Порядок утворення та ліквідації страховиків.

 

Страхові організації переважно утворюються в два етапи. На першому відбувається утворення компанії як юридичної особи, її реєстрація в місцевих органах влади і реєстрація першого випуску акцій. На другому етапі відбувається експертиза бізнес-плану та правил страхування, на підставі чого компанія реєструється як страховик і отримує ліцензію на право здійснення страхової діяльності.

У зв'язку з тим, що страховики переважно існують в формі колективних підприємств, їх утворення розпочинається з організації ініціативної групи котра виступає засновником товариства. Членів такої групи повинно бути не менше трьох(юридичних або фізичних осіб). Після досягнення домовленості між собою про утворення компанії вони проводять перші, так звані "установчі" збори, на котрих приймається рішення утворити страхову компанію, затвердити її назву і статут, адресу, величину статутного фонду і призначити директора та головного бухгалтера. На цих же зборах підписується установча угода про заснування компанії.

Після зборів керівні особи компанії відкривають в банку тимчасовий рахунок і розпочинають продаж акцій. Після того, як не менше половини акцій буде продано і за них надійдуть кошти, страхову компанію реєструють в райдержадміністрації або виконкомі міської чи районної в місті ради депутатів. На підставі постанови про реєстрацію обласне управління статистики видає свідоцтво про реєстрацію компанії з необхідними кодами. Тепер компанія реєструється як платник податків і внесків з усіх видів обов'язкового соціального страхування та виготовляє печатку і штамп. Після цього рахунок в банку міняється на постійний і завершується продаж акцій. Коли перша оголошена емісія закінчена, здійснюється її реєстрація в Державній комісії з цінних паперів і фондового ринку в Києві.

Для другого етапу страхова компанія розробляє правила страхування і страхові тарифи, а також бізнес-план на 3 або 5 років діяльності. Ці документи, а також установчі документи, список акціонерів, копія реєстраційного свідоцтва та свідоцтва про реєстрацію першого випуску акцій, довідки банків або висновки аудиторів про підтвердження розмірів сплаченого статутного фонду, інформація про керівників страхової компанії та їх освіту представляють в Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України. Спеціалісти комісії перевіряють документацію на відповідність чинному законодавству, після експертизи заносять компанію в Єдиний державний реєстр страховиків України і видають їй відповідні ліцензії. Тільки після цього компанія набуває прав страховика і може розпочинати діяльність.

Фінансовою основою діяльності страховика є його статутний фонд, котрий формується тільки грішми. Законом України "Про страхування" (редакція 2001р.) встановлено такі мінімальні розміри статутних фондів:

– для страховиків, котрі займаються загальним (ризиковим) страхуванням - в сумі еквівалентній 1 млн. ЄВРО, в т.ч. діючі страховики протягом двох років з набрання чинності законом (тобто до 07.11.2003) повинні набрати 500 тис. ЄВРО і протягом трьох років (тобто до 07.11.2004 р.) - 1 млн. ЄВРО;

– для страховиків, котрі займаються страхуванням життя – в сумі, еквівалентній 1,5 млн. ЄВРО, в т.ч. діючі страховики протягом двох років з набрання чинності цим законом (тобто до 07.11.2003 р.) повинні набрані 750 тис. ЄВРО і протягом трьох років (тобто до 07.11.2004 р.) – 1,5 мли. ЄВРО.

Законом України "Про страхування" в редакції 1996 р. іноземним інвесторам дозволялось брати участь у створенні українських страховиків тільки шляхом утворення спільних підприємств, де вони могли володіти не більше, як 49% акцій. Цей же Закон в редакції 2001 р. не передбачає такої норми. В ньому лише вказано, що страхова діяльність в Україні здійснюється виключно страховиками – резидентами України. Скасування попередньої норми і наявність щойно згаданої дозволяє утворювати в Україні на підставі українського законодавства страхові компанії зі 100-відсотковим іноземним капіталом.

