Облік та оцінка незавершеного виробництва

До незавершеного виробництва відноситься продукція (роботи, послуги), що не пройшла всіх стадій (фаз, переділів) виробництва, передбачених технологічним процесом, а також вироби, які не укомплектовані та не пройшли випробувань і технічного приймання.

У хімічній промисловості до складу незавершеного виробництва належать залишки сировини, основних матеріалів та напівфабрикатів, що знаходяться в апаратах у процесі переробки; залишки продукції в обробних цехах, що не пройшли всіх стадій обробки; продукція, обробка якої закінчена, але яка не пройшла випробування і не прийнята відділом технічного контролю, не укомплектована, не упакована і не закоркована продукція, якщо вона відповідно до технічних умов вважається готовою і підлягає передаванню на склад в укомплектованому, упакованому й закоркованому вигляді; продукція, прийнята відділом технічного контролю, але не передана на склад або замовнику до 24-ї години останнього дня звітного місяця; у виробництвах, де працюють у три зміни, - продукція, прийнята відділом технічного контролю, але не здана на склад до 8-ї години першого числа наступного за звітним місяця.

Незавершеним виробництвом в умовах гірничо хімічної промисловості є відбита руда, яка знаходиться в гірничих виробках і не піднята на поверхню.

У столярно-механічних цехах підприємств деревообробної промисловості під незавершеним виробництвом розуміють цикловий та страховий заділи складальних одиниць - деталей, вузлів (простих та складних) та виробів у складанні. При цьому до складу циклового заділу належать складальні одиниці, безпосередньо залучені у виробничий процес, тобто які перебувають на різних стадіях розкроювання, механічної обробки, склеювання, фанерування, збирання, оздоблення. До страхового заділу належать деталі та вузли, за допомогою яких утворюють мінімальні міжцехові запаси, призначені для запобігання спадам виробництва під час виникнення аварійних ситуацій

У виробничих (навчальних) майстернях до незавершеного виробництва належать заготовки (деталі, вузли, агрегати) та вироби, обробка та складання яких ще не закінчена; готові вироби, не повністю укомплектовані і не передані на склад.

У підсобних (навчальних) сільських господарствах до незавершеного виробництва включаються витрати на озимі посіви, на підготовку пару, парників і теплиць, а також видатки на закладання садів, ягідників і виноградників.

Незавершене виробництво на підприємствах, що виконують роботи та надають послуги, складається з витрат на виконання незакінчених робіт (послуг), щодо яких підприємством ще не визнано доходу

У бюджетних науково-дослідних установах та навчальних закладах до незавершеного виробництва належать незакінчені роботи, які виконуються за договорами з підприємствами та організаціями.

До незавершеного капітального будівництва і незакінчених капітальних ремонтів належить обладнання, не передане для монтажу, тимчасово зупинені будівельні об'єкти, а також проектно-розвідувальні роботи з незакінченого будівництва, незакінчений капітальний ремонт будівель, споруд, машин, обладнання, енергетичних установок та інших об'єктів, що ремонтуються.

Не відносяться до незавершеного виробництва забраковані напівфабрикати (деталі), що не підлягають виправленню, а також сировина, матеріали, купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, що не піддавалися процесу обробки.

Накопичення інформації про незавершене виробництво та відображення операцій про нього за Планом рахунків здійснюється щомісяця на рахунках 23 «Виробництво», 25 «Напівфабрикати» i 24 «Брак у виробництві».

Згідно з п. 44 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 25 «Фінансовий звіт суб'єкта малого підприємництва», затвердженого наказом Мінфіну України від 25.02.2000 р. № 39, малі підприємства можуть визначати вартість незавершеного виробництва на рахунку 23 «Виробництво».

Величина витрат незавершеного виробництва впливає на фактичну собівартість готової продукції, виконаних робіт та послуг. До складу витрат, що включаються до незавершеного виробництва, відносяться:

- прямі витрати сировини та основних матеріалів, на оплату праці та інші прямі витрати;

- накладні виробничі витрати допоміжних матеріалів, на оплату праці управлінського та обслуговуючого виробничого персоналу, на виконання робіт з обслуговування та ремонту основних виробничих запасів тощо.

