Біологічні та соціальні ознаки людини.

Результатом еволюції життя на Землі є людина як частина природи, біологічний суб’єкт. За своєю тілесною будовою і фізіологічними функціями людина належить до тваринного світу. Характерно, що, з погляду біології, принципової різниці між людиною і тваринним світом немає.

Але людина – вища сходинка розвитку живої природи на нашій планеті. Це поняття вказує на якісну відмінність людей від тварин і характеризує загальні, притаманні всім людям якості й особливості, що знаходять свій вияв у терміні “Нomo sapiens” – “людина розумна”. Людина як біологічний вид має:

– характерні тілесні ознаки (прямоходіння, руки пристосовані до праці тощо);

– високорозвинений мозок, здатний відобразити світ у поняттях і перетворювати його відповідно до своїх потреб, інтересів, ідеалів;

– свідомість як здатність до пізнання сутності як зовнішнього світу, так і своєї особистої природи.

Людська здатність самозаглиблення має діяльний суспільний характер. Про людський характер життєдіяльності можна говорити з того моменту, коли людиноподібна істота виготовила перше знаряддя праці. Саме з цього почалася розбудова людиною власного світу – соціального.

Зміст і характер людського життя визначається способом людської діяльності, головними чинниками якого є засоби виробництва та спілкування.

Якщо тварина живе в природі, то людина – у соціумі. Соціум – це особливий спосіб життя особливих істот – людей.

Отже, найголовніша відмінність між людиною і тваринним світом полягає у способі життя. Тваринне життя здійснюється природним чином, тобто як існування. Людське – суспільним, соціальним, як життєдіяльність. “Що таке життя, – писав К. Маркс, – якщо воно не є діяльністю?” Все, що є у суспільстві, як і саме суспільство, – результат людської діяльної.

Потреби людини.

Людина має споживати, щоб жити. Прагнення задовольнити свої потреби мотивує поведінку людини, формує сукупність її інтересів. Внаслідок розмаїтості причин потреби людей дуже різноманітні, задовольнити їх нелегко і з кожним роком дедалі складніше, враховуючи до того ж кількісне й якісне зростання самих потреб. Предметами першої необхідності вважаються їжа, житло й одяг. Предмети розкоші для кожної людини, соціального прошарку або групи населення свої. В цілому до предметів розкоші належать дорогоцінності, золоті вироби, хутра, яхти тощо. Потреби існують у всіх людей, груп людей, соціальних прошарків, класів, держави. Головна особливість цих потреб полягає в їх безмежності. Оскільки людство розвивається, прогресують і його потреби. Підвищується культурний рівень людей, зростають і розширюються духовні потреби людини. Будь-який новий винахід стає потребою і породжує цілий ланцюг нових потреб. Засоби масової інформації дуже оперативно роблять нову потребу надбанням усіх людей, байдуже, до якого класу вони належать або в якій країні мешкають: потреби ростуть кількісно ще й через збільшення самого народонаселення Землі.

Таким чином, висновок однозначний та аксіоматичний: в економічному смислі людина має необмежені потреби в економічних благах і послугах. У цьому суть економічного закону зростання потреб.

Потреба - це природний потяг людини до визначених умов життя, відсутність яких викликає хибне відчуття і породжує прагнення змінити такий стан речей. Потреби - це спонукальні мотиви рушійних сил, що є об’єктивною основою "ідеальних спонукань" - інтересів, бажань, цілей і т.д.

За способом задоволення виділяють:

індивідуальні - це потреби в одязі, житлі, їжі та ін.;

- колективні - ті, що спільно задовольняються у трудовому колективі (підвищення кваліфікаційного рівня працівників, будівництво спільних баз і будиночків відпочинку, колективне управління виробництвом та ін);

- суспільні - це потреби у забезпеченні громадського порядку, захисті навколишнього середовища тощо.

За ступенем реалізації потреби можна класифікувати на:

- абсолютні потреби - визначаються максимально можливим обсягом виробництва матеріальних благ і послуг (за найбільш сприятливих умов), які могли бути спожиті суспільством;

- дійсні потреби - відповідають рівню розвитку економіки певної країни;

- платоспроможні - потреби, які людина може задовольнити відповідно до власних доходів та рівня цін (тобто вони визначаються співвідношенням цін на предмети споживання і грошових доходів населення).

