Органічні закони як джерела конституційного права зарубіжних країн.

Джерелами конституційного права є також органічні закони. Вони приймаються для уточнення або доповнення положень конституції на основі так званих бланкетних норм останньої. Такі норми лише визначають коло питань, що мають бути врегульовані органічними законами. Так, відповідно до ст. 25 Конституції Франції, “органічний закон встановлює тривалість повноважень кожної палати, кількість її членів, їхню винагороду, умови обрання ”.

 

18. Конституц. відповідальність в зарубіжних країнах.Конституційно-правова (конституційна) відповідальність як форма юридичної відповідальності має особливості, пов'язані насамперед з характером самого конституційно-правового регулювання. Однак існують особливості і більш загального характеру. Юр. відповідальність у цілому має два аспекти: негативний і позитивний. Негативний аспект відповідальності пов'язаний з тим, що державний примус застосовується з приводу вчинення правопорушення. Позитивний аспект зумовлений загальними ознаками права, і відповідальність пов'язується з усіма без винятку моментами його дії, а не тільки з правопорушенням і застосуванням санкцій. Отже, юр. відповідальність виникає не тільки у зв'язку з дією охоронних, а й установчих і регулятивних норм. Обмеженість ролі і значення охоронних норм у системі конст. права аж ніяк не свідчить про відсутність юридичної відповідальності. Характер конст. права як центральної галузі системи національного права пов'язаний і з тим, що виконання норм цієї галузі забезпечується практично усіма існуючими формами юр. відповідальності. Конституційно-правова відповідальність може існувати і за умов, коли норми права взагалі не порушуються, але мають місце дії, які розцінюються як негативні у політичному плані. Одним з основних різновидів конституційно-правової відповідальності є відповідальність суб'єктів (носіїв) виконавчої влади і насамперед уряду та його членів. Конституційно-правовій відповідальності властиві такі специфічні санкції: 1) усунення з посади і примусова відставка; 2) дострокове припинення повноважень депутата за рішенням представницького органу, а також дисциплінарні санкції, передбачені парламентськими регламентами; 3) скасування і припинення дії актів; 4) позбавлення громадянства: 5) по­збавлення державних нагород тощо.

19. Конституційне право зарубіжних країн як навчальна дисципліна. Узагальнюючи дані науки та зміст конкретних конституцій, конституційне право зарубіжних держав як навчальна дисципліна мае також порівняльно-правознавчий характер. Тому воно будується за системою, яка дае змогу, з одного боку, узагальнювати найбільш характерні риси конституцій усіх зарубіжних держав, а з другого — аналізувати особливості відповідних національних конституційн. систем, підкреслюючи специфіку того чи іншого інституту конституційного права, правового статусу особи, політичної системи та системи органів держави, їх правового становища тощо. Згідно з таким підходом щодо узагальнення інформації побудовано систему навчального курсу, де чітко розмежовано загальну й особливу частини. Загальна частина містить питання щодо поняття та сутності конституцій, конституційно-правової основи суспільного ладу, конституційно-правового статусу людини та громадянина, форми правління, виборів і референдуму, системи вищих органів влади тощо. Особливу частику присвячено докладному аналізу та узагальненню конят. права окремих держав світового співтовариства: США, Великобританії, Франції, Німеччини, Італії, Ягюнії, Канади, Швеції, КНР, Польщі, Болгарії, Куби, В'єтнаму, Індії та ін. Причому інформація узагальнюється по кожній державі з урахуванням системи, що пропонується у Загальній частині курсу. За загальним правилом, навчальний курс конституційного права зарубіжних країн, відносять до загальноосвітніх дисциплін. Під час дослідження та вивчення конституційного права зарубіжних країн використовують різні методи, а саме загальнонаукові: історичний, логічний, метод індукції і дедукції, системний і структурно-функціональний, метод аналізу і синтезу; спеціальний метод порівняльного правознавства, включаючи порівняння, що контрастує. Широке застосування цього методу зумовлено самим предметом вивчення: множинністю різних країн із неоднаковими конституційними моделями.

