Сутність поняття “Безпека життєдіяльності”. 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Сутність поняття “Безпека життєдіяльності”.



Сутність поняття “Безпека життєдіяльності”.

Курс "Безпека життєдіяльності" передбачає ознайомлення студентів різних спеціальностей (біологів, філологів, істориків, правознавців, плодоовочівників-виноградарів) з основами біосоціальної науки, що вивчає механізми впливу різних факторів навколишнього середовища і соціальних на професійну діяльність людини та міроприємства, виконання яких забезпечує нешкідливість виробничої практики людини. Методологічною основою курсу є системний аналіз, як особливий напрямок досліджень, що забезпечує вивчення різних характеристик складно організованих об'єктів, різноманітність зв'язків між елементами, їх схожість, відмінність, спів порядкування та взаємозв'язок. Предмет і завдання безпеки життєдіяльності. Поняття "професійна діяльність". Тема курсу. Місце і роль " Безпеки життєдіяльності " серед інших наук, зв'язок з ними. Взаємозв'язок і протиріччя біологічного та соціального Homo sapiens. Вплив навколишнього середовища на людину - біологічний об'єкт та зворотна дія людини - соціуму на навколишнє середовище в процесі професійної діяльності. Значення курсу для виробничої практики людини.

Актуальність дисципліни “Безпека життєдіяльності”.

актуальність проблем БЖД сьогодні визначається рядом причин, серед яких можна виділити три основні:

1) порушення екологічної рівноваги природного середовища внаслідок надмірного антропогенного навантаження на біосферу;

2) зростання числа техногенних аварій і катастроф при взаємодії людини зі складними технічними системами;

3) соціально-політична напруженість у суспільстві.

У такій ситуації зрозумілим є те, що кожна людина і безперечно людина з вищою освітою повинна усвідомлювати важливість питань безпеки життєдіяльності і вміти вирішувати їх.

БЖД – порівняно молода навчальна дисципліна, яка перебуває в стані формування і має виконувати складний соціально-педагогічний процес із відповідними цілями, задачами, методами, об’єктами вивчення і функціями, такими як освітня, виховна та психологічна.

Мета освітньої функції полягає в тому, щоб забезпечити відповідні сучасним вимогам знання студентів про загальні закономірності виникнення і розвитку небезпек, надзвичайних ситуацій, їх властивості, можливий вплив на життя і здоров’я людей та сформувати необхідні в майбутній практичній діяльності спеціаліста уміння і навички для їх запобігання і ліквідації, захисту людей та навколишнього середовища від їх впливу.

Мета виховної функції – формувати у студентів новий науковий світогляд, активну соціальну позицію, творче мислення при вирішенні виробничих та життєвих проблем безпеки.

Психологічна функція полягає у формуванні психологічної готовності до безпечної діяльності в умовах сучасного техногенного середовища.

Головна мета дисципліни „Безпека життєдіяльності” полягає у тому, щоб сформувати в людини свідоме та відповідальне ставлення до питань особистої безпеки й безпеки тих, хто її оточує. Навчити людину розпізнавати й оцінювати потенційні небезпеки, визначати шлях надійного захисту від них, уміти надавати допомогу в разі потреби собі та іншим, а також оперативно ліквідовувати наслідки прояву небезпек у різноманітних сферах людської діяльності.

Мета та завдання дисципліни “Безпека життєдіяльності”.

Курс "Безпека життєдіяльності" передбачає ознайомлення студентів різних спеціальностей (біологів, філологів, істориків, правознавців, плодоовочівників-виноградарів) з основами біосоціальної науки, що вивчає механізми впливу різних факторів навколишнього середовища і соціальних на професійну діяльністі людини та міроприємства, виконання яких забезпечує нешкідливість виробничої практики людини

Методологічною основою курсу є системний аналіз, як особливий напрямок досліджень, що забезпечує вивчення різних характеристик складно організованих об'єктів, різноманітність зв'язків між елементами, їх схожість, відмінність, спів порядкування та взаємозв'язок. В курсі викладені відомості про фізіологію праці, а також наведено дані експериментальних досліджень впливу природних факторів на професійну діяльність людини та зворотної дії людини -соціуму на навколишнє середовище. Показана зміна умов праці в залежності від розвитку суспільства та вплив науково-технічного прогресу на професійну діяльність людини.