Численні потреби людини за спільністю ознак можна об'єднати у такі групи:

* матеріальні і духовні;

* загальні і конкретні;

* поточні та перспективні;

* задоволені і незадоволені;

* дійсні та абсолютні.

Потреби характеризують лише можливість споживання, але щоб ця можливість перетворилася в дійсність, слід виробити життєві засоби. Величезна роль економічних потреб полягає в тому, що вони спонукають людей до дії. Отже, виробництво забезпечує різноманітні блага, які становлять необхідні умови життя і розвитку людського суспільства на будь-якому історичному щаблі його існування. Інакше кажучи, блага, створені в процесі виробництва, утворюють різноманітні потреби, які становлять предмет інтересу.

Діяльність людини.

У сучасній психологічній літературі існує декілька концепцій взаємозв’язку мотивації діяльності (спілкування, поведінки). Одна зних – теорія каузальної атрибуції. Під каузальною атрибуцією розуміється тлумачення суб’єктом міжособистісного сприйняття причин і мотивів поведінки інших людей і розвиток на цій основі здатності передбачати майбутню поведінку. Експериментальні дослідження каузальної атрибуції показали наступне: а) людина пояснює свою поведінку не так, як вона пояснює поведінку інших людей; б) процеси каузальної атрибуції не підкоряються логічним нормам; в) людина схильна пояснювати невдалі результати своєї діяльності зовнішніми, а вдалі – внутрішніми чинниками. Не вдаючись у подробиці цієї теорії, необхідно зазначити, що прямої кореляції між діяльністю і силою мотиву досягнення успіхів і уникнення невдач психологами не виявлено, бо, крім сили і характеру мотиву досягнення успіхів, результати діяльності залежать від складності завдань, що вирішуються, від досягнень будь-яких невдач у минулому і від інших причин. Залежність між мотивацією і досягненням успіхів у діяльності не носить лінійного характеру, що особливо яскраво виявляється в зв’язку мотивації досягнення успіхів і якості роботи. Така якість є найкращою при середньому рівні мотивації і, як правило, гіршає при дуже низькому або дуже високому. Важливе значення має співвідношення результатів діяльності і тривожність. Психологічними дослідженнями встановлено, що діяльність людини в ситуації, що породжує тривожність, безпосередньо залежить не від наявності або відсутності “особистісної тривожності”, а від сили “ситуаційної тривожності”, ефективності прийнятих для її зниження контрзаходів і точності когнітивної оцінки ситуації. У людей, передусім з яскраво вираженою особистісною тривожністю, можливе виникнення почуття безпорадності. Воно виникає частіше за все, коли численні колишні невдачі асоціюються усвідомості індивіда з відсутністю у нього здібностей, необхідних для

успішної й ефективної діяльності, що веде до втрати бажання робити подальші спроби і прикладати зусилля до виконання діяльності. У цих випадках поряд зі зниженням мотивації звичайно відчувається, що знань і емоційно-позитивної стимуляції діяльності не досить

Праця як форми діяльності.

Слово "робити", як ви знаєте, означає "виготовляти, виробляти яку-небудь продукцію". Виробництво - це насамперед процес створення матеріальних благ, необхідна умова життя суспільства, тому що без їжі, одягу, житла, електроенергії, ліків і безлічі різноманітних предметів, потрібних людям, суспільство існувати не може. Настільки ж необхідні для життя людини і різноманітні послуги. Уявіть собі, що б відбулося, якби зупинилися перевезення на усіх видах транспорту (транспортні послуги), припинилося надходження води у водопровідну систему чи збирання сміття з житлових кварталів (побутові послуги).

нематеріальне (духовне) виробництво. Перше, якщо сказати коротко, це виробництво речей, друге виробництво ідей (а точніше, духовних цінностей). У першому випадку, наприклад, вироблені телевізори, прилади чи папір, у другому - актори, режисери створили телепередачу, письменник написав книгу, учений відкрив щось нове в навколишньому світі.

Це не означає, що в матеріальному виробництві не бере участь свідомість людини. Будь-яка діяльність людей здійснюється свідомо. У процесі матеріального виробництва беруть участь і руки, і голова. А в сучасному виробництві роль знань, кваліфікації, моральних якостей істотно зростає.

