Поняття “фінанси” та його еволюція

З’ясуємо, що розуміється під фінансами і в чому полягає їх суть, суспільна природа та призначення. Для цього звернемося до визначень, які надаються і використовуються вченими-фінансистами та вченими-правниками.

Однією з перших російських робіт у сфері фінансової науки вважається робота І.Т. Посошкова “Книга про злиденність та багатство”[60], написана у 1724 р., але видана лише у 1842 р. в Москві. Велике значення також мав і перший підручник із фінансової науки І.Я. Горлова “Теорія фінансів”, підготовлений та опублікований в Росії у 1841 р.[61]. Однак справжній розвиток фінансової науки в Україні та Росії розпочинається в першій половині ХІХ ст. з робіт таких видатних учених, як Ю.О. Гагемейстер[62], М.М. Сперанський[63], М.І. Тургенєв[64], М.Ф. Орлов[65], Є.Г. Осокін[66], І.І. Янжул[67] та інші. Серед зарубіжних учених, які зробили великий внесок у розвиток науки про фінанси і дослідження поняття “фінанси” у період з кінця XVII та до початку XX ст. слід назвати А. Сміта[68], К. Рау[69], Л. Штейна[70], Г. Єллінека[71], Г. Жеза[72] та ін.

Пізніше питанням фінансів займалися не лише економісти-фінансисти, але й вчені-правники. Одним із перших у дореволюційній фінансово-правовій літературі поняття “фінанси” розглядав український учений-правник С.І. Іловайський. Його визначення цього поняття, на нашу думку, становить особливий інтерес з багатьох причин, тому нижче ми наведемо його повністю. Свій підручник з фінансового права С.І. Іловайський починає таким поясненням понять “фінанси” та “фінансове господарство”[73]:

“Політичні союзи для виконання всіх своїх завдань повинні мати у своєму розпорядженні матеріальні кошти, надбання та витрата яких є для них спеціальним завданням. Вони (союзи – А.Н.) потребують ці матеріальні кошти або для створення “публічних благ” (Sax), тобто предметів загального для всіх членів союзу споживання (наприклад, публічні штучні дороги, публічні сади, парки, сховище книг, предметів мистецтва), або як технічні допоміжні засоби публічної діяльності (наприклад, приміщення для присутствених місць, канцелярські приладдя, озброєння армії та флоту), або ж для оплати праці чиновників та працівників і для часткової винагороди чи відшкодування витрат особам, які виконують особисті повинності, або ж, на кінець, з метою надання безоплатної допомоги нужденним членам союзу. Крім цього, придбання матеріальних коштів для зазначених цілей само по собі викликає необхідність мати матеріальні кошти для витрати їх спеціально як витрат придбання, тобто для отримання за їх допомогою безпосередньо потрібних господарських благ.

Таким чином, до двох основних, первинних та безпосередніх цілей політичних союзів – забезпечення правопорядку і політичної незалежності та сприяння всім сторонам добробуту населення – додається ще одна – третя, вторинна, похідна, некоординована з іншими, але така ціль, що відноситься до них як засіб до цілі. Отже, разом з цим ми отримуємо дві категорії спеціально-економічних цілей політичних союзів: ціль сприяння матеріальному добробуту населення та ціль придбання та витрати матеріальних коштів.

Відповідно до двох цих різних категорій економічних цілей господарське життя політичних союзів розподіляється на дві сфери, з яких перша називається економічним управлінням чи економічної політикою, друга – фінансовим управлінням або фінансовою політикою або просто фінансами. ”

