Порядок Болетальні - Boletales

Плодові тіла гімнокарпні, однорічні, загниваючі. Гіменофор трубчастий або пластинчастий з анастомозами. Щетинки в гіменофорі відсутні. Базидії хіастичні, прості (холобазидії). Парентосоми з перфораціями. Спори темнозабарвлені, гладенькі або з дрібними бородавками. Утворюють ектотрофну мікоризу. Включає три основні родини, що відрізняються в першу чергу, за типом гіменофору та наявністю несправжнього покривала.

Більшість видів порядку є їстівними. До отруйних грибів з локальною збуджуючою дією належать деякі види роду болетус (сатанинський гриб, синяк, дубовик оливково-бурий), а до небезпечних грибів з гемолітичною дією - свинуха тонка. Представники з нейро- та гепатотоксинами на території Європи не відомі.

 

Родина болетові - Boletaceae. Об'єднує представників з трубчастим гіменофором. До найважливіших родів належать болет, бабка, маслюк, моховик, тилопіл.

 

Рідболет – Boletus (рис. …). Має плодові тіла з м'ясистими шапинками та товстими ніжками. Шапинка гладенька, суха, у вологу погоду лише злегка клейкувата, її шкірка від м'якушу легко не відділяється. Ніжка переважно з ніжним сітчастим візерунком, не луската. Гіменофор дорослих карпофорів світло-жовтий, жовтий або червоний. Спорова маса оливкового кольору. М'якуш білий, на зламі не змінює кольору або жовтіє, синіє чи червоніє.

Всі представники цього роду належать до їстівних грибів. Проте слід пам'ятати, що види, у яких м'якуш карпофорів на зламі змінює колір, у сирому вигляді містять токсини локальної збуджуючої дії (наприклад, сатанинський гриб, синяк, дубовик оливково-бурий). Ці токсини руйнуються при будь-якій термічній обробці. Види, у яких м'якуш на зламі не змінює кольору, можна вживати в їжу навіть у сирому стані (наприклад, білий гриб).

Білий гриб, або боровик - Boletus edulis (рис....)є одним з найвідоміших та найпопулярніших їстівних грибів. Плодові тіла великі, товстом'ясисті. Шапинка 6-20 (30) см в діам., у молодих грибів напівсферична, у дорослих – опукло-розпростерта, коричнева з різними відтінками, гладенька або злегка зморшкувата, гола та суха, в сиру погоду трохи клейка. Гіменофор легко відділяється від м’якоті шапинки. У молодих грибів він білий або світло-кремовий, згодом жовтіє. Спорова маса оливковова, спори світло-коричневі. Ніжка 7-15 (20) х 3-6 (10) см, світла (брудно-біла або сірувата), у верхній частині з тонким білим сітчастим візерунком. М’якуш щільний, білий, на зламі не змінює колір, і має приємний запах і смак.

Росте у листяних та хвойних лісах, утворюючи мікоризу з дубом, буком, грабом, березою, ліщиною сосною, ялиною. Білий гриб має лікарські властивості, містить алкалоїд герцинін, який властивий також столовим бурякам. Плодові тіла білого гриба (в першу чергу - у вигляді свіжих грибних салатів) рекомендують вживати при стенокардії, туберкульозі, зниженні загального тонусу, а також для профілактики онкологічних захворювань.

Боровик зернистоногий, або синяк – Boletus erythropus (рис....). За формою плодового тіла схожий із білим грибом, проте добре відрізняється від нього забарвленням шапинки, ніжки та гіменофору, а також зміною кольору м'якушу на зламі. Шапинка у синяка темно-коричнева. Гіменофору молодих карпофорів жовто-червонуватий, у дорослих - темно-червоний або пурпуровий, при дотику синіє. Спорова маса оливкова. Ніжка жовта, з яксраво-червоним візерунком у вигляді сітки або дрібних цяточок, при дотику синіє. М'якуш дуже щільний, жовтий, на зламі швидко синіє, з приємним запахом і добрий на смак.

Зростає синяк у хвойних та листяних лісах, і утворює мікоризу переважно з сосною та буком. У сирому стані гриб отруйний, проте після термічної обробки їх вживають у їжу.

