Соціальні та політичні небезпеки

Конфлікт - зіткнення двох або більше протилежних інтересів, поглядів, гостра суперечка, ускладнення, боротьба ворогуючих сторін різного рівня та складу учасників з метою реалізації їхніх інтересів за умов протидії.

Джерелами конфлікту є соціальна нерівність,яка існує в суспільстві, та система поділу таких цінностей, яквлада, соціальний престиж, матеріальні блага, освіта.

Конфлікт передбачає усвідомлення протиріччя і суб'єктивну реакцію на нього. Якщо конфлікт виникає в суспільстві, то це суспільний конфлікт.

Будь-який соціальний конфлікт, набуваючи значних масштабів, об'єк­тивно стає соціально-політичним. Політичні інститути, організації, рухи, втягуючись у конфлікт, активно відстоюють певні соціально-економічні інтереси. Конфлікти, що відбуваються в різних сферах, набувають полі­тичної значущості, якщо вони зачіпають міжнародні, класові, міжетнічні, міжнаціональні, релігійні, демографічні та інші відносини.

Суб'єктами соціально-політичного конфлікту стають люди, які усвідомили протиріччя і обрали як спосіб його вирішення зіткнення, боротьбу, суперництво. Подібний спосіб вирішення протиріччя здебільшого стає неминучим тоді, коли зачіпає інтереси й цінності взаємодіючих груп, коли має місце відверте зазіхання на ресурси, вплив, територію з боку індивіда, групи, держави (коли йдеться про міжнародний конфлікт). Суб'єктами конфліктів можуть виступати: окремі люди, групи, організовані в соціальні, політичні, економічні та інші структури; об'єднання, які виникають у вигляді політизованих соціальних груп, економіч­них і політичних груп тиску, кримінальних груп, які домагаються певних цілей.

Помітне місце нині посідає один з різновидів соціального конфлік­ту - міжетнічний, пов'язаний із суперечностями, що виникають між націями. Особливої гостроти він набув у країнах, які зазнали краху форми державного устрою (СРСР, Югославія).

Існує дві форми конфліктів: відкрита - відверте протистояння, зіткнення, боротьба; закрита, або латентна, коли відвертого протистояння нема, але точиться невидима боротьба.

Поняття «соціально-політичний конфлікт» використовується, коли трап­ляються великомасштабні зіткнення все­редині держав (громадянська війна, страйки) та між державами (війни, пар­тизанські рухи).

Досить часто після завершення кон­флікту виникає ще один етап - постконфліктний синдром, який характери­зується напруженням у відносинах сторін, які щойно конфліктували. Постконфліктний синдром у разі загострення може започаткувати но­вий конфлікт. Це ми спостерігаємо на прикладах перманентного близько­східного конфлікту, конфліктів у Північній Ірландії, Іспанії та ін.

Війна - це збройна боротьба між державами (їх коаліціями) або соціальними, етнічними та іншими спільнотами; у переносному ро­зумінні слова - крайня ступінь політичної боротьби, ворожих відносин між певними політичними силами.

Найбільша кількість жертв через політичні причини є наслідком війни. Так, за час Другої світової війни в СРСР (1941-1945 рр.) загинуло близь­ко 55 млн. осіб, було повністю знищено 1710 міст та 70 тисяч селищ. Під час в'єтнамської війни в 1960-ті роки було вбито близько 7 млн. місце­вих мешканців і 57 тисяч американців. Окрім загибелі людей і великих руйнувань, військові дії завдають величезних збитків навколишньому середовищу.

Найбільшу потенційну небезпеку для людства та природного середовища ста­новить ядерна зброя. Про це свідчать результати атомного бомбардування в серпні 1945 року міст Хіросіма та Нагасакі в Японії. Окрім смертельного опром­інення, сталося радіоактивне зараження ґрунту, рослин, повітря, будівель. Кількість убитих становила 273 тисячі осіб, під смертельне радіоактивне опро­мінення потрапило 195 тисяч осіб.

Ядерна зброя була виготовлена та випробувалась в СРСР (1949), Велико­британії (1952), Франції (1960), Китаї (1964). Зараз у науково-технічному від­ношенні до виробництва ядерної зброї готові понад 40 держав світу, принаймні 30 країн її мають.

