Та вивчення особливостей особистості

Під час заняття студенти мають оцінити темперамент за такими характеристиками, як екстраверсія - інтроверсія, нейротизм, ситуаційна і особистісна тривожність, визначити особливості нервово-психічного стану та мотиваційну спрямованість.

Дослідження властивостей темпераменту. Властивості темпераменту займають одне з визначальних місць у структурі особливостей особистості людини і обумовлюють характер її пристосування до вимог навколишнього середовища, умов життя та праці.

Оцінка характеристик темпераменту дозволяє визначити людей з різною вираженістю провідних властивостей вищої нервової діяльності, таких якекстраверсія – інтроверсія; ригідність нервових процесів – пластичність нервових процесів; емоційна збудливість – емоційна врівноваженість; темп реакцій (швидкий – повільний); активність (висока – низька) тощо.

Американський психолог X. Айзенк запропонував методику оцінки темпераменту особистості на основі визначення таких його властивостей як екстравертованость та нейротизм. Під час використання особистісного опитувальника X. Айзенка екстраверсія та нейротизм оцінюються за 24 бальною шкалою і за їх співвідношенням визначається один із чотирьох основних (холеричний, сангвінічний, меланхолічний та флегматичний) типів темпераменту, що властивий конкретному індивідууму. Слід відзначити, що екстраверсія та інтроверсія характеризують спрямованість особистості відповідно або налюдей, які її оточують, або на її внутрішній світ, а нейротизм проявляється як емоційна нестійкість і напруженість або, навпаки, емоційна стійкість і стабільність.

Оцінку тривожності слід проводити за допомогою особистісного опитувальника Ч.Д.Спілбергера, який надає можливість виявити як загальну схильність респондента до тривоги (особистісна тривожність), так і особливості емоційних реакцій у відповідь на вплив певних стресових явищ у конкретний момент (ситуаційна тривожність).

Дослідження властивостей характеру. Своєрідним каркасом особистості та структурою, яка створює її неповторну особливість, є характер, тобто певні стійкі психічні властивості, що визначають закономірності відношення людини як до себе, так й до суспільства, довкілля, явищ і факторів, що діють на нього, тощо.

Фізіологічною основою характеру є, з одного боку, поєднання вроджених властивостей вищої нервової діяльності, з іншого - набуті під час життя індивідуальні риси, які формуються внаслідок впливу зовнішніх чинників та факторів мікросоціального оточення.

Деякі властивості характеру, за певних умов, можуть суттєво загострюватися - це явище носить назву акцентуація характеру. На думку К. Леонгарда, акцентуйовані особистості - це ще не хворі, проте, не в повній мірі здорові люди зі своїми індивідуальними особливостями характеру, які відрізняються граничним рівнем їх розвитку.

Для. оцінки властивостей характеру людини найбільш часто застосовується особистісний опитувальник Міні-мульт, та опитувальник Г. Шмішека.

Особистіснийопитувальник Міні-мульт являє собою скорочений варіант широковідомого Міннесотського багатовимірного особистісного тесту ММРІ і складається з 71 питання, що призначені для визначення особливостей особистості за 8 базисними і 3 оцінювальними шкалами. До оцінювальнихшкал належали; шкали "нещирості.", "достовірності" та "корекції", які надають можливість оцінити відвертість респондента та достовірність отриманих даних. Назви базисних шкал відображують психологічну сутність певних тенденцій у формуванні особистості, до числа яких належать: 1 шкала – шкала іпохондрії (Нs), 2 шкала – шкала депресії (D),3 шкала – шкала істерії (Ну), 4 шкала – шкала психопатії (Рd), 6 шкала – шкала паранояльності (Ра), 7 шкала – шкала психастенії.(Рf), 8 шкала – шкала шизоїдності (Sе), 9 шкала – гіпоманії (Ма).

Базисні шкали, кожна з яких виявляє окремі властивості особистості, повинні розглядатися як провідні типологічні тенденції в тому випадку, якщо дані саме за цією шкалою є єдиним домінуючим піком у профілі, інші шкали якого знаходяться у межах нормативного розкиду.