Діяльність страховика полягає в укладенні договорів страхування і виконанні зобов'язань згідно них, а також в управлінні грошовими і матеріальними активами.

Як і інші господарські суб'єкти, страхові компанії можуть ліквідовуватись (повністю припиняти діяльність), реорганізовуватись (зливатись з іншими або приєднуватись до інших) та сануватись (оздоровлюватись, тобто зміцнювати фінансовий стан). Повна ліквідація може здійснюватись згідно рішення акціонерів або ухвали господарського суду (у випадку банкрутства).

Одночасно з прийняттям рішення про ліквідацію компанії призначається ліквідаційна комісія, котра керує процесом закриття підприємства. Вона складає перелік діючих договорів страхування і визначає зобов'язання згідно них, виявляє усіх дебіторів і кредиторів та здійснює розрахунки з ними. Для цього використовуються наявні грошові кошти, а при необхідності продається майно компанії. Після розрахунків з застрахованими і кредиторами сплачуються усі належні податки та збори і здійснюються розрахунки (розподіл коштів) з акціонерами. Наприкінці цих робіт складається завершальний (ліквідаційний) баланс котрий підтверджується аудитором, в міліцію здаються печатки і штампи, а в реєструючий орган подається заява з проханням виключити компанію з реєстру підприємств та організацій України.

Процедура реорганізації компанії шляхом приєднання або злиття з іншою відбувається дещо по-іншому. Їй передує досягнення домовленості між учасниками процесу реорганізації про умови злиття чи приєднання, зміну структури компанії, розподіл посад та інше. Після цього одна з компаній, як правило, слабша або менша, ліквідується. За рахунок її статутного фонду купуються (отримуються) акції компанії, котра залишається. Їй же передаються страхові резерви і відповідальність за діючими договорами від ліквідованої компанії.

Законом України "Про страхування" (редакція 2001 р.) передбачено також реорганізацію страховика згідно рішення органів нагляду за страховою діяльністю. Така реорганізація можлива шляхом:

– перетворення в страхового посередника;

– об'єднання кількох страховиків в одну компанію з визначенням порядку передачі страхових зобов'язань за умови, що на це погодяться власники страховиків;

– залучення до числа учасників страховика інших страховиків (у тому числі іноземних страховиків) за умови здійснення ними розрахунків згідно зобов'язань та боргів страховика, строк сплати яких уже настав.

Примусова санація може призначатися органом нагляду за страховою діяльністю у разі:

1) невиконання страховиком зобов'язань перед страхувальниками протягом трьох місяців;

2) недосягнення страховиком визначеного законом розміру статутного фонду;

3) в інших випадках, передбачених діючим законодавством.

Примусова санація передбачає:

1) проведення комплексної перевірки фінансово-господарської діяльності страховика, в т.ч. обов'язкової аудиторської перевірки;

2) визначення органом нагляду за страховою діяльністю управляючої особи (тимчасового адміністратора компанії), котрим здійснюється фінансове, господарське і кадрове управління страховиком;

3) встановлення заборони на вільне користування майном страховика та прийняття страхових зобов'язань без дозволу органу нагляду.

Кожна страхова компанія має матеріальні, фінансові, трудові та інформаційні ресурси.

До матеріальних ресурсів належить нерухоме і рухоме майно – будівлі транспорт, обчислювальна та офісна техніка, меблі. До фінансових ресурсів відносяться власні кошти і кошти, що перебувають в управлінні компанією – статутний фонд, вільні резерви, нерозподілений прибуток, гарантійний фонд, страхові резерви. До трудових ресурсів відноситься персонал компанії, кваліфікація котрого повинна бути достатньою для ефективної діяльності підприємства. До інформаційних ресурсів відносяться масиви даних про страхувальників, діючі страхові договори та зобов'язання згідно них, довідкова, законодавча, нормативна інформація, статистичні дані і дані бухгалтерського обліку.

В сучасних умовах головну роль відіграють трудові та інформаційні ресурси, з допомогою котрих здійснюється ефективне управління матеріальними і фінансовими ресурсами.