На сьогодні у світі є понад 50000 ядерних бойових головок - на підводних човнах, на літаках, на кораблях, у спеціальних сховищах. Сила вибуху цієї зброї дорівнює силі вибуху двадцяти мільярдів тонн тринітротолуолу, тобто силі, яка в 1600000 разів перевищує силу вибуху бомби, що зруйнувала Хіросіму. Застосу­вання ядерної зброї у військових цілях означало б глобальну катастрофу.

Велику небезпеку становлять хімічна та бактеріологічна зброя. Перше до­сить ефективне застосування хімічної зброї у великих масштабах було здійснене німцями 22 квітня 1915 року на півночі від Іпру в Бельгії. Цей хімічний напад зазвичай прийнято вважати початком хімічної війни в сучасному її розумінні. Внаслідок першої газобалонної атаки на Західному фронті було отруєно 15 ти­сяч осіб, з них 5 тисяч загинуло. 31 травня 1915 року німці здійснили першу газо­балонну атаку на Східному фронті в районі Болимова біля Волі Шиловської. Російські війська втратили отруєними понад 9 тисяч осіб, з них померло 1200.

США застосовували хімічну зброю під час воєнних дій в Кореї (1951-1955) та війни у В'єтнамі (1964-1973), де для дестабілізації природного середовища скину­ли 14 млн. бомб і снарядів, розпорошивши 5700 т гербіцидів, «ейджент-орандж», близько 23000 т дефоліантів, 170 т сильнодіючої отруйної речовини діоксану. Від них постраждало 2 млн осіб. Хімічними речовинами було отруєно 202000 га лісу та 1,11 млн. га території.

Під час Другої світової війни німецьке командування застосовувало біологічну зброю, розповсюджуючи головним чином висипний тиф. В 1943-1944 роках на шляхах наступу радянських військ у спеціальних концтаборах створювались епідемічні осередки. Сюди привозили хворих і розміщували серед здорових. Ма­теріали Нюрнберзького процесу (1945-1946) показали, що Німеччина активно готувалась до застосування біологічної зброї. Активно розробляла біологічну зброю і Японія. У Кореї 1951 р. американці скинули бактеріологічні бомби, в результаті чого виникла епідемія лихоманки Денге (геморагічна лихоманка). Також декілька сотень тисяч кубинців постраждали від цієї лихоманки, на­вмисне завезеної із США.

І хоча рішеннями ООН проголошена перемога над чумою, віспою, ніхто в світі не відмовляється від лабораторій з біологічними засобами.

Тероризм. До соціально-політичних конфліктів належить виступ екстремістсь­ких угруповань (тобто тероризм). В наш час явище тероризму досить поширене. Якщо донедавна звертання до терору як засобу вирішення політичних або релігійних проблем було винятковим, надзвичайним яви­щем, то в наші дні практично щоденні повідомлення про терористичні акти сприймаються як щось неминуче. Терор став органічною складо­вою сучасного життя і набув глобального характеру.

Тероризм (від лат. tеггог - страх, залякування) - це форма політичного екстремізму, застосування чи загроза застосування найжорсткіших методів насилля, включаючи фізичне знищення лю­дей, залякування урядів та населення для досягнення певних цілей.

Тероризм здійснюється окремими особами, групами, що виражають інтереси певних політичних рухів або представляють країну, де теро­ризм піднесений до рангу державної політики. Тероризм - антигуманний спосіб вирішення політичних проблем в умовах протиборства, зіткнен­ня інтересів різних політичних сил. Він може застосовуватись і як засіб задоволення амбіцій окремими політичними діячами, і як знаряддя до­сягнення своїх цілей мафіозними структурами, кримінальним світом.

Визначити тероризм можна як політику залякування, пригнічення супротивника силовими засобами. Існує три основних види тероризму: політичний, релігійний та кримінальний. Можна також вести мову про можливість біологічного, ядерного, інформаційного тероризму тощо.

Найбільш поширеними у світі терористичними актами є:

- напади на державні або промислові об'єкти, які призводять до матері­альних збитків, а також є ефективним засобом залякування та демонст­рації сили;

- захоплення державних установ або посольств (супроводжується за­хопленням заручників, що викликає серйозний громадський резонанс);

- захоплення літаків або інших транспортних засобів (політична мо­тивація - звільнення з тюрми товаришів по партії; кримінальна мотива­ція - вимога викупу);

- насильницькі дії проти особистості жертви (длязалякуванняабо впропагандистських цілях);

- викрадення (з метою політичного шантажу для досягнення певних політичних поступок або звільнення в'язнів; форма самофінансування);

- політичні вбивства (це один з найбільш радикальних засобів ведення терористичної боротьби; вбивства, в розумінні терористів, повинні звільни­ти народ від тиранів);

- вибухи або масові вбивства (розраховані на психологічний ефект, страх та невпевненість людей).