Особистісний опитувальник Г. Шмішека призначений для діагностики акцентуацій характеру та визначення властивостей рис темпераменту, в основі якої знаходиться концепція "акцентуйованих особистостей" К. Леонгарда, що поділяє їх на дві групи: акцентуації характеру (демонстративний, застрягаючий, збудливий, педантичний) та акцентуації темпераменту (гіпертимний, дистимний, циклотимний, тривожний, емотивний, екзальтований). Опитувальник містить 10 шкал відповідно до десяти виділених К. Леонгардом типів акцентуйованих особистостей і складається з 88 питань, які потребують відповіді "Так" або "Ні".

Для більш повного розкриття особливостей психоемоційної організації особистості, поглибленого вивчення характерологічної структури, деталізації емоційних переживань обстежуваних до комплексу методик психологічної діагностики особистості, використовується тестова методика колірних виборів (МКВ), тобто адаптована Л.Н. Собчик варіант відомого колірного тесту М. Люшера.

Відомо, що сприйняття кольору пов'язано як з суб'єктивними факторами власного досвіду, так і з реакціями певних ділянок мозку, передусім, діенцефальної області, яка у значній мірі впливає на загальний фон настрою, психічну активність, мотиваційну сферу тощо. Отже, слід зауважити, що вибір колірного ряду залежить як від набору стійких особистісних характеристик, так і від актуального стану, обумовленого конкретною ситуацією та умовами. Перевагою цієї методики є відсутність транскультурних та язикових аспектів і, що надзвичайно важливо, вона не провокує, на відміну від інших тестових підходів, появу психічних реакцій захисного характеру.

Класична тестова методика М. Люшера представлена у двох формах: повне обстеження за допомогою 73 кольорових таблиць, та скорочений тест з використанням кольорового ряду з 8 колірних карт. Проте лаконічність і зручність використання саме скороченого варіанту надає йому вагому перевагу.

Критерієм оцінки ступеня вираження тих чи Інших тенденцій, загострення рис характеру до рівня акцентуації або психопатичних проявів є поява додаткових і змішаних кольорів на перших позиціях. Стійка наявність додаткових кольорів хоча б на одній з перших чотирьох позицій, властива для дисгармонійних особистостей.

Оцінка мотиваційної спрямованості та рівня домагань. Пiд рiвнем домагань людини розуміють потреби, мотиви та iншi риси особистості, що проявляються у ступені складності мети, яку вона ставить перед собою.

Для визначення характеристик мотиваційної спрямованості людини слід використовувати модифіковану форму опитувача, що був розроблений В.С.Горбачевським. Застосування опитувача дозволяє оцінити такі компоненти мотиваційної структури особистості, як внутрiшнiй мотив, що безпосередньо пов’язаний з процесом дiяльностi; пізнавальний мотив, що характеризує відношення суб’єкта до результатів своєї роботи; мотив уникання; змагальний мотив; мотив до зміни дiяльностi; мотив самоповаги, що виражається у прагненні суб’єкта ставити перед собою в однотиповiй повсякденній дiяльностi все більш і більш складну мету.

Крiм того, опитувач дозволяє оцінити такі елементи мотиваційної структури особистості, як ступiнь вираженостi вольових зусиль; рiвень мобiлiзацiї сил, що намічений; iнiцiативнiсть; надає можливість провести самооцінку рівня досягнутих результатів та свого інтелектуального потенціалу.

 

 

15. Методика гігієнічної оцінки проектів будівництва лікарні.

За діючими вимогами будь-яке будівництво, реконструкція чи капітальний ремонт мають здійснюватись у відповідності із розробленим проектом.

Проект – це сукупність документів (розрахунків, креслень, будівельних рішень) для створення нової або ремонту чи реконструкції існуючої споруди. Як правило, проекти розробляють відповідні проектні інститути.

Початком роботи є: а) стадія замовлення. Це коли замовник (управління охорони здоров’я, головний лікар чи майбутній власник приватної медичної структури) викладає проектантам свої побажання (бачення) щодо нової забудови чи реконструкції існуючої споруди.

Продовженням роботи над наданим проектом є: б) стадія експертизи проекту.

Слід знати, що наданий проект має набути офіційної чинності лише після його експертизи та узгодження, а це має виняткове значення. Адже більш вигідно внести виправлення та зміни до проекту та досить складно щось перебудувати після завершення будівництва.