Сатанинський гриб – Boletus satanas (рис....) вельми схожий із синяком. Відміни полягають, в першу чергу, у забарвлені шапинки - у сатанинського гриба вона біла або світло-сіра. Дещо відмінна також зміна кольору м'якушу на зламі - він спочатку злегка червоніє, потім синіє. Ніжка має добре помітний червоний сітчастий візерунок. Росте сатанинський гриб в листяних, рідше мішаних лісах. У сирому вигляді плодові тіла містять токсини локальної збуджуючої дії, які, проте, повністю руйнуються при відварюванні.

Польський гриб – Boletus badius (рис....). Від інших видів роду відрізняється однотонною темно-каштановою гладкою шапинкою та щільним м'якушем та коричнюватою ніжкою. Гіменофор жовтуватих віддтінків. Ніжка та гіменофор при натисканні забарвлюється в синювато-зелений колір. М'якуш світло-жовтий, на зламі синіє, з приємним запахом та смаком. Зростає на піщаному грунті в хвойних та мішаних лісах, де утворює мікоризу із сосною.

 

Рід бабка, або лекцин - Leccinum об'єднує гриби, у яких шапинка гладенька, шкірка не знімається. Ніжка циліндрична, волокниста та луската. Гіменофор не приростає до ніжки, сірий, жовтуватий або світло-коричневий, з дуже довгими трубочками. Спорова маса оливкового кольору. М'якуш білий, на зламі спочатку злегка рожевіє, потім темніє або стає чорним. Всі види цього роду вважаються гарними їстівними грибами, проте як і у всіх болетових грибів з темніючим на зламі м'якушом, споживання сирих плодових тіл може викликати шлункові розлади. Найвідомішими представниками роду є підосичник та підберезовик.

Підосичник, або бабка червона – Leccinum aurantiacum (рис....) від інших видів роду відрізняється шапинками, забарвленими у червоний або жовто-гарячий колір. Поверхня шапинки гладенька. Ніжка біла, вкрита темними волокнистими лусками. М'якуш з приємним запахом та смаком, на зламі спочатку стає рожево-оливковим, потім темніє. Зростає підосичник на грунті в листяних та мішаних лісах, переважно під осиками, з якими утворює мікоризу.

Підберезовик, або бабка темна - Leccinum scabrum (рис....) відрізняється від підосичника коричневими шапинками без червоних відтінків, а також тим, що утворює мікоризу переважно з березою.

 

Рід моховик, або ксероком - Xerocomus. Для видів цього роду характерні плодові тіла середнього розміру. Шапинки у моховиків гладенькі, злегка повстисті або розтріскані. Ніжки зазвичай циліндричні або звужені донизу, гладкі, без сітчастих візерунків або волокнистих лусок. Гіменофор забарвлений у жовті відтінки, його трубочки злегка спускаються на ніжку, і при натисканні синіють. Спорова маса оливково-бура. М'якуш жовтий, на зламі синіє. Всі види роду належать до їстівних грибів, переважно низької якості.

Найпоширенішим видом є козляк, або моховик тріщинуватий (Xerocomus chrysenteron). Він добре розпізнається за дуже розтрісканою поверхнею шапинки, великими порами гіменофору, що при дотику синіють, та почервонінням м'якуша у місцях ушкодження личинками.

 

Рід маслюк - Suillus. Має клейку шапинку, у якої шкірка легко знімається. Ніжка гладенька, інколи з кільцем. Спорова маса оливково-жовта. М'якуш жовтий, солодкий, на зламі або на змінює забарвлення, або злегка синіє. Характерний представник - маслюк звичайний.

Маслюк звичайний, або маслюк осінній – Suillus luteus (рис....). Шапинка опукло-розпростерта, жовто-коричнево-бура, у вологу погоду вкрита слизом, клейка. Краї шапинки з'єднані з ніжною білою щільною плівкою, яка з віком розривається, утворюючи навколо ніжки кільце. Ніжка центральна, щільна, гладка, жовто-коричнева. М'якуш білий, на зламі не змінює кольору і має приємний смак та запах. Трубчастий шар шапинки жовтий, при дотику не змінює кольору. Споровий порошок жовто-охряний. Спори темно-жовті, гладенькі. Зростає маслюк переважно на піщаному грунті у соснових лісах і утворює з сосною мікоризу. Належить до цінних їстівних грибів.