- розповсюдження сибірської виразки, зараження населених пунктів віспою та бубонною чумою тощо.

Треба відзначити, що в Україні не виявлено терористичних організацій, орієнтованих на повалення державного ладу. Проблема тероризму в Україні перебуває в іншій площині - це «кримінальній тероризм» всередині країни та діяльність закордонних терористичних організацій на території України.

"Терористичний акт, тобто застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, які створили небезпеку для життя чи здоров'я людини або заподіяння значної майнової шкоди чи настання інших тяжких наслідків, якщо такі дії були вчинені з метою порушення громадської безпеки, залякування населення, провокації воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення, або з метою впливу на прийняття рішень чи вчинення або невчинення дій органами державної влади чи місцевого самовряду­вання, службовими особами цих органів... караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років (ст. 258 Кримінального кодексу України).

Екстремальні ситуації криміногенного характеру та способи їх уникнення. Глобальна злочинність - ще одна гостра соціальна проблема сучас­ності. Кількість зареєстрованих у світі злочинів у середньому зростає на 5% щороку. Але останнім часом особливо швидко зростає частка тих, що належать до категорії тяжких (убивства, насильства тощо).

Як свідчить статистика, злочинність в Україні набула неабиякого по­ширення. В умовах економічної кризи, нерівномірності суспільного роз­витку, різкого спаду рівня життя, значних прогалин у законодавстві та інших негативних чинників збільшується кількість осіб, які схильні до скоєння злочинів.

Враховуючи складну криміногенну ситуацію в Україні, кожна люди­на повинна вміти захистити себе в ситуаціях, пов'язаних з насильством.

Яка ж існує зброя для самозахисту? Найдешевшим і доступним засо­бом самозахисту є газовий (аерозольний) балончик. Для його придбання не потрібно ніякого дозволу. Аерозольний балончик - це, як правило, алюмінієвий контейнер ємністю від 20 до 100 мл, заповнений отруйливими речовинами. Отруйливі речовини, які використовують в газовій зброї, викликають тимчасове і зворотне ураження людини. Радіус дії зазвичай становить - 1,5 ÷ 3м. Кількість рідини розрахована на 5-8 с дії. Отруйлива речовина діє на людину протягом 10-20 хв. (в міліцейсь­ких балонах концентрація отруйливих речовин вища).

У травні 1995 р. було введено в дію розпорядження Кабінету Міністрів, згідно з яким дозволялось виготовляти і продавати в Україні газові балончики тільки з двома речовинами: МПК і капсаїцином. Балончика­ми з газом СS дозволялось користуватись тільки міліції. Сьогодні в Україні найбільш розповсюджені аерозолі, які містять МПК («Терен»).

Наступний засіб самооборони є газовий пістолет. Для придбання, збереження і носіння газових пістолетів і револьверів, а також патронів до них необхідно мати спеціальний дозвіл органів внутрішніх справ України. Він видається громадянам, які досягли 18-річного віку і мають довідку медичного закладу встановленої форми про те, що власник цього документа є психічно нормальним і за станом здоров'я може володіти указаним засобом самооборони. Дозвіл оформлюється за місцем проживання строком на 1-3 роки. Після закінчення цього терміну зброю необхідно перереєструвати. Запам'ятайте, забороняється передавати пістолет і патро­ни до нього іншим особам без відповідного дозволу. При втраті або викраденні газової зброї необхідно терміново сповістити про це в правоохоронні органи.

Досить ефективним засобом самозахисту є автономні сигнальні пристрої. Їх застосування дуже просте: висмикнеш дротик - брелок для ключів, сумка або дипломат починають видавати такі гучні та пронизливі звуки, що будь-який зловмисник побоїться мати справу з вами далі, не привертаючи до себе загаль­ної уваги. Такий сигнальний пристрій розрахований на 1 чи 2 години безперерв­ного крику, й вимкнути його, не знаючи секрету, практично неможливо. Засіб вважається доволі безпечним. Єдине застереження - потужність звукового тиску не повинна перевищувати 80 децибел.

