Вищі органи державної влади Японії 





Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Вищі органи державної влади Японії



Імператор. Найбільш поширене сьогодні міркування, що сучасна Японія - парламентська салічна монархія. Статус Імператора в Японії має свої особливості. За Конституцією (ст. 1) Імператор є символом держави і єдності народу, його статус визначається волею всього народу, котрому належить суверенна влада. Відповідно до статей 3 та 4 Конституції Імператор не наділений повноваженнями, пов'язаними із державною владою. Всі його дії щодо державних справ можуть бути започатковані тільки зі згоди і схвалення Кабінету міністрів, котрий несе за них відповідальність. За поданням Парламенту Імператор призначає Прем'єр-міністра, а за рекомендацією останнього - інших членів Кабінету; за поданням Кабінету призначається головний суддя Верховного суду (ст. 6). Зі згоди і схвалення Кабінету Імператор від імені народу здійснює наступні дії, які належать до справ державних (ст. 7): - промульгацію поправок та змін до Конституції, законів, урядових указів та договорів; - скликання Парламенту, розпуск Палати представників і об'являє про загальні вибори до Парламенту; - підтвердження відповідно до законів призначення та звільнення державних міністрів й інших посадових осіб, а також повноважень і вірчих грамот послів та посланників; - підтвердження загальних і приватних амністій, пом'якшення та відстрочка покарання, відновлення в правах; - дарування нагород; - підтвердження відповідно до закону ратифікаційних грамот й інших дипломатичних документів, прийом іноземних послів та посланників; - здійснення церемоніалу

ілу низку зовнішньополітичних заходів Імператор виконує не самотужки, йому в цьому допомагають члени імператорської сім'ї. Разом із тим, відповідно до ст. 73 Конституції керівництво зовнішньою політикою належить до компетенції Кабінету міністрів, який представляє Японію у відносинах із іноземними державами.

Компетенція Парламенту в Конституції спеціально не визначена, якщо не вважати окремих її положень, які передбачають регулювання тих чи інших питань законом. Однак слід зауважити, що японський Парламент користується невизначеною компетенцією. У всякому разі він здійснює законодавчу владу, затверджує бюджет, контролює діяльність уряду, здійснює суд у порядку імпічменту щодо тих суддів, проти котрих відкрита справа про зміщення з посади.

Японський Парламент складається з двох палат - Палати радників та Палати представників. Палата радників складається з 252 членів, яких обирають терміном на 6 років, з переобранням половини складу кожні три роки. Палата представників обирається на 4 роки в кількості 500 депутатів. Палата представників може бути достроково розпущена актом Імператора на вимогу уряду, а верхня палата розпуску не підлягає. Парламент формується шляхом загальних і прямих виборів.

В Конституції Японії закріплено право кожної палати проводити розслідування з питань державного управління (ст. 62 Конституції). До форм контролю належить також і загальна дискусія з питань політики, яку проводить уряд на початку кожної сесії, коли в Парламенті виступають Прем'єр-міністр, міністр фінансів та закордонних справ. Кабінет міністрів. Згідно з Конституцією Японії Кабінет міністрів здійснює виконавчу владу (ст. 65). До нього входять Прем'єр-міністр та інші державні міністри. Конституція визначає також принцип громадянського кабінету (ст. 66). За традицією, головою Кабінету стає лідер партії парламентської більшості (ст. 67). У випадку, коли між палатами з цього питання виникають непорозуміння, або у випадку неприйняття Палатою радників рішення протягом 10 днів після рішення Палати представників (час перерви в роботі Парламенту не враховується) рішення Палати представників стає рішенням Парламенту. Обраний кандидат призначається Імператором на посаду Прем'єр-міністра. Відповідно до Закону про Кабінет міністрів 1947 р. Прем'єр-міністр призначає не більше 20 державних міністрів, причому більшість міністрів повинна бути обрана із членів Парламенту (ст. 68). Фактично всі члени Кабінету -парламентарі і всі вони затверджуються наказом Імператора. Міністерства і функції окремих міністрів викладені в Законі про структуру державних виконавчих органів 1948 р. 12 міністрів очолюють міністерства юстиції, закордонних справ, фінансів, освіти, охорони здоров'я і соціального забезпечення, сільського, лісового і рибного господарства, зовнішньої торгівлі і промисловості, транспорту, зв'язку, праці, будівництва, місцевого самоврядування. Крім того, один міністр Кабінету є генеральним секретарем, інші 8 міністрів стають міністрами “без портфелів”, вони фактично виконують обов'язки радників Прем'єр-міністра і за традицією керують окремими підрозділами його канцелярії. В Кабінеті міністрів Японії відсутні посади військового та військово-морського міністрів, а також міністра внутрішніх справ (силами самооборони керує міністр “без портфеля” - начальник управління національної оборони, а також деякі функції виконує міністерство місцевого самоврядування

