Тарифна ставка: структура та методи розрахунку

 

Виникнення страхових випадків і суми збитків від них не можна передбачити в нормативному порядку. Якщо ж взяти окремий промі­жок часу, визначену територію та сукупність страхових випадків, які вже відбулися, наприклад, крадіжок або пожеж, то звично мають прояв закономірності їх повторювання.

Для визначення розміру необхідного страхового фонду, що фор­мується за рахунок страхових платежів з метою майбутніх виплат, розглянемо основу цих платежів - тарифну ставку. Тарифна ставка — це ціна страхового ризику, яка переважно роз­раховується на 100 грошових одиниць страхової суми або до її абсо­лютної величини.

Законодавча довідка.

У статті 9 Закону України "Про страхування" дається таке виз­начення: "Страховий тариф — ставка страхового внеску з одиниці страхової суми за визначений період страхування".

Специфічні ознаки категорії страхування обумовлюють суттєві особливості страхового тарифу:

· Тариф складається з двох частин — ризикової та цінової, оскільки призначення тарифу, як інструменту розкладки збитку, виз­начає з одного боку, частку для покриття ризику, з іншого — оплату за надання страхової послуги.

· До складу тарифу включають ризикову надбавку, тому що ймовірний характер настання збитку вимагає врахування можливих відхилень від очікуваної величини збитку.

· Тариф розраховується для певної страхової сукупності, що обумовлено замкненим характером розкладки збитку.

Структуру тарифу можна подати в такому вигляді:

 

Наведена модель чітко виокремлює кошти страхувальника (нетто-ставка) й страхової організації (навантаження), хоча страховий внесок (платіж, премія), що розраховується на підставі тарифної став­ки, сплачує страхувальник.

Нетто-ставка призначена для формування страхового фонду в його основній частині (зазначимо її як ризикову премію), яка вико­ристовується для виплат страхового відшкодування. Враховуючи можливу невідповідність між очікуваним і фактичним збитком, до основної частини тарифу включається ризикова надбавка, яка відображає можливу ймовірність відхилення величини фактичного збитку від очікуваного і за рахунок якої формується запасний (резервний) фонд.

Кожний клієнт повинен розуміти: якщо страхових подій буде багато, то страхова компанія вже на початковому етапі буде в змозі виплатити компенсацію лише першим n постраждалим клієнтам за рахунок зібраних ризикових премій. Отже, він може опинитися в числі клієнтів n + 1, тому він мусить сплатити дещо більше, ніж ризикова премія. Ця ідея знаходиться в основі «ризикової надбавки». Саме сума цих двох складових — ризикових премії та ризикової над­бавки і є нетто-премією.

У зв'язку із міркуваннями розумності та конкурентоспромож­ності надбавка не може бути надто великою. Важливо, скільки стра­хових випадків вона здатна покрити додатково.

Навантаження необхідне для покриття витрат на проведення страхування. Воно становить меншу частину брутто-ставки (залежно від форми та виду страхування може коливатися від 9 до 30 %) і містить:

· оплату праці штатних і нештатних працівників страхової компанії;

· витрати на виготовлення бланкового матеріалу, рекламу;

· адміністративно-господарські витрати;

· відрахування в запасні, резервні та інші фонди;

· норматив на формування балансового прибутку від страхової діяльності.

Прибутоку тарифі закладається в тарифну ставку як самостій­ний елемент ціни на страхову послугу під час калькуляції наванта­ження, збільшуючи вартість страхування. Частка його встановлюєть­ся, як правило, у відсотках. Як елемент тарифу він відіграє важливу роль у регулюванні попиту та пропозиції з окремих видів страхування.

Зверніть увагу!

Склад страхового тарифу Законом України «Про страхування» не регламентований, однак при поданні страховиком документів для ліцензування додається розрахунок страхових тарифів. Страхові тарифи при добровільному страхуванні формуються за законами ринку і залежать від попиту та пропозиції на страхову послугу.

У теорії страхування залежно від ступеня врахування індивіду­алізації ризику виділяють:

· середній тариф;

· диференційований тариф;

· індивідуальний тариф.

