Опіках і ураженнях електричним струмом

 

Життя і здоров'я людини часто залежить від того, чи подано їй швидку допомогу і наскільки оперативно й ква­ліфіковано це зроблено.

У разі нещасного випадку потерпілий повинен звер­нутися сам чи за допомогою товариша в медпункт. Якщо потерпілий не може пересуватись, слід викликати швидку допомогу й лікаря з медпункту. До прибуття лікаря чи швидкої допомоги йому треба подати першу невідкладну допомогу. Головна умова успіху при цьому - це швидкість дій, оперативність і уміння того, хто її подає. Тому всі ро­бітники повинні мати практичні навички подання першої допомоги: вміти зупинити кровотечу, накласти пов'язку на рану чи опік, перев'язати перелом, привести людину в належний стан, зробити штучне дихання, перенести по­терпілого в безпечне місце та супроводжувати його при перевезенні.

На будівельних майданчиках завжди повинні бути такі медикаменти: індивідуальні перев'язні пакети, бинти, йодна настоянка, розчин борної кислоти для промиван­ня очей, нашатирний спирт, вазелін, ефіро-валеріанові краплі, сода, марганцевокислий калій, пероксид водню, джгут для зупинення кровотечі, шини для закріплення кін­цівок, мило, рушник.

Поранення. Всяке поранення небезпечне можливою втратою крові, забрудненням і зараженням. Інколи при по­раненні можуть травмуватися м'язи, судини, нерви, кіст­ки тощо. Дуже небезпечними є поранення черепа, груд­ної клітки, живота, суглобів. Щоб подати першу допомогу в цих випадках, треба добре вимити руки з милом і про­терти пальці настоянкою йоду. Потім слід відкрити індиві­дуальний пакет, накласти стерильний матеріал на рану і забинтувати. Якщо немає індивідуального пакета, то рану перев'язують бинтом, марлею або чистою тканиною. Рану змочують настоянкою йоду так, щоб пляма була більшою, ніж рана. Не можна очищати рану від бруду чи промивати водою, це може робити тільки лікар.

Кровотеча. Кровотечі можуть бути різної інтенсив­ності,

— 244 —

але їх можна зупинити за допомогою стискальної пов'язки. Для

цього рану закривають стерильним мате­ріалом, міцно забинтовують, внаслідок чого стискають судини, і кровотеча припиняється. Зупинити кровотечу в кінцівках можна підняттям їх угору. Артеріальну крово­течу зупиняють натисканням пальця на артерію і згинан­ням кінцівки в суглобі, а потім накладають джгут. Якщо переломів кісток немає, то кровотечу зупиняють сильним згинанням кінцівки в суглобі, для чого у впадину місця згинання вкладають матер'яний валик, суглоб згинають до кінця і в такому положенні кінцівку прив'язують до тіла. Джгут накладають не більше ніж на 1,5...2,0 год., оскільки подальше тримання його може призвести до омертвіння знекровленої кінцівки.

Розтягнення характеризується появою припухлості, крововиливу і болю. Для подання допомоги потрібно за­безпечити спокій потерпілому і покласти холод (лід, сніг, рушник, ганчірку, змочену в холодній воді).

Вивихи. При вивихах змінюється форма суглоба і до­вжина кінцівки, тому треба створити повний спокій цьому суглобу.

Переломи є двох видів - відкриті й закриті. При закри­тому переломі шкіра не ушкоджується, а ознаками пере­лому є неприродна форма, зміна довжини кінцівки, різкий біль, припухлість. Потерпілому треба дати спокій, запобіг­ти тому, щоб він не рухав ушкодженою частиною тіла, на­класти шину. Для цього можна використати дошки, палиці, шматки картону, фанери, дроту, що кріпляться бинтами чи мотузками. Правильне накладання шин забезпечує не­рухомий, менш хворобливий стан. Щоб запобігти забруд­ненню рани при відкритому переломі, шкіру треба змазати настоянкою йоду та накласти стерильну пов'язку.

Опіки. При важких опіках вогнем, гарячою водою, парою, розігрітим бітумом треба зняти одяг, перев'язати обпечене місце стерилізованим матеріалом і направити потерпілого в медпункт. Забороняється очищати обпечене місце і змазу­вати різними мазями та розчинами. У разі опіків кислотами чи негашеним вапном потрібно протягом 10...15 хв. проми­вати місце під сильним струменем води, а потім покласти примочку із содового розчину, якщо опіки спричинені

— 245 —

кисло­тою, або з борної кислоти при опіках негашеним вапном.