Більш детально діяльність Кабінету міністрів регламентована в Законі про Кабінет міністрів, де визначені структура та функції Кабінету, компетенція Прем'єр-міністра та інших міністрів, відносини з іншими державними органами. Процедура засідання Кабінету для прийняття рішень регулюється згідно зі звичаєм. Засідання Кабінету є закритими, проводяться два рази на тиждень у період парламентської сесії, рішення приймаються одностайно або на основі консенсусу. До повноважень Прем'єр-міністра як голови Комітету слід віднести загальну координацію діяльності Кабінету, призначення і звільнення від посад державних міністрів, внесення на розгляд Парламенту законопроектів, доповіді Парламенту про загальний стан державних справ і зовнішньої політики, підписання законів та наказів одноосібно (як відповідний міністр), контрасигнація підписів уповноваженого міністра, участь у проведенні переговорів і підписанні міжнародних договорів, керівництво підготовкою і укладання міжурядових угод. Прем'єр-міністр має канцелярію. Кожен міністр має двох заступників: парламентського (ст. 17 Закону про структуру державних виконавчих органів ) і адміністративного (ст. 17, п. 2 того ж закону). Міністри фінансів, сільського, лісового та рибного господарства, зовнішньої торгівлі й промисловості мають двох парламентських заступників. Японські міністри не є спеціалістами, тому реальним керівником міністерства є адміністративний заступник - професійний чиновник із спеціальною освітою. Безпосередньо при Кабінеті міністрів діє секретаріат, який очолює генеральний секретар Кабінету, законодавче бюро, рада у справах персоналу та рада національної оборони. При законодавчому бюро інколи створюються тимчасові комісії та ради. У канцелярії Прем'єр-міністра і міністерствах існує велика кількість комітетів і управлінь. Так, при канцелярії Прем'єр-міністра діє комісія з урегулювання екологічних конфліктів, комітет у справах державної безпеки (йому підпорядковано управління поліції), комітет у справах справедливої торгівлі, управління у справах державних земель, управління імператорського двору, управління у справах навколишнього середовища. Незалежні органи. Це органи, незалежні від уряду.

 

Судова влада Японії

Ієрархія судових органів у Японії має чотириступеневу структуру: Верховний суд, вісім Вищих апеляційних судів, 50 місцевих судів (у кожній префектурі по одному і чотири місцевих суди на острові Хоккайдо), 50 сімейних судів і приблизно 450 первинних судів (місцеві й сімейні суди мають однаковий статус). Створення спеціальних судів Конституцією заборонено (ст. 76). Правовою основою судоустрою в Японії є Конституція і Закон про суди 1947 р.

Очолює японську судову систему Верховний суд, наділений найширшими повноваженнями як вища судова інстанція, вищий орган конституційного нагляду і орган, який керує всіма нижчими судами. Верховний суд встановлює правила для роботи на тільки судів, а й адвокатів. Крім того, його правила обов'язкові для виконання і прокуратурою.

Верховний суд, вищі, місцеві й первинні суди розглядають цивільні і кримінальні справи. Компетенція Верховного суду поширюється на всю територію країни і умовно може бути розподілена на три основні сфери: розгляд цивільних, кримінальних і адміністративних справ; судове управління; конституційний нагляд.

Вищим судовим органом є Верховний суд, до складу котрого входить головний суддя, якого призначає Імператор, і 14 суддів, призначених Кабінетом. Призначення суддів Верховного суду затверджується всенародним референдумом під час найближчих виборів до Палати представників; потім такі референдуми повторюються кожні 10 років .