Далі С.І. Іловайський визначає фінансове господарство як “сукупність явищ, що належать до планомірної організаційної діяльності примусових союзів, яка спрямована на спеціальні цілі отримання та витрачання матеріальних коштів або господарських благ, які є необхідними цим союзам для виконання всіх взагалі завдань цих союзів”[74]. При цьому С.І. Іловайський звертає увагу на еволюцію розуміння поняття “фінансове господарство”, яка відбулася вже наприкінці ХІХ ст. Він зазначає, що такі вчені, як К. Рау у своїй роботі “Основні начала фінансової науки”, написаній в 1867 р., а серед російських вчених – І.І. Янжул у роботі “Основні начала фінансової науки”[75], написаній у 1898 р. та у пізніших її виданнях, розуміли під фінансовим господарством винятково господарство саме держави; але, на думку С.І. Іловайського, “в теперішній час загальноприйнятим є наведений у тексті (підручника Іловайського С.І. – прим. А.Н.) погляд на фінансове господарство як на господарство всіх взагалі примусових союзів”[76]. При цьому під “примусовими”, “політичними” та “публічними” союзами в часи С.І. Іловайського розумілися держава та “місцеві союзи (земства та відповідні до них на заході союзи, міські та сільські громади), з одного боку, та міжнародно- і державно-правові об’єднання держав (унії, союзи держав, союзні держави і тому подібне) – з іншого боку”[77]. В науковій літературі кінця XIX та початку ХХ ст. терміни “примусові”, “політичні” та “публічні” союзи використовуються як синоніми.

Пояснюючи походження терміна “фінанси”, С.І. Іловайський наводить таку історію його виникнення: термін “фінанси” (французький та англійський варіант – “Finance (s)”, німецький – “Finanz (-en)”) етимологічно бере свій початок від латинського слова “finis”, що означало “строк платежу”. Від слова finis утворилися слова середньовічної латини “finatio”, “financia”, “financia pecuniaria”, які використовувалися в ХІІІ та ХIV ст. в значенні грошового зобов’язання, платежу, суми коштів. За іншою точкою зору, термін “фінанси” в німецькій мові має походження від англійського “fine” (штраф, мито) або від німецького “finden” (знаходити), “erfinderish” (винахідливий, а також хитрий, підступний) або, нарешті, від німецького “fein” (тонкий, а також спритний, хитрий). Останні два припущення підтверджуються тим, що в XVI та XVII ст. в Німеччині слово “Finanz” вживалося у значенні хитрості, підступності, невірності, ненависті та заздрості. У ці ж часи у Франції слово “finance” вже вживалося в значенні державних доходів, а слово “finances” – у значенні всього державного майна та стану державного господарства. Це французьке значення слова “фінанси” поступово розповсюджується і в Німеччині, витісняючи старе значення власне німецького слова, і поступово стає технічним терміном на мовах більшості сучасних культурних народів. При цьому, як зазначає С.І. Іловайський, “в теперішній час воно застосовується до господарської діяльності не тільки держави, але й місцевих союзів, а також союзів держав, союзної держави. Хоча в розмовній мові, а іноді і в літературі, особливо англійській та французькій, терміном “фінанси” називають також деякі явища приватного господарства, переважно явища, пов’язані з грошовим ринком”[78]. Відзначимо, що таке пояснення етимології терміна “фінанси” тепер можна знайти майже в усіх сучасних підручниках з загальної теорії фінансів та з фінансового права.

Отже, з наведеного вище можна побачити, що С.І. Іловайський, визначаючи термін “фінанси”:

1) з самого початку пов’язує його з поняттям та ознаками “публічності” тих явищ, з приводу яких виникають фінанси як вид суспільних відносин. Інакше кажучи, можна стверджувати, що для С.І. Іловайського поняття “фінанси” та “публічні фінанси” є повністю тотожними;

2) пов’язує фінанси та фінансову діяльність не лише з господарською діяльністю держави, а і з діяльністю “усіх взагалі примусових союзів” і робить на цьому наголос. Отже, можна стверджувати, що С.І. Іловайський розрізняє державні та місцеві фінанси як різновиди публічних фінансів у державі.