Поняття безпеки, потенційної безпеки.

Безпека — це стан, коли кому, чому-небудь ніщо й ніхто не загрожує; водночас це й діяльність людей, суспільства, держави, світового співтовариства народів щодо виявлення, запобігання, послаблення, усунення і відвернення загрози, здатної втратити їх, знищити матеріальні та духовні цінності, перешкодити їх прогресивному розвитку. Наявність безпеки є необхідною умовою та одним із основних мотивів життєздатності людини, суспільства, держави і світового співтовариств

Таксономія, номенклатура, ідентифікація небезпек.

Номенклатура − система назв, термінів, уживаних у якій-небудь галузі науки, техніки. У теорії БЖД доцільно виділити кілька рівнів номенклатури: загальну, локальну, галузеву, місцеву (для окремих об'єктів) та ін. У окремих випадках складається номенклатура небезпек для окремих об'єктів: підприємства, цехи, професії, місця праці тощо. Корисність номенклатур полягає в тому, що вони містять повний перелік потенційних небезпек і полегшують процес ідентифікації.,

Таксономія − наука про класифікацію і систематизацію складних явищ, понять, об'єктів. ^ Таксономія небезпек − класифікація та систематизування явищ, процесів, об'єктів, які здатні завдати шкоди людині. Термін «таксономія» запропонував швейцарський ботанік О. Декандоль у 1813р.

Ідентифікація небезпеки − процес розпізнавання образу небезпеки, встановлення можливих причин, просторових і тимчасових координат, імовірності прояву, величини і наслідків небезпеки.

Небезпеки мають потенційний характер. Актуалізація небезпек відбувається за певних умов, іменованих причинами. Ознаками, що визначають небезпеку, є: загроза життю; можливість завдання шкоди здоров'ю; порушення умов нормального функціонування органів і систем людини. Небезпека - поняття відносне.

У процесі ідентифікації виявляються: номенклатура небезпек, імовірність їхнього прояву, просторова локалізація (координати), можливий збиток та інші параметри, необхідні для розв'язання конкретної задачі.

Головне в ідентифікації - встановлення можливих причин прояву небезпеки. Цілком ідентифікувати небезпеки дуже важко. Наприклад, причини деяких аварій і катастроф залишаються нез'ясованими довгі роки або назавжди.

Квантифікація небезпек.

Квантифікація небезпек - введення кількісних характеристик для оцінки ступеня (рівня) небезпеки. Найпоширенішою кількісною оцінкою небезпеки є ступінь ризику

Людина та її походження.

Найбільша цінність суспільства – людина, її життя, здоров’я. Проте з кожним роком збільшується кількість факторів, що негативно впливають на її життя і здоров’я. У більшості випадків вони породжуються самою людиною: її діяльністю, небезпечною поведінкою, науково-технічним прогресом.

Значення терміна “людина” – багатогранне, про що свідчить понятійний апарат наук, які вивчають людину.

Філософію цікавить людина з точки зору її становища у світі як суб’єкта пізнання і творчості.

Психологія аналізує людину як цілісність психологічних процесів, властивостей і відносин: темпераменту, характеру, здібностей, вольових властивостей тощо. Тобто психологія шукає стабільні характеристики психіки, які забезпечують незмінність людської природи.

Якщо економічна наука припускає, що людина здатна на раціональний вибір, то психологія виходить з того, що мотиви люд-ської поведінки здебільшого ірраціональні та незбагненні.

Історики, навпаки, проявляють інтерес до того, як під впливом культурно-історичних факторів змінюється людська істота.

Соціологія досліджує людину насамперед як особистість, як елемент соціального життя, розкриває механізми її становлення під впливом соціальних факторів, а також шляхи й канали зворотного впливу особистості на соціальний стан.

У найзагальнішому розумінні термін “людина” вказує на належність до людського роду – вищої сходинки живої природи на нашій планеті.

Серед питань, які цікавлять науку, релігію, кожну людину, найважливішим є питання про природу людини, її походження і призначення, виникнення життя на Землі, зв’язок із Космосом, місце у Всесвіті. Ці питання надзвичайно складні й суперечливі. Незважаючи на досить розгалужену систему досліджень, накопичені результати, проблему виникнення життя і походження людини не можна вважати розв’язаною. Міркування з цього приводу можна класифікувати як моделі або гіпотези. Одні – більше обґрунтовані, інші – менше. Проте кожна гіпотеза не підтверджується практично. Коротко охарактеризуємо кожну з них.

