Рівновага: природна, природнича, екологічна.

Біота надзвичайно чутлива до людської дії і піддалася найсильнішому перетворенню. Багато біоценозів зазнають перебудови, інші повністю заміщені штучними співтовариствами. Зміна біоценозів викликає порушення в інших ланках функціонування геосистем. Особливо велике стабілізуюче значення лісів, що підтримують нестійку рівновагу між компонентами в умовах розчленованого рельєфу, багаторічної мерзлоти, екстремального клімату (з недостатністю або надлишком тепла і вологи). Площа лісів на Землі в результаті господарської діяльності скоротилася не менше ніж на 30 млн км2 і продовжує скорочуватися. Це зумовило порушення гравітаційної рівноваги і водного балансу в багатьох ландшафтах. Аналогічні наслідки викликає порушення трав’яного і чагарникового покриву, а також мохово-лишайникового (у тундрі), головним чином, через перевантаження пасовищ. Перетворення рослинного покриву як головної частини біоценозу і продуцента первинної біомаси веде до серйозних порушень геохімічних функцій геосистем. Біологічний метаболізм виконує найважливішу роль у круговороті вуглецю, кисню, азоту, фосфору і ряду інших елементів. Заміна природних біологічних співтовариств культурними, як правило, веде до зменшення загальної біологічної продуктивності і відповідно інтенсивності біологічного метаболізму. З урожаєм культурних рослин щорічно з ґрунту відчуджуються сотні мільйонів тонн зольних елементів і азоту. Так, з урожаєм пшениці виноситься (у кг на 1 га): азоту – 70, фосфору – 30, калію – 50, кальцію – 30; з урожаєм картоплі – відповідно 90, 40, 160, 76.

Ґрунт із середнім вмістом мінеральних речовин може бути повністю виснажений у результаті вилучення урожаю протягом 15-150 років. Найбільш нестійкий баланс мінеральних речовин ґрунтів, що формуються в умовах вологого клімату і інтенсивного вилуговування, тобто підзолистих і особливо ґрунтів вологих тропічних і екваторіальних лісів. У природних умовах баланс підтримується лісовою рослинністю, здатною накопичувати величезну фітомасу і здійснювати інтенсивний круговорот речовин. Вирубка лісів, а також корчування пнів, знищення підстилки ведуть до вилучення з локального круговороту великої кількості азоту, кальцію, фосфору та інших елементів і до виснаження ґрунту.

З метою компенсувати нестачу елементів мінерального живлення рослин застосовуються хімічні добрива. Проте внесення в ґрунт добрив не може заповнити всі втрати. У деяких сильно еродованих районах з полів змивається в 100 разів більше азоту, калію і фосфору, ніж вноситься з добривами. Крім того, оскільки добрива не можуть повністю засвоюватися рослинами, до 40—50 % кількості (що становить десятки і навіть сотні кг/га), що вноситься в ґрунт, вимивається з полів і залучається до неконтрольованої водної міграції.

Особливі проблеми виникають у зв’язку із все більшим застосовуванням пестицидів. Потрапляючи в харчові ланцюги, вони прогресуючим чином накопичуються у тканинах організмів у міру переходу від нижчих ланок ланцюга до вищих. Ця властивість визначає можливість їх поширення (наприклад, в організмі птахів) далеко за межі тієї ділянки, де вони були застосовані.

Багато рослин характеризуються виборчою здатністю до поглинання тих або інших техногенних речовин, зокрема радіоактивних (лишайники, наприклад, здатні захоплювати їх безпосередньо з повітря), і тим самим сприяють подальшій передачі їх харчовими ланцюгами або накопиченню в геосистемах.

Найглибші зміни функцій геосистем, викликані порушенням біологічної рівноваги і біологічного круговороту речовин, виявляються в локальних масштабах. Проте деякі непрямі наслідки подібних порушень можуть поширюватися на обширніші простори

через стік, транспортування і акумуляцію наносів, трофічні зв’язки і водну міграцію хімічних елементів.

Людина та її походження.

Найбільша цінність суспільства – людина, її життя, здоров’я. Проте з кожним роком збільшується кількість факторів, що негативно впливають на її життя і здоров’я. У більшості випадків вони породжуються самою людиною: її діяльністю, небезпечною поведінкою, науково-технічним прогресом.

Значення терміна “людина” – багатогранне, про що свідчить понятійний апарат наук, які вивчають людину.

Філософію цікавить людина з точки зору її становища у світі як суб’єкта пізнання і творчості.

Психологія аналізує людину як цілісність психологічних процесів, властивостей і відносин: темпераменту, характеру, здібностей, вольових властивостей тощо. Тобто психологія шукає стабільні характеристики психіки, які забезпечують незмінність людської природи.

Якщо економічна наука припускає, що людина здатна на раціональний вибір, то психологія виходить з того, що мотиви люд-ської поведінки здебільшого ірраціональні та незбагненні.

Історики, навпаки, проявляють інтерес до того, як під впливом культурно-історичних факторів змінюється людська істота.

Соціологія досліджує людину насамперед як особистість, як елемент соціального життя, розкриває механізми її становлення під впливом соціальних факторів, а також шляхи й канали зворотного впливу особистості на соціальний стан.

У найзагальнішому розумінні термін “людина” вказує на належність до людського роду – вищої сходинки живої природи на нашій планеті.

