Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Особливості судової влади Італії.

Поиск

Система судів загальної юрисдикції.

А) Мирові судді (близько 10 тис.) мають обмежену компетенцію — вони розглядають лише цивільні справи з невеликою сумою претензій, яка визначається нормативними актами. Головне завдання цих суддів — примирення сторін.

Б)трибунали - Вони діють у відповідних адміністративних центрах трибунального округу, яких нараховується в Італії десь до 160. У трибуналах розглядаються в першій інстанції всі кримінальні, трудові, соціальні та цивільні справи, що не належать до компетенції претурій.

В) Апеляційні суди - розглядаються переважно скарги, що подаються в порядку апеляції на рішення трибуналів, схвалених у першій інстанції по кримінальних і цивільних справах.

Г)Суди присяжних - існує автономно від викладеної ієрархії суддів загальної юрисдикції, хоч за призначенням належить до цієї гілки судової влади. До компетенції цих судів належать справи, що стосуються найбільш серйозних кримінальних злочинів.

Д) Верховний касаційний суд - забезпечує точне застосування і однакове тлумачення законів, єдність національного об'єктивного права, дотримання сфер компетенції судів різних юрисдикцій, а також вирішує колізії компетенцій і функцій, виконує інші завдання, покладені на нього законом.

Магістратура

Магістрати - судді та прокурори підпорядковані загальним правилам проходження суддівської кар'єри й розрізняються включно за функціями, які вони виконують.

В Італії магістрати поділяються на три категорії:

n магістрати трибуналів

n апеляційні магістрати

n касаційні магістрати.

Конституційний суд був уперше в історії країни заснований Основним законом 1947 р.

Суд включає 15 суддів, що обираються на дев'ять років, і діє як єдина колегія. Судді призначаються парламентом на спільно­му засіданні палат, Президентом республіки і Вищою магістрату­рою, загальною та адміністративною. Найважливіше повноваження Суду - контроль за конституцій-ністю законів і актів, що мають силу закону. Такий контроль може бути попереднім і наступним.

Крім того, Конституційний суд розглядає суперечки про ком­петенцію (ст. 134), що можуть виникнути між парламентом і уря­дом, главою держави і парламентом, органами судової влади та урядом, а також між державою й областями, або між областями.

138. Обласна автономія і місцеве самоврядування в Італії В адміністративно-територіальному відношенні Італія поділяється на області (їх 20), провінції й комуни. Автономна область -це вищий ешелон територіального розподілу, до компетенції якого входять сфери, що до видання Конституції 1947 р. належали до ведення центральних органів влади.

Усі області розділені на дві категорії - звичайні (15) та спеціальні (5). Якщо статус перших визначений загальними для всіх конституційними нормами, то статус других неоднаковий. Він регулюється спеціальними конституційними законами.

Повноваження областей включають організацію своїх органів, свої відомства, установлення меж комун, регулювання питань суспільної добродійності, санітарної й лікарняної допомоги. У їхньому веденні знаходяться містобудування, туризм і готельна справа, полювання і риболовля, сільське господарство і ліси, ремесла, міська та сільська поліція, а також інші питання, що можуть бути включені спеціальними конституційними законами.

Області мають адміністративну діяльність у сферах, в яких вони приймають закони. Області зі спеціальним статусом мають ширші повноваження і у них є права, що перевищують компетенцію звичайних областей у специфічній для кожної з них сфері.

На національному рівні області беруть участь у виборах Президента республіки, мають ініціативу при проведенні голосувань у формі народного вето і конституційних референдумів (статті 75 і 138), право законодавчої ініціативи (ст. 121).

Органами областей зі звичайним і спеціальним статусом є ради, джунти і голови джунт. Рада зі своїм головою є законодавчим органом, що контролює діяльність виконавчої влади. Джунта - виконавчий орган.

Чисто адміністративними одиницями є провінції (їх близько 100) і комуни (близько 8 тис). Вони мають виборні органи й органи виконавчої влади. Перші - ради; другі - у провінціях - джунти, що обираються зі складу ради, а в комунах - муніципальні джунти і мер, який виконує ще й функції представника держави. Обсяг компетенції цих територіальних одиниць невеликий - деякі соціальні, шкільні служби.

 

Основи конституційного права Великобританії.

Стародавні коріння парламентаризму, стабільна політична і правова система, високий рівень правової культури населення та своєрідний британський консерватизм дозволяють і досі не мати у Великобританії такої конституції. Водночас британська конституція існує в так званому «мате­ріальному значенні» і представляє собою сукупність норматив-правових актів, судових прецедентів, конституційних угод, док-джерел, які встановлюють права і свободи людини, ть порядок формування і повноважень органів публіч-. а також принципи взаємовідносин між державою, сус­пільством і людиною. Британська конституція у своєму роді є унікальною. Насамперед, унікальність конституції полягає в особ­ливості її форми, структури та порядку внесення змін. Відсутність у державі конституції у вигляді єдиного писаного акта та, навпаки, наявність великої кількості конституційних угод дозволяють стверджувати, що конституція є неписаною за фор­мою. Конституція складається з наступних частин: а) статутне право; б) прецедентне право; в) доктринальні джерела або труди авторитетних науковців у галузі юриспруденції; г) конституційні угоди.

До статутного права входять: 1) так звані «історичні правові акти», що були прийняті до XX ст., але розглядаються як діюче право

Прецедентне право, як складова частина британської консти­туції, представляє собою сукупність судових рішень з конститу­ційних питань, які надалі є обов'язковими при розгляді аналогіч­них проблем. Водночас прецедентне право формується тільки рішеннями вищих судових інстанцій -Палатою лордів та Вер­ховного суду, який складається з трьох самостійних судових уста­нов - Апеляційного суду, Високого суду та Суду Корони.

Доктринальні джерела або труди видатних науковців у галузі юриспруденції використовуються як додаткове джерело британсь­кої конституції.

До доктринальних джерел звертаються тоді, коли конституційно-правові відносини не врегульовані ні статутним правом, ні прецедентним правом, ні конституційними угодами.

Конституційні угоди складають важливу частину неписаної британської конституції. Вони регулюють дуже широке коло сус­пільних відносин, які пов'язані з процесом здійснення державної влади.

Що стосується специфіки структури британської конституції,

то вона полягає у її несистематизованості. У зв'язку з тим, що конституція складається з різнорідних за формою, сутністю та змістом складових частин та не має чіткої класичної структури -преамбула, основна частина, заключні та перехідні положення, з повною певністю її можна віднести до групи некодифікованих конституцій.

За способом внесення змін конституція Великобританії є гнуч­кою, тому що в доктрині англійського права немає різниці між «конституційним» та «поточним» законодавством. Існує загаль­ний порядок прийняття та змін парламентських законів, які не переглядаються судами або оголошуються неконституційними. Гнучкість британської конституції дозволяє створити, з одного боку, стабільну взаємодію органів державної влади, а з іншого боку, забезпечити реальність британської конституції щодо відно­син, які склалися у суспільстві.

На сучасному етапі британська конституція є єдиною для Об'єд­наного Королівства Англії, Уельсу, Шотландії та Північної Ірландії. Водночас питання про необхідність проведення конституційної ре­форми є предметом постійних дискусій у політичному житті Вели­кобританії.

 



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-06-26; просмотров: 389; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.145.42.140 (0.006 с.)