Акти тлумачення конституційного права в зарубіжних країнах

У числі джерел державного права зарубіжних країн слід назвати також акти, які видаються в порядку тлумачення конституційних норм і законів. У англосаксонських і багатьох інших країнах акти тлумачення законів є широко поширеними джерелами права. Тлумачення законів здійснюється або главою держави, або судами. Предметом тлумачення можуть бути як окремі статті конституції, так і положення конституційних, органічних і звичайних парламентських законів, що містять у собі норми державного права. Тлумачення законів може серйозно впливати на правову систему. Подібна інтерпретація нормативно-правової бази не лише слугує цілям правозастосування, а й може серйозно впливати на правову систему. Як на приклад можна послатися на державну практику США, де довільне тлумачення президентом актів Конгресу часом стає одним із різновидів нормоустановчої діяльності виконавчої влади.

Класифікація конституцій зарубіжних країн і їх внутрішня структура.

В науці конституційного(державного) права вже були спроби класифікувати конституції розвинених країн різноманітні підставах: 1) в завис-ти від форми гос.устройства: унітарні; федеративні. 2) в завис-ти від хар-ра пол.режима: демокр-кие; реакційні. 3) в завис-ти від продолжит.применения: постійні; тимчасові. 4) в завис-ти від структ-ного викладу: не/кодефицированные. 5) за способом объективирования осн.закона: не/писанные. 6) за способом зміни: жорсткі; гнучкі. Проте перевірка часом показала, що найстійкішою виявилася найстарша класифікація, запропонована ще у столітті та применяющаяся досі. Попри формалізм ознак, належних у основу цієї класифікації, вона у найбільшої ступеня відповідає потребам індивідуалізації конституцій.

По способу объективирования основного закону, т. е. у тій, як об'єктивно виражена за воля засновника, конституції поділяються на дві группы.

Писані конституції складено у вигляді єдиного документа, побудованого за визначеною системі. Зазвичай писана конституція складається з Преамбули, основного тексту і перехідних положень чи супровідних додатків. Здебільшого До. має следующ.стр-ру: 1) преамбула. 2) осн.часть: принцип поділу влади; взаим-д-вие гілки влади; свободи, обяз-ти чоловіки й гражд-на; пол.-терр.устр-во д-ви; соц.-эк.разделы. 3) дополнит.(заключит.), переходні.положення. Преамбула зазвичай містить у собі урочисту формулу проголошення конституції, мети прийняття конституції, посилання старою конституцію і деяких інших документи (преамбула, не носить нормативного характеру: її становища вважаються суто декларативними, окрім тих, що є отсылочными нормами, наприклад, преамбула до конституції Франції). Основний конституційний текст зазвичай підрозділяється на частини, глави, розділи, статті. Схожу структуру мають конституції ФРН, Японії, Франції, Індії, Малайзії і деяких інших країнах. Великі розділи мають зазвичай назви. Деякі конституції (Індія, Бангладеш) супроводжуються доповненнями У окремих конституціях включаються перехідні становища (Італія). Неписані конституції є рідкісний виняток. Нині їх лише у Великобританії й Нової Зеландії. Неписана конституція має хоча б обсяг предметів правовим регулюванням, як і писана. Інакше кажучи, неписана конституція закріплює форму правління, форму державного будівництва, структуру вищих органів структурі державної влади, правове становище особи і т.д., та її розпорядження містяться над єдиному документі, а величезному числі джерел права.

 

Характерні риси конституцій першого етапу конституційного розвитку.