Обмороження призводить до припинення кровообігу в окремих частинах тіла. Обморожені місця треба розігрі­ти до температури 37°С розтиранням м'якою вовняною чи теплою сухою рукавичкою. Можна також нагріти обморо­жену частину теплою водою, а потім довести її до вищез­гаданої температури. Ці процедури проводять до почер­воніння шкіри, після чого змазують обморожену ділянку несолоним жиром чи вазеліном.

Перегрівання, теплові та сонячні удари. Організм людини може перегріватися при жаркому кліматі, підви­щеній вологості повітря і малій швидкості його руху, три­валому перебуванні в жаркому, душному приміщенні, на відкритому сонці в процесі активної м'язової роботи.

Ступінь і швидкість перегрівання залежать не тільки від зовнішніх факторів, а й від індивідуальних особливостей організму. Частіше перегріваються люди, які страждають серцево-судинними захворюваннями, порушенням обміну речовин (ожирінням), ендокринними розладами (гіпертиреозом), вегетативно-судинними дистоніями.

Загальне перегрівання організму може призвести до теплового удару. Інтенсивний чи тривалий вплив прямих сонячних променів на голову нерідко закінчується тяжким ураженням центральної нервової системи — сонячним ударом. Ознаки теплового й сонячного ударів майже од­накові. При легкій формі перегрівання людина відчуває загальну слабкість, сонливість, приголомшеність, загальмованість, головний біль тощо. Під час першої допомоги всі ці прояви зникають. Стан середньої слабкості характе­ризується сильним головним болем, блюванням, невпев­неністю рухів, короткочасною непритомністю. Шкіра стає вологою і червоніє, посилюється потовиділення, темпера­тура тіла підвищується до 39...40°С, прискорюються пульс і дихання.

При тяжкій формі перегрівання настають галюцинації, збудження, судороги. У потерпілого від сонячного удару може також виникнути шум у вухах, розладнатися зір. Оглушення нерідко змінюється короткочасною, а потім і тривалою втратою пам'яті. Поверхневе дихання часті­шає, а пульс прискорюється і слабшає, артеріальний тиск знижується. Обличчя блідніє й

— 246 —

навіть набуває синюватого відтінку, шкіра стає сухою і гарячою

або вкривається лип­ким потом, а температура тіла підвищується до 41...42°С і вище. Такий стан може призвести до трагічних наслідків.

Перша допомога при тепловому та сонячному ударах майже однакова, її треба подавати негайно, бо може на­стати смерть внаслідок порушення дихання і кровообігу. Насамперед слід вивести потерпілого в прохолодне місце, покласти його так, щоб голова була вище, звільнити його від верхнього одягу та пояса. Якщо потерпілий при пам'я­ті, бажано дати йому холодної підсоленої води (1 чайна ложка солі на 1 л води). Охолоджувати потерпілого треба змахами рушника чи газети, змочувати обличчя і голову слід холодною водою. Можна загорнути його в мокре про­стирадло, обливати тіло холодною водою, але не багато і не довго. Якщо людина без пам'яті, то треба повернути її голову набік, щоб забезпечити вільне дихання. З при­пиненням дихання треба зробити штучне дихання, а із зу­пиненням серця — закритий його масаж. Слід терміново викликати швидку допомогу і відправити потерпілого до лікарні.

Ураження електричним струмом. Врятування потер­пілого від електричного струму залежить насамперед від того, наскільки швидко його буде звільнено від струму і як швидко та правильно буде подано йому першу допомогу. Перш ніж вимкнути джерело струму, треба запобігти па­дінню людини з висоти. Людина, яка звільняє потерпілого від електричного струму, повинна ізолювати свої руки (об­мотати їх сухим одягом або надіти діелектричні рукави­ці), а на ноги взути калоші чи боти. Руки можна також ізо­лювати, накинувши на потерпілого гуму або суху тканину чи ставши на сухі дошки або іншу річ, що не проводить струму.

Насамперед потрібно швидко вимкнути струм і вжити заходів для від'єднання потерпілого від проводів. У дея­ких випадках можна перерубати струмопровідні проводи сокирою із сухим сокирищем. При цьому кожний провід треба перерубувати окремо, щоб запобігти короткому за­миканню.