Зрозуміло, що лікарю важко сповна в деталях вивчити проект, але у його основі слід розібратись. Тут можуть допомогти знання щодо умовних позначок основних конструктивних елементів споруди та інженерно-технічного оснащення.

Занесення до протоколів умовних позначок основних конструктивних елементів проектів будівництва виконується студентами під час самопідготовки. Таких позначок в проектах безліч і вони зрозумілими залишаються тільки для фахівців інженерно-проектувально-будівельного профілю. Тому лікарю слід знати хоча б такі умовні позначки як: вікно, двері, опалювальний пристрій, туалет (унітаз, умивальник), ванна, душ, світильник і т.п. Такі позначки є у рекомендованих підручниках, а їх зменшену кількість слід дивитись у додатку І даної методичної розробки.

Проведення експертизи проекту будівництва слід здійснювати у послідовності, що базується на наявності обов’язкових складових елементів (альбомів):

1. Паспортна частина, надає інформацію про повну назву лікувально-профілактичного закладу, назву проектного інституту, перелік документів (альбомів), рік розробки проекту та ін. Стає зрозумілим, що кращим буде проект, який розроблено спеціалізованими проектними інститутами Міністерства охорони здоров’я (Гіпроздоровпроект і ін.). Має значення і рік розробки проекту (його давність). Сучасне проектування базується на нових тепло- та енергозберігаючих технологіях будівництва, впроваджені нові будівельні норми та правила, а тому до «старих» проектів слід відноситись критично.

2. Пояснювальна записка, є саме тією текстовою складовою частиною проекту, що відтінює ті особливості проекту, які не можна викласти графічно. Вона може бути або окремим (самостійним) документом або мати окреме пояснення до кожного із документів. Лікарю слід уважно вивчити цей документ, звернути увагу на пояснення щодо особливостей будівельних матеріалів, визначити, до якої кліматичної зони адаптується даний проект (адже будівля у Криму відрізняється від будівель Поділля) та ін.

3. Генеральний план земельної ділянки являє собою своєрідний вид на лікарняну територію зверху. В ході його експертизи слід звернути увагу на загальну площу та її відповідність потужності лікарні (див. додаток ІІ), наявність обов’язкового зонування, правильність розподілу території під забудову та озеленення, кількість в’їздів, функціональне розмежування та взаєморозташування зон та ін. (див. додаток ІІІ).

4. Генеральний план благоустрою лікарняної території – своєрідне продовження генерального плану, але з детальною викладкою особливостей озеленення, твердого покриття, використання малих архітектурних форм (арки, фонтани, альтанки) та ін. Можливо такий документ буде знаходитись не поруч з генеральним планом земельної ділянки, але він є обов’язковим і являє собою відчутне доповнення до задумів архітектора щодо лікарняної території.

5. Ситуаційний план, це своєрідний опис оточення земельної ділянки (лікарняної території). Під час його аналізу слід звернути увагу на відстань лікарні від об’єктів (магістралі, промислові та інші структури), які можуть негативно впливати на повітря, воду або грунт лікарні. Враховується відповідна відстань, роза вітрів місцевості та ін. Доцільно розташовувати лікарні у місцях з максимальним оточенням лісопарками та іншими природними краєвидами.

6. Фасади являють собою вид споруди зовні, тобто слід вивчити 4 зображення споруди: вид споруди з переду, з боків (причілків) та з тилу. Такі зображення дозволяють дізнатись, яка висота споруди, кількість та висота поверхів, особливості даху та інші архітектурні оздоблення споруди.

7. Розтини (розтини вертикальні через сходові марші) та плани поверхів (горизонтальні зрізи через вікна і двері). Такі документи надають змогу визначити висоту приміщень вікон, дверей, сходових маршів та ін. Плани поверхів містять інформацію про всі приміщення, їх площу, характер взаєморозташування, кількість вікон та дверей, їх розміри тощо. Кількість планів поверхів на проекті може відповідати кількості поверхів споруди, однак якщо планування на всіх поверхах однакове то можна обмежитись планами 1 та 2 поверхів. Саме на планах поверхів слід дізнатись, чи є передбаченим той перелік приміщень, який потрібний відповідному лікарняному відділенню або службі (додатки ІV–VIII).