Одна з гіпотез базується на божественному творенні – креаційна (релігійна) гіпотеза походження життя людини.

Релігійна концепція походження світу зосереджується навколо ідеї про існування всесильного, вічного Творця, який мав певний план і призначення для Свого творіння. Всесвіт, Сонячна система, наша планета Земля, а також усе живе виникло і стало існувати за планом і замислом надрозумної істоти.

Не менш привабливо виглядає космічна гіпотеза походження людини. Вона ґрунтується на твердженні про відвідування Землі прибульцями з Космосу або проникненням на Землю своєрідних животворних космічних променів. З космічною гіпотезою походження людини погодитись так само важко, як і заперечити її. Справа в тому, що поки не встановлено спілкування з неземними цивілізаціями, якщо вони є. Однак пошук земних цивілізацій триває.

Разом з тим, існує еволюційна гіпотеза походження життя і людини. Засновником еволюційного вчення про походження видів вважається англійський природодослідник Чарльз Дарвін (1809–1882). У фундаментальній праці “Походження видів шляхом природного добору” учений показав, що основними чинниками еволюції органічного світу є мінливість, спадковість і природ-ний добір.

 

Згідно з цією гіпотезою, зародження та розвиток життя можливі лише з того природного оточення, на якому воно розгортає своє єство. Життя виникає завдяки фотосинтезу та обміну речовин в унікальних кліматичних умовах, що створились (мабуть, випадково) на землі декілька мільярдів років тому. Серед таких умов вирізняються показники температури ґрунту, повітря; наявність води, деяких солей, радіації тощо.

Удосконалюючись у ході еволюції, організми на планеті еволюціонували у тваринний світ і перетворювалися в сучасні зразки (у тому числі й людини) внаслідок природного добору.

Новітні наукові відомості підтверджують думку Дарвіна, що найближчими нашими родичами є мавпи, а саме – людиноподібні. Вважається, що процес перетворення мавпи в людину почався приблизно три мільйони років тому. Молекулярні дослідження показали, що людина, горила й шимпанзе – це не двоюрідні брати, як думали раніше, а рідні. Їх слід об’єднати в один рід. Людина сучасного фізіологічного типу за останніми науковими даними, які отримані за допомогою аналізу ДНК (спадкові речовини), з’явилася порівняно недавно: 50–250 тисяч років тому, причому приблизно в одному місці – в Африці.

Дарвін не дав відповіді на питання, що саме стало причиною виділення людини з тваринного світу. На нього намагався відповісти Ф. Енгельс: деякі види людиноподібних мавп під впливом природнокліматичних умов були змушені достатньо різко змінити свій спосіб життя. Вони перебралися з дерев на землю, внаслідок чого функції їх передніх кінцівок стали суттєво відрізня-тися від функцій задніх. Поступово розвиваючись, руки ставали органом для виробництва та використання знарядь праці. Праця привела до розвитку мозку, появи мислення і мови.

 

Розвиток наук у ХХ столітті вніс поправки в ці ідеї. Зокрема, звернена увага на те, що знайдені до нашого часу стоянки давніх наших предків територіально “прив’язані” до зони Великих Східно-африканських розломів. Саме тут був високий “викид” радіації, який викликає різкі зміни у спадковому фонді живих істот, тобто мутацію. До цього слід додати, що і тектонічні, і вулканічні, сейсмічні та радіаційні катаклізми здійснювали суттєвий вплив на живих істот як мутагенні фактори.

Еволюційна гіпотеза походження людини до цього часу вважається найбільш обґрунтованою.

У межах суттєвої протилежності гіпотези мають дещо спільне, що єднає їх:

1) за всіма гіпотезами, життя виникає на земній основі;

2) життя людини органічно пов’язане з Космосом (у релігійному варіанті – через Бога, в еволюційному – через фотосинтез, у космічному – безпосередньо) та з працею, спрямованою на забезпечення умов існування людини як людини;

3) життя існує завдяки постійній діяльності (організму чи людини), спрямованої на обмін речовин, виживання, боротьбу за існування.

