,45). Цілоденні втрати були частково компенсовані внаслідок скорочення тривалості чергових відпусток на 2,4 дні, відпусток по нав­чан­ню і передбачених законом.

У процесі аналізу актів про простої, обов'язкових записів порушників трудової дисципліни на надання відпусток без збереження заробітної пла­ти і лікарняних листів установлюються причини простоїв, необхідність на­дан­ня відпусток з дозволу адміністрації, їх частоти, повторюваності захво­рю­вань, причини їх виникнення, розробляються заходи щодо скорочення простоїв, профілактики захворювань, поліпшення умов охорони і безпеки праці, режиму роботи і зменшення відпусток з ініціативи адміністрації.

Внутрішньозмінні втрати робочого часу, обчислені безпосередньо за звітністю, трохи занижені, тому що у фактично відпрацьованому часі від­би­ваються години понаднормової роботи, запізнення, внутрішньозмінні втра­ти. Документально оформляються втрати робочого часу тільки від­ряд­ників тривалістю понад встановлену межу. Внутрішньозмінні втрати ро­бочого часу, причини їх виникнення виявляються на основі хроно­мет­раж­них спостережень фотографій робочого дня, первинних документів на оплату простоїв, заявок рішень профспілкових органів на понаднормові ро­боти.

Основними причинами втрат робочого часу є: незабезпеченість си­ро­виною, матеріалами, енергоресурсами, інструментом, технологічною до­ку­ментацією, технічна несправність устаткування, порушення трудової дисци­пліни, ритму роботи й ін.

Після вивчення втрат робочого часу визначаються непродуктивні ви­тра­ти робочого часу.

Непродуктивні витрати робочого часу складаються із втрат робочого часу внаслідок браку, його виправлення, а також витрат робочого часу, по­в'язаних з відхиленнями від технологічного процесу (додаткові витрати робочого часу). У спеціалізованій літературі пропонується наступна мето­дика розрахунку непродуктивних витрат праці в результаті браку:

розраховується питома вага заробітної плати виробничих робітників у собівартості товарної продукції;

визначається сума заробітної плати у собівартості остаточного бра­ку. Для цього необхідно собівартість забракованої продукції помножити на пи­тому вагу зарплати у собівартості товарної продукції;

розраховується питома вага заробітної плати виробничих робітників у собівартості товарної продукції за вирахуванням матеріальних втрат; визначається сума заробітної плати робітників за виправлення браку. Для цього необхідно витрати на виправлення браку помножити на питому вагу заробітної плати виробничих працівників у собівартості товарної продукції за вирахуванням матеріальних затрат;

розраховується заробітна плата робітників в остаточному браці та на його виправлення;

обчислюється середньоденна заробітна плата як відношення заро­біт­ної плати робітників і фактичного фонду робочого часу в годинах;

визначається робочий час, витрачений на виготовлення браку та йо­го виправлення як відношення суми заробітної плати та середньо­го­дин­ної за­робітної плати.

За результатами аналізу необхідно розробити заходи щодо скоро­чення втрат робочого часу та пов'язаних з ними непродуктивних виплат за­робітної плати. Особлива увага при цьому приділяється посиленню контролю за внутрішньозмінними втратами робочого часу.

Вплив цілоденних і внутрішньозмінних втрат робочого часу на обсяг товарної продукції розраховуються добутком цих втрат на середньоденну чи середньогодинну продуктивність робітника.

Проведемо факторний аналіз фонду робочого часу й встановимо вплив факторів на його зменшення (табл. 3.29).

Таблиця 3.29

Використання фонду робочого часу

Показник	Минулий рік	Звітний рік	Відхилення
план	факт	від ми­нулого року	від плану
Середньорічна чисельність робітників (Ч)	1 600	1 600	1 650	+50	+50
Відпрацьовано за рік од­ним робітником
Днів (Д)				–10	–10
Годин (Ч)	1 884	1 908	1 794	–90
Середня тривалість ро­бо­чо­го дня (П), год.	7,5	7,95	7,8	–0,05	–0,15
Фонд робочого часу, год.	3 014 400	3 052 800	2 960 100	–54 300	92 700
У тому числі надурочно від­працьований час, тис. год.	1 630	–	1 485	–145	+1485

 

Фонд робочого часу (ФРЧ) залежить від чисельності робітників (Ч) до кількості відпрацьованих днів одним робочим у середньому за рік (Д) і се­редньої тривалості робочого дня (П):

 

ФРЧ = Ч х Д х П. (3.25)

 

На аналізованому підприємстві фактичний фонд робочого часу ста­но­вить менше планового на 92 700 год. Вплив факторів на його зміну можна встановити способом ланцюгової підстановки:

 

DФРЧ_ч = (Ч_ф – Ч_пл) х Д_пл х П_пл; (3.26)

 

DФРЧ_ч = (1 650 – 1 600) х 240 х 7,95 = +95 400 год.

 

DФРЧ_д = (Д_ф – Д_пл) х Ч_ф х П_пл: (3.27)

 

DФРЧ_д = (230 – 240) х 1 650 х 7,95 = –131 175 год.

 

DФРЧ_п = (П_ф – П_пл) х Д_ф х Ч_ф: (3.28)

 

DФРЧ_п = (7,8 – 7,95) х 230 х 1650 = – 56 925 год.;

Усього: –92700 год.