Перша допомога потерпілому залежить від його стану після звільнення від електричного струму. Якщо потерпі­лий непритомний, то йому надають повний спокій і швид­ко

— 247 —

викликають лікаря або ж доставляють його в медпункт. Якщо він знепритомнів, але ще дихає, його слід зручно покласти, розстебнути одяг і забезпечити доступ свіжого повітря та створити спокійні умови. Бажано дати потер­пілому понюхати нашатирного спирту, оббризкати його водою (не з рота), розтерти і зігріти тіло та викликати ліка­ря. Якщо потерпілий дихає, як умираючий, йому роблять штучне дихання та масаж серця. Якщо ознак життя по­терпілий не має, то йому подають першу допомогу до при­буття лікаря безпосередньо на місці події, бо перенесення може спричинити смерть. Смерть може зафіксувати тільки лікар, якщо немає зовнішніх травм (роздроблення черепа, обгоряння тіла тощо). Ні в якому разі не можна закопувати потерпілого в землю, бо це дуже шкідливо.

Основні правила штучного дихання. Штучне дихан­ня роблять, якщо потерпілий дихає погано, судорожне, схлипуючи, як помираючий, або коли його дихання посту­пово погіршується. Розпочинати штучне дихання треба негайно, після звільнення потерпілого від електричного струму, робити його безперервно до досягнення позитив­них наслідків або дійсної смерті. Для цього треба стежи­ти за обличчям потерпілого. Якщо він ворухне губами чи зробить ковтальний рух, то слід подивитися, чи робить він це самостійно. Якщо так, то штучне дихання проводити не треба, а якщо немає ознак життя, то його потрібно продо­вжувати. Перед тим як почати штучне дихання, слід швид­ко звільнити потерпілого від усього, що заважає дихати, а якщо рот міцно стиснутий, його треба розкрити. Після цього починають робити штучне дихання.

Найефективнішим є штучне дихання «рот до рота» (мал.ІІІ.22 а, б, в) або «рот до носа». У цьому разі потер­пілого кладуть на спину, підсовують під потилицю руку і відхиляють його голову назад (а, б). Після цього відкрива­ють рот потерпілого і звільняють його від слизу за допо­могою носової хустинки чи марлі. Під лопатки потерпілого підкладають згорток одягу. Зробивши 2-3 глибокі вдихи, той, хто подає допомогу, вдуває крізь марлю або хусточку повітря із свого рота в рот чи ніс потерпілого (мал.ІІІ.22в).

При вдуванні через рот треба затулити своєю що­кою або пальцями ніс потерпілого, а при вдуванні через ніс - рот

— 248 —

потерпілого. Після закінчення вдування рот і ніс потерпілого звільняють, щоб не заважати його вільному видиху. Потім той,

хто подає допомогу, знову робить 2-3 глибокі вдихи і повторює вдування повітря в рот чи ніс по­терпілого. Частота штучного дихання за цим способом не повинна перевищувати 12-16 разів за хвилину, а дихати треба глибоко.

Мал. ІІІ.22 (а, б, в). Рот до рота.

а - ліва рука підведена під потилицю;

б - правою рукою голову відтягнуто назад;

в - вдування в рот.

 

Проводячи штучне дихання, можна користуватися спеціальною трубкою. Трубку вводять в рот потерпілого випуклим боком до язика і повертають на 180°, внаслі­док чого язик потерпілого не западає, і повітря повільно проходить через горло. Щиток, що є на повітропроводі, притримує трубку в потрібному положенні й щільно за­криває рот потерпілого, запобігаючи довільному виходу повітря назовні. У цьому разі той, хто, робить штучне ди­хання, вдуває повітря через верхній кінець трубки. Поява перших самостійних слабких вдихів потерпілого не є під­ставою для припинення штучного вдихання. Слід стільки робити штучні вдихи в момент початку самостійного ди­хання, доки потерпілий не почне дихати рівномірно.

Якщо у потерпілого не працює серце, треба разом із штучним диханням розпочати і непрямий масаж серця. При цьому потерпілий повинен лежати спиною на твер­дій лаві чи підлозі. Його швидко звільняють від одягу, який стискує,

— 249 —

розстібають пояс, комір тощо. Той, хто надає до­помогу, стає з лівого боку від потерпілого і накладає на нижчу частину його грудей долоні однієї руки, а другою рукою надавлює на першу.