Визначень поняття “життя” дуже багато. Як загальне поняття, життя є особливою формою існування і руху матерії, вищою, за відношенням до фізичної, хімічної, формою. Ф. Енгельс визначив життя як спосіб існування білкових тіл, суттєвим моментом якого є постійний обмін з оточуючим їх зовнішнім середовищем.

Життя (за К.М. Ситником) – це особлива форма руху матерії зі специфічним обміном речовин, самовідновленням, системним управлінням, саморозвитком, фізичною і функціональною дискретністю живих істот і їх суспільних конгломератів. З цього досить складного визначення випливає головне: життя можна розглядати як послідовний, упорядкований обмін речовин і енергії.

 

 

Потреби людини.

Людина має споживати, щоб жити. Прагнення задовольнити свої потреби мотивує поведінку людини, формує сукупність її інтересів. Внаслідок розмаїтості причин потреби людей дуже різноманітні, задовольнити їх нелегко і з кожним роком дедалі складніше, враховуючи до того ж кількісне й якісне зростання самих потреб. Предметами першої необхідності вважаються їжа, житло й одяг. Предмети розкоші для кожної людини, соціального прошарку або групи населення свої. В цілому до предметів розкоші належать дорогоцінності, золоті вироби, хутра, яхти тощо. Потреби існують у всіх людей, груп людей, соціальних прошарків, класів, держави. Головна особливість цих потреб полягає в їх безмежності. Оскільки людство розвивається, прогресують і його потреби. Підвищується культурний рівень людей, зростають і розширюються духовні потреби людини. Будь-який новий винахід стає потребою і породжує цілий ланцюг нових потреб. Засоби масової інформації дуже оперативно роблять нову потребу надбанням усіх людей, байдуже, до якого класу вони належать або в якій країні мешкають: потреби ростуть кількісно ще й через збільшення самого народонаселення Землі.

Таким чином, висновок однозначний та аксіоматичний: в економічному смислі людина має необмежені потреби в економічних благах і послугах. У цьому суть економічного закону зростання потреб.

Потреба - це природний потяг людини до визначених умов життя, відсутність яких викликає хибне відчуття і породжує прагнення змінити такий стан речей. Потреби - це спонукальні мотиви рушійних сил, що є об’єктивною основою "ідеальних спонукань" - інтересів, бажань, цілей і т.д.

За способом задоволення виділяють:

індивідуальні - це потреби в одязі, житлі, їжі та ін.;

- колективні - ті, що спільно задовольняються у трудовому колективі (підвищення кваліфікаційного рівня працівників, будівництво спільних баз і будиночків відпочинку, колективне управління виробництвом та ін);

- суспільні - це потреби у забезпеченні громадського порядку, захисті навколишнього середовища тощо.

За ступенем реалізації потреби можна класифікувати на:

- абсолютні потреби - визначаються максимально можливим обсягом виробництва матеріальних благ і послуг (за найбільш сприятливих умов), які могли бути спожиті суспільством;

- дійсні потреби - відповідають рівню розвитку економіки певної країни;

- платоспроможні - потреби, які людина може задовольнити відповідно до власних доходів та рівня цін (тобто вони визначаються співвідношенням цін на предмети споживання і грошових доходів населення).

Численні потреби людини за спільністю ознак можна об'єднати у такі групи:

* матеріальні і духовні;

* загальні і конкретні;

* поточні та перспективні;

* задоволені і незадоволені;

* дійсні та абсолютні.

Потреби характеризують лише можливість споживання, але щоб ця можливість перетворилася в дійсність, слід виробити життєві засоби. Величезна роль економічних потреб полягає в тому, що вони спонукають людей до дії. Отже, виробництво забезпечує різноманітні блага, які становлять необхідні умови життя і розвитку людського суспільства на будь-якому історичному щаблі його існування. Інакше кажучи, блага, створені в процесі виробництва, утворюють різноманітні потреби, які становлять предмет інтересу.

Діяльність людини.

