Федералізм і самоврядування в Федеративній республіці Німеччини.

Федералізм і самоврядування

Уже в самій назві держави "Федеративна Республіка Німеччина" знаходить вираз її федеративна структура. Федеративна Республіка складається із 16 земель: Баварія, Баден-Вюртемберг, Берлін, Бранденбург, Бремен, Гамбург, Ге-сен, Мекленбург-Передня Померанія, Нижня Саксонія, Рей-ланд-Пфальц, Саар, Саксонія, Саксонія-Анхальт, Північний Рейн-Вестфалія, Тюрингія, Шлезвіг-Гольштейн. Три з 16 земель є містами (Берлін — столиця; Гамбург і Бремен — у минулому були містами-республіками і входили "до Ганзейського Союзу).

Землі дуже сильно різняться за територією і кількістю населення. Найменша земля — це Бремен (за територією і населенням, відповідно 404 км кв. і 680 тис. мешканців). Найбільша за територією — Баварія (70, 5 тис км кв.), а сама густонаселена — Північний Рейн-Вестфалія (близько 18 млн мешканців). Федерацію у Німеччині неможливо вважати асиметричною — усі землі мають рівні права

Землі також мають свої конституції, виборний законодавчий орган — ландтаг (у 15 землях — однопалатний* в Баварії — двопалатний), уряд здійснює свою роботу на чолі з прем'єр-міністром. Одинадцять земель первісної території федерації були відновлені або створені після 1945 року. Після перших вільних виборів у колишній НДР 18 березня 1990 року парламентарії Народної палати ухвалили рішення про утворення п'яти нових федеральних земель. З жовтня 1990 року НДР, а також землі Бранденбург, Мекленбург, Передня Померанія, Саксонія-Анхальт та Тюрінгія приєдну­ються до Федеративної Республіки Німеччини. Одинадцять регіонів Східного Берліна об'єдналися з федеральною землею Берлін. Федеральні землі не є провінціями, це — держави з власною державною владою. Вони посідають власну конституцію землі, яка повинна відповідати засадам республіканської, демократичної і соціальної правової держави в суді Основного закону. В іншому землі мають широкі права для розробки їх власної конституції.

Принцип федеративної держави належить до недоторканних конституційних засад. Проте сьогоднішні землі не є незмінними. Щодо перерозподілу території федерації Основний закон має відповідні положення. Спільна конституційна комісія федерації і земель запропонувала полегшення щодо процедурних питань.

Федеративний державний лад має довгу конституційну традицію, яка була перервана лише єдинодержавністю націонал-соціалістів у 1933—1945 pp. Німеччина належить до класичних країн з федеральною державністю. Федералізм себе виправдав: він дозволяє набагато легше справлятися з регіональними властивостями і проблемами, ніж це могла б зробити центральна урядова влада.

Комунальне самоврядування. Комунальне самоврядування як символ громадської свободи має в Німеччині традицію. Воно сягає до привілеїв вільних міст у середньовіччі, коли міське громадянське право звільнювало людей від гноблення феодального кріпосництва. У новий час комунальне самоврядування пов'язують у першу чергу з реформами барона фон Штайка, надто з пруським муніципальним уряду­ванням від 1808 року. Основний закон продовжує цю традицію. Він виразно гарантує комунальне самоврядування в містах, общинах і районах. Згідно з цим вони мають право всі справи місцевої громади регулювати у межах законів на власну відповідальність. Усі міста, общини і райони повинні бути демократично організованими. Комунальне право є справою земель; з історичних причин комунальні конституції в різних землях значно відрізняються одна від одної. Проте практика самоврядування в усіх федеральних землях схожа.

Право самоврядування охоплює передусім місцевий громадський транспорт у межах комун, місцеве будівництво доріг, забезпечення електроенергією, водою, газом, каналізацією, містобудівне планування. Сюди належать також будівництво і утримання шкіл, театрів і музеїв, лікарень, спортивних закладів І басейнів. У компетенцію общин входить також освіта дорослих і догляд за молоддю. Доцільність і прибутковість своїх дій кожна община визначає самостійно. Багато місцевих завдань не до снаги общинам і малим містам, вони можуть виконуватися районом і вищою територіальною одиницею.

Комунальне самоврядування і самостійність можуть занепасти, якщо община не має грошей для виконання завдань. Дискусії про належне фінансове забезпечення общин не припиняються. Общини мають право збирати власні податки і збори. Сюди належать поземельний і промисловий податок. Крім того, общини мають право використовувати надходження від акцизу і податку на споживчі товари. Але цього не вистачає на покриття фінансових потреб. Тому Общини отримують від федерацій і земель частку від прибуткового податку

Крім того, сюди належать відраховування у межах фінансової угоди про розподілення коштів, яка окремо регулюється у кожній землі.

