І його вплив на безпечні умови праці

 

Для успішної праці, активної і безпечної діяльності людського організму важливе значення має штучне і при­родне освітлення. Створення найсприятливіших умов для зору дає змогу не тільки успішно виконувати трудо­вий процес, а й запобігати виробничому травматизму. Це стосується будь-якого виробництва, механізованого чи автоматизованого, оскільки взагалі всі трудові процеси в основному пов'язані з участю зорового аналізатора. Для гігієнічної і світлотехнічної характеристики умов освітлен­ня окремої поверхні існує поняття освітленості.

Освітленість - це відношення світлового потоку, що по­падає на поверхню, до розмірів цієї поверхні. За одиницю освітленості беруть люкс (лк), який дорівнює освітленості при світловому потоці в 1 лм, що падає на майданчик пло­щею 1 м².

У виробничих умовах існує три види освітлення: при­родне, штучне, змішане.

Природне освітлення сприятливо впливає на організм людини, проте в ряді випадків воно не забезпечує необ­хідну освітленість. Для характеристики інтенсивності ден­ного освітлення взято коефіцієнт природного освітлення (КПО), який визначають як відношення освітленості в се­редині робочого приміщення до спостережуваної в цей час навколишньої освітленості просто неба, %:

 

КПО = Е_В / Е_Н · 100.

 

КПО дає змогу оцінювати й нормувати природне освіт­лення в приміщенні відповідно до будівельних та санітар­них норм, за якими КПО залежно від виробничих умов становить

1-10%.

При штучному освітленні використовують пустотні або газо пальні лампи нагрівання і люмінесцентні лампи. Люмінесцентні лампи є найкращими джерелами штучного світла, бо дають світло, що наближається за спектром до природного. Світлова віддача їх значно вища порівняно з лампами нагрівання (світловий потік з 9...19 лм досягає 30...40

— 94 —

лм), а яскравість перебуває в межах гігієнічного максимуму і не вимагає захисної арматури.

Використання відкритих ламп нагрівання є небезпеч­ним, і пов'язане з допоміжною арматурою (розсіювачі, затінювачі, абажури), що захищає очі працюючих від надмір­ної яскравості джерела світла. Крім того, арматура захи­щає світильник від пилу та механічних пошкоджень і спря­мовує світловий потік у потрібному напрямі. Електричні лампи разом з арматурою називають світильниками.

Світильники за призначенням поділяють на навко­лишні та внутрішні, загального і місцевого освітлення. За розподілом і спрямованістю світла освітлювальні при­строї поділяють на три групи: світильники прямого світла, що дають світловий потік (не менш як 90%) на підлогу та стіни; світильники відбиття світла, в яких світловий потік, що відбивається від стелі, розподіляється по всьому при­міщенню, не даючи блиску; світильники розсіяного світла, у яких частина світлового потоку спрямована безпосеред­ньо на робоче місце, а частина - вгору на стелю і стіни. Найбільш поширені на виробництві світильники першої і третьої груп.

Додаткова арматура також буває водонепроникна (для освітлення сирих приміщень, насичених парою) та вибухобезпечна (для освітлення приміщень, у яких містяться хімічні і вибухові речовини, вогненебезпечні та горючі рі­дини).

Для освітлення монтажних зон, дільниць мулярської кладки та інших робочих місць використовують переносні освітлювальні опори і світильники-торшери, розраховані на встановлення 1-4 світильників з лампами потужністю до 300 Вт. Застосовують прожектори загального призна­чення ПЗС-45, ПСМ-50-1, які встановлюють на висоті, що дає змогу обійтись меншою кількістю світлових джерел за­вдяки спрямованості і великій потужності світлового пото­ку. У прожекторах встановлюють дугові ртутні лампи висо­кого тиску типу ДРЛ і ксеонові трубчасті лампи типу ДКСТ потужністю 2000...20 000 Вт з повітряним охолодженням. Світловий потік лампи типу ДРЛ-1000-2 досягає 50000 лм, а строк експлуатації - до 3000 год.

Штучне освітлення основних видів, будівельних робіт має бути в таких межах: земляні роботи, мурування з ве­ликих

— 95 —

бетонних блоків, природного каменю, цегельне мурування, бетонні роботи, монтаж збірних конструкцій, по­крівельні роботи - 30 лк, штукатурні та малярні 30...50лк, такелажні - 10 лк. Освітленість території будівельного майданчика повинна бути до 2 лк, а охоронне освітлен­ня - не менш як 0,5 лк.

Нормована освітленість на робочих місцях наведена у таблиці ІІ.4.

