Безпека життєдіяльності як категорія.

 

Безпека життєдіяльності є багатогранним об’єктом розуміння і сприйняття дійсності, який потребує інтеграції різних стратегій, сфер, аспектів, форм і рівнів пізнання. Складовими цієї галузі є різноманітні науки про безпеку.

Метою дисципліни «Безпека життєдіяльності, цивільна оборона» є формування знань і навичок щодо захисту людей в оточуючому середовищі під час трудової та іншої діяльності, в умовах виникнення надзвичайних ситуацій, шляхів підвищення безпеки життєдіяльності.

Предметом дисципліни є розробка методів прогнозування, виявлення та ідентифікації шкідливих факторів, вивчення їх впливу на людину і навколишнє середовище; розробка заходів і способів захисту людей в умовах повсякденного життя та виникнення надзвичайних ситуацій техногенного, природного та соціального характеру.

Велика увага приділяється вивченню дисциплін, пов’язаних з питаннями безпеки, науки про безпеку, які мають світоглядно-професійний характер. До них належать:

- гуманітарні (філософія, теологія, лінгвістика);

- природничі (математика, фізика, хімія, біологія);

- інженерні науки (опір матеріалів, інженерна механіка, електроніка);

- науки про людину (медицина, психологія, ергономіка, педагогіка);

- науки про суспільство (соціологія, економіка, право).

Безпека життєдіяльності зараз формується як наука, яка забезпечує єдиний, загальний підхід до розробки і реалізації відповідних засобів та заходів щодо створення і підтримки здорових та безпечних умов життя і діяльності людини як у повсякденних умовах побуту та виробництва, так і в умовах надзвичайних ситуацій.

Поняття «життєдіяльність» складається з двох слів – «життя» і «діяльність». Де «життя – це одна з форм існування матерії, яку відрізняє від інших здатність до розмноження, росту, розвитку, активної регуляції свого складу та функцій, різних форм руху, можливість пристосування до середовища та наявність обміну речовин і реакції на подразнення. Життя є вищою формою існування матерії порівняно з іншими – фізичною, хімічною, енергетичною тощо. Життя можна розглядати як послідовний, упорядкований обмін речовин і енергії. Невід’ємною властивістю усього живого є активність. Активність є властивістю усього живого, тобто термін “життя” вже деякою мірою передбачає активну діяльність.

А «діяльність» є специфічною людською формою активності, необхідною умовою існування людського суспільства, зміст якої полягає у доцільній зміні та перетворенні в інтересах людини навколишнього середовища.

Людська активність має особливість, яка полягає у тому, що людина не лише пристосовується до навколишнього середовища, а й трансформує його для задоволення власних потреб, активно взаємодіє з ним, завдяки чому і досягає саме свідомо поставленої мети, що виникла внаслідок прояву у неї певної потреби.

Як елемент природи людина впливає на природу, змінюючи та пристосовуючи її відповідно до законів суспільного розвитку для задоволення своїх матеріальних і духовних потреб.

Отже, під «життєдіяльністю» розуміють процес збалансованого існування та саморегуляції індивіда, групи людей, суспільства і людства загалом в єдності їхніх життєвих потреб і можливостей.

Державний стандарт України 2293-99 визначає термін «безпека» як стан захищеності особи та суспільства від ризику зазнати шкоди. «Безпека» – це збалансований, за експертною оцінкою, стан людини, соціуму, держави, природних, антропогенних систем тощо.

Безпека людини – це поняття, що відображає саму суть людського життя, її ментальні, соціальні і духовні надбання. Безпека людини – невід’ємна складова стратегічного напрямку людства, що визначений ООН як «сталий людський розвиток» – такий розвиток, який веде не тільки до економічного, а й до соціального, культурного, духовного зростання, що сприяє гуманізації менталітету громадян і збагаченню позитивного загальнолюдського досвіду.

Безпека життєдіяльності – це галузь знання та науково-практична діяльність, спрямована на формування безпеки і попередження небезпеки шляхом вивчення загальних закономірностей виникнення небезпек, їхніх властивостей, наслідків їхнього впливу на організм людини, основ захисту здоров’я та життя людини і середовища її проживання від небезпек.

У природі і суспільстві окремі явища не існують відірвано одне від одного, вони взаємопов’язані та взаємозумовлені. У своїй діяльності ми повинні враховувати цю об’єктивну дійсність з її зв’язками та взаємовідносинами. І якщо нам необхідно пояснити будь-яке явище, то передусім слід розкрити причини, що породжують його.

