Основні законодавчі документи з охорони праці.

 

Права та пільги громадян України, передбачені у Основ­ному Законі України - Конституції України, яка була при­йнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. Згідно до Конституції, людина, її життя і здо­ров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнають­ся в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава від­повідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'яз­ком держави (стаття 3).

Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походжен­ня, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: надан­ням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громад­сько-політичній і культурній діяльності, у здобутті осві­ти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї, спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров'я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з мате­ринством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і ма­терям (стаття 24).

 

— 9 —

Кожна людина України має право: на життя, на захист свого життя і здоров'я; на свободу та особисту недотор­канність, на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, на свободу об'єднання у по­літичні партії та громадські організації для здійснення і за­хисту своїх прав і свобод.

У статті 43 Конституції кожному громадянину нада­ється право на належні безпечні і здорові умови праці. Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах забороняється. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Кожен, хто працює, має право на відпочинок (ст. 45), на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працез­датності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим дер­жавним соціальним страхуванням за рахунок страхо­вих внесків громадян, підприємств, установ і організа­цій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, кому­нальних, приватних закладів для догляду за непрацез­датними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, вста­новленого законом (ст. 46).

Статтею 48 Конституції кожному громадянину надаєть­ся право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло, а стат­тею 49 - право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування.

Охорона здоров'я забезпечується державним фінансу­ванням відповідних соціально-економічних, медико-сані-тарних і оздоровчо-профілактичних програм.

Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У держав­них і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безкоштовно; існуюча мережа таких закладів не

— 10 —

може бути скорочена. Держава сприяє розвит­ку лікувальних закладів усіх форм власності.

Держава дбає про розвиток фізичної культури і спорту, забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя. Стаття 50 дає кожному право на безпечне для життя і здоров'я до­вкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

З 1971 року в Україні діє Кодекс законів про працю (КЗпП). З набуттям у 1991 році Україною незалежності до нього внесено і вносяться Верховною Радою України зна­чні зміни. В основу КЗпП лягли найважливіші положення про умови праці, робочий час, оплату праці, техніку безпе­ки тощо. Як зазначено в Кодексі, охорона здоров'я робіт­ників, створення безпечних умов праці, ліквідація профе­сійних захворювань і виробничого травматизму є однією з головних турбот держави, власника (Глава 11 КЗпП).

До основних положень про охорону праці, які містяться в КЗпП України, належать:

- норми, що регулюють планування й організацію охоро­ни праці на виробництві (в установі, організації), а та­кож взаємовідносини адміністрації та профспілкового комітету в даній галузі;

- правила з техніки безпеки і виробничої санітарії;

- заходи індивідуального захисту від професійних за­хворювань і виробничих травм;

- спеціальні норми з охорони праці жінок, підлітків і осіб із зниженою працездатністю;

- норми, що встановлюють порядок державного нагляду і громадського контролю за додержанням законодав­ства про охорону праці; тощо.

Одним з основних законодавчих документів з охо­рони праці, прийнятим Верховною Радою України 14 жовтня 1992 р. є Закон України «Про охорону пра­ці», який визначає основні положення, що гарантують реалізацію громадянами України конституційного права на охорону їхнього життя і здоров'я в процесі трудової діяльності. Вони регулюють відносини в галузі охорони праці між підприємствами і працівниками. Закон «Про охорону праці» встановлює гарантії права на охорону праці, передбачає єдиний порядок організації роботи з охорони праці

 

— 11 —

в нашій державі й поширюється на всі види підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності та видів господарської діяльності. До загальних законів, що також визначають основні по­ложення про охорону праці належать: Закони України «Про охорону здоров'я», «Про пожежну безпеку», «Про використання ядерної енергії та радіаційний захист», «Про забезпечення санітарного та епідемічного благо­получчя населення», та інші нормативні документи (ди­вись додаток 1).

Верховна Рада України приймає закони про працю ро­бітників і службовців, що мають обов'язкову силу на тери­торії України.

Кабінет Міністрів України на основі загального законо­давства видає постанови й розпорядження з питань пра­ці робітників і службовців, обов'язкових для виконання на всій території країни. Зокрема, Постановою Кабінету Міністрів України 1993 року затверджено Правила відшко­дування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної пра­цівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконан­ням ним трудових обов'язків.

