Інші Закони та Кодекси України.

Так, Закон «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» встановлює загальні засади діяльності кримінальної міліції у справах дітей органів внутрішніх справ і приймальників-розподільників для дітей органів внутрішніх справ.

Сімейний Кодекс України визначає, що регулювання сімейних відносин здійснюється з урахуванням права на таємницю особистого життя їх учасників, їхнього права на особисту свободу та недопустимості свавільного втручання в сімейне життя; учасник сімейних відносин не може мати привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, статі, політичних, релігійних та інших переконань, етнічного та соціального походження, матеріального стану, місця проживання, за мовними та іншими ознаками; жінка та чоловік мають рівні права і обов’язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім’ї; сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, сумлінності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Кримінальний Кодекс України передбачає наступні склади злочинів, за якими наступає кримінальна відповідальність за вчинення насильства в сім’ї. Першу, загальну групу, складають злочини, якими людина позбавляється життя (ст.ст. 115-120 Кримінального кодексу України). Другу групу злочинів складають злочини проти здоров’я особи, до яких можна віднести: нанесення тяжких тілесних ушкоджень, тілесних ушкоджень середньої тяжкості та легких тілесних ушкоджень; побої та мордування; катування та інші злочини, які можна віднести до категорії насильства в сім’ї. Кримінальним кодексом України охороняється не лише фізичне здоров’я особи, але й морально-психічне. Наприклад, за вчинення насильства в сім’ї може наставати кримінальна відповідальність за ст. 120 Кримінального кодексу України “Доведення до самогубства”.

Найбільш тяжким злочином, який може бути вчинений внаслідок насильства в сім’ї, є вбивство, тобто протиправне винне заподіяння смерті іншій людині. Ст. 115 КК встановлює відповідальність за умисне вбивство, при цьому вбивство малолітньої дитини або жінки, яка за відомо для винного перебувала у стані вагітності, є ознаками кваліфікованого складу цього злочину, за наявності яких покарання встановлено у виді позбавлення волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років або довічне позбавлення волі. КК також містить норми, які передбачають відповідальність за так звані привілейовані вбивства, до складу яких відносяться вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання або тяжкої образи з боку потерпілого (ст. 116 КК), умисне вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини (ст. 117 КК), умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, не обхідних для затримання злочинця (ст. 118 КК) та вбивство через необережність (ст. 119 КК). Якщо внаслідок насильства в сім’ї особу було доведено до самогубства або замаху на самогубство, що сталося через жорстоке з нею поводження, шантаж, примус до протиправних дій або систематичне приниження її людської честі і гідності, відповідальність настає за ст. 120 КК „Доведення до самогубства”.

Сімейне насильство у багатьох випадках призводить до заподіяння потерпілим тілесних ушкоджень або побоїв чи мордувань без спричинення тілесних ушкоджень. Відповідальність за такі діяння передбачено ст. 121 КК „Умисне тяжке тілесне ушкодження ”, ст. 122 КК – „Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження”, ст. 123 КК – „Умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне у стані сильного душевного хвилювання”, ст. 124 КК – „Умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця”, ст. 125 КК – „Умисне легке тілесне ушкодження”, ст. 126 КК – „Побої і мордування”, ст. 128 КК – „Необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження”.

Погроза вбивством за умови наявності реальних підстав побоюватися здійснення цієї погрози тягне за собою кримінальну відповідальність за ст. 129 КК.

Кримінальне законодавство передбачає відповідальність й за злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи, які можуть бути вчиненими під час сімейного насильства. Так, зґвалтування, тобто статеві зносини із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи, тягне за собою відповідальність за ст. 152 КК, а насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом за наявності тих самих обставин – за ст. 153 КК. Ст. 154 КК встановлює відповідальність за примушування жінки чи чоловіка до вступу в статевий зв’язок природним або неприродним способом особою, від якої жінка чи чоловік матеріально залежні. Факт перебування винного у шлюбі з потерпілим або наявність тривалих статевих стосунків не виключає відповідальності за ці злочини.

Окремими нормами встановлено відповідальність за вчинення статевих злочинів проти неповнолітніх. Статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості, тягнуть за собою відповідальність за ст. 155 КК, а розбещення неповнолітніх, тобто вчинення розпусних дій щодо особи, яка не досягла шістнадцятирічного віку, - за ст. 156 КК. Кваліфікуючими ознаками, що обтяжують відповідальність за ці злочини, передбачено вчинення таких дій батьком, матерю або особою, яка їх замінює.

У випадках, коли насильство в сім’ї пов’язано з порушенням громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом, такі дії розглядаються як хуліганство й тягнуть за собою відповідальність за ст. 296 КК.

Насильство в сім’ї, пов’язане з примушуванням чи втягненням у заняття проституцією шляхом застосування насильства або погрози його застосування, знищення або пошкодження майна, шантажу або обману, тягне за собою кримінальну відповідальність за ч.2 ст. 303 КК, а вчинення таких дій щодо неповнолітнього – за ч.3 тієї ж статті. Втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність, у пияцтво, у заняття жебрацтвом, азартними іграми охоплюється ст. 304 КК.