 

Рід тилопіл - Tylopilus. За зовнішнім виглядом та забарвленням шапинки дуже схожий на білий гриб. Проте відрізняється від нього, в першу чергу, рожевуватим кольором гіменофору. Рисунок на ніжці коричневий і виразніший, ніж у білого гриба. Спорова маса рожева. М'якуш білий, на зламі злегка рожевіє. В Україні зустрічаються два види цього роду. Найбільш поширеним є жовчний гриб, або гірчак - Tylopilus felleus (рис.). М'якуш у карпофорів цього виду дуже гіркий, через що гриб є неїстівним. Гірчак зростає у мішаних та хвойних лісах і утворює мікоризу з сосною, дубом, грабом. Другий вид - тилопіл солодкий (Tylopilus alutarius) має солодкий м'якуш і є їстівним. Тилопіл солодкий зростає на лісових галявинах, на полонинах у Карпатах. Цей вид є рідкісним і занесений до Червоної книги України.

 

Родина свинухові, або паксилові - Paxillaceae. Об'єднує болетальні гриби з пластинчастим гіменофором, причому пластинки низько спускаються на ніжку і анастомозують одна з одною (особливо біля ніжки), інколи з'єднуюючись виразними перегородками. В останньому випадку на нижніх ділянках гіменофору наявні видовжені пори, що розглядаються як видозмінені трубки трубчастого гіменофору. Гіменофор завжди відкритий, несправжні покривала відсутні, поверхня шапинки суха і забарвлена в темно-жовтий або коричневий колір. Трама пластинок білатеральна. Провідний рід - свинуха.

 

Рід свинуха - Paxillus об'єднує неїствні та отруйні гриби. Вживання сирих плодових тіл свинух викликає швидкі отруєння, спричинені токсинами з локальною збуджуючою дією. Після відварювання та видалення відвару плодові тіла вважаються умовно їстівними. Проте принайнмі у найбільш поширеного виду - свинухи тонкої - карпофори навіть після відварювання проявляють гемолітичну дію, і, таким чином, зберігають отруйні властивості.

Свинуха тонка – Paxillus involutus (рис.....) має увігнуту лійковидну темно-жовту або коричневу гладку та злегка клейкувату шапинку, часто - досить великих розмірів (до 15-20 см у діаметрі), краї якої донизу підігнуті. Пластинки гіменофору також темно-жовті, товсті, з чисельними анастомозами, спускаються на ніжку, яка дещо світліша від шапинки. М'якуш буруватий, на зламі не змінюється, має приємний смак та слабкий запах гнилої деревини. Спорова маса коричнева. Спори охристо-бурі, гладенькі. Зростає свинуха тонка на грунті в хвойних та листяних лісах.

Довгий час гриб вважався умовно їстівним, але зараз його отруйність доведено. Тривале вживання в їжу свинухи тонкої призводить до тяжких отруєнь, особливо у людей з хворими нирками.

Родина мокрухові, або гомфідієві - Gomphidiaceae. Включає болетальні гриби з пластинчастим гіменофором (анастамози між пластинками виражені нечітко), пластинки якого спускається на ніжку. У молодих карпофорах гіменофор закритий плівчастим несправжнім покривалом, яке утворено клейкими гіфами шкірки шапинки. Шкірка легко відділяється від шапинки, і також клейка. Трама пластинок білатеральна. Всі представники родини є їстівними. Провідний рід - мокруха.

Рід мокруха – Gomphidius (рис.....). У видів цього роду плодові тіла м'ясисті, досить великі. Шапинки клейкі, і на поверхні мають тонкий шар слизу. Краї шапинки зїєднуються з ніжкою слизисто-павутинистим частковим несправжнім покривалом, від якого пізніше на ніжці залишається слизьке невиразне кільце. Пластинки гіменофору товсті, воскової консистенції, рідкі, спочатку світлі, згодом темні (переважно сірі або коричневі). Спорова маса майже чорна. Спори темно-бурі, гладенькі. Всі види мокрух утворюють мікоризу з хвойними деревами.