20. Поняття і види джерел конституційного права зарубіжних країн. Джерела конст. права різноманітні й досить відмінні у різних країнах. Відмінності здебільшого пов'язані з різними підходами до розуміння права в цілому, з існуванням різних моделей правових систем. У країнах з так званою континентальною, або романо-германською моделлю правових систем головними джерелами права є законодавчі акти. Історичні витоки цієї моделі в країнах континентальної Європи — Франції, Німеччині, Іспанії та інших. Право кожної з цих країн впливало на формування загальних характеристик вказаної моделі. Іншою моделлю є англосаксонська, або англо-американська модель правових систем. У країнах, право яких віднесене до цієї моделі, важливе місце серед юридичних джерел займають судові прецеденти. Останні не характерні для країн континентальної Європи і для тих, хто наслідував пропоновані ними зразки.За відмінностями механізмів нормотворення джерела конст. права поділяють на формалізовані і неформалізовані. Якщо у першому випадку зміст цих джерел є результатом відносно автономного, спеціалізованого правотворчого процесу, здійснюваного державними органами, то в другому — це не завжди передбачуваний і узгоджуваний підсумок практичної діяльності таких органів. До формалізованих джерел конст. права належать конституція, різновиди законів, окремі акти глави держави й уряду, парламентські регламенти і судові прецеденти. Неформалізовані джерела — це передусім конституційні звичаї та конституційні угоди.

21. Поняття і суть конституцій зарубіжних країн.

Конституція (від лат. constitutio – організація, устрій, настанова) – основний закон держави, який закріплює її суспільний і державний устрій, основні права, свободи і обов’язки громадян, організацію державної влади і місцевого самоврядування, територіальний устрій, символіку держави тощо.

Від звичайних правових норм конституційні норми відрізняються тим, що вони закріплюють методи і форми здійснення державної влади. Предмет правового регулювання конституційних норм стосується самих основних умов політичного існування всього суспільства.

В науці конституційного права поняття “конституція” застосовується в двох значеннях. У формальному значенні – це юридична конституція, тобто основний закон держави, який закріплює суспільно-економічний устрій, форму правління і форму державного устрою, правовий статус особи. Але на практиці може скластися такий порядок здійснення державної влади, який може істотно відрізнятися від порядку, який приписує конституція. Цей реальний порядок здійснення державної влади називається фактичною конституцією.

22. Юридичні властивості конституцій зарубіжних країн. Головним джерелом конституцiйного права є конституцiя. Майже в усiх країнах свiту це єдиний нормативний акт вищої юридичної сили (iнодi кiлька таких актiв), що регламентує окремi сторони економiчної i полiтичної органiзацiї суспiльства, встановлює засади державного ладу i визначає основи правового статусу особи.

Юридичні конституції відрізняються від звичайного законодавства не тільки за змістом своїх норм, а й за їх характером. Як правило, конституції здійснюють більш загальне регулювання суспільних відносин.

Однак іноді конституції містять положення, що не входять до типового обсягу їх регулювання і є конституційними лише за формою, а не за суттю. Вони включені до конституційних текстів з метою надання їм більшого авторитету і сталості. Штучний зв'язок таких положень з конституцією виявляється в тому, що у випадках відміни конституції вони зберігають своє значення, відбиваючись у звичайних законах або в інших ординарних правових формах.

Подібні положення містяться, наприклад, в Основному законі ФРН (розд. 10. "Фінанси"), в Конституції Греції (розд. 6. "Оподаткування і фінансове управління"). Відповідні норми конституцій не регулюють державно-політичні відносини владарювання, вони можуть бути сприйняті як такі, що закладають підвалини галузі фінансового права. У багатьох конституціях можна знайти норми, що утворюють певну змістовну основу для інших публічно-правових галузей, зокрема адміністративного і процесуального права.

Сказане не заперечує поняття юридичної конституції. Близьким до нього є поняття формальної конституції. Воно охоплює не тільки юридичні конституції як основні закони, а й так звані неписані конституції, які вищої сили не мають. Неписані конституції існують тільки у Великобританії і Новій Зеландії. Вони являють собою досить широку сукупність джерел, нерідко застарілих і навіть архаїчних, до яких належать закони, судові прецеденти, окремі акти глави держави, правові звичаї, конституційні угоди тощо.

Другим поширеним значенням терміна "конституція" є фактична конституція.

Фактична конституція - це реальний порядок організації і здійснення державної влади, фактичні стосунки між державою та особою. Юридична й фактична конституції можуть збігатися. Ті положення юридичної конституції, що узгоджуються з існуючими суспільними відносинами, є реальними, ті, що не узгоджуються, - фіктивними. При цьому питання про реальність або фіктивність тієї чи іншої конституції, включаючи її окремі положення, не слід ототожнювати з питанням про демократичність або реакційність. Наука конституційного права не обмежується наведеними значеннями терміна "конституція". Найцікавішим серед інших є визначення конституції як системи обмежень державної влади шляхом проголошення і забезпечення прав та свобод громадян. Таке визначення має свої витоки в загальній ідеї конституціоналізму як державного правління, що обмежене і грунтується на законі основоположного характеру.