Конституцією України (ст. 55, 56) свої права, пільги, свободи кожен громадянин України має право захистити при їх порушенні у суді.

Завдання керівників, інженерно-технічних працівників і всіх, хто працює в галузі охорони праці, полягає в тому, щоб забезпечити виконання чинних законів, постанов, правил та інструкцій і тим самим повністю виключити ви­робничі нещасні випадки і професійні захворювання.

Порушення ж посадовими особами правил з техніки безпеки і промислової санітарії та інших правил охорони праці, якщо це порушення спричинило небезпеку для жит­тя або здоров'я людей, карається виправно-трудовими роботами або штрафом.

Основними засобами полегшення праці та додержан­ня її безпеки є такі:

- підвищення технічного рівня будівництва, оснащення його сучасними механізмами, автоматами, інструмен­тами, сигналізацією, захисними засобами тощо;

— 12 —

- механізація і автоматизація будівельних процесів;

- впровадження потоково-швидкісних методів будів­ництва;

- правильна організація робочих місць і використання робітників за фахом;

- своєчасне навчання та інструктаж робітників і служ­бовців;

- постійний технічний нагляд за будівництвом;

- пропаганда питань охорони праці й техніки безпеки за допомогою проведення лекцій і бесід, показу кінофіль­мів з безпечних засобів виробництва тощо.

Конкретно для кожного підприємства і будівництва пи­тання охорони праці зазначаються у колективному дого­ворі, який укладається між профспілкою і адміністрацією даної організації.

Після закінчення кожного кварталу, а також строку дії договору перевіряють його виконання.

Великий внесок у вирішення проблем безпеки праці в будівництві внесли такі вчені, як Є.О. Патон, В.В. Петров, Б.Є. Патон., М.В. Ломоносов, вивчаючи роботи «гарних» людей, написав керівництво «Первые основания металлургии или рудных дел», де торкався різних питань гігіє­ни і безпеки праці, зокрема організації праці і відпочинку, надійності кріплень, забезпечення робочим одягом тощо. Йому належить ідея захисту споруд і людей у них від ат­мосферного струму шляхом встановлення блискавковід­водів.

Вчені О.М. Лодигін і П.М. Яблочков винайшли першу електричну лампу освітлення, а академік С.І. Вавілов удо­сконалив це відкриття, створивши лампу денного освіт­лення (люмінесцентне освітлення); академік В.В. Петров винайшов електричну дугу, що дало змогу ручне клепання замінити електрозварюванням.

Особливо треба відмітити роботи академіка М.Д. Зе-лінського, пов'язані із створенням уперше в світі протигаза на основі деревного активованого вугілля для боротьби з отруйними газами.

На розвиток гігієни значно вплинули праці вченого І.М. Сєченова, в яких розглянуто питання, пов'язані з рол­лю нервової системи під час роботи протягом робочого дня.

— 13 —

У своїй книжці «Почерк рабочих движений человека» він поклав початок розвитку науки про фізіологію праці. Професори Г.В. Хлопін і А.П. Доброславін розробили ме­тоди експериментальних наукових гігієнічних винаходів. У праці Г.В. Хлопіна «Основы гигиены» викладено основи профілактики професійних захворювань.

Для реалізації основних принципів державної політи­ки в галузі охорони праці відповідно закону України «Про охорону праці» було створено Національну раду з пи­тань безпечної життєдіяльності при Кабінеті Міністрів України, Держгірпромнагляд та його територіальні орга­ни, Фонд соціального страхування від нещасних випад­ків, національний науково-дослідний інститут охорони праці.

Науковими розробками безпеки і нешкідливості пра­ці займаються науково-дослідні інститути охорони пра­ці та інститути гігієни праці і професійних захворювань, а також галузеві інститути й лабораторії з охорони пра­ці. В обласних та районних державних адміністраціях діють відповідні ради з безпечної життєдіяльності, а в центральних та міських органах виконавчої влади функ­ціонують підрозділи, що займаються питаннями охорони праці.