Верховний суд виконує свою роботу в повному складі (кворум - 9 членів) або в складі відділень (ст. 9 Закону про суди). Закон про суди передбачає, що питання, які стосуються розгляду законів і підзаконних актів на предмет відповідності Конституції, мають розглядатися Верховним судом у повному складі (ст. 10 Закону про суди). Рішення з цього питання приймається Верховним судом, якщо за нього проголосувало не менше 8 членів суду (на практиці це буває рідко).

Основною функцією Верховного суду є конституційний контроль, а крім того, він виступає судом останньої інстанції при розгляді будь-яких справ. Він розглядає у другій інстанції справи про злочини проти держави, і в третій - інші кримінальні та цивільні справи. Верховний суд також виконує повноваження судового управління. Він узагальнює судову практику, видає обов'язкові керівні матеріали для судів нижчої інстанції, положення про прокуратуру при Верховному суді, про внутрішню дисципліну і управління судовими органами, встановлює правила процедури судочинства, роботи адвокатів, внутрішнього розпорядку в судах (ст. 77 Конституції).

Вищі суди (всього 8, мають 6 відділень) є судами першої інстанції у справах про державну зраду та інші злочини проти держави, а також апеляційною інстанцією з цивільних та кримінальних справ, які розглядаються в судах нижчої інстанції. Справи розглядаються колегією з трьох суддів, а колегія з п'яти суддів розглядає справи про деякі державні злочини.

Окружні суди (всього 50, мають 242 відділення) розглядають основну масу цивільних та кримінальних справ, а також є апеляційною інстанцією у рішеннях, які виносяться дисциплінарними судами. Вони знаходяться в кожній із 47 префектур. Справи розглядаються, частіше за все, одним суддею або колегією з трьох суддів, якщо справа стосується звинувачення в злочині, котрий карається позбавлення волі терміном більше одного року. Кордони судових округів побудовані таким чином, щоб вони не співпадали з кордонами територіальних одиниць місцевого самоврядування.

Суди по сімейних справах мають таку ж структуру, як і окружні суди, і діють при окружних судах і в їх відділеннях. Вони виконують примирливу функцію і виносять рішення у справах, пов'язаних із сімейним правом, розглядають деякі кримінальні злочини, які скоїли неповнолітні (до 20 років).

Як допоміжні органи при сімейних судах існують примирливі комісії, до кожної з котрих входять суддя та представник населення. В штатах сімейних судів для підготовки до розгляду справ неповнолітніх діють так звані дослідники (тьосакан), в обов'язки котрих входить вивчення на науковій основі особистості неповнолітнього, соціального середовища, в якому він живе, умов, за яких він скоїв злочин. Ефективність сімейних судів достатньо висока, однак їх перевантаженість заважає індивідуалізації підходу до неповнолітніх.

Дисциплінарні суди (всього 575) розглядають незначні цивільні справи з ціною позову не більше 900 тис. ієн і деякі кримінальні справи. Вони розглядаються одним суддею, котрий не обов'язково повинен мати юридичну освіту.

Всі судді призначаються на свої посади Кабінетом міністрів терміном на 10 років, за списками кандидатів, який складається Верховним судом Японії. Після 10 років сумлінної праці суддя може бути переобраним на другий термін, і все це може повторюватися кілька разів через кожні 10 років, поки він не досягне пенсійного віку (65 або 70 років).

Разом із тим, Конституція передбачає ряд заходів, спрямованих на підвищення авторитету суддів. Так, зокрема, призначенню в члени Верховного суду передує так звана процедура “перегляду народом” при проведенні виборів до Палати представників. І якщо більшість виборців дасть згоду на зміщення якого-небудь судді, він повинен негайно залишити свою посаду. Така процедура повторюється кожні 10 років.

Однак, не дивлячись на зовнішню ефективність таких заходів, їх доцільність викликає серйозні сумніви у японських фахівців, тому що більшість виборців погано знає членів Верховного суду. Судді всіх судів можуть бути звільнені з иосад тільки в результаті публічного розгляду відповідно до процедури імпічменту, котра передбачає розгляд звинувачень на адресу судді спеціальними органами парламенту.