Середній застосовується у випадку, якщо страховика не цікавлять індивідуальні особливості об'єктів страхування або якщо страхова компанія не має достатньої інформації про рівень ризику та особли­вості об'єктів страхової сукупності.

Середній тариф може бути збільшений за ризикові особливості. Наприклад, при страхуванні будинків — за наявністю нестандартних конструкцій чи можливість затоплення.

Після встановлення середнього тарифу до нього застосовуються надбавки і знижки залежно від об'єкта, що береться на страхування. Наприклад, у страхуванні нерухомості враховуються такі фактори, як умови експлуатації систем життєзабезпечення та будівлі, засоби за­хисту від аварій, системи зв'язку та ін.

Це обумовлює застосування у страховій практиці диференційо­ваних тарифів.

Диференційований тариф розраховується для окремих ризикових груп страхової сукупності на базі необхідної статистичної інформації щодо визначених ризикових ознак — характеру об'єкта, його місце­знаходження, призначення тощо.

Індивідуальний тариф визначається для окремого страхового об'єкта. Його розрахунок дуже складний, потребує відповідної ста­тистичної інформації та значного часу. Проте складність визначення індивідуального тарифу, як правило, «скуповується» позитивним ре­зультатом його застосування.

Конкретний розмір страхового тарифу визначається в договорі страхування за згодою сторін.

Методи розрахунку страхових тарифів:

· на основі теорії ймовірності та методів математичної статистики з
використанням часових рядів;

· на базі експертних оцінок;

· за аналогією до інших об'єктів;

· з використанням математичної статистики та розрахунку дохідності.

Якщо тарифну ставку розраховано правильно, то забезпечується необхідна фінансова стійкість страхових операцій, тобто стійке зба­лансування доходів і витрат страховика, або перевищення доходів над витратами. Завищення тарифів призводить до перерозподілу через страховий фонд залишкових коштів. Заниження — навпаки, до утво­рення дефіциту фінансових ресурсів у страховому фонді і невико­нанню страховиком своїх зобов'язань перед страхувальниками.

Кожна страхова компанія має свою власну тарифну політику, яка базується на таких принципах:

· еквівалентність страхових відносин сторін;

· постійність розмірів тарифної ставки протягом тривалого часу;

· доступність страхових тарифів для широкого кола страхувальників;

· забезпечення самоокупності та рентабельності страхових операцій.

Необхідно зазначити, що встановлення тарифів залежить від фор­ми страхування. При обов'язковому страхуванні розміри тарифів включаються у відповідні нормативні документи, що регулюють той чи інший вид обов'язкового страхування. Наприклад, за вітчизняним законодавством при обов'язковому страхуванні працівників пожежної охорони та членів добровільних пожежних дружин (команд) страхо­вий тариф становить 2% від страхової суми. При обов'язковому стра­хуванні від нещасних випадків на транспорті - від 2 до 5 % від вартості квитка.

При добровільному страхуванні тарифи встановлюються страхо­вими компаніями самостійно і тому існує необхідність їх суттєвої диференціації. Наприклад, при страхуванні фінансової відповідаль­ності підприємств середній страховий тариф може коливатися від 2 до 5%, при страхуванні домашнього майна 0,5... 5%.

Тарифні ставки при страхуванні майна юридичних осіб у серед­ньому становлять 0,5... 1,7% від страхової суми залежно від факторів, що впливають на ризик. При страхуванні садиби тарифи можуть коливатися від 0,7 до 1%.

При страхуванні будівельно-монтажних робіт тариф становить до 1%.

Тариф зі страхування вантажів переважно коливається від 0,15 до 1,5% від страхової суми.

При страхуванні кредитів тарифна ставка може коливатися від 1,8% до 3,5% від страхової суми.

Найвищі тарифи — у медичному страхуванні: від 5 до 50 % залежно від переліку ризиків, що включаються до програми медичного страхування.

Залежно від ступеня ризику в кожному конкретному випадку ставки страхових платежів можуть бути знижені або підвищені шля­хом застосування відповідних коефіцієнтів.

Надання знижки за відсутність страхових випадків або навпаки, збільшення тарифу при їх наявності, носить назву системи бонусів, принцип якої полягає у вторинній диференціації премії, тобто зас­тосування знижок або надбавок до індивідуальних договорів, які відносяться до однієї однорідної групи за певною ознакою залежно від збитковості, яка склалася для індивідуального клієнта.