Відмінність між двома видами виробництва ~ у створюваному продукті. Результат матеріального виробництва різноманітні предмети і послуги.

У готовому вигляді природа Дає нам лише дуже небагато. Без праці не можна зібрати навіть дикорослі плоди. А взяти в природи вугілля, нафту, газ, деревину неможливо без значних зусиль. У більшості випадків природні матеріали піддаються складній переробці. Таким чином, виробництво постає перед нами як процес активного перетворення людьми природи (природних матеріалів) з метою створення необхідних матеріальних умов для свого існування.

Для виробництва будь-якої речі необхідні три елементи: по-перше, предмет природи, з якого цю річ можна виготовити; по-друге, засоби праці, за допомогою яких це виготовлення здійснюється; по-третє, цілеспрямована діяльність людини, її праця. Отже, матеріальне виробництво є процесом трудової діяльності людей, у результаті якої створюються матеріальні блага, спрямовані на задоволення людських потреб. Потреби й інтереси людей є тією основою, яка визначає мету трудової діяльності. Безцільні заняття не мають змісту. Така робота показана в давньогрецькому міфі про Сізіфа. Боги прирекли його на важку працю - викочувати великий камінь на гору. Як тільки кінець шляху був близький, камінь зривався і котився вниз. І так знову і знову. Сізіфова праця - символ безглуздої роботи. Праця у власному розумінні слова виникає тоді, коли діяльність людини стає осмисленою, коли в ній реалізується свідомо поставлена мета.

Для досягнення мети в трудовій діяльності, як і у будь-якій іншій, використовуються різноманітні засоби. Це насамперед різні технічні пристрої, необхідні для виробництва енергетичні і транспортні лінії й інші матеріальні об'єкти, без яких неможливий трудовий процес. Усі вони разом складають засоби праці. У процесі виробництва здійснюється вплив на предмет праці, тобто на матеріали, що піддаються перетворенню. Для цього застосовуються різні способи, які називаються технологіями. Наприклад, видалити зайвий метал із заготівлі можна за допомогою металорізального устаткування.

Можна сказати і інакше: продуктивність праці це ефективність трудової діяльності, що виражається кількістю продукції, зробленої за одиницю часу (подумайте, від чого залежить продуктивність праці і чи завжди це пов'язано тільки з бажанням людини).

У кожному конкретному виді трудової діяльності виконуються трудові операції, що розчленовуються на трудові прийоми, дії і рухи (з якими видами праці ви знайомі? Які операції і прийоми до них застосовуються?).

Залежно від особливостей того чи іншого виду праці, обумовлених предметом праці, засобами праці, сукупністю виконуваних працівником операції. їхнім співвідношенням і взаємозв'язком, від розподілу функцій (виконавських, реєстрації і контролю, спостереження і налагодження) на робочому місці можна говорити про зміст індивідуальної праці. У нього входять ступінь розмаїтості трудових функцій, монотонності, зумовленості дій, самостійності, рівень технічної оснащеності, співвідношення виконавських і управлінських функцій, рівень творчих можливостей тощо. Зміна складу трудових функцій і витрат часу на їх виконання означає зміну змісту праці. Головний фактор такої зміни - науково-технічний прогрес. У результаті введення нової техніки і сучасних технологій у зміст трудового процесу міняється співвідношення між працею фізичною і розумовою, монотонною і творчою, ручною і механізованою тощо.

Сучасна технічна база підприємств є складним сполученням засобів праці різного типу, тому відбувається значна диференціація рівня технічної оснащеності праці. Це спричиняє його істотну неоднорідність. Велика кількість робітників зайнята монотонною, нетворчою працею. У той же час багато хто виконує роботу, яка вимагає активної розумової діяльності, вирішення складних виробничих завдань.

Найважливішою особливістю трудової діяльності людей є те, що вона вимагає, як правило, спільних зусиль для досягнення поставлених цілей. Однак колективна діяльність не означає, що всі члени колективу, котрі створюють який-небудь продукт, виконують однакову роботу. Навпаки, виникає необхідність поділу праці, завдяки чому зростає його ефективність. Поділ праці - це розподіл і закріплення занять між учасниками трудового процесу.