 

 

131. Судова влада Німеччини. Вищою судовою інстанцією ФРН є Федеральний конституційний суд. Половина його членів обирається бундестагом, інша половина - бундесратом (по 8 суддів). Термін повноважень членів Федерального конституційного суду - 12 років. Суд дає тлумачення Основного закону ФРН і здійснює перевірку федеральних і земельних законів на предмет їх відповідності конституції. Конституційний суд також виносить приватні рішення у разі суперечок між землями або розбіжностей між земельними і федеральними урядами, а також приймає постанови, на основі яких та або інша політична партія може бути розпущена, якщо судом встановлено, що вона переслідує в своїй діяльності антидемократичні цілі. У судах більш низького рангу судочинство ведеться незалежними суддями, які після призначення на посаду не можуть бути відкликані з суду без їхньої згоди. Правосуддя в Німеччині відправляється п'ятьма гілками судової влади: нарівні із звичайними судами (що ведуть цивільні і карні справи) існують також суди по розгляду трудових суперечок, адміністративні, з соціальних питань і фінансові. Процеси по карних справах проводяться суддями, а не присяжними. За винятком судового розгляду з ряду конституційних питань, суди більш низького рангу не пов'язані в прийнятті рішень постановами вищих судових інстанцій (хоча на практиці подібні прецеденти трапляються часто).

132. Основи конституційного права Італії.

Сучасна італійська держава бере свій початок з XIX ст., коли відбувався процес иаціонально-політ. об'єднання. Ще 1848 р. у королівстві Сардині-П'ємонт була введена перша конституція, відома в Історії як Альбертинський статут. Після об'єднання Італії 1861 р. ця конституція була поширена в усій державі в цілому. Згідно з тим актом підсилювалася форма державного правління у вигляді обмеженої монархії, що згодом трансформувалася в парламентарну монархію. Після приходу до влади фашистів (1922 р.) ця форма правління формально збереглася, хоча сам парламент згодом буп ліквідований. Формально залишалася в силі й Конституція 1848 р., однак державний лад був кардинально змінений низкою законів, прийнятих у 1922-1928 рр. Ці закони встановили інститут так званої корпоративної держави. Після Другої світової війни за результатами референдуму, проведеного у червні 1946 р., була ліквідована монархія і встановлена республіканська форма правління. Нова Конституція Італії була прийнята на урочистому засіданні Установчих зборів 22 грудня 1947 р. 453 голосами, проти було подано 83 голоси. 27 грудня 1947 р. Конституція була про-мульгована Тимчасовим главою держави І. Боиомі, а з січня 1948 р. вона набрала чинності. § 1. Конституція Італійська Конституція - це багатоплановий, ретельно і детально пророблений політико-юридичний документ. Вона не має окремої преамбули. Філософські установки, соцігуїьно-правові основи та юридичні принципи відбиті безпосередньо у відповідних розділах самого конституційного тексту. Тим самим (як це прийнято вважати в італійській конституційній доктрині) підвищуєть- Основи конституційного право Італії 361 ся юридична значущість і обов'язковість конституційних принципів і норм, що стосуються загальних питань державного устрою, демократичного характеру італійської держави та його прихильності до забезпечення громадянських прав і свобод. Конституція складається з вступного розділу «Основні принципи», двох головних частин - «Права й обов'язки громадян» і «Устрій республіки» - і перехідних заключних постанов. Усього в Конституції 139 статей. Перехідні та заключні постанови мають свою особливу, римську нумерацію (усього XVIII статей). Італійська Конституція має твердий характер, її перегляд можливий тільки в рамках особливої процедури і за наявності в обох палатах парламенту так званої конституційної більшості. Твердість Конституції додатково підсилюють й особливі повноваження Конституційного суду, що вправі за спрощеною процедурою контролювати конституційність практично всіх прийнятих парламентом законів. Своєрідно вирішується в італійській Конституції питання про співвідношення міжнародного права і внутрішнього закону. Стаття 10 визначає, що правопорядок Італії погоджується із загальновизнаними нормами міжнародного права. В італ. Конституції, хоча в ній окремо не згадується про принцип поділу влади, чітко розмежовані три основні державні функції: законодавча влада належить парламенту й обласним ра­дам у межах їхньої компетенції; виконавча влада є прерогативою Президента Республіки, міністрів і органів виконавчої влади областей, провінцій і комун; судова влада входить до компетенції різних судових органів, включаючи Конст. суд. Особливе місце в італійській Конституції посідають взаємини між державою і католицькою церквою. Значною мірою од пояснюється не тільки католицькими традиціями Італії, а й тим, що па її території, у Римі, розташований Ватикан - релігійний і адмін.. центр католицької церкви, а римський первосвященик -Папа - за традицією є римським єпископом. Ще 1929 р. між італійською державою і Ватикаиом були укладені особливі «Латеранські угоди» (Договір І Конкордат), що гарантували частковий суверенітет і міжнародну правосуб'єктність Ватикану і регламентували відносини з катол. церквою як традиційною релігією Італії. Конституція, підтверджуючи, що відносини між італійською державою, Ватвдаїшм і католицькою