3.3.2. Природно-техногенні небезпеки

Будь-який катастрофічний процес (забруднен­ня, селі, зсуви, пилові бурі та інші явища) має комбінований характер: техногенний вплив сполучається з природними явищами.

Природні стихійні явища є відхиленнями від звичайних природних процесів. Вони можуть порушити діяльність локальних або регіональних екосистем.

Техногенні небезпеки (аварії на підприємствах, транспорті тощо) в бага­тьох випадках спричиняють процеси, що форму­ють стійкі за часом відхилення від нормального стану екосистем.

До природно-техногенних небезпек належать і екологічні небезпеки. В багатьох районах планети спостерігається кризовий стан природного середовища, а деякі екологічні проблеми набули глобального характеру: порушення озонового шару, посилення парникового ефекту, кис­лотні дощі, забруднення Світового океану, зниження родючості фунтів, деградація лісів та ландшафтів, зменшення біологічного різно­маніття.

Парниковий ефект. Люди тисячоліттями намагались впливати на пого­ду, а зараз ми раптом опинились на порозі суттєвої зміни клімату, спричиненої людиною. Розглянемо цю проблему детальніше.

Світлова енергія проникає крізь атмосферу, поглинається поверхнею Землі, перетворюється в теплову і виділя­ється у вигляді інфрачервоного випромінювання. Однак вуглекислий газ, на відміну від інших природних компонентів атмосфери, інфрачервоне випромінювання погли­нає. При цьому він нагрівається і в свою чергу нагріває атмосферу. Тобто, чим більше в атмосфері вуглекислого газу, тим більше інфрачервоних променів буде поглинуто, тим теплішою вона стане. Температура і клімат, до якого ми звик­ли, забезпечується концентрацією вуглекислого газу в атмосфері на рівні 0,03%. В наш час люди збільшують концентрацію вуглекислого газу, коли вирубують ліси та використовують викопне паливо, внаслідок чого концентрація вуглекис­лого газу за XX ст. зросла приблизно на 20%, що може призвести до потепління клімату. Якщо допустити збереження існуючих тенденцій, то до 2050 року кон­центрація вуглекислого газу в атмосфері подвоїться. Комп 'ютерні моделі різних кліматичних параметрів показують, що це призведе до повсюдного потепління на 1,5-4,5°С. На перший погляд воно здається помірним. Але підвищення навколиш­ньої температури на 4,5-5,5°С вище її піків, які досягають 38°С, може виявитись катастрофічним. Таке потепління викличе танення льодовиків, що спричинить підйом рівня Світового океану на 2-3 м. Це призведе до затоплення багатьох узбережних ділянок, де живуть мільйони людей. Вплив глобального потепління на опади і сільське господарство, вірогідно, виявиться ще сильнішим. Природні опа­ди можуть скоротитися на 40%, літо стане більш спекотним, випаровування з поверхні Землі збільшиться, ґрунти пересохнуть... Цей процес відбувається на наших очах.

Світова промисловість і транспорт настільки залежать від викопного палива, що в недалекому майбутньому значне надходження вуглекис­лого газу в атмосферу неминуче. Однак існують заходи зменшення вуг­лекислого газу в атмосфері, зокрема: збільшення к.к.д. використання пального на транспорті; енергозбереження (виробництво електроенергії майже повністю базується на спалюванні викопного палива); розробка та впровадження сонячних та інших безпаливних джерел енергії; припинення вирубки лісів, особливо тропічних; організація та підтримка компаній, які насаджують дерева. Усі ці дії сприяють вирішенню і інших природоохоронних завдань. Енергозбереження та розвиток альтернативних джерел енергії сприяють зниженню забруднення. Насадження дерев - метод охорони ґрунтів та водних ресурсів, а також підтримка біологічного різноманіття.

Порушення озонового шару. Ультрафіолетове випромінювання (компо­нент сонячного випромінювання) проникає крізь атмосферу, поглинається тка­нинами живих організмів і викликає руйнування молекул білка та ДНК. Ми захищені від агресивного впливу ультрафіолетового випромінювання шаром озону в стратосфері на висоті 25 км від поверхні Землі. Цей шар зазвичай називають озоновим екраном. Необхідність його збереження не потребує доведення. Але деякі антропогенні забруднювачі його руйнують. За оцінками спеціалістів, озоновий шар зменшився за останні десять років на 4-8%, а над полярними шапками ви­никли так звані озонові діри. Крім збільшення ризику ракових захворювань, змен­шення озонового шару навіть на 1% може, за даними ООН, призвести до того, що 100 тисяч осіб осліпне від катаракти.