Головним методологічним принципом безпеки життєдіяльності є системно-структурний підхід, а методом, який використовується в ній це системний аналіз.

Системний аналіз – це сукупність методологічних засобів, що використовуються для підготовки та обґрунтування рішень стосовно складних питань, що існують або виникають в системах.

Під системою розуміють сукупність взаємопов’язаних елементів, які взаємодіють між собою таким чином, що досягається певний результат (мета).

Під елементами системи розуміють не лише матеріальні об’єкти, а й стосунки і зв’язки між цими об’єктами. Будь-який пристрій є прикладом технічної системи, а рослина, тварина або людина - прикладом біологічної системи. Групи людей або колективи – спільноти – є соціальними системами. Система, одним з елементів якої є людина, зветься ерготичною. Прикладами ерготичних систем є системи «людина – природне середовище», «людина – машина», «людина – машина – навколишнє середовище» тощо.

Системи мають свої властивості, яких немає і навіть не може бути у елементів, що складають її. Ця властивість систем лежить в основі системного аналізу і зветься емерджентністю.

Мета або результат, якого досягає система, зветься системотворним елементом. Кожний елемент системи може розглядатися як самостійна система, а система може входити як елемент до іншої.

Системою, яка вивчається у безпеки життєдіяльності (БЖ), є система “людина - життєве середовище” (Л-ЖС). Системний аналіз у БЖ – це методологічні засоби для визначення небезпек у системі Л-ЖС чи на рівні її компонентів та їх вплив на самопочуття, здоров’я і життя людини.

При дослідженні проблем безпеки життя однієї людини чи групи людей їх необхідно вивчати без відриву від екологічних, економічних, технологічних, соціальних, організаційних та інших компонентів системи, до якої вони належать.

Системно-структурний підхід до явищ, елементів і взаємозв’язків у системі Л-ЖС є не лише основною вимогою до розвитку теоретичних засад БЖ, але передусім важливим засобом в руках керівників та спеціалістів з удосконалення діяльності по забезпеченню здорових і безпечних умов існування людей.

Системно-структурний підхід необхідний не лише для дослідження рівня безпеки тієї або іншої системи (виробничої, побутової, транспортної, соціальної, економічної, військової тощо), але і для того, щоб визначити вплив окремих чинників на стан безпеки.

Концепція безпеки систем уперше була використана у ракетобудуванні наприкінці 40-х років ХХ ст. і у подальшому відокремилась в окрему дисципліну, як результат систематизації знань, отриманих методом спроб та помилок. Перші роки космонавтики були сповнені катастроф і драматичних прикладів аварій. У той час часто констатувалося, що “ракети не літають, а вибухають”. Багато успіхів було досягнуто після запровадження та виконання загальної програми безпеки систем. Однак слід зазначити, що катастрофа “Челенджера” у січні 1986 року залишається постійним нагадуванням, що незалежно від того, наскільки всебічною є програма безпеки, точне і правильне керування цією системою є найважливішим елементом успіху. Повною мірою цей принцип справедливий до найбільшої техногенної катастрофи нашої цивілізації – аварії на Чорнобильській АЕС та для всіх сфер, яких стосується БЖ.

Програми, розроблені спочатку військовими та фахівцями у галузі космонавтики, з часом були пристосовані до використання у промисловості, а пізніше – у комп’ютерному програмуванні.

Однак вимоги до контролю безпеки (письмові та фізичні) переважно вводилися лише після того, як сталася аварія, або після того, як хтось далекоглядно передбачив її можливість і запропонував контроль, щоб запобігти такої події. Обидві ці причини є основою, на якій базується діяльність інженерів з охорони праці.

Перший метод – створення правил безпеки після того, як сталася аварія або нещасний випадок, другий метод – передбачення можливої аварії та спроба запобігання їй за допомогою використання різних контрольних операцій, регулювання тощо, є тим самим методом, який використовує спеціаліст з безпеки систем. З появою безпеки систем як науки сформувався метод гарантії безпеки систем, який названо “визначення, аналіз та виключення”. Цей метод може успішно використовуватись для дослідження будь-яких систем Л-ЖС.

БЖ вивчає людину саме в системі Л-ЖС, в якій людина є суб’єктом – носієм предметно-практичної діяльності і пізнання, джерелом активності, спрямованої на об’єкт – життєве середовище. Поза межами цієї системи людина є об’єктом вивчення антропології, медицини, психології, соціології та багатьох інших наук. Середовище, яке оточує людину поза межами цієї системи, вивчають астрономія, географія, геологія, біологія, екологія тощо.

