Принципи правового статусу особи в зарубіжних країнах

Принципи правового статусу людини і громадянина — це певні теоретичні узагальнення, акумульовані в процесі осмислення суспільно-політичного розвитку і які пронизують увесь зміст природи прав і свобод людини. З правової точки зору, такий принцип являє собою нормативну формулу, що узагальнює юридичну практику, погляди і поведінку великої кількості людей, політиків, держави, її органів і чиновників стосовно прав і обов’язків людини.

Як правило, принцип свободи деталізується у проголошених в конституціях особистих правах і свободах людини і громадянина.

Інший основоположний принцип конституційного статусу людини і громадянина — принцип рівності. Принцип юридичної рівності означає, що держава і закон однаково ставляться до кожної людини, не визнають привілеїв і не встановлюють правообмежень у зв’язку з її походженням, релігією, національністю, расою, статтю, соціальним і майновим становищем, участю в політичних організаціях.

В окремих випадках законодавство містить спеціальні застереження, які підкреслюють, що на конкретну категорію осіб принцип рівноправності також розповсюджується. Так, у законодавстві Франції є чимало норм, у яких те чи інше право закріплюється за "французами і француженками". Автори Основного закону ФРН зробили таке застереження стосовно дітей, народжених поза шлюбом.

Рівність та рівноправність громадян. Заборона дискримінації

Якщо уважно вивчати міжнародні акти захисту прав людини, конституції сучасних демократичних держав, то обов'язково можна помітити, що у багатьох цих документах прямо чи побічно висловлюється принцип рівності та заборони дискримінації.

Статті 1, 2 Загальної декларації прав людини; п. 2 ст. 2,3 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права; ст. 2, 3 Пакту про громадянські й політичні права проголошують рівність усіх людей незалежно від раси, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, майнового становища, місця народження чи інших обставин.

Гасло рівності знайшло своє втілення у міжнародному й національному конституційному праві: що дається одній особі у сфері прав - дається й іншій. Рівноправніст ь - це рівність прав, свобод і обов'язків - рівність вихідних можливостей.

Принцип рівності у його правильному розумінні не допускає суперечності зі свободою і разом з нею дає кожній людині змогу реалізувати своє право на індивідуальність. Свобода дає рівність, яка дозволяє людям бути різними, не заперечуючи їх відмінностей. Рівність - це, насамперед, рівність можливостей, включаючи можливість нерівного вибору, можливість нерівних успіхів у галузі освіти, а тим самим і в діяльності за фахом, можливість дотримуватися тих чи інших релігійних і політичних поглядів.

 

Поняття і суть конституційних прав і свобод громадян (підданих) у зарубіжних країнах.

Правовий статус людини і громадянина охоплює всю сукупність прав, свобод, законних інтересів і обов’язків індивіда, передбачених у принципах і нормах усього поточного законодавства. Цілком зрозуміло, що конституційне законодавство будь-якої країни містить тільки основні права, свободи й обов’язки, які й утворюють конституційний статус особи.

Форма й обсяг конституційного закріплення прав, свобод і обов’язків людини і громадянина в різних країнах мають як загальні риси, так і свої особливості, зумовлені не в останню чергу національними традиціями в розвитку конституційно-правової теорії та практики. Для переважної більшості конституцій характерним є наявність спеціальних розділів, в яких фіксуються права, свободи та обов’язки. Сказане можна підтвердити багаточисельними прикладами з практики зарубіжних країн (так, у Російській Федерації всі вони закріплені у 48 статтях розд. ІІ Конституції в кількості 109 норм; Конституція Італії 1947 р. присвятила цьому питанню 41 статтю, а Конституція Іспанії подає перелік основних прав і обов’язків у 45 статтях).

Натомість у Франції має місце тільки загальне визнання інституту основних прав і свобод без будь-якої деталізації: "Французький народ, — записано у преамбулі до Конституції Франції 1958 р., — урочисто проголошує свою відданість правам людини і принципам національного суверенітету тією мірою, якою вони були визначені в Декларації 1789 року, підтверджений преамбулою до Конституції 1946 року".

Зовсім інакше регламентуються права і свободи в США. Основою конституційної регламентації прав і свобод тут є перші десять поправок до федеральної Конституції, або Білль про права 1791 р. Подібний підхід можна було б вважати надто спро­щеним, якби не численні судові прецеденти з відповідних пи­тань, створені Верховним судом США, а також права, або від­повідні розділи конституцій. Саме ос­танні обставини дозволили розширити обсяг конституційного регулювання цього інституту.

 

Класифікація конституційних прав і свобод громадян (підданих) у зарубіжних країнах.

Конституційні права і свободи особи, залежно від характеру відоб­ражених в них суспільних відносин звичайно класифікують як особисті та політичні. Іноді сюди додають і соціально-економічні права. Характерною особливістю групи 1) особистих прав і свобод є те, що володіння цими правами безпосередньо не залежить від належності особи до громадянства держави. Ці права є невідчужуваними та належать кожній людині за фактом народження. Головним особистим правом людини є 1.право на життя. Посягання на життя є найтяжчим злочином. У демократичній державі це невід'ємне природне право людини забезпечується всією сукупністю державно-правових та інших суспільно-політичних інститутів. Також в новітніх конституціях проголошується 2.право на захист приватного життя від незаконного втручання. Ніхто не зобов'язаний заявляти про свої релігійні або антирелігійних переконаннях. У свою чергу, здійснення права на свободу совісті не повинно обмежувати загальнолюдські права, свободи та обов'язки людини і громадянина (ч. 2 ст. 22 Конституції Казахстану). У багатьох новітніх конституціях проголошується 3.право вільного пересування по країні, а також 4.право вільно залишати країну і безперешкодно повертатися, за винятком обмежень, встановлених законом 5.вибору місця проживання та перебування. Практично у всіх сучасних конституціях закріплюється 6.право громадян на участь в управлінні справами суспільства і держави як безпосередньо, так і через своїх представників. У багатьох новітніх конституціях закріплено також право звертатися з індивідуальними і колективними листами (петиціями). Наявність цього права є гарантією суспільно-політичної активності громадян. В усіх демократичних державах громадяни мають право на об'єднання. Громадяни мають право об'єднуватися у політичні партії, професійні спілки, брати участь у масових народних рухах і т. п.

2)З політичних прав найважливішим, звичайно, є право обирати і бути обраним. Як правило, в новітніх конституціях активне виборче право надається громадянам з 18 років; часто це право проголошується обов'язковим (наприклад, в Бразилії у факультативному порядку можуть не голосувати лише особи старше 70 років, молодь від 16 до 18 років і неписьменні). Пасивне виборче право настає з більш зрілого віку.

Найбільш широко соціально-економічні, культурні та екологічні права опинилися представлені в новітніх конституціях латиноамериканських (Бразилії 1988 р., Нікарагуа 1987 р., Колумбії 1991 р., Перу 1993 р.), а також і в колишніх країнах соціалістичної орієнтації. До групи «позитивних» прав на сучасному етапі можна включити такі: економічні, трудові, соціальні, культурні, екологічні.

У залежності від ступеня розвитку демократії в тій чи іншій країні їх закріплення в нормативно-правових актах по-різному за обсягом і змістом, але жодна з цивілізованих держав не може обійти мовчанням права і свободи людини та їх гарантії у своїх законах.