 

Таблиця ІІ.4

 

Нормована освітленість на робочих місцях

допоміжних будівель та приміщень

 

 

 

 

Приміщення	Штучне освітлення Е норм, лк	Природне освітлення КПО Ен^ІІІ%
При верхньому або комбі­нованому освітленні	При бічному освітленні
В зоні зі стійким сніговим покровом	На решті території снд
Проектні зали та кімнати, конструкторські бюро			1,6
Машинописні та машинолічильні бюро			1,2	1,5
Читальні зали, кабінети			0,8
Макетні столярні та ремонтні майстерні			1,2	1,4
Конференц-зали, зали засідань			0,4	0,5
Аналітичні лабораторії		-	1,2	1,5
Вагові		-	1,2	1,5
Мийні		-	0,4	0,5

 

 

— 96 —

Умивальні, туалети, кім­нати для куріння, душові, гардеробні, приміщення для сушки, знепилювання, знешкодження одягу та взуття; для обігрівання працюючих.		-	0,2	0,3
Кабінети лікарів, перев'я­зочна		-	0,8
Процедурні кабінети		-	0,4	0,5
Приміщення для особис­тої гігієни жінок		-	0,2	0,3
Вестибулі та гардеробні вуличного одягу		-	0,4	0,5
Головні східцеві клітки		-	0,2	0,2
Інші східцеві клітки		-	0,1	0,1
Головні коридори та про­ходи		-	0,1	0,1
Інші коридори та проходи		-	0,1	0,1
Машинні відділення ліфтів та приміщень для фрео­нових установок		-	-	-

 

* Норма для ламп розжарювання.

 

Приблизну кількість прожекторів визначають за фор­мулою:

n=SП/F,

 

де S - освітлювана площа, м²;

П - поверхнева щільність потоку випромінювання, Вт/м²; Р - світловий потік лампи, лм.

 

Поверхнева щільність потоку випромінювання:

П = 0,25Е К,

де Е - освітленість (згідно з нормами);

К - коефіцієнт запасу (на забруднення); для ламп розжарювання К = 1,3...1,7; для люмінесцентних ламп

К = 1,5...2,0.

— 97 —

Щоб перевірити освітленість робочої поверхні, викори­стовують об'єктивний люксметр типу ЛМ-3, в якому ви­мірювальним пристроєм освітленості є фотоелемент. Люксметрами типу Ю-16, Ю-17 з селеновими фотоеле­ментами вимірюють природне та штучне освітлення.

ІІ.14 ВИРОБНИЧИЙ ШУМ,

ВІБРАЦІЯ, УЛЬТРАЗВУК І ЗАХОДИ

ЗАХИСТУ ВІД ЇХНЬОГО ВПЛИВУ

 

Шум є одним з найпоширеніших, несприятливих фак­торів зовнішнього середовища. Особливо великий його вплив на виробництвах, пов'язаних з рухом різних меха­нізмів і деталей, а також з переміщенням газових і повітря­них потоків. Шум і вібрація, що перевищують межі звучнос­ті й частоти звукових коливань, є професійно шкідливими. Шум - це поєднання звуків різної інтенсивності й частоти, що подразнюють організм людини і шкідливо впливають на нього. Від шуму в людини можуть змінюватись кров'я­ний тиск, робота шлунково-кишкового тракту, а тривалий його вплив у ряді випадків призводить до часткової чи по­вної втрати слуху. Шум впливає на продуктивність праці робітників, ослаблює увагу, спричинює приглухуватість і глухоту, подразнює нервову систему, внаслідок чого зни­жується увага до сигналів небезпеки, що може призвести до підвищення травматизму.

Рівень сили звуку чи сили шуму вимірюється в децибе­лах. Допустимі рівні на робочих місцях регламентуються за ГОСТ 12.1.003-83 ССБТ «Шум. Общие требования безопасности» (таблиця ІІ.5).

Мінімальна сила звуку, що сприймається людським ву­хом, називається порогом слуху. Найбільша сила звуку, перевищення якої призводить до відчуття болю, назива­ється больовим порогом. Діапазон звуків, що сприймають­ся вухом людини, вкладається в шкалу від 0 до 130 дБ; нижня межа шкали відповідає порогу слуху, верхня - бо­льовому порогу. Шум з рівнем 130...150 дБ може спричи­нити механічне пошкодження органів слуху.