 

Як видно з наведених даних, наявні трудові ресурси підприємство ви­користовує недостатньо повно. У середньому одним робочим відпра­цьо­вано по 230 днів замість 240, у зв'язку з чим надпланові цілоденні втра­ти робочого часу склали на одного робочого 10 днів, а на всіх – 1 650 днів, або 131,175 год. (16 500 х 7,95).

Істотні і внутрішньозмінні втрати робочого часу: за один день склали 0,15 год., а за усі відпрацьовані дні всіма робітниками – 5695,2 год. За­галь­ні втрати робочого часу становлять 188100 год.
(1794 – 1908) х 1650). У дійсності вони ще вищі у зв'язку з тим, що фактичний фонд відпра­цьо­ва­ного часу містить у собі і надурочно відпрацьовані години (1485 год.). Якщо їх врахувати, то загальні втрати робочого часу складуть 189585 год.

Раціональне використання робочого часу – проблема, що стоїть пе­ред багатьма поколіннями організаторів і керівників виробництва. У су­час­них умовах зростає ціна кожної хвилини робочого часу, тому що його ефективне використання означає збільшення ритмічності виробництва, під­вищення якості праці.

Факторний аналіз продуктивності праці

Аналіз продуктивності праці починається з оцінки виконання ден­но­го, місячного і річного планів по бригадах, цехах і підприємству в ці­ло­му.

Зіставленням фактичних показників продуктивності праці за міся­ця­ми, кварталами, що наростає підсумком з початку року з плановими і фак­тич­ними за відповідний період минулого року, визначаються ступінь вико­нан­ня, відхилення від плану і динаміки продуктивності праці.

Наведені дані в табл. 3.30 показують, що у звітному році в порівнянні з минулим роком темпи зростання продуктивності праці на підприємстві збіль­ши­лись. Середня продуктивність праці одного працюючого складає 130,45% рів­ня минулого року.

Таблиця 3.30

Аналіз продуктивності праці

Показники	Ми­нулий рік	Звіт­ний рік	Темп зро­стан­ня, %
1. Товарна продукція, тис. грн. (ТП)			106,06
2. Середньооблікова чисельність працюючих, чол. (Чп)			81,21
З. Середньооблікова чисельність робітників, чол. (Чр)			81,65
4. Загальне число відпрацьованих усіма робітни­ка­ми людино-днів (ЛД), тис.	131,772	127,120	96,45
5. Загальне число відпрацьованих усіма робітни­ками людино-годин(ЛГ), тис.	1054,170	1016,960	96,47
6. Середня продуктивність праці одного працю­ючо­го (ряд. 1: ряд. 2),тис. грн. (ППп)	4,63	6,04	130,45
7. Середня продуктивність праці одного робочого (ряд. 1: ряд. З), тис. грн. (ППр)	5,94	7,71	129,8
8. Середньоденна продуктивність праці одного ро­біт­ника (ряд. 1: ряд. 4) (ППрд)	25,04	27,53	109,94
9. Середньогодинна продуктивність праці одного ро­бітника (ряд. 1: ряд. 5), грн. (ППрг)	3,13	3,44	109,9

 

На зміну продуктивності праці впливають фактори, які можна під­роз­ді­лити на екстенсивні й інтенсивні.

Для вивчення екстенсивних факторів взаємозв'язок між показни­ками продуктивності праці можна представити в такий спосіб:

 

ПП_п = ТП / Ч_п = ТП/Ч_р х ПВ_р = ПП_р х ПВ_р = ПП_рг х Г х Д х ПВ_р; (3.29)

 

ПП_р = ТП / Ч_р = ТП / Ч_о х ПВ_о = ПП_о х ПВ_о; (3.30)

 

ПП_о = ПП_рд х Д = ПП_рг х Г х Д; (3.31)

 

ПП_рд = ТП / ЛД = ПП_рг х Г; (3.32)

 

ПП_рг = ТП / ЛГ, (3.33)

 

де ПВ_р – питома вага робітників у загальній чисельності працю­ючих, %;

ПВ_о – питома вага основних робітників у їхній загальній чисельності, %;

ПП_о – продуктивність праці основних робітників;

Г – тривалість робочого дня одного робітника, год.;

Д – тривалість робочого року, дні;

Ч_о – чисельність основних робітників.

 

Таким чином, на продуктивність праці одного працюючого впли­вають зміна структури персоналу, число явок на роботу, тривалість робо­чого дня. Аналіз впливу екстенсивних факторів на продуктивність праці одного працюючого проведемо за допомогою табл. 3.31.

Згідно з даними табл. 3.30 сумарний вплив факторів на продуктив­ність праці одного працюючого складає 1 418,23 тис. грн.

Рівень і динаміку зміни годинної продуктивності праці одного робіт­ника, що складає 109,09% від рівня минулого року, визначають інтенсивні фактори. До них відноситься кваліфікація (професійний і загальноосвітній рівень, стаж роботи); технічна й енергетична озброєність праці; меха­ні­за­ція й автоматизація технологічних процесів; упровадження нової тех­ні­ки, технології й ін.

Інтенсивні фактори забезпечують зниження трудомісткості виго­тов­лен­ня продукції і відповідний рівень виконання норм виробітку.

Таблиця 3.31