Серйозну загрозу озоновому шару становлять хлорфторвуглеводні (фреони). Вони використовуються як холодоагенти в холодильниках, кондиціонерах повітря і теплових насосах. Фреони використовують також для очищення електронних пристроїв і виготовлення твердих полістиролових ізоляційних матеріалів. І, на­решті, в деяких країнах їх використовують як носії в аерозольних балончиках.

І хоча існує домовленість між багатьма країнами про повну заборону виготов­лення та застосування фреонів (Гельсінкі, 1989), проблема полягає в тому, що в існуючих холодильниках і кондиціонерах накопичено надто багато фреонів: через їх звичайний поступовий вихід з ладу кількість фреонів в атмосфері буде збільшува­тись ще довгі роки.

Кислотні опади. Дуже поширеним явищем стали кислотні дощі. Кислотни­ми називають будь-які опади - дощі, тумани, сніг, кислотність яких вища за нормальну. На значних територіях промислова розвинених країн випадають опади, кислотність яких перевищує нормальну в 10-1000 разів. Хімічний аналіз кислот­них опадів вказує на присутність сірчаної та азотної кислот, які утворюються внаслідок сполучення оксидів сірки та азоту з парами води. Кислотні опади пов'язані насамперед з роботою вугільних електростанцій, транспорту і промис­лових підприємств.

Кислотні опади негативно впливають майже на всі екосистеми. Коли середовище водних екосистем підкислене, практично всі орган­ізми швидко вимирають, якщо не від прямого впливу іонів водню, то через не­можливість розмноження організмів. Додаткові збитки виникають у зв'язку з тим, що кислотні опади, проходячи крізь ґрунт, здатні вимивати алюміній та важкі метали, які досить токсичні для тварин та рослин. Зокрема, алюміній викликає аномалії розвитку та загибель ембріонів риб.

Під впливом кислотних дощів також відбувається деградація лісів. Можливі наступні шляхи їх впливу на рослинність: порушення поверхні при прямому контакті; вимивання мінеральних речовин; вимивання алюмінію та інших токсичних елементів.

Шкідливий антропогенний вплив, а також розгул стихій, природних та посилених людиною, завдає ґрунтам величезної, інколи непоправної шкоди. Найбільш руйнівний вплив на ґрунт має ерозія, тобто про­цес вивітрювання або вимивання часток ґрунту. Потоки води або вітру вино­сять з ґрунту гумус, глину, роблять його все більш грубим. Пісок - це те, що залишається. Іншими словами, внаслідок ерозії земля може втрачати родючий шар ґрунту доти, поки не перетвориться в пустелю, тобто відбувається її опустелювання.

Страждає від ерозії ґрунт, не захищений рослинним покровом. Най­важливішими причинами, які призводять до оголення ґрунту внаслідок ерозії та виникнення пустель, є: часта оранка; перевипас худоби; вирубка лісів; засолення ґрунтів внаслідок зрошення.

Ерозія набирає силу через те, що ріст населення та економічні труд­нощі штовхають людей на вирубку лісів, оранку схилів і малородючих посушливих територій, а також на використання методів інтенсивного землеробства, які ненадовго збільшують врожаї за рахунок додаткової ерозії. Ерозія та виникнення пустель - результат недбалого ставлення до навколишнього середовища. Ці процеси можна контролювати та попереджати.

 

3.3.3.Природно-соціальні небезпеки.

Проблеми для безпеки життєдіяльності створюють біологічні чинни­ки природного та антропогенного походження, які у великих кількостях перебувають у природному середовищі, на виробництві і в побуті. Біо­логічне забруднення пов'язане з присутністю у воді, повітрі і ґрунті патогенних мікроорганізмів, личинок і лялечок синантропних мух, яєць гельмінтів і таке інше. Деякі мікроорганізми викликають масове роз­повсюдження захворювань у вигляді епідемій і пандемій.

Епідемія - масове розповсюдження інфекційного захворювання людини в будь-якій місцевості, країні, яке суттєво перевищує за­гальний рівень захворюваності.

Окрім того розповсюдження захворювань спричиняють певні соці­альні умови, викликаючи так звані соціальні хвороби.

Соціальні хвороби - це захворювання людини, виникнення розпов­сюдження яких пов'язане переважно з несприятливими соціально-еко­номічними умовами (венеричні захворювання, туберкульоз та ін.).