8. Плани санітарно-технічногооснащення (штучне освітлення, водопостачання, водовідведення, опалення, санітарно-технічне обладнання вбиралень, душових, вентиляція та ін.).

9. Плани інженерно-технологічного та технічного оснащення споруди (ліфти, телефонізація, комп’ютеризація, пожежна та охоронна сигналізація, централізована подача кисню тощо) та окремих лікарняних структур (оснащення діагностичних центрів, рентгенкабінетів, стоматкабінетів, автоклавних, операційних, стерилізаційних, прозекторських тощо).

10. Кошторис (вартість) будови, її благоустрою, оздоблення та оснащення і, на кінець, узагальнена вартість.

Вивчаючи зміст кожного документу (альбому) проекта лікар має постійно звірятись із відповідними Державними будівельними нормами України (ДБН В.2.2.-10-2001) та із дотриманням проектантами санітарних норм і правил. Виявлені недоліки мають увійти до змісту варіантів узгоджень.

Навіть якщо наданий проект повністю задовольняє замовника, це ще не дає підстав вважати його офіційним документом та розпочинати будівництво, тому що слід здійснити: в) стадію узгоджень проекту із місцевою СЕС, інспекціями пожежного нагляду, охорони праці, охорони природи, енергопостачальними організаціями тощо. Лише після цього замовник викладає варіант узгоджень у слідуючій (можливій) редакції:

1. «Погоджено» – якщо проект відповідає всім побажанням замовника та гігієнічним нормам.

2. «Погоджено за умови» – якщо є можливість виправити недолік. В цьому випадку замовник викладає свої претензії (побажання) письмово, офіційно скріплює текст печаткою.

3. «Відмовлено у погоджені» – при цьому слід дати коротке викладення причин відмови.

Необхідно також знати, що проекти бувають:

а) типові – тобто такі, що використовуються багаторазово і це не є окрасою у нашому містобудуванні, коли всі споруди одинакові (одинакові мікрорайони, вулиці, села, лікарні тощо). Такий проект не завжди відповідає сучасним вимогам до лікарень і, особливо, сучасним медичним технологіям.

б) за індивідуальним замовленням, тобто індивідуальні. Вони сповна відтінюють вимоги до сучасних лікувально-профілактичних закладів, та й самі споруди мають своє обличчя та індивідуальність.

Після узгодження проекту та отримання дозволу (рішення місцевої влади) наступає г) стадія будівництва та контролю за його відповідністю до запроектованого та д) стадії контролю робочих комісій (від СЕС, пожежної інспекції, інспекції з охорони праці та ін.) та є) стадія роботи державної комісії з прийняття об’єкту до експлуатації. Якщо така послідовність буде дотримана, а замовник проявить відповідну принциповість та контроль, то можна вірити, що у такій лікарняній споруді будуть створені належні умови перебування хворих та праці лікарів і медперсоналу.

 

 

16. Порядок читання (експертизи) проектів будівництва лікарень.

За діючими вимогами будь-яке будівництво, реконструкція чи капітальний ремонт мають здійснюватись у відповідності із розробленим проектом.

Проект – це сукупність документів (розрахунків, креслень, будівельних рішень) для створення нової або ремонту чи реконструкції існуючої споруди. Як правило, проекти розробляють відповідні проектні інститути.

Початком роботи є: а) стадія замовлення. Це коли замовник (управління охорони здоров’я, головний лікар чи майбутній власник приватної медичної структури) викладає проектантам свої побажання (бачення) щодо нової забудови чи реконструкції існуючої споруди.

Продовженням роботи над наданим проектом є: б) стадія експертизи проекту.

Слід знати, що наданий проект має набути офіційної чинності лише після його експертизи та узгодження, а це має виняткове значення. Адже більш вигідно внести виправлення та зміни до проекту та досить складно щось перебудувати після завершення будівництва.

Зрозуміло, що лікарю важко сповна в деталях вивчити проект, але у його основі слід розібратись. Тут можуть допомогти знання щодо умовних позначок основних конструктивних елементів споруди та інженерно-технічного оснащення.