Для обліку незавершеного виробництва необхідно проводити його оцінку. Оцінка - доволі об'ємний показник, який залежить від місця і потреб її застосування. З точки зору бухгалтерського обліку оцінка повинна базуватись на єдиних вимогах, спроможних забезпечити достовірність оцінки об'єктів предмета обліку за допомогою методики збудованої на реальності, єдності та цілеспрямованості оцінки.

Оцінка незавершеного виробництва здійснюється, виходячи з ступеня виконання робіт чи готовності продукції, як правило, на рівні фактичних витрат за всіма статтями калькуляції.

Для незавершеного виробництва передбачені різні варіанти оцінки (відповідно до Положення про організацію бухгалтерського обліку і звітності в Україні): за нормативною (плановою) виробничою собівартістю, за прямими статтями витрат або за вартістю сировини, матеріалів і напівфабрикатів. Оскільки стандартом бухгалтерського обліку 9 «Запаси» не регламентовано порядку визначення обсягу незавершеного виробництва та його оцінка, то право вибору варіанту оцінки лишається за підприємством.

Найбільш прийнятними оцінками незавершеного виробництва є:

- для готової продукції - виробнича собівартість;

- для товарів на підприємствах роздрібної торгівлі - продажна (роздрібна) ціна;

- на оптових складах і базах торгових та постачальницько-збутових підприємств - продажна (роздрібна) ціна або ціна, за якою вони закуплені.

Розрахунковим методом оцінки стосується визначення ступеня готовності незавершеного виробництва. Для цього члени комісії повинні досконало знати весь технологічний цикл виготовлення того чи іншого виробу, умовно розділити його на етапи (стадії), і залежно від того, який етап (стадію) проходить виріб, визначається процент його готовності.

Вартісну оцінка незавершеного виробництва здійснювати набагато складніше. Таку роботу ускладнює постійне зростання цін на сировину і матеріали та наявність у законодавстві кількох методів оцінки вибуття запасів

Оцінка незавершеного виробництва проводиться за такими методами:

- за плановою цеховою собівартістю - на всіх підприємствах хімічної промисловості, крім добувних та підприємств, які виробляють лаки і фарби, барвники та органічні продукти;

- за плановими витратами - ці витрати відображаються у статтях: “Сировина та матеріали”; “Покупні комплектуючі вироби, напівфабрикати, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств та організацій”, “Паливо й енергія на технологічні цілі”; “Основна заробітна плата”; “Додаткова заробітна плата”; “Відрахування на соціальне страхування”. Значний обсяг незавершеного виробництва утворюється на тих підприємствах, де має місце система магазинування. Цей метод використовується на добувних виробництвах;

- за фактичними витратами сировини та основних матеріалів - на підприємствах, які виробляють лаки і фарби, барвники та органічні продукти.

Способи оцінки незавершеного виробництва залежать також від характеру технологічного процесу.

Оцінка незавершеного виробництва на підприємствах з безперервним технологічним процесом здійснюється за собівартістю сировини та матеріалів, завантажених в апарати.

Кількість сировини, матеріалів та напівфабрикатів визначається шляхом проведення замірів та лабораторних аналізів і зазначається в перерахунку на вміст у них корисної речовини.

У виробництвах з безперервними і закритими технологічними процесами залишки незавершеного виробництва визначаються, виходячи з кількості апаратів, які були завантаженими на кінець звітного періоду, та ваги сировини і матеріалів, які знаходились у кожному з них. При цьому за фактичні можуть бути прийняті і теоретичні залишки, розраховані на основі техніко-економічних характеристик.

Гірничодобувні і переробні цехи мають постійне незавершене виробництво. Тому під час визначення собівартості руди їх незавершене виробництво не підлягає оцінці і вартісному обліку, крім технічного і маркшейдерського відділів, де воно підлягає обліку у натурі.

У цехах з багатосерійним і масовим характером виробництва допускається оцінка деталей і напівфабрикатів за діючою нормативною собівартістю. На підприємствах окремих галузей промисловості з коротким технологічним циклом оцінка незавершеного виробництва може проводитися тільки за фактичною собівартістю використаних на виробництво сировини, матеріалів і напівфабрикатів.

Облік незавершеного виробництва і незавершених робіт (послуг) здійснюється відповідно до встановленого порядку на рахунках бухгалтерського обліку, передбачених для узагальнення інформації про витрати основного і допоміжного виробництв та обслуговуючих господарств.