Серед питань, які цікавлять науку, релігію, кожну людину, найважливішим є питання про природу людини, її походження і призначення, виникнення життя на Землі, зв’язок із Космосом, місце у Всесвіті. Ці питання надзвичайно складні й суперечливі. Незважаючи на досить розгалужену систему досліджень, накопичені результати, проблему виникнення життя і походження людини не можна вважати розв’язаною. Міркування з цього приводу можна класифікувати як моделі або гіпотези. Одні – більше обґрунтовані, інші – менше. Проте кожна гіпотеза не підтверджується практично. Коротко охарактеризуємо кожну з них.

Одна з гіпотез базується на божественному творенні – креаційна (релігійна) гіпотеза походження життя людини.

Релігійна концепція походження світу зосереджується навколо ідеї про існування всесильного, вічного Творця, який мав певний план і призначення для Свого творіння. Всесвіт, Сонячна система, наша планета Земля, а також усе живе виникло і стало існувати за планом і замислом надрозумної істоти.

Не менш привабливо виглядає космічна гіпотеза походження людини. Вона ґрунтується на твердженні про відвідування Землі прибульцями з Космосу або проникненням на Землю своєрідних животворних космічних променів. З космічною гіпотезою походження людини погодитись так само важко, як і заперечити її. Справа в тому, що поки не встановлено спілкування з неземними цивілізаціями, якщо вони є. Однак пошук земних цивілізацій триває.

Разом з тим, існує еволюційна гіпотеза походження життя і людини. Засновником еволюційного вчення про походження видів вважається англійський природодослідник Чарльз Дарвін (1809–1882). У фундаментальній праці “Походження видів шляхом природного добору” учений показав, що основними чинниками еволюції органічного світу є мінливість, спадковість і природ-ний добір.

 

Згідно з цією гіпотезою, зародження та розвиток життя можливі лише з того природного оточення, на якому воно розгортає своє єство. Життя виникає завдяки фотосинтезу та обміну речовин в унікальних кліматичних умовах, що створились (мабуть, випадково) на землі декілька мільярдів років тому. Серед таких умов вирізняються показники температури ґрунту, повітря; наявність води, деяких солей, радіації тощо.

Удосконалюючись у ході еволюції, організми на планеті еволюціонували у тваринний світ і перетворювалися в сучасні зразки (у тому числі й людини) внаслідок природного добору.

Новітні наукові відомості підтверджують думку Дарвіна, що найближчими нашими родичами є мавпи, а саме – людиноподібні. Вважається, що процес перетворення мавпи в людину почався приблизно три мільйони років тому. Молекулярні дослідження показали, що людина, горила й шимпанзе – це не двоюрідні брати, як думали раніше, а рідні. Їх слід об’єднати в один рід. Людина сучасного фізіологічного типу за останніми науковими даними, які отримані за допомогою аналізу ДНК (спадкові речовини), з’явилася порівняно недавно: 50–250 тисяч років тому, причому приблизно в одному місці – в Африці.

Дарвін не дав відповіді на питання, що саме стало причиною виділення людини з тваринного світу. На нього намагався відповісти Ф. Енгельс: деякі види людиноподібних мавп під впливом природнокліматичних умов були змушені достатньо різко змінити свій спосіб життя. Вони перебралися з дерев на землю, внаслідок чого функції їх передніх кінцівок стали суттєво відрізня-тися від функцій задніх. Поступово розвиваючись, руки ставали органом для виробництва та використання знарядь праці. Праця привела до розвитку мозку, появи мислення і мови.

 

Розвиток наук у ХХ столітті вніс поправки в ці ідеї. Зокрема, звернена увага на те, що знайдені до нашого часу стоянки давніх наших предків територіально “прив’язані” до зони Великих Східно-африканських розломів. Саме тут був високий “викид” радіації, який викликає різкі зміни у спадковому фонді живих істот, тобто мутацію. До цього слід додати, що і тектонічні, і вулканічні, сейсмічні та радіаційні катаклізми здійснювали суттєвий вплив на живих істот як мутагенні фактори.

Еволюційна гіпотеза походження людини до цього часу вважається найбільш обґрунтованою.

У межах суттєвої протилежності гіпотези мають дещо спільне, що єднає їх:

1) за всіма гіпотезами, життя виникає на земній основі;

2) життя людини органічно пов’язане з Космосом (у релігійному варіанті – через Бога, в еволюційному – через фотосинтез, у космічному – безпосередньо) та з працею, спрямованою на забезпечення умов існування людини як людини;

3) життя існує завдяки постійній діяльності (організму чи людини), спрямованої на обмін речовин, виживання, боротьбу за існування.

Визначень поняття “життя” дуже багато. Як загальне поняття, життя є особливою формою існування і руху матерії, вищою, за відношенням до фізичної, хімічної, формою. Ф. Енгельс визначив життя як спосіб існування білкових тіл, суттєвим моментом якого є постійний обмін з оточуючим їх зовнішнім середовищем.

Життя (за К.М. Ситником) – це особлива форма руху матерії зі специфічним обміном речовин, самовідновленням, системним управлінням, саморозвитком, фізичною і функціональною дискретністю живих істот і їх суспільних конгломератів. З цього досить складного визначення випливає головне: життя можна розглядати як послідовний, упорядкований обмін речовин і енергії.