Основи правового статусу особи Канади.

Конституційним актом 1982 р. стверджується Хартія прав і свобод, яка гарантує такі права і обов'язки: 1 - демократичні права (наприклад, право кожного громадянина брати участь у виборах Палати громад і провінційних законодавчих зборів і право на вибори, принаймні, кожні п'ять років, але напередодні або під час війни, при вторгненні або повстанні термін діяльності федеральної та провінційної палат може бути продовжений за ухвалою двох третин голосів Палати громад чи Законодавчих зборів); 2 - основні свободи (совісті, думки, слова, мирних зборів, асоціацій); 3 - право на пересування (право на в'їзд до Канади, перебування, виїзд з країни, право на переїзд до Канади і заробітки у будь-якій провінції з урахуванням обмежень, що мотивуються реалізацією “програми позитивних дій”, спрямованих на підтримку соціально і матеріально незабезпечених); 4 - юридичні права (довгий реєстр, що включає передусім право на справедливий, завчасний, прилюдний розгляд справи неупередженим судом); 5 - рівноправність; 6 - право на офіційні мови; 7 - право навчатися мовами меншостей. Всі ці права підлягають доцільним обмеженням, які виправдані у вільному та демократичному суспільстві. Суди мають вирішувати, якими можуть бути такі обмеження. Підкреслимо деякі особливості стосовно ряду прав та свобод. У рамках права на пересування Канада приділяє особливу увагу гарантуванню права на в'їзд. З огляду на високий рівень економічного розвитку, потребу у фахівцях різних напрямів діяльності (переважно інженерні та технічні спеціальності), Канада, як і багато держав, розробила спеціальну програму, що заохочує імміграцію зазначеної категорії осіб, засновану, у першу чергу, на цілій системі конституційно-правових норм. Щодо основних та юридичних прав, права на рівність, викладених у Хартії, парламент чи провінційні законодавчі установи можуть приймати закони, що порушують будь-яке з цих прав, крім права на рівність, що забороняє дискримінацію за статтю (чоловік і жінка рівні перед законом)

 

Вищі органи державної влади Канади.

ЗАКОНОДАВЧА ВЛАДА: належить Королеві ( голові держави) в особі генерал-губернатора та ПАРЛАМЕНТу з Палати громад (нижній) та Сенату (верхній). Палата громад -301 депутат обирається прямими виборами на. 5 років. Сесія скликається 1 раз на рік на декілька місяців. Законопроект схвалюється підтримкою обох палат, Губернатора або заступника (Верховного Судді). ГЛАВА ДЕРЖАВИ. Королева Англії, суверен – глава держави, однак її влада обмежена «тримає владу а не править». Уряд виконує функції іменем королеви. УРЯД. Виконавчу владу, що належить королеві, в особі Губернатора, здійснює Кабінет Міністрів, відповідальний перед парламентом. Формується з більшості. опозиції – другої за кількістю партії. МІСЦ. САМОВ/НЯ в провінціях – провінційнізаконодавчі збори (не мають верхніх палат) як палати громад. Законопроекти проходять 3 читання і отримують схвалення лейтенант-губернатора. Розглядають питання про пряме оподаткування, збереження природ.ресурсів; в’язниці, лікарні, затвердження шлюбів та права власності, сіль/г і імміграція. Їм делегується виконання федеральних актів. Вони створюють муніципальні уряди. СУДИ Верховний суд – 9 суддів (3 з Квебеку). Кворум – 5 суддів, призначаються довічно ГГ. Остаточне рішення по скаргам на постанови з цивільних і крим. справ, винесені вищими судовими інстанціями провінцій і Федеральним судом. А також питання компетенції, тлумачення актів, перевірка конституційності.

 

Федералізм Канади, правове положення провінцій, місцеве самоврядування і управління Канади.

В Канаді існує дві різних щаблі політичної влади: центральний (федеральний) канадський парламент і десять провінційних законодавчих зборів.

