В умовах будівельного майданчика

 

Основні поняття, види та причини ураження елек­трострумом. З кожним роком зростає виробництво та споживання електроенергії у світі, тому повинна зрости і електробезпека.

Електробезпека - це система організаційних та тех­нічних заходів і засобів що забезпечують захист людей від шкідливого та небезпечного впливу електричного струму, електричної дуги, електромагнітного поля та статичної електрики. Нехтування електробезпекою спричинює електротравми.

Електротравма - це травма, яка спричинена дією електричного струму чи електричної дуги.

Тіло людини є провідником електричного струму. Внаслідок цього, коли людина доторкнеться до оголених струмоведучих частин електроустановок або лінії елек­тропередач, виникає небезпека враження електричним струмом. Ступінь дії електричного струму на організм лю­дини буває різний і залежить від величини струму, шляху його проходження через тіло людини, тривалості перебу­вання під струмом і опору людського організму електрич­ному струмові. Опір може бути різним не лише в різних людей, айв однієї і тієї самої людини, залежно від воло­гості шкіри, втомленості, ступеня сп'яніння, стану нерво­вої системи, наявності металевого пилу в навколишньому середовище тощо.

Чим більший опір людини електрострумові, тим слаб­кіша дія струму на її організм. Величина загального опіру тіла людини становить 600 - 100 000 Ом. Розрахунковий опір вважають рівним 1000 Ом. Опір людського організму залежить також від площі стикання із струмоведучими час­тинами електроустановки і від тривалості дії струму. Якщо струм діє на людський організм протягом 30 сек., опір тіла падає до 25%, а коли струм діє 90 сек. - до 70%.

Сила дії електроструму на організм людини залежить і від напруги струму. Чим вона більша, тим небезпечніше це для людини, оскільки при цьому підвищується величи­на струму.

 

 

— 229 —

Отже, сила струму, що проходить через тіло людини І_люд, прямо пропорційна (згідно із законом Ома) величині напруги V і обернено пропорційна величині опору тіла людини R_люд:

 

V

І_люд = —— A

R_люд

 

Відносно безпечним для людини вважається напру­га 12 - 36 В, а сила струму менша від 0,005 А.

Коли сила струму становить 0,01 А, в людини з'явля­ється судорога, а при підвищенні її до 0,015 А людині вже важко відірватись від провідника через судорожне скоро­чення м'язів. При силі струму 0,025 А відірвати людину від провідника струму можна лише із сторонньою допомогою. Дальше підвищення сили струму до 0,05 - 0,1 А спричи­няє параліч органів дихання і смерть.

Ступінь дії стуму на організм людини залежить також від частоти струму. Так, перемінний струм частотою мен­ше від 40-50 Гц найбільш небезпечний для людини, а час­тотою від 200 000 Гц і більше є безпечним.

За дією електричного струму на організм людини роз­різняють такі види ураження:

теплове - у вигляді опіків тіла, які бувають трьох сту­пенів: почервоніння шкіри, поява пухирів, обвуглення й омертвіння тканин. Зовнішні опіки при ураженні 2/3 по­верхні тіла і більше вважаються смертельними. Внутрішні опіки не безпечніші за зовнішні, тому що можуть спричиня­ти розклад внутрішніх тканин;

механічне - розриви тканин і пошкодження кісток;

світлове - захворювання очей, осліплення;

хімічне - розклад крові;

біологічне - параліч нервової системи;

комплексне - включає всі або кілька з перелічених ура­жень.

Ураження електричним струмом поділяють ще на елек­тричні травми (зовнішнє ураження тканин) і електричні удари (ураження внутрішніх органів людини).

 

— 230 —

Електричні травми бувають у вигляді опіків, специфічних уражень на шкірі людини - електричних знаків круглої або еліптичної форми, що утворюються при сильному контакті шкіри з металевими токоведучими частинами; металізації шкіри - просочування її найдрібнішими частинками металу, що найчастіше трапляється під дією електродуги, насиченої парами металу (напри­клад, під час електрозварювальних робіт).

Електричні удари - найнебезпечніші ураження елек­трострумом, які порушують фізіологічні процеси в люд­ському організмі і спричиняють параліч серця і легенів. Електричні удари звичайно супроводжуються непритом­ністю, судорогами, частковим або повним припиненням дихання і серцевої діяльності. Це може призвести до смерті, якщо протягом 2 - 4 хв. з потерпілого не зняти струм і не подати йому необхідної медичної допомоги.