 

 

— 98 —

Таблиця ІІ.5

 

Допустимі рівні шуму

	Рівні звукового тиску дБ, в октавних смугах із середньо геометрич- ними частотами, Гц	Рівні звуку і еквівалентні Рівні звуку, дБА
31,5
Приміщення конструкторських бюро, розрахункових, програ- містів обчислювальних машин, лабораторій для теоретичних робіт і обробки експериментальних даних, прийому хворих у медичних пунктах
Приміщення та ділянки точного збирання машинописні бюро
Приміщення лабораторій для проведення експериментальних робіт, приміщення для розташування шумних агрегатів обчислювальних машин
Постійні робочі місця і робочі зони у виробничих приміщеннях

 

Органи слуху людини безболісно сприймають звукові коливання з частотою 16000…20000 Гц. Нешкідливим рівнем

 

— 99 —

найбільшої звучності шуму для людини є 70 дБ (при частоті коливань - 1000 Гц).

За допустимими рівнями шуми на виробництві поді­ляють на три класи: низькочастотні (шуми, що прони­кають крізь звукоізолюючі перешкоди, перекриття, ко­жухи) з рівнем звучності 90...100 дБ, середньо частотні (шуми більшості машин не ударної дії) з рівнем звуч­ності 85...90 дБ, високочастотні (шуми від дії ударних машин і агрегатів, потоків повітря і газів) з рівнем звуч­ності 75...85 дБ. Виділяють також стабільні шуми, виючі та переривчасті шуми. Залежно від причин виникнення шум буває ударний (кування, клепання, штампування), механічний (тертя і биття вузлів та деталей машин), газо і гідродинамічний (шум в апаратах і трубопроводах при великих швидкостях руху повітря, газу і рідини).

За характером спектра шуми класифікують на: ши­рокосмугові з безперервним спектром завширшки по­над одну октаву; тональні, спектри яких мають дис­кретні тони, що відчуваються. За тимчасовими харак­теристиками шуми бувають: постійні, рівень звуку яких за восьмигодинний робочий день вимірюється не більш як на 5 дБА; непостійні, рівень звуку яких за цей самий час вимірюється не менше ніж 5 дБА (вимірювання про­водять шумометром за ГОСТ 17187-81). У свою чергу, непостійні шуми поділяються на такі, що коливаються в часі (рівень звуку безперервно змінюється в часі), пе­реривчасті (рівень звуку різко падає до рівня фонового шуму), імпульсні (що складаються з одного чи кількох звукових сигналів, довжина кожного з яких становить менш як 1с).

Поширення вібраційної техніки в різних галузях народ­ного господарства, в тому числі і в будівельному виробни­цтві, залучення працівників до виконання робіт, пов'язаних з впливом різних видів вібрації на організм людини, став­лять перед гігієною праці завдання запобігати несприят­ливому впливу вібрації на працюючих.

Вібрація - це механічні коливання частин виробничого обладнання та трубопроводів, що виникає від недостат­нього кріплення їх, поганого балансування рухомих удар­них механізмів і тих, що крутяться. Вібрація характеризується

 

— 100 —

частотою коливань (в герцах), амплітудою (в міліме­трах чи мікронах) та прискоренням (в метрах за секунду). При частоті коливань понад 25 Гц за 1 сек. вібрація нега­тивно впливає на нервову систему, що може призвести до розвитку тяжкого нервового захворювання - вібраційної хвороби.

До небезпечних робіт на будівництві, які створюють шум і вібрацію, належать такі, що пов'язані з використан­ням пневматичних інструментів, вібраторів, паркетно стругальних та шліфувальних машин, забиванням палі, копан­ням мерзлого ґрунту тощо.

Виробнича вібрація буває загальною і місцевою. До загальної належить вібрація конструкцій або агрегатів, де перебуває людина. Місцева вібрація виникає від інстру­менту, що його працюючий тримає в руках, або від еле­мента машини. Інтенсивність вібрації, як і шуму, вимірю­ється в децибелах і характеризується рівнем коливальної швидкості. Граничне допустимі значення загальної віб­рації встановлюють для швидкості як в абсолютній, так і у відносній величині за спектром частот, що включають шість октавних частотних смуг, з середньо геометричними значеннями частот 2, 4, 8, 16, 31, 31.5, 63 Гц, з ампліту­дою переміщення при гармонійних коливаннях 3,11 мм. Граничне допустимі значення місцевих вібрацій при частоті обертання 1200...6000 об/хв становлять 20... 100 Гц, а гранично допустима амплітуда коливань - 1,500...0,005мм. Рівень звукового тиску вимірюють шумометрами ШЗМ, Ш-63 (ІРПА). Місцеву вібрацію визначають за допомогою низькочастотної вібровимірювальної апаратури - вібро­графів НБА, В1П-2.