Нова Шотландія стала першою територією Канади, де було засновано представницьке урядування. 1758 р. за результатами виборів там створено Законодавчі збори. Сьогодні у кожній провінції відбуваються законодавчі збори (провінції не мають Верхніх палат), що схожі на Палати громад. Законопроекти мають проходити три читання і отримати королівську санкцію від лейтенанта-губернатора. За всю історію існування канадської держави на провінційному рівні в отриманні санкції було відмовлено 28 разів, останній раз - 1945 р. на острові Принца Едуарда. Члени зборів обираються від виборчих округів, що створені законодавчими установами з урахуванням кількості населення. Членом зборів може стати будь-який кандидат, який набрав найбільше голосів, навіть, якщо їх подало менше половини від загальної кількості. Національний парламент уповноважений створювати закони для “миру, порядку і доброго урядування Канади”, крім тих, які стосуються “питань, що віднесені виключно до компетенції Законодавчих зборів провінцій”. Провінційні законодавчі установи уповноважені створювати закони про пряме оподаткування у провінції на провінційні потреби, збереження природних ресурсів, в'язниці, благодійні установи, лікарні (крім морських), муніципальні установи, ліцензії для провінційних та муніципальних зборів, місцеві роботи та підприємства (за окремими винятками), інкорпорацію провінційних компаній, затвердження шлюбів, власності та цивільних прав у провінції, створення судів і здійснення правосуддя, штрафи за порушення провінційних законів, питання суто місцевого чи особистого характеру у провінції, та освіту (з урахуванням деяких прав протестантських та римо-католицьких меншин у будь-якій провінції та конкретних релігій у Ньюфаундленді). З урахуванням обмежень, запроваджених Конституційним актом 1982 p., провінції можуть вносити поправки до своїх Конституцій звичайним актом Законодавчих зборів. Парламент не може взяти на себе будь-які повноваження провінційних Законодавчих зборів. Парламент і провінційні законодавчі установи мають також повноваження щодо сільського господарства та імміграції, а крім того, аспектів використання природних ресурсів, але якщо їхні законодавчі акти вступають у протиріччя, національний закон має перевагу. Такі самі повноваження поширюються на питання пенсій за віком, інвалідністю та одиноким станом, але якщо їхні закони вступають у протиріччя, провінційний закон має перевагу.

Судова система Канади.

У Канаді існує традиційна англосаксонська правова система, де галузі права формуються за наявності визначеної кількості норм, що регулюють подібні відносини.. Вищою судовою інстанцією Канади є Верховний суд країни, який був створений 1875 р. Він складається з дев'яти суддів, з яких троє повинні представляти Квебек. Суддів довічно признає Генерал-губернатор. На засіданні суду для ухвалення рішення, як правило, досить участі п'яти його членів. Суд розглядає скарги на постанови з цивільних і кримінальних справ, винесені вищими судовими інстанціями провінцій і Федеральним судом, і приймає остаточні рішення. Скарги на рішення судів з цивільних справ можуть бути подані лише з дозволу судів, що їх винесли, або самого Верховного суду, якщо той вважає, що при розгляді справи виникли питання, які “виходять за рамки безпосередніх інтересів сторін”. Верховний суд розглядає скарги лише у справах про більш тяжкі злочини, якщо початковий виправдувальний вирок був відмінений вищестоящим судом або якщо при розгляді справи виникла суперечка з питання права. На прохання Генерал-губернатора або уряду Верховний суд може як консультативний орган розглядати питання, пов'язані з тлумаченням конституційних актів, перевіркою конституційності законів, прийнятих парламентом і законодавчими зборами провінцій, і суперечки між ними про компетенцію. Федеральний суд Канади, створений 1970 р. замість колишніх установ, містить у собі судове відділення (13 суддів) і апеляційне відділення (9 суддів). Він очолюється головою і його заступником. Весь склад суду призначається довічно Генерал-губернатором. У судовому відділенні розглядаються цивільні позови до федеральної влади і від їх імені, суперечки про громадянство, скарги з питань податків, патентів і торгових марок, суперечки між федеральним урядом і органами виконавчої влади провінцій тощо. Це єдиний суд у Канаді, діяльність якого обмежується застосуванням лише федеральних законів. Усі інші суди застосовують як закони федерації, так і закони провінцій. Верховний суд кожної з 10 провінцій виступає як суд першої інстанції у найбільш важливих і кримінальних справах, а також розглядає апеляційні скарги на постанови нижчестоящих судів провінцій по всіх категоріях справ. Суди графств (у деяких провінціях - округів, у Квебеку -Провінційні суди) розглядають у першій інстанції цивільні справи, як правило, із сумою позову від 300 до 3000 доларів, а також кримінальні справи про злочини середньої тяжкості (крадіжки, автодорожні злочини тощо). Цивільні справи у позовах на суму до 300 доларів розглядаються в судах з дрібних позовів (у деяких провінціях - з дрібних боргів). Кримінальні справи про найменш тяжкі злочини, переслідувані в сумарному порядку, а також про деякі злочини, переслідувані за обвинувальним актом, розглядаються магістратськими суддями (у Квебеку - світовими сесійними судами). Розслідування кримінальних справ проводиться, головним чином, поліцією. Обвинувачення у суді магістратів можуть підтримувати приватні особи, однак генеральні атторнеї федерації або провінції вправі на будь-якій стадії судового розгляду призупинити розгляд обвинувачення, пред'явленого приватною особою. Обвинувачення в судах більш високих інстанцій підтримується представником Генерального атторнея провінції..