Г.І. Тіктін, учень С.І. Іловайського, досліджуючи поняття “фінанси” у роботі, опублікованій у 1926 р., зазначає: “Із загальновживаного значення терміна “фінанси” не можна вивести відповіді на запитання про предмет фінансової науки. В різні історичні епохи переважав той чи інший зміст цього терміна на мові повсякденного та політичного життя і літератури... Як показав Ф.Ю. Нейманн, в історичному розвитку змісту терміна “фінанси”, починаючи з середніх віків, можна розрізнити чотири нашарування[79]. Спочатку термін цей використовувався переважно для позначення грошових платежів, частково й інших майнових задоволень, а також самого предмета платежу чи задоволення. Друге нашарування з’являється з XIII-XIV ст.: термін “фінанси” отримує значення чогось поганого: хитрощів, обману, підступності, експлуатації, лихварства. Лише в XVIIІ ст. це значення повністю зникає. Третє нашарування виникає ще у XII ст. й існує до цього часу: під “фінансами” розуміють державні доходи та видатки, державне господарство. Нарешті, в останні часи – і це четверте нашарування – під “фінансами” розуміють доходи та видатки, господарство не тільки власне держави, але й усіх інших “публічних” (“політичних”, “примусових”) союзів (місцеві, внутрішньодержавні та міждержавні). Якщо друге нашарування повністю зникло, то три інші збереглися – не лише третє та четверте, але й перше, яке останнім часом отримало навіть особливо велике поширення. (Досить часто йдеться про “фінанси” приватних осіб чи підприємств, про “фінансування” підприємств, промисловості, торгівлі. У відомій книзі Р. Гільфердінга під “фінансовим капіталом” розуміється банківський капітал, тобто капітал у грошовій формі, перетворений на ділі у промисловий капітал[80]). Але предмету фінансової науки відповідає лише четверте нашарування”[81].

Аналіз сучасної фінансової та фінансово-правової літератури свідчить про те, що еволюція розуміння поняття “фінанси” не закінчилася в часи С.І. Іловайського та Г.І. Тіктіна, вона триває і сьогодні. У сучасному тлумачному словнику економічних та фінансових термінів при визначенні терміна “фінанси” зазначається: “Маючи справу з майном, яке постійно втрачає свій матеріальний зміст, цей термін не має чітких контурів, але найбільш розповсюдженим є наступні його визначення: фінанси господарюючого суб’єкта – вказують на стан його капіталу; державні фінанси – належать до сфери управління грошовими коштами, які є у розпорядженні держави та державних установ; фінанси – як умови, за яких утворюються та використовуються результати фінансових операцій”[82].

Інший сучасний економічний словник дає таке визначення фінансів: “Фінанси – узагальнююча категорія, яка відображає економічні відносини у процесі утворення та використання фондів грошових коштів, грошового обігу; термін, який означає грошові кошти, які розглядаються в їх утворенні та обігу, розподілі та перерозподілі, використанні в економічних відносинах, які обумовлюються взаємними розрахунками між господарюючими суб’єктами, обігом грошових коштів, грошового обігу, використання грошей”[83].

У роботі видатного вченого-економіста Е.О. Вознесенського, посилання на яку дедалі частіше можна знайти в сучасних науково-теоретичних статтях з економіки та фінансів як в Україні, так і в інших країнах СНД, фінанси визначаються як “специфічні виробничі відносини”[84].

У сучасних і найбільш популярних та визнаних російських підручниках з фінансів знаходимо такі визначення понять “фінанси” та “фінансові відносини”: “Фінансові відносини охоплюють дві сфери:

• економічні грошові відносини, пов’язані з формуванням та використанням централізованих грошових фондів держави, які акумулюються в державній бюджетній системі та урядових позабюджетних коштах;
• економічні грошові відносини, що опосередковують кругообіг децентралізованих грошових коштів підприємств.

Фінанси являють собою економічні відносини, пов’язані з формуванням, розподілом та використанням централізованих та децентралізованих грошових коштів з метою виконання функцій та завдань держави та забезпечення умов розширеного відтворення... Фінанси – це економічний інструмент розподілу та перерозподілу валового внутрішнього продукту (ВВП) та національного доходу, інструмент контролю за утворенням та використанням фондів грошових коштів”[85].