Кримінально-процесуальний кодекс України визначає підслідність та порядок розслідування злочинів, пов’язаних із насильством у сім'ї. Так, більшість з них розслідується саме органами внутрішніх справ (ст. 112 КПК). Крім цього цей Кодекс визначає й порядок провадження у справах, так званого «приватного обвинувачення». Значну частину злочинів, які можна розглядати як насильство в сім’ї, складають спричинення умисних легких тілесних ушкоджень (ст.125 КК України) або нанесення побоїв і мордування (ст. 126 ч.1 КК України). В цих випадках кримінальна справа може бути порушена, згідно зі ст. 27 КПК України, лише за особистою скаргою постраждалої особи, поданої до суду. При цьому дізнання і досудове слідство не проводиться, і на постраждалу особу лягає весь тягар доведення факту вчинення проти неї насильницьких дій. Лише у випадку спричинення тілесних ушкоджень середньої тяжкості або тяжких тілесних ушкоджень працівники міліції порушують кримінальну справу за статтями 121, 122 або 123 КК України незалежно від заяви потерпілої особи.

Відповідно уся відповідальність щодо первинного збору матеріалів у та прийняття рішення у цих справах покладається саме на міліцію. Для того, щоб підвищити ефективність кримінального переслідування винних у насильстві в сім’ї працівник міліції повинен роз’яснити постраждалій особі процедуру звернення до суду, надати всю можливу допомогу особисто і злучити до такої допомоги соціальні служби та громадські організації.

Кодекс України про адміністративні правопорушення визначає загальні підстави адімстративної відповідальності, встановлює відповідальність за вчинення насильства в сім'ї, невиконання захисного припису або непроходження корекційної програми (с.173-2 КУпАП) і пов’язані із насильством проступки (наприклад, дрібне хуліганство, доведення дитини до стану сп’яніння, невиконання батьками обовёязкі щодо виховання дітей); регулює провадження у цій групі справ та особливості застосування заходів провадження (адміністративного затримання, доставлення правопорушника тощо).

Відповідні норми використовуються працівниками міліції у процесі застосування заходів адміністративної відповідальності до осіб, котрі вчинили насильство у сім'ї.

Слід наголосити на необхідності використовувати працівникам міліції у своїй діяльності щодо попередження насильства й норми житлового та цивільного законодавства.

4. Підзаконні акти, які регулюють протидію насильства у сім'ї. Після прийняття Закону на порядку денному стало створення механізму його виконання. Перший крок в цьому напрямку зробив Держкомітет України у справах сім’ї та молоді, який у лютому 2002 року видав наказ №11, яким затвердив Порядок здійснення працівниками центрів соціальних служб для молоді соціального інспектування з метою забезпечення соціального супроводу неблагополучних сімей.

У квітні 2004 року наказом Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту затверджено Порядок виявлення та ведення обліку дітей службами у справах неповнолітніх, в якому встановлено, що однією з підстав взяття на облік дітей є скоєння фізичного, психологічного, сексуального або економічного насильства щодо дитини в сім’ї. Взяття на облік дитини із зазначених підстав здійснюється з метою забезпечення її соціально-правового захисту. Облік здійснюється на місцевому, обласному та центральному рівні.

Спільним наказом Міністерства у справах сім’ї, молоді та спорту, Міністерства освіти і науки, Міністерства охорони здоров’я, Міністерства праці та соціальної політики, Міністерства транспорту та зв’язку, Міністерства внутрішніх справ та Державного департаменту з виконання покарань затверджено Порядок взаємодії суб’єктів соціальної роботи із сім’ями, які опинились у складних життєвих обставинах. Передбачається спільне здійснення діагностування таких сімей, соціальне інспектування, забезпечення їх системного обліку шляхом формування відповідного банку даних, здійснення соціального супроводу сімей, а у разі необхідності представлення їх інтересів у суді.

Важливим етапом у реалізації принципів, закладених у Законі, стало прийняття у квітні 2003 року Кабінетом Міністрів України Постанови № 616 “Про затвердження порядку розгляду заяв та повідомлень про вчинення насильства в сім’ї або реальну його загрозу”, яка визначає механізм прийняття, обліку і розгляду заяв та повідомлень про вчинення насильства в сім’ї місцевими органами у справах сім’ї, молоді та спорту та органами внутрішніх справ. Концептуально важливим є те, що затверджений Порядок передбачає залучення до розгляду таких заяв, крім представників служби дільничних інспекторів міліції, також представників управлінь або відділів у справах сім’ї та молоді, центрів соціальних служб для молоді, а в разі необхідності, також і працівників кримінальної міліції у справах дітей, служби у справах дітей та представників органів опіки та піклування.

Крім того, спільним наказом Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту та Міністерства внутрішніх справ України № 3131/386 від 07.09.2009 затверджено Інструкцію щодо порядку взаємодії управлінь (відділів) у справах сім'ї, молоді та спорту, служб у справах дітей, центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді та відповідних підрозділів органів внутрішніх справ з питань здійснення заходів з попередження насильства в сім'ї, якою визначений порядок здійснення системи заходів з попередження насильства в сім’ї органами та установами, які уповноважені здійснювати таке попередження, та механізм їх взаємодії.