Складність вивчення систем Л-ЖС зумовлюється тим, що ці системи є багаторівневими, містять у собі позитивні, негативні та гомеостатичні зворотні зв’язки і мають багато емерджентних властивостей (для довідки: гомеостаз – відносна динамічна сталість складу і властивостей внутрішнього середовища й сталість основних фізіологічних функцій організму людини, тварин і рослин).

Людина є одним з елементів – суб’єктом зазначеної системи, в якій під терміном “людина” розуміють не лише одну істоту, індивід, а й групу людей, колектив, мешканців населеного пункту, регіону, країни, суспільство, людство загалом. Основним об’єктом вивчення БЖ є зв’язки у системі Л-ЖС, однак у центрі уваги перебуває людина як самоціль розвитку суспільства.

Життєве середовище (ЖС) – другий елемент системи Л-ЖС, її об’єкт. ЖС є частиною Всесвіту, де перебуває або може перебувати в даний час людина і функціонують системи її життєзабезпечення.

ЖС складається з трьох компонентів – природного, соціального, або соціально-політичного, та техногенного середовищ. Елементами природного середовища є земний грунт, повітря, водоймища, рослини, тварини, Сонце, Місяць, планети тощо; елементами соціального середовища - форми спільної діяльності людей, єдність способу життя; техногенне середовище складають житло, транспорт, знаряддя праці, промислові та енергетичні об’єкти, зброя, домашні і свійські тварини, сільськогосподарські рослини тощо.

В природному середовищі переважно діють закони природного розвитку – фізичні, хімічні, геологічні, біологічні; відбуваються дощі, бурі, землетруси, виверження вулканів, тектонічні дислокації тощо. Космічні об’єкти впливають на процеси, що відбуваються на Землі, спричиняють не лише локальні, а й глобальні катаклізми.

Людину або соціальну спільноту оточують інші люди, спільноти, що утворюють соціальне середовище. Між окремими людьми, між спільнотами виникають зіткнення інтересів, суперечності, непорозуміння та інші конфліктні ситуації. Ці процеси вивчають суспільствознавство та соціологія, закономірності поведінки, діяльності окремих людей та соціальних груп досліджує соціальна психологія. Вплив соціальних чинників на стан здоров’я суспільства вивчає соціальна гігієна.

Техногенне середовище формується людиною фактично в односторонньому порядку без участі природи, а переважно за її рахунок (дуже часто, всупереч її об’єктивним законам) і є сукупністю досягнень суспільства в результаті матеріального і духовного розвитку.

Головною причиною створення і розвитку техногенного середовища було і є прагнення людей задовольняти свої потреби, які весь час зростають. Однак через незнання або нехтування законами природи людська діяльність призводить до небажаних, а інколи навіть до трагічних наслідків. Саме через людську діяльність відбулося вимирання багатьох видів рослин і тварин, забруднення і деградація природних екологічних систем на значних територіях, пошкодження і вичерпання природних ресурсів, зменшення в атмосфері озонового шару, який захищає біологічні об’єкти на Землі від руйнівного впливу ультрафіолетового випромінювання. Результати науково-технічної революції у багатьох випадках були непередбачуваними і загрожують порушити динамічну рівновагу глобальної соціоекосистеми.

Техногенне середовище поділяють на побутове та виробниче.

Побутове середовище – середовище проживання людини. Параметрами цього середовища є розмір житлової площі на людину, ступінь електрифікації, газифікації житла, наявність централізованого опалення, холодної та гарячої води, рівень розвитку громадського транспорту та ін.

Виробниче середовище містить комплекс підприємств, організацій, установ, засобів транспорту, комунікацій тощо. Його параметри: вид продукції; обсяги виробництва; кількість працівників; продуктивність праці. Параметри середовища регламентуються санітарно-гігієнічними нормативними документами, актами з охорони праці, підтримуються спеціальними службами і самими людьми. Але під впливом тих чи інших факторів, передусім природного чи військового характеру, параметри життєвого середовища можуть вийти за межі встановлених норм і тоді може виникнути загроза не тільки здоров’ю, а й життю людей.

Кожен з компонентів життєвого середовища пов’язаний з іншими і людина, чи соціальна спільнота відчуває результат їх комплексної дії.

Для соціальних спільнот характерні такі поняття, як рівень системи Л-ЖС, ієрархія соціальних спільнот. В одних випадках ця ієрархія жорстоко визначена і регламентована, наприклад, у різного роду виробничих структурах та у військових підрозділах. В інших випадках вона існує, незважаючи на відсутність такої регламентації.