Причини ураження електричним струмом. Аналіз травматизму на електромонтажних роботах показує, що основними причинами нещасних випадків бувають недо­держання правил техніки безпеки і виробничих інструкцій; порушення трудової дисципліни і внутрішнього розпоряд­ку; стикання з токоведучими частинами механізмів без­посередньо або через провідники, а також внаслідок на­ближення до струмів високої напруги на відстань, за якої може виникнути розряд.

Велике значення для зниження травматизму має пра­вильне і своєчасне проведення вступного інструктажу на робочому місці і навчання робітників безпечних методів праці. Особи, які допускаються до електроробіт, пови­нні проходити медичний огляд не рідше як двічі на рік, мати технічну підготовку і кваліфікаційну групу відповід­но до виконуваної роботи, пройти навчання безпечних методів праці і перевірку знань кваліфікаційною комісією. Присвоєння кваліфікаційної групи підтверджується по­свідченням установленої форми. Щороку працівники всіх категорій (починаючи з другої кваліфікаційної групи), які обслуговують електроустановки, здають іспити для подо­вження строку дії посвідчень.

Влаштування заземлення електроустановок. Пробій ізоляції на корпус машини становить загрозу ураження людини

— 231 —

електричним струмом. Робітник, дотикаючись У Цьому разі до корпуса електроапарата, може опинитися під напругою, що й призводить до ураження. Щоб запо­бігти ураженням електричним струмом під час роботи з електроустановками або ручними електроінструментами, на будівництві влаштовують захисне заземлення.

Заземленням називають навмисне з'єднання якоїсь частини електроустановки із землею через заземлюючий пристрій.

Заземлюючий пристрій складається із з'єднаних між со­бою заземлювачів і заземлюючих провідників.

Заземлюючий провідник - металевий провід, що з'єд­нує заземлюванні частини електроустановки із заземлюва­чем або групою заземлювачів.

Захисне заземлення здійснюють штучними або при­родними заземлювачами.

Штучними заземлювачами можуть бути стальні труби діаметром 35 - 50 мм, кутова або штабова сталь завтовшки не менш як 4 мм. Труби або куски кутової сталі забива­ють у ґрунт на 2,5 - 3 м і на глибині 0,5 м від поверхні землі з'єднують між собою стальними штабами (див. мал. III. 14).

Як природні заземлювачі можна використати водопро­відні труби, металеві конструкції будівель, що добре з'єд­нані із землею, різні металеві труби, прокладені в землі, за винятком трубопроводів з горючими рідинами або ви­буховими газами.

З метою безпеки заземлюючий пристрій повинен мати опір у кілька десятків разів менший, ніж найменший опір тіла людини (за нормами від 4 до 10 ом).

Кількість заземлювачів, відстань між ними і глибину їх закладання визначають розрахунком, виходячи з вимірю­вання опору ґрунтів розтіканню струму, і вказують у про­екті заземлюючого пристрою.

Захисним заземленням обладнують корпуси електро­машин і електроінструменти, трансформатори, освітлю­вальну та іншу апаратуру. Заземлюють також металеві кожухи штепселів і вимикачів, розподільні щити керуван­ня, металеві оболонки електрокабелів, корпуси трансфор­маторів, електро екскаватори, рейки підкранових колій і тельфер них установок, металеві риштування і конструкції будинків і споруд та інші

— 232 —

металеві конструкції, що можуть опинитися під напругою.

Мап. ІІІ.14 Улаштування заземлення риштувань:

а - загальний вигляд риштувань із заземленням; б - з'єднання блискавковідводу з заземлювачем; 1 - блискавкоприймачі; 2 - заземлювачі; 3 - хомут.

 

— 233 —

Розрізняють два види захисного заземлення електро­установок: у чотири провідних електромережах з глухо заземленою нейтраллю силового трансформатора (гене­ратора) і в три провідних електромережах з ізольованою нейтраллю силового трансформатора (генератора).