Незавершене виробництво і напівфабрикати власного виробництва (вироби, роботи і послуги) відображаються за оцінкою, що застосовується підприємством відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"

Залишки незавершеного виробництва на початок звітного періоду є одним із видів запасів підприємства.

Витрати на незавершене виробництво визначаються за даними рахунка 23 «Виробництво», на якому протягом звітного періоду ведеться облік операційних витрат виробничого характеру.

Величина витрат незавершеного виробництва впливає на фактичну собівартість готової продукції, виконаних робіт та послуг. З цієї причини для перевірки об'єктивності облікових даних про незавершене виробництво періодично проводиться його інвентаризація по всіх стадіях та переділах технологічного процесу. Оцінка незавершеного виробництва здійснюється, виходячи з ступеня виконання робіт чи готовності продукції, як правило, на рівні фактичних витрат за всіма статтями калькуляції

Розміри незавершеного виробництва залежать від тривалості виробничого циклу, обсягу середньодобових витрат на виробництво і характеру їх нарощування і тому істотно диференціюються відповідно до специфіки виробництва.

Встановлення нормативів незавершеного виробництва має для підприємств істотне значення.

Завищення обсягу незавершеного виробництва викликає уповільнення оборотності обігових коштів, а заниження порівняно з реальною необхідністю перешкоджає створенню необхідних накопичень і тим самим спричиняє порушення ритмічності виробничого процесу. Вдосконалення організації виробництва, скорочення тривалості виробничого циклу є вирішальними факторами зменшення обсягу незавершеного виробництва і покращення показників роботи підприємства.

Для правильного визначення фактичної собівартості готової продукції, виконання робіт та послуг доцільно на кінець звітного періоду визначити залишки незавершеного виробництва, тобто кількість незакінченої обробкою продукції в процесі виробництва.

Залишки незавершеного виробництва відображаються на дебеті рахунка 23 "Виробництво" за формулою, грн.:

 

НВПк = НВПп + В - СРП,

 

де НВПк - незавершене виробництво продукції на кінець звітного періоду,

НВПп - незавершене виробництво продукції на початок звітного періоду,

В - витрати на виробництво продукції у звітному періоді,

СРП - виробнича собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг).

 

Питання для самоконтролю:

1 Що являє собою незавершене виробництво і як ведеться його облік?

2 Облік незавершеного виробництва.

3 Порядок проведення інвентаризації незавершеного виробництва і відображення її відображення в обліку.

4 Порядок оцінки незавершеного виробництва.

 

Самостійна робота № 22

 

Тема: Облік витрат виробництва.

Мета: засвоїти особливості складання зведеного кошторису витрат.

 

Питання, що виносяться на самостійне вивчення:

1 Зведений облік витрат на виробництво.

 

Література:

1 Бухгалтерський фінансовий облік. Підручник для студентів спеціальності “Облік і аудит” вищих навчальних закладів / за редакцією проф. Ф. Ф. Бутинця. – 6 – е вид. доп. і перероб. – Житомир: П. П. “Рута”, 2005. – 756 с.

2 Бухгалтерський облік в Україні. Навчальний посібник. За редакцією Р.Л. Хом’яка, В.І. Лемішовського. – 5 – те видання, доповнене і переробленею. – Львів: Національний університет «Львівська політехніка»(Інформаційно-видавничий центр «ІНТЕЛЕКТ+» Інституту післядипломної освіти), «Інтелект – Захід», 2006. – 1088 с.

3 Ткаченко Н. М. Бухгалтерський фінансовий облік, оподаткування і звітність: Підручник. – К:Алерта, 2006. – 1080 с.

4 Лень В.С., Гливенко В.В. Бухгалтерський облік в Україні: основи та практика: 3-тє видання. Навч. пос. – К.: Центр учбової літератури, 2008. – 608 с.

5 Бухгалтерський облік: Навч. пос./ за заг. ред. Вериги Ю.А. – К.: Центр учбової літератури, 2008. – 396 с.

6 Бухгалтерський фінансовий облік: терія та практика: Навчально-практичний посібник/ Н.І. Верхоглядова, В.П. Шило, С.Б. Ільїна та ін. – К.: Центр учбової літератури, 2010. – 536 с.