Натискувати на грудну клітку слід поштовхом такої сили, щоб змістити її на 3 - 4 см, але не більше ніж на 6 см. Після кожного натискування слід швидко забирати руки від грудної клітки, щоб не заважати її вільному випрямленню. Частота натискувань - 1 раз за секунду. Після 3-4 натискувань роблять перерву на 2 сек., тобто на час вдиху й початку видиху. Цим способом за 1 хв. треба зро­бити 60 натискувань на груди при частоті штучного дихан­ня 12 разів за хвилину. Слід остерігатися натискувати на груди під час вдиху, оскільки це заважає диханню і робить масаж серця неефективним.

Якщо першу допомогу надає одна людина й якщо у по­терпілого немає пульсу, то йому роблять 2 -3 глибоких вдування, після чого протягом 15 - 20 с - масаж серця, який припиняють, щоб повторити штучне дихання (2-3 глибоких вдування), а потім повторюють масаж і т.д. Коли масаж ефективний, то з'являється пульсація великих ар­терій, звужуються зіниці, починається самостійне дихан­ня, зменшується посиніння шкіри і слизових оболонок. Масаж серця продовжують до появи у потерпілого само­стійного серцебиття. Про відновленні серцевої діяльності свідчить поява пульсу, який зберігається, коли на кілька секунд припиняють масаж, а якщо пульс не з'являється, масаж продовжують. Тривала відсутність пульсу при по­яві ознак оживання організму може свідчити про наявність у потерпілого фібриляції серця - хаотичних скорочень сер­цевих м'язів. В цьому разі треба чекати прибуття швидкої допомоги. Якщо неможливо з якихось причин проводити штучне дихання цим способом, можна застосувати інший (мал.ІІІ.22,г,д).

Потерпілого слід покласти спиною догори, головою на одну його зігнуту в лікті руку, обличчям убік. Підстелити щось під обличчя. Другу його руку простягти вздовж го­лови. Якщо можна, то витягують язик, однак тримати його не слід, бо він залишиться в такому положенні без сторонньої допомоги. Після цього слід стати на коліна над потерпілим лицем до його голови, щоб стегна по­терпілого були між колінами того, хто надає допомогу, і покласти долоні на спину (на нижні ребра)

— 250 —

потерпіло­го, охопивши їх з боків складеними пальцями.

На рахунок «раз, два, три» слід поступово нахиляти­ся вперед так, щоб масою свого тіла навалюватися на свої простягнені руки і натискувати на нижні ребра по­терпілого (видих ІІІ.22 г), потім, не знімаючи рук із спини, відкинутися назад і порахувати: «Чотири, п'ять, шість» (вдих ІІІ.22 д). Повторюючи ці рухи далі, треба рівномірно лічити. Штучне дихання припиняють після того, як потер­пілий починає самостійно рівномірно дихати.

Мал. ІІІ.22(г, д). Штучне дихання другим способом,

г - видих; д - вдих

 

Виконуючи штучне дихання, не можна надмірно на­тискувати на грудну клітку (для запобігання перелому ребер) і живіт, оскільки при цьому можна видавити із шлунка їжу й забити нею дихальні шляхи. Не можна різ­ко рухати руками потерпілого, щоб не допустити вивиху чи перелому їх. Під час дихання тіло потерпілого не по­винно охолоджуватися, тому не можна його залишати на сирій землі, бетонній чи кам'яній підлозі. Потрібно підсте­лити під нього щось тепле, прикрити його і по можливості зігріти. Піднімати, переносити і перевозити потерпілого слід обережно, щоб не трясти його, краще це робити на носилках. Кладуть потерпілого на носилки лицем дого­ри, на спину. Проте при переломі хребта, якщо носилки м'які, його треба класти на живіт. Кладуть на живіт і тоді, коли в потерпілого переламана нижня щелепа і він за­дихається.

При отруєннях через шлунок негайно промивають його 8...10 л теплої води чи 0,001...0,1 %-м розчином марган­цевокислого калію і направляють потерпілого в медпункт. Якщо отруєння відбулося через дихальні шляхи, виносять потерпілого на свіже повітря, звільняють його від одягу,

— 251 —

ві­дігрівають, створюють спокій та дають пити тепле молоко, а в разі потреби роблять штучне дихання.

РОЗДІЛ IV

ОСНОВИ ПОЖЕЖНОЇ БЕЗПЕКИ

IV.1 ПОНЯТТЯ ПРО ПОЖЕЖУ,

ПРИЧИНИ ЇЇ ВИНИКНЕННЯ,