Оскільки людина або соціальна група може бути суб’єктом системи або лише складовою частиною іншого суб’єкта іншої системи, а той, в свою чергу, входить до суб’єкта більш високого рівня, то можна зробити висновок, що існують системи Л-ЖС різного рівня. Рівні цих систем визначаються рівнем їхніх суб’єктів. Отже, ми можемо говорити про рівень системи Л-ЖС з однієї особи, сім’ї, мешканців будинку, мікрорайону, селища, населеного пункту тощо.

Для систем різного рівня різними є не лише суб’єкт, а й об’єкт – життєве середовище, оскільки межі його визначаються тим, де перебувають або можуть перебувати зараз члени соціальної спільноти – суб’єкта системи. Від рівня системи Л-ЖС залежить велика кількість факторів, наприклад, віднесення небезпеки до відповідної категорії – вражаючий фактор, небезпечна ситуація чи джерело небезпеки, але це вже відноситься до теми наступного заняття.

 

1.2. Основні поняття про небезпеку.

1.2.1. Небезпека. Таксономія небезпек.

 

З початку людина прагнула до забезпечення своєї безпеки та застерігалася природних небезпек (блискавок, землетрусів, диких тварин тощо), із збільшенням кількості людей з’явилися соціальні небезпеки, з подальшим розвитком людства стали з’являтися небезпеки від створеної людиною техніки. Але з появою нової техніки та технологій, виникли ще нові небезпеки, - електричний струм, електромагнітне поле, радіація,хімічнісполуки. Практика дає людині усі підстави для висунення аксіоми, що усяка діяльність людини є потенційно небезпечною. Потенційна небез­пека для людини існує як явно, так і приховано у вияві її результатів, котрі важко передбачити і котрі можуть спричинитися до травм, загибелі, захворювань, погіршення працездатності, самопочуття та інших небажаних наслідків.

«Небезпека» - явища, процеси, об’єкти, які здатні за певних умов завдавати шкоди здоров’ю людини як відразу, так і в майбутньому.

Кожна людина відчуває небезпеку інтуїтивно і розуміє її особисто. Більшість людей пов’язують відчуття небезпеки з буденними проблемами і повсякчасними клопотами. Захист житла, робочого місця, побуту, здоров’я, довкілля – основні проблеми безпечного самопочуття людини. Відчуття небезпеки має глибоко індивідуальний відтінок, який головним чином залежить від:

- рівня соціального і духовного розвитку особистості;

- ситуації і суспільного устрою, які позитивно чи негативно впливають на світосприйняття людини.

При ідентифікації небезпек необхідно виходити з принципу “все впливає на все”, тобто джерелом небезпеки може бути все живе і неживе, підлягати небезпеці також може все живе і неживе.

Носіями, або джерелами небезпек є природні процеси та явища; елементи техногенного середовища; людські дії, що криють у собі загрозу небезпеки.

Небезпеки існують у просторі і часі і реалізуються у вигляді потоків енергії, речовини та інформації. Небезпеки не діють вибірково, а виникнувши, вони впливають на все матеріальне довкілля. Причинами, через які окремі об’єкти не страждають від певних небезпек або ж одні страждають більше, а інші менше, є властивості самих об’єктів.

Номенклатура небезпек - перелік назв, термінів, систематизова­них за окремими ознаками, або діючих на об’єктічи робочому місці.

Приклад номенклатури небезпек за алфавітним порядком: 1.Алкоголь. 2.Аномальна температура, вологість, тиск повітря. 3.Аномальне ос­вітлення. 4.Блискавки. 5.Вакуум. 6.Вибухи та вибухові речовини. 7.Висота. 8.Вібрація. 9.Вогонь та вогнепальні речовини. 10.Вода. 13.Гарячі поверхні. 14.Гербіциди. 15.Гіподинамія. 16.Гіпокінезія. 17.Глибина. 18.Голод. 19.Гравітаційне тяжін­ня. 20.Дим. 21.Динамічне навантаження, тиск. 22.Дощ. 23.Електрика. 24.Емоційний стрес. 25.Замкнений простір. 26.Захворювання. 27.Зброя. 28.Землетрус. 29. Зсув. 30. Інфразвук. ЗІ. Інфрачервоне випромі­нювання. 32. Іскра. 33.Їдкі речовини. 34.Клаустрофобія. 35.Корозія. 36.Лавини. 37.Лазерне випромінювання. 38.Магнітне поле. 39.Макро- та мікроорганізми. 40.Медикаменти. 41.Метеорити. 42.Монотонність. 43.Накип. 44.Невагомість. 45.Недостатня міцність. 46.Ожеледь. 47.Отруєння. 48.Отруйні речовини. 49.Охолодження. 50.Падіння. 51.Па­ра. 52.Перевантаження. 53.Перенапруга. 54.Пестициди. 55.Повінь. 16.Пожежа. 57.Порох. 58.Психологічна несумісність. 59.Пульсація світла. 60.Радіація. 61.Резонанс. 62.Рідкі гази. 63.Розумове пере­напруження (втома). 64.Снігопад. 95.Сонливість. 66.Сонячна актив­ність. 67.Спрага. 68.Статична характеристика. 69.Струм великої час­тоти. 70.Тайфун. 72.Ударна хвиля. 73.Укуси. 74.Ультразвук. 75.Ультрафіолетове випромінювання. 76.Урагани. 77.Хитавиця. 78.Холод. 79.Циклон. 80.Цунамі. 81.Шум.