У чотири провідних електромережах з глухо заземленою нейтраллю силового трансформатора або генератора за­хисне заземлення виконують, з'єднуючи не струмоведучі частини цих установок із заземленим нульовим проводом мережі. Заземлення в таких електроустановках служать для їх надійного і швидкого відімкнення від електромережі в разі замикання на корпус (згоряють запобіжники).

У три провідних електромережах з ізольованою ней­траллю силового трансформатора чи генератора за­хисне заземлення обладнують так, як було показано на мап. ІІІ.14.

Заземлюванні частини електроустановок з'єднують з осередком заземлення за допомогою таких провідників: при відкритій підводці - мідними голими проводами пере­різом не менше від 4 мм² або ізольованими перерізом не менш як 1,5 мм²; при прокладенні в землі - прямокутними стальними штабами завтовшки не менш як 4 мм та пере­різом не менше від 48 мм² або круглими стальними про­водами діаметром не менш як 6 мм.

Заземлюючі провідники з'єднують між собою і з зазем­лювачем за допомогою електрозварювання, болтів з гай­ками тощо. Місця з'єднання, щоб запобігти корозії, слід облудити.

Нульовий провід слід заземлювати в кількох місцях (на випадок обриву) і обов'язково в кінці електромережі. Закінчене монтажем заземлення перевіряють і замірю­ють його опір. Якщо величина опору виявиться більшою від допустимої (4-10 Ом), влаштовують додаткові за­землювачі. Оскільки величина опору залежить від тем­ператури і вологості ґрунту, слід періодично повторювати заміри опору.

Захисне вимикання. Захисним вимиканням назива­ється система захисту, що забезпечує автоматичне вими­кання аварійної дільниці (або мережі в цілому) при зами­канні на корпус або безпосередньо на землю.

 

 

— 234 —

Час, протягом якого повинно спрацювати захисне ви­микання (з початку виникнення однофазного замикання), не повинен перевищувати 0,2 сек.

Існують різні схеми такого захисту. Одну з них показа­но на мал. ІІІ.15. Реле напруги Р ввімкнено між корпусом електродвигуна і опором R_в. Працює реле при замиканні на корпус і появі на ньому на­пруги порядку 20-60 В від­носно землі. При замиканні на корпус реле спрацьовує і вимикає вимикач В за 0,1-0,2 сек. Випробувальна кнопка К служить для пере­вірки роботи реле і схеми захисту.

Мал, ІІІ.15. Схема захисного

вимикання

 

 

Захисне вимикання - на­дійніший засіб захисту, ніж звичайне заземлення, але він потребує додаткового об­ладнання. Захисне вимикання рекомендується застосову­вати, коли безпечність не можна забезпечити заземлен­ням або коли влаштувати заземлення особливо важко.

Напруга дотику і крокова напруга. Напруга, під якою може опинитися людина, коли вона дотикається до оголених електропроводів або деталей механізмів, що перебувають під напругою, а також до заземлених мета­левих частин механізмів при замиканні їх на землю, на­зивається напругою дотику.

Напруга дотику є однією з причин травмування робіт­ників, які обслуговують електрообладнання. Крім цього, причинами електротравматизму нерідко стають обрив електропроводів, зіпсована ізоляція прокладених у зем­лі електрокабелів і замикання на землю струмоведучих частин установок через заземлювач.

 

 

— 235 —

У цих випадках навколо місця замикання на поверхні землі в радіусі 20 м утворюється небезпечна зона розті­кання струму (мал.III.16).

Напруга між двома точками на поверхні землі в такій зоні, віддаленими одна від одної на відстань кроку (0,8 м), називається кроковою напругою.

Крокова напруга залежить від величини струму зами­кання, довжини кроку люди­ни, напряму її руху тощо. Так, з наближенням до місця зами­кання крокова напруга збіль­шується, а при віддаленні від нього - зменшується. Чим ширший крок, тим більшу на­пругу відчуває людина, тому що в цьому разі збільшується різниця потенціалів між двома точками, на яких стоять ноги. людини. Якщо людина випад­ково опиниться в такій зоні, вона може впасти на землю від судороги в ногах. Тоді небезпека ураження струмом стане ще більшою, тому що збільшиться різниця потенціалів між двома точками на землі, де впала людина (наприклад, між руками і ногами).