Занесення до протоколів умовних позначок основних конструктивних елементів проектів будівництва виконується студентами під час самопідготовки. Таких позначок в проектах безліч і вони зрозумілими залишаються тільки для фахівців інженерно-проектувально-будівельного профілю. Тому лікарю слід знати хоча б такі умовні позначки як: вікно, двері, опалювальний пристрій, туалет (унітаз, умивальник), ванна, душ, світильник і т.п. Такі позначки є у рекомендованих підручниках, а їх зменшену кількість слід дивитись у додатку І даної методичної розробки.

Проведення експертизи проекту будівництва слід здійснювати у послідовності, що базується на наявності обов’язкових складових елементів (альбомів):

1. Паспортна частина, надає інформацію про повну назву лікувально-профілактичного закладу, назву проектного інституту, перелік документів (альбомів), рік розробки проекту та ін. Стає зрозумілим, що кращим буде проект, який розроблено спеціалізованими проектними інститутами Міністерства охорони здоров’я (Гіпроздоровпроект і ін.). Має значення і рік розробки проекту (його давність). Сучасне проектування базується на нових тепло- та енергозберігаючих технологіях будівництва, впроваджені нові будівельні норми та правила, а тому до «старих» проектів слід відноситись критично.

2. Пояснювальна записка, є саме тією текстовою складовою частиною проекту, що відтінює ті особливості проекту, які не можна викласти графічно. Вона може бути або окремим (самостійним) документом або мати окреме пояснення до кожного із документів. Лікарю слід уважно вивчити цей документ, звернути увагу на пояснення щодо особливостей будівельних матеріалів, визначити, до якої кліматичної зони адаптується даний проект (адже будівля у Криму відрізняється від будівель Поділля) та ін.

3. Генеральний план земельної ділянки являє собою своєрідний вид на лікарняну територію зверху. В ході його експертизи слід звернути увагу на загальну площу та її відповідність потужності лікарні (див. додаток ІІ), наявність обов’язкового зонування, правильність розподілу території під забудову та озеленення, кількість в’їздів, функціональне розмежування та взаєморозташування зон та ін. (див. додаток ІІІ).

4. Генеральний план благоустрою лікарняної території – своєрідне продовження генерального плану, але з детальною викладкою особливостей озеленення, твердого покриття, використання малих архітектурних форм (арки, фонтани, альтанки) та ін. Можливо такий документ буде знаходитись не поруч з генеральним планом земельної ділянки, але він є обов’язковим і являє собою відчутне доповнення до задумів архітектора щодо лікарняної території.

5. Ситуаційний план, це своєрідний опис оточення земельної ділянки (лікарняної території). Під час його аналізу слід звернути увагу на відстань лікарні від об’єктів (магістралі, промислові та інші структури), які можуть негативно впливати на повітря, воду або грунт лікарні. Враховується відповідна відстань, роза вітрів місцевості та ін. Доцільно розташовувати лікарні у місцях з максимальним оточенням лісопарками та іншими природними краєвидами.

6. Фасади являють собою вид споруди зовні, тобто слід вивчити 4 зображення споруди: вид споруди з переду, з боків (причілків) та з тилу. Такі зображення дозволяють дізнатись, яка висота споруди, кількість та висота поверхів, особливості даху та інші архітектурні оздоблення споруди.

7. Розтини (розтини вертикальні через сходові марші) та плани поверхів (горизонтальні зрізи через вікна і двері). Такі документи надають змогу визначити висоту приміщень вікон, дверей, сходових маршів та ін. Плани поверхів містять інформацію про всі приміщення, їх площу, характер взаєморозташування, кількість вікон та дверей, їх розміри тощо. Кількість планів поверхів на проекті може відповідати кількості поверхів споруди, однак якщо планування на всіх поверхах однакове то можна обмежитись планами 1 та 2 поверхів. Саме на планах поверхів слід дізнатись, чи є передбаченим той перелік приміщень, який потрібний відповідному лікарняному відділенню або службі (додатки ІV–VIII).

8. Плани санітарно-технічногооснащення (штучне освітлення, водопостачання, водовідведення, опалення, санітарно-технічне обладнання вбиралень, душових, вентиляція та ін.).

9. Плани інженерно-технологічного та технічного оснащення споруди (ліфти, телефонізація, комп’ютеризація, пожежна та охоронна сигналізація, централізована подача кисню тощо) та окремих лікарняних структур (оснащення діагностичних центрів, рентгенкабінетів, стоматкабінетів, автоклавних, операційних, стерилізаційних, прозекторських тощо).