ЗаданимиООН найбільшу небезпеку загибелі людини у промислово розвиненихкраїнах становлять такі фактори:

1.Паління. 2.Споживання алкогольнихнапоїв. 3. Автомобілі. 4. Ручна вогнепальна зброя. 5.Електричний струм. 6.Мотоцикли. 7.Плавання. 8.Хірургічне втручання. 9.Рентгенівські опромінення. 10.Залізниця. 11.Авіація. 12.Велика будова. 13.Велосипед. 14.Мисливство. 15.Побутові травми. 16.Гасіння пожеж. 17.Атомна енергетика. 18.Альпінізм. 19.Сільгосптехніка. 20.Лижі.

З метою аналізу, узагальнення та розробки заходів щодо запобігання негативним наслідкам існує необхідність класифікації небезпек, джерел, що породжують їх, та тих чинників (факторів), які безпосередньо призводять до негативного впливу на людину.

Таксономія небезпек - класифікація та систематизування явищ, процесів, об'єктів, які здатні завдати шкоди людині. Критерії класи­фікації небезпеки:

- за природним походженням (природні, техногенні, екологічні та ін.);

- за локалізацією (космос, атмосфера, літосфера, гідросфера);

- за наслідками (захворювання, травми, загибель, пожежі);

- за шкодою (соціальна, технічна, екологічна та ін.);

- за сферою проявлення (побутова, спортивна, дорожньо-транспортна, виробнича);

- за структурою (прості, складні);

- за характером дії на людину (активні та пасивні).

Найбільш поширеною класифікацією небезпек життєдіяльності людства за джерелами походження є така, згідно з якою всі небезпеки поділяють на чотири групи: природні, техногенні, соціально-політичні та комбіновані. Перші три вказують на те, що небезпеки за своїм походженням належать до трьох елементів життєвого середовища, яке оточує людину – природного, техногенного (матеріально-культурного) та соціального. До четвертої групи належать природно-техногенні, природно-соціальні та соціально-техногенні небезпеки, джерелами яких є комбінація різних елементів життєвого середовища.

Така класифікація майже збігається з державною класифікацією надзвичайних ситуацій, згідно з якою надзвичайні ситуації (НС) на території України поділяють на: НС техногенного, НС природного, НС соціально-політичного та НС воєнного характеру.

Природні джерела небезпеки – це природні об’єкти, явища природи та стихійні лиха, які становлять загрозу для життя або здоров’я людини (землетруси, зсуви, селі, вулкани, повені, снігові лавини, шторми, урагани, зливи, град, тумани, ожеледі, блискавки, астероїди, сонячне та космічне випромінювання, небезпечні рослини, тварини, риби, комахи, грибки, бактерії, віруси, заразні хвороби тварин та рослин).

Техногенні джерела небезпеки – передусім небезпеки, пов’язані з використанням транспортних засобів, з експлуатацією підіймально-транспортного обладнання, використанням горючих, легкозаймистих і вибухонебезпечних речовин та матеріалів, з використанням процесів, що відбуваються при підвищених температурах та підвищеному тиску, з використанням електричної енергії, хімічних речовин, різних видів випромінювання (іонізуючого, електромагнітного, акустичного).

До соціальних джерел небезпек належать небезпеки, викликані низьким духовним та культурним рівнем: бродяжництво, проституція, п’янство, алкоголізм, злочинність тощо. Першоджерелами цих небезпек є незадовільний матеріальний стан, погані умови проживання, страйки, повстання, революції, конфліктні ситуації на міжнаціональному, етнічному, расовому чи релігійному ґрунті.