У сучасній психологічній літературі існує декілька концепцій взаємозв’язку мотивації діяльності (спілкування, поведінки). Одна зних – теорія каузальної атрибуції. Під каузальною атрибуцією розуміється тлумачення суб’єктом міжособистісного сприйняття причин і мотивів поведінки інших людей і розвиток на цій основі здатності передбачати майбутню поведінку. Експериментальні дослідження каузальної атрибуції показали наступне: а) людина пояснює свою поведінку не так, як вона пояснює поведінку інших людей; б) процеси каузальної атрибуції не підкоряються логічним нормам; в) людина схильна пояснювати невдалі результати своєї діяльності зовнішніми, а вдалі – внутрішніми чинниками. Не вдаючись у подробиці цієї теорії, необхідно зазначити, що прямої кореляції між діяльністю і силою мотиву досягнення успіхів і уникнення невдач психологами не виявлено, бо, крім сили і характеру мотиву досягнення успіхів, результати діяльності залежать від складності завдань, що вирішуються, від досягнень будь-яких невдач у минулому і від інших причин. Залежність між мотивацією і досягненням успіхів у діяльності не носить лінійного характеру, що особливо яскраво виявляється в зв’язку мотивації досягнення успіхів і якості роботи. Така якість є найкращою при середньому рівні мотивації і, як правило, гіршає при дуже низькому або дуже високому. Важливе значення має співвідношення результатів діяльності і тривожність. Психологічними дослідженнями встановлено, що діяльність людини в ситуації, що породжує тривожність, безпосередньо залежить не від наявності або відсутності “особистісної тривожності”, а від сили “ситуаційної тривожності”, ефективності прийнятих для її зниження контрзаходів і точності когнітивної оцінки ситуації. У людей, передусім з яскраво вираженою особистісною тривожністю, можливе виникнення почуття безпорадності. Воно виникає частіше за все, коли численні колишні невдачі асоціюються усвідомості індивіда з відсутністю у нього здібностей, необхідних для

успішної й ефективної діяльності, що веде до втрати бажання робити подальші спроби і прикладати зусилля до виконання діяльності. У цих випадках поряд зі зниженням мотивації звичайно відчувається, що знань і емоційно-позитивної стимуляції діяльності не досить

Праця як форми діяльності.

Слово "робити", як ви знаєте, означає "виготовляти, виробляти яку-небудь продукцію". Виробництво - це насамперед процес створення матеріальних благ, необхідна умова життя суспільства, тому що без їжі, одягу, житла, електроенергії, ліків і безлічі різноманітних предметів, потрібних людям, суспільство існувати не може. Настільки ж необхідні для життя людини і різноманітні послуги. Уявіть собі, що б відбулося, якби зупинилися перевезення на усіх видах транспорту (транспортні послуги), припинилося надходження води у водопровідну систему чи збирання сміття з житлових кварталів (побутові послуги).

нематеріальне (духовне) виробництво. Перше, якщо сказати коротко, це виробництво речей, друге виробництво ідей (а точніше, духовних цінностей). У першому випадку, наприклад, вироблені телевізори, прилади чи папір, у другому - актори, режисери створили телепередачу, письменник написав книгу, учений відкрив щось нове в навколишньому світі.

Це не означає, що в матеріальному виробництві не бере участь свідомість людини. Будь-яка діяльність людей здійснюється свідомо. У процесі матеріального виробництва беруть участь і руки, і голова. А в сучасному виробництві роль знань, кваліфікації, моральних якостей істотно зростає.

Відмінність між двома видами виробництва ~ у створюваному продукті. Результат матеріального виробництва різноманітні предмети і послуги.

У готовому вигляді природа Дає нам лише дуже небагато. Без праці не можна зібрати навіть дикорослі плоди. А взяти в природи вугілля, нафту, газ, деревину неможливо без значних зусиль. У більшості випадків природні матеріали піддаються складній переробці. Таким чином, виробництво постає перед нами як процес активного перетворення людьми природи (природних матеріалів) з метою створення необхідних матеріальних умов для свого існування.

Для виробництва будь-якої речі необхідні три елементи: по-перше, предмет природи, з якого цю річ можна виготовити; по-друге, засоби праці, за допомогою яких це виготовлення здійснюється; по-третє, цілеспрямована діяльність людини, її праця. Отже, матеріальне виробництво є процесом трудової діяльності людей, у результаті якої створюються матеріальні блага, спрямовані на задоволення людських потреб. Потреби й інтереси людей є тією основою, яка визначає мету трудової діяльності. Безцільні заняття не мають змісту. Така робота показана в давньогрецькому міфі про Сізіфа. Боги прирекли його на важку працю - викочувати великий камінь на гору. Як тільки кінець шляху був близький, камінь зривався і котився вниз. І так знову і знову. Сізіфова праця - символ безглуздої роботи. Праця у власному розумінні слова виникає тоді, коли діяльність людини стає осмисленою, коли в ній реалізується свідомо поставлена мета.