7 Бухгалтерський облік в Україні. Від теорії до практики: У 2 т. / за ред. А.М. Коваленко. – Дніпропетровськ: ВКК «Баланс-Клуб», 2010.

8 Шара Є.Ю., Андрієнко О.М., Жидеєва Л.І. Бухгалтерський фінансовий та податковий облік. Навчальний посібник.- К.: Центр учбової літератури, 2011. – 424 с.

 

Зведений облік витрат на виробництво

Складання зведеного кошторису витрат на виробництво регулюється П(с)БО 16 "Витрати". Деталізовано порядок складання зведеного кошторису витрат на виробництво промислової продукції у розділі 12 "Зведений облік ви­трат на виробництво і складання звітної калькуляції собівартості продукції" Методичних рекомендацій з формування собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості.

Згідно з рекомендаціями зведений облік витрат на виробництво – це узагальнення за об'єктами обліку усіх витрат за період з урахуванням змін за- лишків незавершеного виробництва і калькулюванням (визначенням) фактичної виробничої собівартості випущеної продукції (виконаних робіт, послуг).

У зведеному обліку витрати групуються за видами продукції (групами однорідної продукції), замовленнями, переділами, цехами тощо. Методика зведеного обліку і порядок складання звітної калькуляції залежать від типу виробни­цтва, кількості видів продукції, що випускається, структури управління вироб­ництвом, а також від застосовуваних методів обліку і калькулювання собіварто­сті продукції.

Зведений облік витрат на виробництво здійснюється на підставі зведених даних, одержаних у результаті обробки первинної документації.

На підприємствах із цеховою структурою управління зведений облік забезпечує виділення в собівартості продукції витрат окремих цехів. На підприємствах із безцеховою структурою управління зведений облік витрат на виробницт­во ведеться за видами продукції у цілому по підприємству. Дані зведеного облі­ку використовуються при складанні калькуляції фактичної виробничої собівар­тості продукції.

До зведеного кошторису витрат на виробництво включаються витрати всіх структурних підрозділів підприємства, що беруть участь у виробництві промислової продукції.

Якщо промисловий персонал підприємства виконує роботи, що не пов'язані з виробництвом валової і товарної продукції (будівельно-монтажні роботи для капітального будівництва, житлово-комунального господарства), або надає послуги непромислового характеру будівельним організаціям, власному капіталь­ному будівництву і непромисловим господарствам, відповідні витрати також включаються до зведеного кошторису витрат на виробництво.

Не включаються до зведеного кошторису витрат на виробництво витрати виділених в окремі планово-облікові одиниці виробничих структурних підрозділів підприємства, що належать до інших галузей народного господарства (бу­дівництво, сільське господарство та інші), а також витрати невиробничих стру­ктурних підрозділів житлово-комунального, побутового господарства тощо.

До кошторису витрат на виробництво не включається вартість продукції власного виробництва, використаної самим підприємством на промислововиробничі потреби (внутрішньозаводський оборот).

Зведений кошторис витрат на виробництво (із розбивкою на квартали) складається на основі таких розрахунків:

— витрат на сировину, матеріали, покупні комплектуючі вироби, напівфабрикати, технологічне паливо й енергію в основному виробництві;

— основної та додаткової заробітної плати робітників, зайнятих у виробни­цтві продукції (робіт, послуг), з відрахуванням на соціальне страхування;

— кошторисів витрат (калькуляцій собівартості продукції) цехів допоміж­ного виробництва;

— кошторисів витрат, пов'язаних з підготовкою та освоєнням виробництва продукції, пускових витрат;

— кошторисів витрат на утримання та експлуатацію устаткування;

— кошторисів витрат, пов'язаних з відшкодуванням зносу спеціальних ін­струментів і пристроїв цільового призначення, та інших спеціальних витрат;

— кошторисів загальновиробничих витрат;

— кошторису інших виробничих (комерційних) витрат;

— кошторису витрат на збут.

У разі потреби складаються й інші розрахунки та кошториси (наприклад, кошториси витрат на контрагентські поставки і роботи у суднобудівній промисловості).

Форма зведеного кошторису витрат на виробництво наведена в додатку 6 до Методичних рекомендацій з формування собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості.