Як бачимо, у цьому випадку фінанси визначаються як відносини, що стосуються лише держави та підприємств. На нашу думку, в такому визначенні не враховані відносини, що виникають з приводу утворення, розподілу та використання централізованих та децентралізованих коштів органів місцевого самоврядування, а також публічних фондів коштів, які не є державною чи комунальною власністю. З цієї точки зору наведене сучасне розуміння фінансів є звуженням цього поняття порівняно з тим, що наводив С.І. Іловайський на початку ХХ ст.

В іншому підручнику з фінансів, автором якого є видатний український учений-економіст О.Д. Василик, зазначається, що “фінанси виникли і тривалий час розвивалися як система мобілізації коштів, матеріальних і фінансових ресурсів для потреб правлячої еліти різних форм державних утворень і оборони певної території... Фінанси – продукт наявності держави і товарно-грошових відносин... Сьогодні фінанси слід розглядати насамперед як економічну категорію, що відображає сукупність відносин, пов’язаних зі створенням, розподілом та використанням фондів фінансових ресурсів”[86]. При цьому О.Д. Василик зазначає, що державні фінанси є головною ланкою фінансової системи держави і “охоплюють державний бюджет, централізовані та децентралізовані фонди цільового призначення, фінанси підприємств і організацій державної та комунальної форм власності, державний кредит, державне особисте та майнове страхування”[87]. Таке визначення фінансів уже охоплює відносини, що виникають з приводу утворення, розподілу та використання фондів коштів органів місцевого самоврядування, але при цьому змішуються поняття “місцевих” та “державних” фінансів.

З цього приводу інший відомий український учений-економіст В.І. Кравченко, який досліджує виникнення та розвиток місцевих фінансів, зазначає: “В українській фінансовій літературі термін місцеві фінанси стосовно СРСР вперше вживається лише на початку 90-х рр. (ХХ ст. – прим. А.Н.). А в окремих російських виданнях навіть 90-х рр. стверджується, що місцеві фінанси – це частина державних фінансів”[88]. Далі В.І. Кравченко висловлює таку думку: “Якщо причиною функціонування фінансів взагалі є поява держави і товарно-грошових відносин, то причиною виникнення місцевих фінансів є наявність територіальних колективів, відокремлення функцій і завдань, які покладаються на їхні органи влади”[89]. Підсумовуючи, В.І. Кравченко визначає місцеві фінанси як систему формування, розподілу і використання грошових та інших фінансових ресурсів для забезпечення місцевими органами влади покладених на них функцій і завдань, як власних, так і делегованих[90].

Вчені-правники – фахівці з фінансового права також не залишилися осторонь проблеми визначення поняття “фінанси” та розкриття його суті. У сучасному підручнику з фінансового права за редакцією видатного українського вченого, академіка Л.К. Воронової, доктор юридичних наук М.П. Кучерявенко наводить таке визначення: “Фінанси являють собою відносини, які регулюють формування, розподіл та використання централізованих та децентралізованих грошових фондів. Найважливіші ознаки, властивості, риси, які розкривають сутність фінансів, знаходять своє відображення у їх функціях. Фінанси, функціонуючи як інструмент розподілу частини сукупного суспільного продукту, водночас і контролюють розподіл його на частини, співвідношення цих частин, шляхи витрачання фондів. Цим і обумовлюються дві функції фінансів: розподільча та контролююча”[91].

Російські видатні фахівці в галузі фінансового права теж наводять у своїх підручниках визначення поняття “фінанси”. Так, у підручнику за редакцією Н.І. Хімічевої фінанси визначаються як економічні грошові відносини щодо формування, розподілу та використання фондів грошових коштів держави, її територіальних підрозділів, а також підприємств, організацій та установ, необхідних для забезпечення розширеного відтворення та соціальних потреб, у процесі здійснення яких відбувається розподіл та перерозподіл суспільного продукту та контроль за задоволенням потреб суспільства[92]. При цьому зазначається, що “за своїм матеріальним вираженням фінанси являють собою грошові фонди держави, його територіальних підрозділів (суб’єктів федерації, муніципальних утворень), підприємств, організацій, установ, які використовуються з метою задоволення потреб суспільства та розвитку виробництва”[93].