Джерелами політичних небезпек є конфлікти на міжнаціональному та міждержавному рівнях, духовне гноблення, політичний тероризм, ідеологічні, міжпартійні, міжконфесійні та збройні конфлікти, війни.

І все ж більшість джерел небезпек мають комбінований характер.

Природно-техногенні небезпеки – смог, кислотні дощі, пилові бурі, зменшення родючості ґрунтів, виникнення пустель, глобальне потепління та інші явища, породжені людською діяльністю.

Природно-соціальні небезпеки - наркоманія, епідемії інфекційних захворювань, венеричні захворювання, СНІД та інші.

Соціально - техногенні небезпеки - професійна захворюваність, професійний травматизм, психічні відхилення та захворювання, викликані впливом на свідомість і підсвідомість засобами масової інформації та спеціальними технічними засобами, токсикоманія.

Слід усвідомлювати, що наявність будь-якого джерела небезпеки ще не означає того, що людині обов’язково повинна бути спричинена якась шкода. Існування джерела небезпеки свідчить передусім про існування або ж можливість утворення конкретної небезпечної ситуації, при якій буде спричинена шкода. До матеріальних збитків, пошкодження, шкоди здоров’ю, смерті або іншої шкоди призводить конкретний вражаючий фактор.

Під вражаючими факторами розуміють такі чинники життєвого середовища, які за певних умов завдають шкоди як людям, так і системам життєзабезпечення людей, призводять до матеріальних збитків. За своїм походженням вражаючі фактори можуть бути:

- фізичні, в тому числі енергетичні (ударна повітряна або водна хвиля, електромагнітне, акустичне, іонізуюче випромінювання, об’єкти, що рухаються або мають високу температуру тощо);

- хімічні (хімічні елементи, речовини та сполуки, що негативно впливають на організм людей, фауну, флору, викликають корозію, призводять до руйнування об’єктів життєвого середовища;

- біологічні (тварини, рослини, мікроорганізми);

- соціальні (збуджений натовп людей);

- психофізіологічні.

Залежно від наслідків впливу конкретних вражаючих факторів на організм людини їх в деяких випадках поділяють на шкідливі та небезпечні.

Шкідливими факторами прийнято називати такі чинники життєвого середовища, які призводять до погіршення самопочуття, зниження працездатності, захворювання і навіть до смерті як наслідку захворювання. Шкідливі фактори можуть викликати захворюваннячи зниження праце­здатності людини як у явній, так і в прихованій формі.

Небезпечними факторами називають такі чинники життєвого середовища, які призводять до травм, опіків, обморожень, інших пошкоджень організму або окремих його органів і навіть до раптової смерті.

Розподіл факторів на небезпечні та шкідливі досить умовний. Один і той же фактор може спричинити загибель людини, травму, за­хворювання, або не завдати ніякої вади завдяки її силі, здатності організму до протидії (електричний струм, радіація, та ін.). В кожному конкретному випадкувиникнення небезпеки має багато причинний характер.

Небезпечні та шкідливі фактори дуже часто бувають прихованими або ж такими, які важко виявити або розпізнати. Це стосується будь-яких небезпечних та шкідливих факторів, так само як і джерел небезпеки, які породжують їх.

Приклади взаємозв’язків між джерелом небезпеки, небезпечною ситуацією та вражаючим фактором наведено у таблиці 1.1.

Таблиця 1.1.

Джерело небезпеки	Небезпечна ситуація (небезпека)	Вражаючий фактор
Війна	Наліт бомбардувальників	Бомба, бомбові уламки
Електрична мережа	Обрив лінії електропередач Дотик до оголених контактів Коротке замикання	Напруга струму; Електричний струм; Підвищена температура, вогонь
Повінь	Затоплення населеного пункту	Високий рівень води Низька температура
Автомобіль	Керування в нетверезому стані Порушення правил руху Несправність	Автомобіль, що рухається Автомобіль, що рухається Залежно від виду несправності

Розподіл на джерело небезпеки, небезпечну ситуацію та вражаючий фактор проводять залежно від завдання, яке ставиться, передусім, від рівня системи Л-ЖС, що розглядається.

Наприклад: якщо для однієї конкретної особи або групи людей вражаючим фактором є уламки від вибуху бомби; падіння бомб (бомбування) є небезпечною ситуацією, а літак, з якого здійснюється бомбування - джерелом небезпеки, то для рівня країни або регіону, в якому ведуться бойові дії, небезпечним фактором є бомби; поява літаків, що несуть бомби - це небезпечна ситуація; джерелом небезпеки є війна.