Розрахунок витрат на сировину, матеріали, покупні комплектуючі вироби, напівфабрикати, технологічне паливо й енергію в основному виробництві складається на підставі даних про обсяг виготовлення окремих виробів і технічно обгрунтованих норм витрат матеріальних ресурсів на одиницю продукції або робіт (норм виходу чи видобутку продукції з вихідної сировини), встановлених для планованого року з урахуванням передбачених у плані змін у використанні техніки, технології та в організації виробництва. Ці норми використовуються як при складанні зведеного кошторису витрат на виробництво, так і при розробці планових калькуляцій.

У планових розрахунках можуть використовуватися укрупнені натуральні норми витрат матеріальних ресурсів на одиницю продукції або обсяг роботи в цілому, чи групові норми, розроблені для використання на ряді робочих місць (дільниць, цехів), що мають однакові або подібні виробничі умови, споживають однорідну сировину або матеріали і виробляють однакову продукцію.

На підставі натуральних норм витрат і цін на матеріальні ресурси, що споживаються, визначаються норми витрат у вартісному виразі (з урахуванням ва­ртості зворотних відходів). Зведений облік витрат на виробництво є заключним етапом обліку витрат. Зведений облік фактичних витрат на виробництво ведуть в розрізі елементів витрат, калькуляційних статей, цехів та видів виробів, по­слуг тощо. Техніка відображення цих витрат залежить від форми обліку. Так, при журнально-ордерній формі обліку використовують журнал-ордер № 5 чи 5а, а при спрощеній формі — відомість за формою В-5м.

 

Питання для самоконтролю:

1 Як ведеться зведений облік витрат на виробництво?

2 Порядок складання ж/о №5 і 5-а.

 

 

Самостійна робота № 23

 

Тема: Облік готової продукції.

Мета: ознайомитися з визначеням та порядком оцінювання готової продукції.

 

Питання, що виносяться на самостійне вивчення:

1 Визначення готової продукції.

2 Оцінювання готової продукції.

 

Література:

1 Бухгалтерський фінансовий облік. Підручник для студентів спеціальності “Облік і аудит” вищих навчальних закладів / за редакцією проф. Ф. Ф. Бутинця. – 6 – е вид. доп. і перероб. – Житомир: П. П. “Рута”, 2005. – 756 с.

2 Бухгалтерський облік в Україні. Навчальний посібник. За редакцією Р.Л. Хом’яка, В.І. Лемішовського. – 5 – те видання, доповнене і переробленею. – Львів: Національний університет «Львівська політехніка»(Інформаційно-видавничий центр «ІНТЕЛЕКТ+» Інституту післядипломної освіти), «Інтелект – Захід», 2006. – 1088 с.

3 Ткаченко Н. М. Бухгалтерський фінансовий облік, оподаткування і звітність: Підручник. – К:Алерта, 2006. – 1080 с.

4 Лень В.С., Гливенко В.В. Бухгалтерський облік в Україні: основи та практика: 3-тє видання. Навч. пос. – К.: Центр учбової літератури, 2008. – 608 с.

5 Бухгалтерський облік: Навч. пос./ за заг. ред. Вериги Ю.А. – К.: Центр учбової літератури, 2008. – 396 с.

6 Бухгалтерський фінансовий облік: терія та практика: Навчально-практичний посібник/ Н.І. Верхоглядова, В.П. Шило, С.Б. Ільїна та ін. – К.: Центр учбової літератури, 2010. – 536 с.

7 Бухгалтерський облік в Україні. Від теорії до практики: У 2 т. / за ред. А.М. Коваленко. – Дніпропетровськ: ВКК «Баланс-Клуб», 2010.

 

Визначення готової продукції

Готова продукція — це виріб або напівфабрикат, ро бота, послуга, що пройшли всі стадії технологічного оброблення на даному підприємстві та відповідають затвердженим стандартам або технічним умовам, договору, прийняті відділом технічного контролю підприємства і здані на склад або замовникові-покупцеві відповідно до діючого поряд ку прийняття продукції.

Готова продукція завжди має вартісну та кількісну характеристики. Готова продукція може мати якісні характеристики (сорт тощо). Кількісний облік готової продукції за її видами і місцями зберігання може бути організований декількома способами, зокрема аналогічно обліку сировини і матеріалів (тобто в сортових картках складського обліку, заповнених на підставі приймально-здавальних накладних, актів, відомостей) або безкартковим способом.