Прокуратура діє на основі Закону про прокуратуру 1947 р. Певна суперечність між принципом незалежності прокуратури з субординаційними відносинами з міністерством юстиції формально дозволяють ті обставини, що стосовно конкретних справ міністр може дати вказівки лише Генеральному прокурору. Прокуратура повинна дотримуватися правил, встановлених Верховним судом.

Прокуратура являє собою центральну організацію, яку очолює генеральний прокурор, однак структура її пристосована, перш за все, до судової системи: служби генеральної прокуратури є у Верховному суді, при вищих, територіальних, сімейних та інших судах. Прокуратура наглядає за веденням слідства у найбільш складних кримінальних справах, а також за виконанням кримінальних покарань.

І ще на одній особливості діяльності прокуратури хотілося б зупинитися. Цікаво, що прокурор не зобов'язаний знайомити з усіма матеріалами справи навіть суддю, котрому він передає лише звинувачувальний висновок без будь-яких інших документів.

Сьогодні існують комісіїз контролю за діяльністю прокуратури. Вони створюються з представників населення та мають обмежену компетенцію: прокурор “враховує” думку комісії, котра, однак, для нього не є обов'язковою.

Правову основу для організації і діяльності японської поліції складає Закон про поліцію 1954 р. Відповідно до Закону поліція існує як самостійна державно-муніципальна одиниця. Державну частину поліцейської системи складає головне поліцейське управління, а також структури, які знаходяться в його складі (штаб дворової поліції, поліцейська академія, НДІ поліції) та його периферійні органи. До периферійних органів належать управління поліцейських округів. При цьому кожний округ охоплює територію кількох префектур.

Адвокати ведуть свою професійну діяльність на основі Закону про адвокатів 1949 р. Відповідно до його положень вони проводять захист сторін у судових процесах, а також дають консультації з юридичних питань. Крім того, для того щоб професійно займатися адвокатською практикою, необхідно зареєструватися в Японській федерації адвокатів. Тільки після такої реєстрації адвокати постійно працюють у колегії адвокатів, які створюються у відділеннях окружних судів і мають статус юридичної особи.

 

Судова влада Японії.

Суди є уособленням судової влади в Японії. Вони існують для нагляду за виконанням законів і розв'язання конфліктів у відповідності з чинним законодавством. Судова влада Японії є незалежною від виконавчої і законодавчої влад. Суди очолюються незалежними суддями, які при вирішенні справ керуються лише Конституцією, законами та власною совістю. Одним із головних прерогатив судової влади є конституційний контроль — перевірка відповідності законів, що були прийняті Парламентом, і постанов, що були видані урядом, чинній Конституції Японії. Через це суди називають «конституційними вартовими»

Японські суди поділяються на Верховний суд Японії та суди нижчої інстанції. Останні складаються з вищих, районних, сімейних і дисциплінарних судів. Верховний суд є найвищим органом судової влади в країні. Він володіє правом конституційного контролю і виступає судом останньої інстанції, рішення якого не підлягають оскарженню. Верховний суд формується з голови і 14 суддів, що номінуються Кабінетом міністрів і призначаються Імператором. Судді судів нижчої інстанції призначаються Кабінетом міністрів.

Судочинство поділяється на цивільне і кримінальне. Воно проводиться на основі «Шести кодексів» — збірки усіх головних законів Японії.

Суди у цивільних справах розглядають конфлікти щодо фінансів, нерухомості, торговельних угод, транспорту, виплати компенсацій, тощо. Зазвичай цивільні справи проходять за участі адвокатів позивача й відповідача. Якщо сторони не погоджуються з рішенням суду, він має право застосувати силові методи для виконання свого рішення.

Суди у кримінальних справах розглядають випадки пов'язані з вбивствами, грабунками, хуліганством та іншими антисоціальними злочинами. На боці постраждалого в ролі обвинувача виступає прокурор, на боці підозрюваного в ролі захисника — адвокат. Усі підозрювані мають презумпцію невинності, допоки їхня провина не буде доведена на суді.

Зазвичай, усі судові засідання є відкритими для громадськості.





Последнее изменение этой страницы: 2016-06-26; просмотров: 467; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.204.189.2 (0.009 с.)