Загальну вібрацію, амплітуду й частоту коливань кон­струкцій, на яких працює чи перебуває людина, вимірю­ють електронними приладами ВЕП-4, ВМ6-5МА, К001 ра­зом з осцилографами Н-700, Н-004.

Боротьба з шумом і вібрацією - це комплексна пробле­ма, що становить інтерес для багатьох спеціалістів будівельників, конструкторів, лікарів і акустиків.

Для захисту від дії шуму користуються загальними та особистими засобами.

До загальних засобів належать такі:

 

— 101 —

- вдосконалення будівельних машин (наприклад, заміна палебійних агрегатів електро-вібро-зануренням, заміна клепання зварюванням тощо);

- звукоізоляція обладнання за допомогою приглушувачів, резонаторів, кожухів та встановлення його на спе­ціальних фундаментах;

- звукоізоляція огороджувальних конструкцій, облицю­вання стін, стель, підлоги;

- застосування приглушувачів у системах вентиляції і кондиціювання повітря;

- раціональне з акустичної точки зору об'ємно-плану­вальне вирішення будівель та територій забудови;

- конструктивні заходи, спрямовані на зменшення шуму інженерного та санітарно-технічного обладнання буді­вель;

- перехід на дистанційне управління вібропневмопроце- сами, коли робітник не підлягає дії вібратора;

- правильна експлуатація машин і механізмів, утриму­вання їх у належному стані.

До індивідуальних засобів захисту від шкідливого впли­ву шуму належать проти шуми і заглушки, від дії вібрації на робітників - віброгасяче взуття, спеціальні рукавиці (під час роботи з ручними вібраторами).

Ультразвуки (звуки, яких не чути) це механічні коли­вання середовища. Вони відрізняються від звукових хвиль більш високою частотою, що перевищує верхній поріг від­чуття (20000 Гц). Вперше ультразвуки застосували фран­цуз Ланжевена та російський інженер М.К. Шиловський у 1916 р. з метою гідролокації. Ультразвук впливає на людський організм під час механічної обробки матеріа­лів, зварювання, знежирювання деталей, в гальванотех­ніці при виготовленні емульсій, лудінні тощо, через пові­тря і безпосередньо під час дотику людини до предмета. Фізіологічна дія ультразвуку спричинює у тканинах люди­ни тепловий ефект (підвищення температури) і незмінний тиск, а також швидку втомлюваність, біль у вухах, пору­шення рівноваги, розвиток неврозу; інколи знижується пульсація, уповільнюються рефлекторні реакції, виникає запаморочення. В осіб, які тривалий час працюють на уль­тразвукових установках, спостерігаються діенцефальні порушення (втрата

— 102 —

ваги, збільшення вмісту цукру в крові, свербіння шкіри тощо).

Ультразвуковий діапазон частот розділяють на низь­кочастотні коливання (1.12.10⁴... 1,0.10⁵ Гц), що поширю­ються повітряним і контактним шляхом, та високочастотні коливання (1,0.10⁵...1,0.10⁹ Гц), що поширюються тільки контактним шляхом.

Характеристикою ультразвуку, що передається кон­тактним шляхом, є пікове значення віброшвидкості (м/с) у частотному діапазоні 1.10⁵... 1.10⁹ Гц чи його логариф­мічний рівень, дБ. Коливання повітряного середовища із частотою до 20 Гц називають інфразвуком.

На підприємствах будівельної промисловості осно­вним джерелом інфразвуку є вентилятори, компресорні установки, всі машини і механізми, що повільно колива­ються.

Щоб захистити організм людини від ультразвукових коливань, людина повинна уникати безпосереднього кон­такту з ультразвуковими джерелами, а також зменшувати шкідливе вилучення звукової енергії в джерелах, прово­дити організаційно-профілактичні заходи (інструктування працюючих про характер дії ультразвуку, раціональний режим праці і відпочинку тощо, використовувати засоби індивідуального захисту).

Надійними засобами є застосування звукоізолюючих кожухів, екранів, розміщення обладнання в окремих при­міщеннях, обладнання системи блокування, що відключає генератор джерела ультразвуку в необхідних випадках або у разі порушення звукоізоляції; застосування дистан­ційного управління, облицювання окремих приміщень і ка­бін звукопоглинаючими матеріалами.

ІІ.15 РАДІОАКТИВНЕ

ТА ІОНІЗУЮЧЕ ВИПРОМІНЮВАННЯ