Випуск продукції з виробництва оформлюється приймально-здавальними накладними, специфікаціями, приймальними актами і т.п. Вони виписуються звичайно в двох екземплярах, один з яких призначений для здавальника, а інший залишається на складі.

 

Оцінювання готової продукції

Готова продукція в бухгалтерському обліку може оцінюватися за одним з таких варіантів: за плановою (нормативною) виробничою собівартістю; за обліковим цінами.

При використанні варіанта оцінювання за плановою (нормативною) виробничою собівартістю визначають і окремо враховують відхилення фактичної виробничої собівартості за звітний місяць від планової (нормативної) собівартості. Позитивним у такому розрахунку випуску є єдність оцінки в поточному обліку, при плануванні і складанні звітності.

При використанні методу оцінювання за обліковими цінами відособлено враховується різниця між фактичною собівартістю і обліковою ціною. Цей варіант є найпоширенішим варіантом оцінювання готової продукції. Його перевага полягає в тому, що в умовах відносно стійких цін є можливість зіставляти оцінки продукції в поточному обліку і звітності, що важливо для контролю за правильним визначенням обсягу товарного випуску.

Якщо готова продукція в бухгалтерському обліку оцінюється за фактичною її собівартістю, то вона може бути визначена тільки після додавання всіх витрат на її виробництво, тобто прямих витрат, та подальшого калькулювання собівартості одиниці випущеної продукції. При цьому підприємство повинно використовувати методи оцінювання вибуття запасів для виробництва готової продукції, що регламентовані П(С)БУ 9 «Запаси». Якщо підприємство використовує методи FІFO та ідентифікованої собівартості, то в нього не має проблеми з визначенням собівартості готової продукції при її вибутті. Інша ситуація виникає, коли підприємство використовує метод середньозваженої собівартості, а готова продукція реалізується протягом місяця. Адже для визначення собівартості одиниці вибуття запасів (готової продукції) потрібно використовувати саме середньозважену собівартість за період — один місяць. А в даному випадку місяць ще не завершений, і середньозважену собівартість визначити правильно неможливо. В поточному обліку підприємства, в таких умовах, готову продукцію потрібно оцінювати за прийнятими на підприємстві «обліковими» цінами, тобто за середньорічною, плановою собівартістю, оптово-розрахунковою, договірною ціною або за фактичною собівартістю. Якщо готова продукція на підприємстві оцінюється не за фактичною собівартістю, а за нормативними цінами (нормативний метод), то відокремлено від фактичної собівартості потрібно визначати відхилення. В кінці звітного періоду відхилення розподіляються між за лишками нереалізованої і реалізованої продукції.

Собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат.

До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються:

1) прямі матеріальні витрати;

2) прямі витрати на оплату праці;

3) інші прямі витрати;

4) змінні загальновиробничі і постійні розподілені загальновиробничі витрати.

Виробнича собівартість продукції зменшується на справедливу вартість супутньої продукції, яка реалізується, та вартість супутньої продукції в оцінці можливого її використання, що застосовується на самому підприємстві.

Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) установлюються підприємством.

До складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу продукції, купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат.

До складу прямих витрат на оплату праці включаються заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві продукції, виконанні робіт або наданні послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат.

До складу інших прямих витрат включаються всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних і майнових паїв, амортизація, втрати від браку, які складаються з вартості остаточно забракованої з технологічних причин продукції (виробів, вузлів, напівфабрикатів), зменшеної на її справедливу вартість, та витрат на виправлення такого технічно неминучого браку.

Згідно з П(С)БО 16 «Витрати», до виробничої собівартості не включаються адміністративні витрати та витрати на збут.

 

Питання для самоконтролю:

1 Що являє собою готова продукції?

2 Класифікація готової продукції.

3 Завдання обліку готової продукції.

4 Як оцінюється готова продукція?

5 Що являє собою договір купівлі – продажу?

6 Хто і як контролює виконання договорів поставки?

 

Самостійна робота № 24

 

Тема: Облік готової продукції.

Мета: ознайомитися з документальним оформленням руху готової продукції.

 

Питання, що виносяться на самостійне вивчення:

1 Документальне оформлення руху готової продукції.

 

Література:

1 Бухгалтерський фінансовий облік. Підручник для студентів спеціальності “Облік і аудит” вищих навчальних закладів / за редакцією проф. Ф. Ф. Бутинця. – 6 – е вид. доп. і перероб. – Житомир: П. П. “Рута”, 2005. – 756 с.