Мал. ІІІ.16. Розподіл потенціа­лів на

поверхні землі при обриві проводу

На мал. ІІІ.17 показано криву потенціалів точок на по­верхні землі на різних відстанях від заземлювача, через який проходить струм заземлення. Якщо від точок на кри­вій, відстань між якими умовно дорівнює кроку людини (0,8м), провести ряд ординат, то відрізки АВ, СД, ЕF, КН тощо показуватимуть різницю потенціалів між двома точ­ками на

— 236 —

землі, розташованими на її поверхні.

Мал. ІІІ.17. Крокова на­пруга на різному

відда­ленні від заземлювача.

 

Щоб уникнути травмування кроковою напругою, не можна допускати до місць, де її виявлено, людей і тварин, поки не вимкнено електрострум. Захиститися від уражен­ня можна діелектричним взуттям.

Якщо ж людина раптово попала під крокову напругу, з цієї зони треба вийти малими кроками (по 25 - ЗО см), тоді відчуватиметься найменша напруга, або вистрибнути на одній нозі.

Крокову напругу і напругу дотику можна зменшити ви­рівнюванням потенціалів точок на землі поблизу електро­обладнання. Цього досягають створенням контурів зазем­лення, що складаються з ряду електродів, з'єднаних між собою стальною штабою.

Техніка безпеки під час експлуатації переносних стру­моприймачів і роботи з електроінструментом. Одною з основних причин ураження струмом буває неправильне влаштування електричних мереж, особливо тимчасових, а також неправильне встановлення електрообладнання.

Головним попереджувальним заходом від ураження струмом є оберігання працюючих від несподіваного доти­ку до струмоведучих частин.

Тимчасовий характер електропроводок на будівельних майданчиках не може бути виправданням для недбалого прокладання проводів, застосування проводів із зіпсова­ною ізоляцією, а також неправильного встановлення об­ладнання. Обладнуючи тимчасову проводку на будівель­них майданчиках, слід суворо додержувати встановлених правилами відстаней

 

— 237 —

проводів від землі (не менш як 6 м) і по горизонталі до будови (не менш від 1 м).

Тимчасові проводки з ізольованими проводами слід підвішувати не нижче як на 2,5 м від робочого місця, 3,5 м над проходами і 6 м над проїздами. При висоті меншій як 2,5 м від рівня землі або підлоги проводи слід укладати в труби або короби.

Тимчасове освітлення на будовах можна влаштовувати лише з додержанням усіх правил улаштування постійних освітлювальних установок. Встановлювати рубильники до­зволяється лише у вертикальному положенні із закритими кожухами без прорізів для рукояток. Для вмикання і вими­кання електроенергії треба застосовувати безпечну апа­ратуру, наприклад магнітні пускачі, які можна вмикати і ви­микати на відстані за допомогою кнопок «Стоп» і «Пуск». В електроустановках металеві частини слід обов'язково заземлювати або влаштовувати захисне вимикання.

 

Не допускається тимчасове встановлення електро­обладнання у сирих приміщеннях, а також у приміщеннях, небезпечних щодо пожежі або вибуху. Для таких умов пе­редбачається спеціальне обладнання.

Тимчасово встановлені машини, трансформатори й усі доступні для випадкового дотику струмоведучі частини електроустановок слід захищати решітками, перегородка­ми або іншими захисними засобами і відповідними попе­реджувальними написами. Обладнання, що перебуває під високою напругою, треба встановлювати у спеціальних приміщеннях і закривати на замок.

Трансформаторні будки високої напруги на території будівництва обов'язково замикають. Доступ до них дозво­ляється лише особам, що їх обслуговують.

На будівельних риштуваннях проводку й апаратуру встановлюють так, щоб була виключена можливість до­тикання працюючих до відкритих частин, що перебувають під напругою. На робочих місцях рекомендується вивішу­вати попереджувальні сигнали й написи про небезпеку дотикання до частин електричного обладнання.

Уся зовнішня і внутрішня електропроводка на будів­ництві, особливо на риштуваннях, а також у всіх допо­міжних приміщеннях (склади, майстерні, будівельні по­двір'я тощо) і в будівельних механізмах повинна бути виконана тільки ізольованими проводами відповідних марок. Голі проводи можна застосовувати лише на ма­гістральних лініях, розташованих поза територією бу­дівництва (з обов'язковим додержанням установлених правил).