10. Кошторис (вартість) будови, її благоустрою, оздоблення та оснащення і, на кінець, узагальнена вартість.

Вивчаючи зміст кожного документу (альбому) проекта лікар має постійно звірятись із відповідними Державними будівельними нормами України (ДБН В.2.2.-10-2001) та із дотриманням проектантами санітарних норм і правил. Виявлені недоліки мають увійти до змісту варіантів узгоджень.

Навіть якщо наданий проект повністю задовольняє замовника, це ще не дає підстав вважати його офіційним документом та розпочинати будівництво, тому що слід здійснити: в) стадію узгоджень проекту із місцевою СЕС, інспекціями пожежного нагляду, охорони праці, охорони природи, енергопостачальними організаціями тощо. Лише після цього замовник викладає варіант узгоджень у слідуючій (можливій) редакції:

1. «Погоджено» – якщо проект відповідає всім побажанням замовника та гігієнічним нормам.

2. «Погоджено за умови» – якщо є можливість виправити недолік. В цьому випадку замовник викладає свої претензії (побажання) письмово, офіційно скріплює текст печаткою.

3. «Відмовлено у погоджені» – при цьому слід дати коротке викладення причин відмови.

Необхідно також знати, що проекти бувають:

а) типові – тобто такі, що використовуються багаторазово і це не є окрасою у нашому містобудуванні, коли всі споруди одинакові (одинакові мікрорайони, вулиці, села, лікарні тощо). Такий проект не завжди відповідає сучасним вимогам до лікарень і, особливо, сучасним медичним технологіям.

б) за індивідуальним замовленням, тобто індивідуальні. Вони сповна відтінюють вимоги до сучасних лікувально-профілактичних закладів, та й самі споруди мають своє обличчя та індивідуальність.

Після узгодження проекту та отримання дозволу (рішення місцевої влади) наступає г) стадія будівництва та контролю за його відповідністю до запроектованого та д) стадії контролю робочих комісій (від СЕС, пожежної інспекції, інспекції з охорони праці та ін.) та є) стадія роботи державної комісії з прийняття об’єкту до експлуатації. Якщо така послідовність буде дотримана, а замовник проявить відповідну принциповість та контроль, то можна вірити, що у такій лікарняній споруді будуть створені належні умови перебування хворих та праці лікарів і медперсоналу.

 

Санітарна експертиза проектів будівництва лікувально—профілактичних закладів.

За діючими вимогами будь-яке будівництво, реконструкція чи капітальний ремонт мають здійснюватись у відповідності із розробленим проектом.

Проект – це сукупність документів (розрахунків, креслень, будівельних рішень) для створення нової або ремонту чи реконструкції існуючої споруди. Як правило, проекти розробляють відповідні проектні інститути.

Початком роботи є: а) стадія замовлення. Це коли замовник (управління охорони здоров’я, головний лікар чи майбутній власник приватної медичної структури) викладає проектантам свої побажання (бачення) щодо нової забудови чи реконструкції існуючої споруди.

Продовженням роботи над наданим проектом є: б) стадія експертизи проекту.

Слід знати, що наданий проект має набути офіційної чинності лише після його експертизи та узгодження, а це має виняткове значення. Адже більш вигідно внести виправлення та зміни до проекту та досить складно щось перебудувати після завершення будівництва.

Зрозуміло, що лікарю важко сповна в деталях вивчити проект, але у його основі слід розібратись. Тут можуть допомогти знання щодо умовних позначок основних конструктивних елементів споруди та інженерно-технічного оснащення.

Занесення до протоколів умовних позначок основних конструктивних елементів проектів будівництва виконується студентами під час самопідготовки. Таких позначок в проектах безліч і вони зрозумілими залишаються тільки для фахівців інженерно-проектувально-будівельного профілю. Тому лікарю слід знати хоча б такі умовні позначки як: вікно, двері, опалювальний пристрій, туалет (унітаз, умивальник), ванна, душ, світильник і т.п. Такі позначки є у рекомендованих підручниках, а їх зменшену кількість слід дивитись у додатку І даної методичної розробки.