2 Бухгалтерський облік в Україні. Навчальний посібник. За редакцією Р.Л. Хом’яка, В.І. Лемішовського. – 5 – те видання, доповнене і переробленею. – Львів: Національний університет «Львівська політехніка»(Інформаційно-видавничий центр «ІНТЕЛЕКТ+» Інституту післядипломної освіти), «Інтелект – Захід», 2006. – 1088 с.

3 Ткаченко Н. М. Бухгалтерський фінансовий облік, оподаткування і звітність: Підручник. – К:Алерта, 2006. – 1080 с.

4 Лень В.С., Гливенко В.В. Бухгалтерський облік в Україні: основи та практика: 3-тє видання. Навч. пос. – К.: Центр учбової літератури, 2008. – 608 с.

5 Бухгалтерський облік: Навч. пос./ за заг. ред. Вериги Ю.А. – К.: Центр учбової літератури, 2008. – 396 с.

6 Бухгалтерський фінансовий облік: терія та практика: Навчально-практичний посібник/ Н.І. Верхоглядова, В.П. Шило, С.Б. Ільїна та ін. – К.: Центр учбової літератури, 2010. – 536 с.

7 Бухгалтерський облік в Україні. Від теорії до практики: У 2 т. / за ред. А.М. Коваленко. – Дніпропетровськ: ВКК «Баланс-Клуб», 2010.

8 Шара Є.Ю., Андрієнко О.М., Жидеєва Л.І. Бухгалтерський фінансовий та податковий облік. Навчальний посібник.- К.: Центр учбової літератури, 2011. – 424 с.

 

Документальне оформлення руху готової продукції

Що стосується документального оформлення наявності і руху готової продукції, то треба зазначити, що він є аналогічним обліку наявності і руху виробничих запасів.

Так, при надходженні виготовленої продукції із підрозділів основного і допоміжного виробництв на склад підприємства оформляється “Прибутковий ордер”. Вказаний документ складається у двох екземплярах. Перший екземпляр із підписом представника цеху, що здає на склад продукцію, залишиться у комірника, а другий із підписом комірника — у представника цеху. За допомогою цього досягається контроль і взаємоперевірка звітних даних як по складу, так і по виробничому підрозділу.

Для оплати реалізованих підприємством готової продукції на адресу покупця виставляється “Рахунок-фактура”.

Відвантаження із складу підприємства — продавця реалізованої продукції здійснюється на підставі документа “Товарно-транспортна накладна”; передачу продукції із складу здійснюється шляхом використання документа “Накладна-вимога на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів”.

При оформленні видаткових документів на вивіз із складу підприємства реалізованої продукції самовивозом треба обов’язково переконатися у тому, чи являється отримувач дійсно представником підприємства — покупця. З цією метою здійснюється перевірка виданої йому Довіреності на отримання цінностей із зазначенням у ній: строку її дії; адреси підприємства — покупця; кількості продукції, яку необхідно отримати, паспортні дані, а також ідентичність підпису особи, завіреного підписами керівника, головного бухгалтера і печаткою підприємства — покупця.

Надходження і вибуття із складу готової продукції знаходить своє відображення у “Kартках складського обліку матеріалів”.

За результатами змін, які відбулися із готовою продукцією на складі на протязі місяця, до бухгалтерії підприємства подається “Звіт про рух матеріальних цінностей”, за даними якого бухгалтером вносяться відповідні зміни до “Оборотної відомості по товарно-матеріальних рахунках”.

Узагальнена інформація за операціями, пов’язаними з рухом готової продукції на підставі звітів виробничих підрозділів та звітів про рух матеріальних цінностей зі складу, знаходить своє відображення при журнально-ордерній формі обліку у журналах–ордерах № 3, № 5, № 6, а за умов використання спрощеної форми бухгалтерського обліку — у Відомостях 2-М, 3-М (розділ І), 5-М (розділ ІІ).

 

Питання для самоконтролю:

1 Якими документами оформляється передача готової продукції із виробництва на склад?

2 Який порядок документального оформлення відпуску готової продукції покупцям?

 

Самостійна робота №25

 

Тема: Облік готової продукції.