Після зняття будь-якого механізму або демонтажу освітлювальної апаратури не можна залишати голі кінці проводів, що можуть виявитись під напругою, їх слід ізо­лювати й підняти на висоту не менш як 3 м над рівнем землі (настилу, підлоги).

За рухомими проводами, що підводять до пересувних кранів, екскаваторів та інших механізмів, слід постійно на­глядати, щоб вони не скручувалися і не перегиналися. Усі ці механізми повинні мати надійне заземлення. Особи, які обслуговують ці проводи, зобов’язані працювати в гумо­вих рукавицях.

— 238 —

Не допускається ввімкнення електроосвітлення і будь-яких електричних установок приєднанням кінців проводів або їх накладенням на контактні частини рубильника.

Усі вимикачі (рубильники) треба замикати в спеціальні ящики, в яких не дозволяється зберігати будь-які речі.

Лампи в приміщеннях дозволяється підвішувати на висоті не менш як 2,5 м від підлоги. Коли цієї норми не можна додержати, слід користуватися напругою не біль­ше за 36 в.

Замінювати електролампи й запобіжники дозволяється лише при вимкненому електрострумі. Якщо цього зроби­ти не можна, заміняти лампи повинен черговий електрик, для чого він повинен надіти діелектричні рукавиці.

Електролампи, що зазнають впливу атмосферних опа­дів або перебувають у вологих приміщеннях, треба захи­щати спеціальною арматурою, що не пропускає вологи.

Під час провадження будівельних і монтажних робіт у звичайних умовах слід користуватися переносними лампами напругою не більш 36 В, а в сирих місцях-12В. Для зниження напруги використовують знижу­вальні трансформатори.

Корпуси та рукоятки переносних ручних ламп роблять з теплостійких і вологостійких ізолюючих матеріалів вели­кої механічної міцності.

Конструкція патрона повинна виключати можливість дотику до струмоведучих частин. Переносні струмоприй­мачі (світильники, ручні електроінструменти), що пере­бувають під напругою понад 36 В, слід приєднувати до мережі шланговим чотири або трижильним кабелем, за­лежно від системи електропостачальної мережі. Четверта жила чотирижильного й третя - трижильного кабелів при­значені для заземлення корпуса приймача і повинні від­різнятися кольором від інших жил.

Штепсельні вилки і розетки для ввімкнення мають заземлюючий контакт, довший від робочих контактів. Завдяки такій конструкції вилок і розеток струмоприймачі, ще не ввімкнені у мережу, вже виявляються заземленими (мал. ІІІ.18).

Коли немає шлангових проводів, допускається засто­совувати багатожильні гнучкі проводи з ізоляцією,

 

— 239 —

розрахованою на напругу не нижче від 500 В. Ці проводи укла­дають у загальний гумовий шланг.

Мап. ІІІ.18. Штепсельні з’єднання з контактом для заземлюючого провідника: а - однофазні; б – трифазні

Переносні приймачі струму треба переві­ряти на справність що­місяця. Про наслідки вимірювання опору ізо­ляції проводів роблять запис у спеціальному журналі.

Ремонтувати елек­троустановки можна лише при вимкне­ній напрузі в мережі. Провадити будь-який ремонт або ввімкнення електродвигунів чи інші роботи, пов'язані з підійманням робітників на опори повітряних ліній, що перебувають під напругою, також не дозволяється.

Щоб створити безпечні умови роботи при ремонті ви­мкнених частин електроустановок, до початку робіт необ­хідно:

- на рубильниках і рукоятках, через які може бути ввімкнено напругу, вивісити табличку: "Не вмикати - працюють люди!";

- перевірити контрольною лампою або індикатором, чи вимкнено напругу (мал. ІІІ.19);

- заземлити й за коротити всі фази на вимкненій ді­лянці;

- працювати в головному уборі, гумових колошах, рука­вицях і застосовувати інші захисні засоби.

- користуватися напилками, металевими метрами та ін­шими металевими незахищеними від струму інструмента­ми заборонено.

У процесі! монтажу або ремонту електротехнічних установок забороняється натягувати проводи блоками з приставних драбин або настилів на козлах. Для роботи на

— 240 —

стовпах робітники повинні мати справні перевірені кігті й пояси,

а працюючи на дахах і вишках, прив'язуватись ланцюгами або міцними вірьовками.