Для досягнення мети в трудовій діяльності, як і у будь-якій іншій, використовуються різноманітні засоби. Це насамперед різні технічні пристрої, необхідні для виробництва енергетичні і транспортні лінії й інші матеріальні об'єкти, без яких неможливий трудовий процес. Усі вони разом складають засоби праці. У процесі виробництва здійснюється вплив на предмет праці, тобто на матеріали, що піддаються перетворенню. Для цього застосовуються різні способи, які називаються технологіями. Наприклад, видалити зайвий метал із заготівлі можна за допомогою металорізального устаткування.

Можна сказати і інакше: продуктивність праці це ефективність трудової діяльності, що виражається кількістю продукції, зробленої за одиницю часу (подумайте, від чого залежить продуктивність праці і чи завжди це пов'язано тільки з бажанням людини).

У кожному конкретному виді трудової діяльності виконуються трудові операції, що розчленовуються на трудові прийоми, дії і рухи (з якими видами праці ви знайомі? Які операції і прийоми до них застосовуються?).

Залежно від особливостей того чи іншого виду праці, обумовлених предметом праці, засобами праці, сукупністю виконуваних працівником операції. їхнім співвідношенням і взаємозв'язком, від розподілу функцій (виконавських, реєстрації і контролю, спостереження і налагодження) на робочому місці можна говорити про зміст індивідуальної праці. У нього входять ступінь розмаїтості трудових функцій, монотонності, зумовленості дій, самостійності, рівень технічної оснащеності, співвідношення виконавських і управлінських функцій, рівень творчих можливостей тощо. Зміна складу трудових функцій і витрат часу на їх виконання означає зміну змісту праці. Головний фактор такої зміни - науково-технічний прогрес. У результаті введення нової техніки і сучасних технологій у зміст трудового процесу міняється співвідношення між працею фізичною і розумовою, монотонною і творчою, ручною і механізованою тощо.

Сучасна технічна база підприємств є складним сполученням засобів праці різного типу, тому відбувається значна диференціація рівня технічної оснащеності праці. Це спричиняє його істотну неоднорідність. Велика кількість робітників зайнята монотонною, нетворчою працею. У той же час багато хто виконує роботу, яка вимагає активної розумової діяльності, вирішення складних виробничих завдань.

Найважливішою особливістю трудової діяльності людей є те, що вона вимагає, як правило, спільних зусиль для досягнення поставлених цілей. Однак колективна діяльність не означає, що всі члени колективу, котрі створюють який-небудь продукт, виконують однакову роботу. Навпаки, виникає необхідність поділу праці, завдяки чому зростає його ефективність. Поділ праці - це розподіл і закріплення занять між учасниками трудового процесу.

Сутність поняття “Безпека життєдіяльності”.

Курс "Безпека життєдіяльності" передбачає ознайомлення студентів різних спеціальностей (біологів, філологів, істориків, правознавців, плодоовочівників-виноградарів) з основами біосоціальної науки, що вивчає механізми впливу різних факторів навколишнього середовища і соціальних на професійну діяльність людини та міроприємства, виконання яких забезпечує нешкідливість виробничої практики людини. Методологічною основою курсу є системний аналіз, як особливий напрямок досліджень, що забезпечує вивчення різних характеристик складно організованих об'єктів, різноманітність зв'язків між елементами, їх схожість, відмінність, спів порядкування та взаємозв'язок. Предмет і завдання безпеки життєдіяльності. Поняття "професійна діяльність". Тема курсу. Місце і роль " Безпеки життєдіяльності " серед інших наук, зв'язок з ними. Взаємозв'язок і протиріччя біологічного та соціального Homo sapiens. Вплив навколишнього середовища на людину - біологічний об'єкт та зворотна дія людини - соціуму на навколишнє середовище в процесі професійної діяльності. Значення курсу для виробничої практики людини.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-08-15; просмотров: 935; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.205.2.207 (0.05 с.)