Мета: оводі ти знаннями відображення готової продукції на рахунках бухгалтерського обліку.

 

Питання, що виносяться на самостійне вивчення:

1 Синтетичний та аналітичний облік готової продукції.

 

Література:

1 Бухгалтерський фінансовий облік. Підручник для студентів спеціальності “Облік і аудит” вищих навчальних закладів / за редакцією проф. Ф. Ф. Бутинця. – 6 – е вид. доп. і перероб. – Житомир: П. П. “Рута”, 2005. – 756 с.

2 Бухгалтерський облік в Україні. Навчальний посібник. За редакцією Р.Л. Хом’яка, В.І. Лемішовського. – 5 – те видання, доповнене і переробленею. – Львів: Національний університет «Львівська політехніка»(Інформаційно-видавничий центр «ІНТЕЛЕКТ+» Інституту післядипломної освіти), «Інтелект – Захід», 2006. – 1088 с.

3 Ткаченко Н. М. Бухгалтерський фінансовий облік, оподаткування і звітність: Підручник. – К:Алерта, 2006. – 1080 с.

4 Лень В.С., Гливенко В.В. Бухгалтерський облік в Україні: основи та практика: 3-тє видання. Навч. пос. – К.: Центр учбової літератури, 2008. – 608 с.

5 Бухгалтерський облік: Навч. пос./ за заг. ред. Вериги Ю.А. – К.: Центр учбової літератури, 2008. – 396 с.

6 Бухгалтерський фінансовий облік: терія та практика: Навчально-практичний посібник/ Н.І. Верхоглядова, В.П. Шило, С.Б. Ільїна та ін. – К.: Центр учбової літератури, 2010. – 536 с.

7 Бухгалтерський облік в Україні. Від теорії до практики: У 2 т. / за ред. А.М. Коваленко. – Дніпропетровськ: ВКК «Баланс-Клуб», 2010.

8 Шара Є.Ю., Андрієнко О.М., Жидеєва Л.І. Бухгалтерський фінансовий та податковий облік. Навчальний посібник.- К.: Центр учбової літератури, 2011. – 424 с.

 

Синтетичний та аналітичний облік готової продукції

Для узагальнення інформації про наявність та рух готової продукції підприємства використовують рахунок 26 “Готова продукція”.

До готової продукції належить продукція, обробка якої закінчена та яка пройшла випробування, приймання, укомплектування згідно з умовами договорів із замовниками і відповідає технічним умовам і стандартам. Вироблена готова продукція зараховується на баланс за первісною або нормативною вартістю.

За дебетом рахунку 26 “Готова продукція” відображається надходження готової продукції з власного виробництва.

При списанні готової продукції з рахунку 26 “Готова продукція” сума відхилень фактичної виробничої собівартості від вартості за обліковими цінами, що відноситься до цієї продукції, визначається у відсотку, який обчислюється як відношення відхилень на залишок готової продукції на початок місяця та відхилень по продукції, яка здана на склад протягом місяця, до вартості продукції за обліковими цінами. Сума відхилень фактичної виробничої собівартості готової продукції від її вартості за обліковими цінами, що відноситься до реалізованої продукції, відображається за кредитом рахунку 26 “Готова продукція” і дебетом відповідних рахунків.

Аналітичний облік готової продукції ведеться за видами готової продукції.

Для обліку й узагальнення інформації про наявність та рух сільськогосподарської продукції використовується рахунок 27 “Продукція сільськогосподарського виробництва”.

Продукція сільськогосподарського виробництва поточного року обліковується за плановою собівартістю, яку в кінці звітного періоду доводять до фактичної собівартості. Підприємства, які не обчислюють собівартість продукції, наприклад фермерські господарства, беруть її на облік за поточними (діючими на момент складання звітності) цінами. Різниця між фактичною і плановою собівартістю готової продукції, яка виявляється в кінці року, відноситься пропорційно на рахунок продукції і на інші рахунки, на які ця продукція була списана протягом року.

Поряд з тим, сільськогосподарська продукція може оприбуковуватися за справедливою вартістю, зменшеною на очікувані витрати на місці продажу.

За дебетом рахунку 27 “Продукція сільськогосподарського виробництва” відображається надходження сільськогосподарської продукції, за кредитом — вибуття сільськогосподарської продукції внаслідок продажу, безоплатної передачі тощо.