Мал. III. 19. Прилади для перевірки напруги:

а - контрольна лампа; б - покажчик напруги (індикатор).

 

Ремонтувати і вмикати електроустановки дозволя­ється лише під керівництвом виконроба або майстра. Ремонт діючих електроустановок високої напруги пови­нні виконувати не менше двох робітників за спеціальни­ми нарядами з додержанням установлених правил.

Для попередження людей про небезпеку ураження електричним струмом використовують плакати, які поді­ляються на такі, що забороняють, застерігають, нагаду­ють і дозволяють.

Засоби індивідуального захисту при роботі з електрострумом. Одним із способів запобігання електротравматизму є вміння робітників, які обслуговують електрообладнання або електромережі, правильно ко­ристуватися індивідуальними захисними засобами. До особистих засобів захисту (мал. ІІІ.20) належать:

ізолюючі підставки, якими користуються для обслуго­вування електроустановок будь-якої напруги. Така під­ставка - це дощатий настил, встановлений на фарфо­рові ніжки. Розмір настилу - від 75x75 до 150x150 см, висота - не менш як 10 см від підлоги. На ніжках повинно бути клеймо про дату випробування. Оглядати підставки слід не рідше як через кожні

— 241 —

6 місяців, а випробувати 1 раз на 2 роки і результати записувати у журнал;

гумові килимки або доріжки завтовшки 3,5 мм (для на­пруги до 1000 В) і 7 - 8 мм (для напруги понад 1000 В), їх випробовують не менш як раз на два роки, а оглядають не рідше ніж раз на три місяці;

діелектричні рукавиці, які випускають двох видів: для обслуговування електроустановок до 380 В і більше. Щоразу перед застосуванням робітники повинні переві­ряти, чи цілі вони, закручуючи кожну рукавицю до паль­ців. Надіваючи рукавиці, їх натягують на рукави верхнього одягу. Кожні три місяці їх дезинфікують і посипають таль­ком. Випробовують 1 раз на 6 місяців.

Мал. ІІІ.20. Захисні засоби для обслуговування електроустановок: а - викрутка з діелектричною ручкою; б - ізолюючі кліщі; в — ізолюючі кусачки; г - ізолюючий гумовий килимок; д - діелектричні рукавички; е – діелектричні калоші і боти; є - захисні окуляри; ж - ізолююча підставка

 

 

діелектричні калоші й боти, виготовлювані без лаку­вання із спеціальних сортів гуми. Зберігають їх у темно­му сухому приміщенні на відстані не ближче ніж 1 м від печей та опалювальних приладів. Випробовують 1 раз на 12 місяців;

ізолюючі кліщі, які застосовують для знімання та вставлення трубчастих запобіжників і в інших випад­ках.

— 242 —

Електричні випробування проводять 1 раз на рік. Замінюючи трубчасті запобіжники, робітники повинні ста­вати на ізолюючу підставку й працювати в діелектричних рукавицях і захисних окулярах;

- захисні окуляри, якими користуються, щоб запобігти пошкодженню очей електричною дугою. Окуляри повинні бути закриті з боків і мати вентиляційні отвори. Стекла повинні бути небиткі, тугоплавкі та безосколкові;

- рукавиці для захисту рук від опіків. Це звичайні діелек­тричні рукавиці, всередину яких для збільшення стійкості до високих температур вкладають шерстяні рукавиці або азбестові прокладки;

- вогнестійкі костюми, які застосовують під час електро­зварювання, паяння тощо, їх виготовляють з бавовняної або шерстяної тканини, просоченої важко займистими речовинами.

Перелічені й можливі інші засоби індивідуального за­хисту можна застосовувати лише при наявності на них

Мал. ІІІ.21. Штанги для вимикання розмикачів:

а - з фарфоровим ізолятором і здовжувачем

з дерева; б, в- з бакеліту

 

клейма з непростроченою датою їх випробування.

Ізолюючі штанги (мал. ІІІ.21) застосовують для ввім­кнення й вимикання однополюсних розмикачів, накла­дення переносного заземлення тощо. Працювати з ними слід у діелектричних рукавицях. Випробовують штанги щорічно.

— 243 —

ІІІ.21 ПЕРША ДОПОМОГА