Такі системи часто застосовуються при страхуванні автотран­спорту, цивільної відповідальності власників транспортних засобів і подібних їм ризиків, в основному пов'язаних із майном чи відпо­відальністю.

Застосування системи знижок за відсутність страхових випадків іноді називають системою дисконтування за відсутність вимог виплат або знижкою за безаварійність.

Надаючи знижку за відсутність страхових випадків, страхова ко­мпанія зберігає існуючих клієнтів і залучає нових, які, у свою чергу, сподіваються на надання такої знижки.

При наявності великої кількості вимог від одного страхувальника протягом періоду страхування можливий інший розвиток подій — підви­щення тарифів.

Методика розрахунків страхових тарифів з ризикових видів страхування та страхування життя суттєво відрізняються.

З ризикових видів існує декілька методик розрахунку тарифних ставок. За однією, наприклад, розрахунок базується на аналізі фактич­ної збитковості за 3... 5 років.

Діюча Методика розрахунку страхових тарифів зі страхуванням життя містить спеціальні розрахункові показники, що характеризу­ють смертність населення в певному віці, дожиття при переході від одного віку до наступного та інші (детальніше питання розглядається у Розділі III.).

Тарифи звичайно поділяються на загальні та спеціальні. Перші, наприклад, у страхуванні нерухомості, можуть поділятися на міські та сільські, які враховують сукупність ознак, що характе­ризують пожежну небезпечність міст: планування вулиць, площ, буді­вель, кліматичні та метеорологічні умови, заняття населення та інші. Другі встановлюватися для певних категорій будівель, при страхуван­ні яких вірогідність настання страхового випадку достатньо значна.

Визначення тарифних ставок здійснюється за допомогою актуарних розрахунків — системи математичних і статистичних законо­мірностей, які дозволяють визначити вартість страхової послуги. Зазначимо деякі їхні особливості:

· одиницею розрахунків є окремий об'єкт, що входить до стра­хової сукупності;

· визначаються групи ризику у рамках певної страхової сукуп­ності;

· встановлюється спеціальна надбавка за ризик (в основному при майновому страхуванні);

· вимірюється величина розподілу збитку, пов'язаного із стра­ховим випадком у часі та просторі;

· враховується прояв відособлених випадковий подій при визна­ченні загальних закономірностей.

Актуарні розрахунки прийнято класифікувати за такими ознаками:

· вид страхування;

· час складання (планові та звітні);

· ієрархічні ознаки:

загальні — для всієї країни

регіональні — для регіонів

територіальні — для району, міста і т.п.

Актуарій (той, хто здійснює актуарні розрахунки) повинен бути фахівцем у галузі математики, статистики, економіки та законодавчо-правової сфери. Не всі вітчизняні страхові компанії мають власних актуаріїв, які пройшли навчання за кордоном або в Україні за участю фахівців Лондонського Інституту актуаріїв. У цьому випадку залуча­ються спеціалісти, що отримали відповідний сертифікат.

У своїй роботі актуарії розраховують велику кількість показ­ників. Одним з них, який має практичне значення, є частота стра­хових подій — співвідношення між числом страхових подій і кіль­кістю застрахованих об'єктів.

На підставі страхового тарифу здійснюється розрахунок страхо­вого платежу, страхового внеску.

Страховий внесок можна розглядати як ціну фінансового захис­ту, страхової послуги, яку одержує страхувальник через страхуван­ня. Проте останню слід відрізняти від калькуляційної ціни, тому що в умовах ринку вони, як правило, не співпадають. Вартість страхової послуги - величина об'єктивна, а ціна формується під впливом, перш за все, попиту та пропозиції, а також таких факторів як:

· кон'юнктура ринку;

· цінова політика держави;

· динаміка процента за кредит тощо.

Ціна на страхову послугу завжди змінюється в певних межах, її максимум визначається потребами страхувальника, а мінімум в теорії страхування розглядається як засіб забезпечення еквівалентності від­носин страховика й страхувальника.

ТЕМА 4. Страховий ринок