Одне джерело небезпеки може призводити до різного роду небезпечних ситуацій, а останні породжують різні вражаючі фактори. Своєю чергою, вражаючі фактори можуть спричиняти утворення нових небезпечних ситуацій чи навіть джерел небезпек.

Наприклад: газова плита на кухні становить загрозу отруєння, пожежі та вибуху. Отже, вона може розглядатися як джерело небезпеки. Коли будуть залишені відкритими конфорки та, газ, що заповнив приміщення, вибухне, з’являться інші небезпечні фактори, а саме: елементи будівлі, що руйнується, полум’я, чадний газ тощо.

Сучасне життєве середовище, навіть побутове, містить багато джерел небезпек. Це і електрична мережа та електроапаратура, система водопостачання, медикаменти, отруйні та пожеженебезпечні речовини, балкони, що знаходяться на висоті, мисливська чи інша зброя тощо. Для того, щоб виникла реальна небезпечна ситуація, необхідна причина або умова, своєрідний «пусковий механізм», при якому потенційна небезпека переходить у реальну. Логічним процесом розвитку небезпеки, реалізації потенційної загрози є тріада «джерело небезпеки – причина (умова) – небезпечна ситуація».

Небезпека проявляється у певній просторовій області, яка отримала назву небезпечної зони. Розрізнюють небезпечні зони постійні, рухомі (під стрілою вантажопідіймального крану) та випадкові (при відмові рульового управління автомобіля).

1.2.2. Ризик як оцінка небезпеки.

Ідентифікація небезпек - це знаходження типу небезпеки та встановлення її характеристик, необхідних для розробки заходів щодо її усу­ненняабо ліквідації наслідків.

Квантифікація небезпек - це введення кількісних характеристик для оцінки ступеня (рівня) небезпеки.

Кількісна оцінка збитків, заподіяних реалізованою небезпекою, залежить від багатьох чинників, наприклад, від кількості людей, що знаходились у небезпечній зоні, кількості та якості матеріальних (в тому числі і природних) цінностей, що перебували там, природних ресурсів, перспективності зони тощо.

З метою уніфікації будь-які наслідки небезпеки визначають як шкоду. Кожний окремий вид шкоди має своє кількісне вираження. Наприклад, кількість загиблих, поранених або хворих, площа зараженої території, площа лісу, що вигоріла, вартість зруйнованих споруд тощо. Найбільш універсальний кількісний засіб визначення шкоди – це вартісний, тобто визначення шкоди у грошовому еквіваленті.

Другою, не менш важливою характеристикою небезпеки, а точніше мірою можливої небезпеки є частота, з якою вона може проявлятись, або ризик. Ризик є критерієм реалізації небезпеки. Він визначається ймо­вірністю проявлення небезпеки та ймовірністю присутності людини в небезпечній зоні. Найбільш загальне тлумачення ризику - частота реалізації небезпеки.

Ризик (R) визначається як відношення кількості подій з небажаними наслідками (n) до максимально можливої їх кількості (N) за конкретний період часу: R = n/N.

Наведена формула дозволяє розрахувати розміри загального та групового ризику. При оцінці загального ризику величина N визначає максимальну кількість усіх подій, а при оцінці групового ризику – максимальну кількість подій у конкретній групі, що вибрана із загальної кількості за певною ознакою. Зокрема, в групу можуть входити люди, що належать до однієї професії, віку, статі; групу можуть складати також транспортні засоби одного типу; один клас суб’єктів господарської діяльності тощо.

Прикладом визначення загального ризику може служити розрахунок чисельного значення загального ризику побутового травматизму із смертельними наслідками. Відповідно до статистичних даних, наприклад, за календарний рік. в Україні загинула у побутовій сфері 68 271 людина. Уразитись на смертельну небезпеку у побуті міг практично кожний із загальної кількості громадян, що проживали в Україні на цей період, тобто N = 50 100 000 осіб. Числове значення загального ризику смертельних випадків у побутовій сфері за рік становило:

R = 68 271 / 50 100 000 = 0,001362 = 1362 × 10^-6 .

З розглянутого прикладу випливає, що з кожного мільйона громадян, які проживали в Україні, в побутовій сфері загинули 1362 особи. В охороні праці для характеристики рівня травматизму використовується коефіцієнт частоти (К_ч), який показує кількість травмованих або загиблих на 1000 працюючих. Якщо його використати для наведеного прикладу, то можна сказати, що коефіцієнт частоти смертельного побутового травматизму в Україні цей рік. становив 1,362.