Інший колектив авторів у підручнику за редакцією проф. О.М. Горбунової при визначенні терміна “фінанси” посилається на сучасний словник іноземних слів[94] і роботи відомих російських учених-економістів[95], визначаючи “фінанси” як “сукупність всіх грошових коштів, які знаходяться у розпорядженні підприємств, держави, а також система їх формування, розподілу та використання”, яка виступає “економічним інструментом розподілу валового суспільного продукту та національного доходу” та виконує також функцію контролю за розподілом та використанням національного доходу[96].

Беручи до уваги різноманітність визначень поняття “фінансів” як в економічній, так і фінансово-правовій літературі, автори ще одного популярного російського підручника за редакцією О.Ю. Грачової зазначають, що “при будь-якому визначенні фінансів треба мати на увазі, що фінанси – це насамперед економічна категорія, для якої визначальне значення має її суспільна сутність. Тобто фінанси – це суспільні відносини, які складаються в процесі розподілу та перерозподілу вартості валового суспільного продукту та частини національного доходу у зв’язку з утворенням та використанням фондів грошових коштів”[97]. При цьому фінанси виконують також і контролюючу функцію, а метою фінансової діяльності держави та муніципальних утворень є “забезпечення виконання ними публічних функцій”[98].

Ще одне визначення поняття “фінанси”, яке ми хочемо навести, надається у підручнику відомих російських юристів-фінансистів М.В. Карасьової та Ю.О. Крохіної: “Фінанси можна розглядати з економічної та матеріальної точки зору. У економічному аспекті фінанси – це економічні відносини, пов’язані з утворенням, розподілом та використанням централізованих та децентралізованих фондів грошових коштів найрізноманітніших суб’єктів (держави, муніципальних утворень, підприємств, організацій тощо). В матеріальному аспекті фінанси являють собою грошові фонди держави, державно-територіальних і муніципальних утворень, підприємств, установ, організацій, які використовуються для матеріального забезпечення потреб суспільства та розвитку виробництва... У зміст фінансів включаються лише ті грошові відносини, які мають специфічну фінансову форму руху вартості, пов’язану з розподілом грошових доходів та накопичень, з формуванням та використанням певних фондів грошових ресурсів”[99].

Підсумовуючи наведене вище відзначимо, що порівняно з визначеннями поняття “фінанси”, які наводяться фахівцями-економістами, точка зору юристів-фінансистів є більш однорідною. Так, визначаючи поняття “фінанси”, процитовані вище автори сучасних підручників з фінансового права погоджуються з тим, що:

1) до фінансів слід відносити суспільні відносини, які виникають у процесі утворення, розподілу, перерозподілу та використання фондів коштів як держави, так і органів місцевого самоврядування всіх видів, а також фондів коштів підприємств, організацій та установ. При цьому необхідно чітко відокремлювати три види фінансів: “державні фінанси”, “місцеві фінанси” (або ж фінанси органів місцевого самоврядування) та “фінанси підприємств і організацій”;

2) фінанси відіграють роль економічного інструменту розподілу та перерозподілу валового внутрішнього продукту та частини національного доходу. Тобто фінанси виконують розподільчу та перерозподільчу функцію у суспільних відносинах, а також функцію контролю за виконанням розподілу, перерозподілу та використання валового внутрішнього продукту та частини національного доходу;

3) метою утворення, розподілу, перерозподілу та використання фондів грошових коштів, які є матеріальною основою фінансів, є: матеріальне забезпечення потреб суспільства; виконання функцій та завдань держави та органів місцевого самоврядування всіх видів; розвиток виробництва.

На нашу думку, таке визначення фінансів необхідно розширити, щоб охопити також і суспільні відносини, які виникають у процесі утворення, розподілу, перерозподілу та використання фондів коштів, за рахунок яких задовольняються суспільні інтереси, визнані державою або органами місцевого самоврядування, і які можуть не бути ні державною чи комунальною (муніципальною) власністю.