17. Проведення експертизи проекту будівництва слід здійснювати у послідовності, що базується на наявності обов’язкових складових елементів (альбомів):

1. Паспортна частина, надає інформацію про повну назву лікувально-профілактичного закладу, назву проектного інституту, перелік документів (альбомів), рік розробки проекту та ін. Стає зрозумілим, що кращим буде проект, який розроблено спеціалізованими проектними інститутами Міністерства охорони здоров’я (Гіпроздоровпроект і ін.). Має значення і рік розробки проекту (його давність). Сучасне проектування базується на нових тепло- та енергозберігаючих технологіях будівництва, впроваджені нові будівельні норми та правила, а тому до «старих» проектів слід відноситись критично.

2. Пояснювальна записка, є саме тією текстовою складовою частиною проекту, що відтінює ті особливості проекту, які не можна викласти графічно. Вона може бути або окремим (самостійним) документом або мати окреме пояснення до кожного із документів. Лікарю слід уважно вивчити цей документ, звернути увагу на пояснення щодо особливостей будівельних матеріалів, визначити, до якої кліматичної зони адаптується даний проект (адже будівля у Криму відрізняється від будівель Поділля) та ін.

3. Генеральний план земельної ділянки являє собою своєрідний вид на лікарняну територію зверху. В ході його експертизи слід звернути увагу на загальну площу та її відповідність потужності лікарні (див. додаток ІІ), наявність обов’язкового зонування, правильність розподілу території під забудову та озеленення, кількість в’їздів, функціональне розмежування та взаєморозташування зон та ін. (див. додаток ІІІ).

4. Генеральний план благоустрою лікарняної території – своєрідне продовження генерального плану, але з детальною викладкою особливостей озеленення, твердого покриття, використання малих архітектурних форм (арки, фонтани, альтанки) та ін. Можливо такий документ буде знаходитись не поруч з генеральним планом земельної ділянки, але він є обов’язковим і являє собою відчутне доповнення до задумів архітектора щодо лікарняної території.

5. Ситуаційний план, це своєрідний опис оточення земельної ділянки (лікарняної території). Під час його аналізу слід звернути увагу на відстань лікарні від об’єктів (магістралі, промислові та інші структури), які можуть негативно впливати на повітря, воду або грунт лікарні. Враховується відповідна відстань, роза вітрів місцевості та ін. Доцільно розташовувати лікарні у місцях з максимальним оточенням лісопарками та іншими природними краєвидами.

6. Фасади являють собою вид споруди зовні, тобто слід вивчити 4 зображення споруди: вид споруди з переду, з боків (причілків) та з тилу. Такі зображення дозволяють дізнатись, яка висота споруди, кількість та висота поверхів, особливості даху та інші архітектурні оздоблення споруди.

7. Розтини (розтини вертикальні через сходові марші) та плани поверхів (горизонтальні зрізи через вікна і двері). Такі документи надають змогу визначити висоту приміщень вікон, дверей, сходових маршів та ін. Плани поверхів містять інформацію про всі приміщення, їх площу, характер взаєморозташування, кількість вікон та дверей, їх розміри тощо. Кількість планів поверхів на проекті може відповідати кількості поверхів споруди, однак якщо планування на всіх поверхах однакове то можна обмежитись планами 1 та 2 поверхів. Саме на планах поверхів слід дізнатись, чи є передбаченим той перелік приміщень, який потрібний відповідному лікарняному відділенню або службі (додатки ІV–VIII).

8. Плани санітарно-технічногооснащення (штучне освітлення, водопостачання, водовідведення, опалення, санітарно-технічне обладнання вбиралень, душових, вентиляція та ін.).

9. Плани інженерно-технологічного та технічного оснащення споруди (ліфти, телефонізація, комп’ютеризація, пожежна та охоронна сигналізація, централізована подача кисню тощо) та окремих лікарняних структур (оснащення діагностичних центрів, рентгенкабінетів, стоматкабінетів, автоклавних, операційних, стерилізаційних, прозекторських тощо).

10. Кошторис (вартість) будови, її благоустрою, оздоблення та оснащення і, на кінець, узагальнена вартість.

Вивчаючи зміст кожного документу (альбому) проекта лікар має постійно звірятись із відповідними Державними будівельними нормами України (ДБН В.2.2.-10-2001) та із дотриманням проектантами санітарних норм і правил. Виявлені недоліки мають увійти до змісту варіантів узгоджень.