Аналіз стану травматизму в Україні за 1997–1998 р. наведено у таблиці 1.2.

Таблиця 1.2.

Показник	Рік
Загальна кількість населення	50 500 000	50 100 000
Чисельність працюючих	15 794 245	14 805 717
Загальна кількість травмованих у побуті	Не знайдено	2 000 000
Загальна кількість травмованих на виробництві	54 510	47 531
Кількість загиблих на виробництві
Кч (загальний у побуті)	Не знайдено	39,9
Кч (загальний на виробництві)	3,5	3,2
Кч (смертельний у побуті)	1,444	1,362
Кч (смертельний на виробництві)	0,104	0,105

 

Аналізуючи наведені дані, можливо зробити висновок, що рівень побутового травматизму на Україні у 13 разів перевищує рівень виробничого травматизму. На один смертельний нещасний випадок припадає 30 нещасних випадків, які закінчуються травмою. Використовуючи інші дані, можна визначити ризик травматизму від окремих джерел небезпеки в різних галузях виробництва у різних країнах.

Величини ризику загибелі людей з різних причин в України такі: алкоголь – 16×10^-6; автомобіль - 148×10^-6; вбивства - 138×10^-6; утоп­лення – 99×10^-6; отруєння – 95×І0^-6; пожежа – 26×10^-6; електричний струм – 19×10^-6. Загальний ризик становить 1420×10^-6, тобто на кожний мільйон громодян щорічно гине 1420 людей; для порівняння, у СШАмаємо600, ризик 600×10^-6 .

 

1.2.3. Оцінка ризику небезпеки.

Потенційно безпечних систем не існує. Будь-яка система, яка надає особистих, соціальних, технологічних, наукових або промислових переваг, містить необхідний, навіть обов’язковий елемент ризику.

Безпечні леза не є зовсім безпечними, вони тільки безпечніші, ніж їхні аналоги. Вони забезпечують допустимий рівень ризику поряд зі збереженням переваг менш безпечних пристроїв, які вони замінюють. Жоден літак не зміг би піднятися у небо, жодна машина не змогла б рушити, жоден військовослужбовець не зміг би нести службу у варті, або іншому місці, якщо б виникла необхідність перед цим виключити усі ризики та усі небезпеки. Подібним чином неможливо було б працювати на любому верстаті, керувати автомобілем, йти по вулиці, пірнати у воду, готувати обід тощо без деякого елементу функціонального ризику.

Існує ризиковий баланс між відомими перевагами та недоліками консервантів, що використовуються у харчовій промисловості, між відомими перевагами використання радіації для медичної діагностики і лікування (наприклад, рентгенівська діагностика, радіаційна терапія) та відомими загрозами людському здоров’ю від впливу радіації. Завжди можна навести декілька прикладів, коли відносно безпечний матеріал або частина обладнання можуть за певних умов ставати небезпечними. Навіть така дія, як пиття води, але у великій кількості, може стати причиною серйозних проблем з нирками.

Отже, безпека є насправді відносним поняттям. Абсолютної безпеки для всіх обставин та умов не існує. Просте запитання: “Яка безпека є достатньою?”. Простої відповіді не існує. Вираз “безпека 99,9%, що використовується для означення високого рівня гарантії або низького рівня ризику, особливо в рекламі, не можна вважати коректним.

Для того, щоб визначити серйозність небезпеки, існують різні критерії. Категорії серйозності небезпеки (табл.1.3.) встановлюють кількісне значення відносної серйозності ймовірних наслідків небезпечних умов

Таблиця 1.3

Вид	Категорія	Опис нещасного випадку
Катастрофічна	І	Смерть або зруйнування системи
Критична	ІІ	Серйозна травма, стійке захворювання, суттєве пошкодження у системі
Гранична	ІІІ	Незначна травма, короткочасне захворювання, пошкодження у системі
Незначна	ІV	Менш значні, ніж у категорії ІІІ, травми, захворювання, пошкодження у системі

Використання категорій серйозності небезпеки дуже корисно для визначення відносної важливості використання профілактичних заходів для забезпечення БЖ, коли вона застосовується для певних умов чи пошкоджень системи. Наприклад, ситуації, які належать до категорії І (катастрофічні небезпеки), потребують більшої уваги, ніж віднесені до категорії ІV (незначні небезпеки).

Рівні ймовірності небезпеки (табл.1.4) є якісним відображенням відносної ймовірності того, що відбудеться небажана подія, яка є наслідком не усунутої або непідконтрольної небезпеки: Таблиця 1.4.