Перший, або початковий етап конституційного розвитку – це період становлення та утвердження буржуазного суспільства у передових державах Європи і Америки. Саме тут з’являються перші писані конституції США (1787 р.), Франції (1791 р.), які справили величезний вплив на світовий конституційний розвиток. Якщо американська конституційна модель слугувала зразком для конституцій країн Латинської Америки (перша з них прийнята у Венесуелі 1811 р., в Мексиці у 1824 р., Уругваї — в 1830 р., в Аргентині — в 1853 р.); то французька — для конституцій європейських країн. Крім того, значний вплив справила неписана конституція Великобританії на конституції перших домініонів: Канади 1867 р., Австралії 1900 р., Південно-Африканського Союзу 1909 р. Тільки в кінці періоду з’являються перші конституції у країнах Азії (Японії 1889 р., Китаю 1912 р., Ірану 1906 р.) на Африканському континенті, крім ПАС, тільки Ліберія мала конституцію, прийняту в 1847 р. та скопійовану з Конституції США. Конституції, прийняті в цей період, відносять до т.зв. старих конституцій, більшість з них вже не діє. Чинними залишаються конституції США, Норвегії (1814 р.), Нідерландів (1815 р.), Бельгії (1831 р.), Люксембургу (1868 р.), Швейцарії (1874 р.), Австралії (1900 р.) та деякі інші. В цілому конституціям цього періоду були притаманні певні загальні риси, які дозволяють скласти уявлення про існуючу конституційну модель. В її основу покладена ліберальна концепція конституції як законодавчого акта, покликаного максимально обмежити втручання держави в життя громадянського суспільства і окремого індивіда. Правовий зміст конституції зводився до норм, які регулюють організацію державної влади на основі класичного принципу розподілу влад, а також правове становище особи, що включало її політичні та громадянські права.

 

Характерні риси конституцій прийнятих з 1918 – 1939рр.

Другий етап конституційного розвитку у літературі характеризується такими основними рисами. По-перше, високим ступенем активності конституційної правотворчості: були прийняті десятки нових конституцій, модернізовані деякі старі. Зокрема, прийняті конституції в деяких країнах, які не мали раніше основних законів (Єгипет, Ефіопія, Таїланд та ін.). У старих конституційних державах (Австрія, Іспанія, Мексика, Німеччина та ін.) конституції фіксували зміну форми держави. На сьогодні з них чинними залишаються лише конституції Фінляндії (1919 р.), (Австрії (1920 р.), Латвії (1922 р.), Ірландії (1937 р.), Мексики (1917 р.). По-друге, зміст конституцій цього періоду, що характеризуються як нові, не зазнали суттєвих змін. У їх підвалинах залишилась та ж ліберальна концепція. Однак розроблені в них принципи, які визначають демократичну організацію державної влади і правове становище особи, набувають на цьому етапі нову якість завдяки фіксації загальнолюдських цінностей, що мають універсальний характер. По-третє, починають формуватися нові тенденції конституційного розвитку, до яких відносяться: введення до предмета конституційного регулювання нового комплексу суспільних відносин (насамперед, економічних і соціальних); розширення меж втручання держави в життя суспільства та індивідів (визнання її економічної та соціальної ролі); надання конституційного статусу новим інститутам (політичним партіям і профспілкам); поява нової категорії прав і свобод людини (соціально-економічних); запровадження інституту конституційної юстиції тощо. По-четверте, на основі концепції, що виходила з постулатів марксистської теорії про закономірності розвитку суспільства і держави, була створена принципово нова "соціалістична" конституційна модель, яка знайшла своє відображення у Конституції РРФСР 1918 р., конституціях Угорщини 1919 р., Монголії 1940 р. У цій моделі принцип народного суверенітету був замінений принципом належності державної влади тільки трудящим на чолі з робітничим класом; принцип політичного, економічного та ідеологічного плюралізму — принципом монізму як основи політичної, економічної організації суспільства та його духовного життя (однопартійність, всевладність Рад, безроздільне панування соціалістичної власності та марксистсько-ленінської ідеології): принцип свободи й автономності особи, яка користується широкими правами і свободами — її підлеглості суспільству і державі, наділення її правами і свободами в інтересах соціалістичного будівництва. Новою тенденцією стало закріплення системи соціальних і економічних прав.