Навіть якщо наданий проект повністю задовольняє замовника, це ще не дає підстав вважати його офіційним документом та розпочинати будівництво, тому що слід здійснити: в) стадію узгоджень проекту із місцевою СЕС, інспекціями пожежного нагляду, охорони праці, охорони природи, енергопостачальними організаціями тощо. Лише після цього замовник викладає варіант узгоджень у слідуючій (можливій) редакції:

1. «Погоджено» – якщо проект відповідає всім побажанням замовника та гігієнічним нормам.

2. «Погоджено за умови» – якщо є можливість виправити недолік. В цьому випадку замовник викладає свої претензії (побажання) письмово, офіційно скріплює текст печаткою.

3. «Відмовлено у погоджені» – при цьому слід дати коротке викладення причин відмови.

Необхідно також знати, що проекти бувають:

а) типові – тобто такі, що використовуються багаторазово і це не є окрасою у нашому містобудуванні, коли всі споруди одинакові (одинакові мікрорайони, вулиці, села, лікарні тощо). Такий проект не завжди відповідає сучасним вимогам до лікарень і, особливо, сучасним медичним технологіям.

б) за індивідуальним замовленням, тобто індивідуальні. Вони сповна відтінюють вимоги до сучасних лікувально-профілактичних закладів, та й самі споруди мають своє обличчя та індивідуальність.

Після узгодження проекту та отримання дозволу (рішення місцевої влади) наступає г) стадія будівництва та контролю за його відповідністю до запроектованого та д) стадії контролю робочих комісій (від СЕС, пожежної інспекції, інспекції з охорони праці та ін.) та є) стадія роботи державної комісії з прийняття об’єкту до експлуатації. Якщо така послідовність буде дотримана, а замовник проявить відповідну принциповість та контроль, то можна вірити, що у такій лікарняній споруді будуть створені належні умови перебування хворих та праці лікарів і медперсоналу.

 

17. Гігієнічна оцінка систем лікарняного будівництва, земельної ділянки, основних відділень та приміщень лікарні.

 

Для виконання завдань самостійної роботи відведено 1 практичне заняття, яке проводиться на базі лікувально-профілактичних закладів міста. Вся послідовність робіт та результати обстежень повинні виконуватись у відповідності із Актом комплексного обстеження, що додається до даної методрозробки.

Це складне комплексне завдання, виконання якого базується не тільки на сьогоденній підготовці за темою, але й на знаннях, набутих на минулих лекціях та практичних заняттях, пов’язаних з оцінкою освітлення, мікроклімату, вентиляції, санітарної оцінки проектів будівництва тощо. Виконання завдань буде значно полегшене, якщо студент скористається додатковою інформацією до методрозробок минулих практичних занять за темами: “Гігієнічна оцінка розміщення та планування окремих структурних підрозділів лікарні за матеріалами проекту” та “Гігієнічні основи профілактики внутрішньолікарняних інфекцій. Гігієнічні основи санітарно-протиепідемічного режиму. Сучасні методи дезинфекції”.

Враховуючи те, що на більшість питань теоретичної підготовки та виконання завдань можна знайти відповідь у рекомендованій літературі, ми додатково звертаємо увагу на такі особливості:

а) приймальне відділення. Може бути спільним для більшості стаціонарних відділень, окрім: дитячих, інфекційних, пологових, психіатричних та наркологічних відділень.

б) дитячі відділення відрізняються від інших тим, що мають: власне приймальне відділення (покій), материнську кімнату, навчальні приміщення (для школярів тривалої госпіталізації), дитячу молочну кухню (для госпіталізованих дітей віком до 1 року) тощо.

в) палати лікарняних відділень бувають: звичайні (від 1 до 4 ліжок), боксовані, напівбокси та палати-бокс.

г) санітарний блок лікарняного стаціонару містить: 3 туалети та 3 умивальні, душові та ванні кабіни, місця для приготування мийних та дезинфікуючих розчинів, дезінфекції та зберігання предметів догляду за хворими, для ношів, милиць, ціпків, каталок, для тимчасового збирання брудної білизни, для збирання матеріалів для аналізів (кал, сеча) тощо.

АКТ