Отже, до природно-соціальних небезпек належать: епідемії інфекцій­них захворювань, венеричні захворювання, СНІД, наркоманія тощо.

В Україні кожний рік фіксується декілька мільйонів випадків інфекційних захворю­вань. Деякі найвідоміші інфекційні хвороби, викли­кані вірусами.

Найбільш поширена вірусна інфекція - грип, яка виникає як епідемія щорічно. В розвинених країнах грип в залежності від сезону займає перше-друге місця в статистиці причин смертності від інфекційних за­хворювань, а по соціальній значущості впевнено утримує першу позицію серед всіх хвороб, які вражають людський організм. В Україні на грип та гострі респіраторні інфекції хворіє від 10 до 16 млн. осіб на рік, що приблизно складає 95% серед всіх інфекційних захворювань. Перша в історії епідемія грипу була відмічена 1889 р., інша - охопила практично всю Європу в 1918-1920 роках, при цьому загинуло 20 млн. осіб.

Вірус грипу дуже мінливий, має типи А, В,С, D, а також багато інших підтипів. Найбільш розповсюджені віруси групи А (гонконгський грип, китайсь­кий грип). Грип передається при контакті з хворими людьми через дрібні кра­пельки, які потрапляють в повітря при кашлі та чханні хворого. Інкубаційний період становить 1-2 дні. Симптоми грипу: хворого морозить, піднімається ви­сока температура, відчувається сильний головний біль, біль в м 'язах. Існує не­безпека ускладнення вторинною інфекцією (наприклад, пневмонією, запаленням середнього вуха, плевритом тощо), яка може призвести навіть до смерті. В ок­ремих випадках грип викликає ускладнення у вигляді ураження серця, суглобів, нирок, мозку та мозкових оболонок. Щорічно в світі хворіє на грип від 5 до 15% населення, смертельних випадків від грипу налічується біля 2 млн.

Усім добре відомо, що захворювання легше попередити, ніж виліку­вати. Найбільш ефективною та доступною формою профілактики грипу є завчасна активізація захисних сил організму. Комплексні гомеопатичні препарати, такі як афлубін та імунал, можуть надати в цьому неоцінну допомогу.

Одним з найефективніших засобів профілактики грипу в світі вва­жається імунізація актуальними інактивованими протигриповими вак­цинами. При застосуванні вакцини захист від захворювання досягає рівня 90-98%.

Хвороба Боткіна, або вірусний гепатит є досить поширеною вірусною інфекцією. Відомо як мінімум сім збудників захворювання - А, В, С, D, Е, G і ТТV, різних за симптоматикою та серйозністю наслідків. Найбільш розповсюджений і найменш небезпечний - гепатит А. Його з повним правом можна віднести до так званих хвороб «брудних рук», пов'язаних із нехтуванням правил гігієни. Збудник гепатиту А потрап­ляє в організм людини також із забрудненою водою та їжею. Як прави­ло, гепатит А не дає важких і хронічних форм. Хворі виліковуються вже через два тижні.

Дуже небезпечний і, на жаль, досить розповсюджений гепатит В, їм вражено 350 млн. мешканців планети. Вірус гепатиту В характеризуєть­ся тривалим інкубаційним періодом, персистенцією в організмі й важ­кими наслідками (цироз і рак печінки). Достатньо сказати, що рак печінки в 9 з 10 випадків є наслідком перенесеного раніше гепатиту.

Передається вірус через більшість рідин організму (кров, слину, ста­теві секрети). Ризик з'являється, коли ці рідини від інфікованої люди­ни потрапляють до здорової при статевих контактах; ін'єкційному вживанні наркотиків; переливанні крові та її компонентів; від інфікованої матері до її дитини (при вагітності та пологах); при нанесенні татуювання, пірсінзі та інших немедичних процедурах, коли ушкоджується шкіра та слизові оболонки.

Стовідсотковий результат заразитися дають переливання крові та ста­теві контакти. Молоді люди від 15 до 29 років найчастіше заражаються саме так, а також внаслідок ін'єкційного вживання наркотиків.

Вірус гепатиту В здатний тривалий час не виявляти своєї присут­ності, очікуючи моменту ослаблення захисних реакцій організму. Акти­візацію вірусу викликають простудні захворювання, грип, невиправда­ний прийом антибіотиків.

Вірус С, який спеціалісти називають «ласкавим вбивцею», - найпідступніший. Досить тривалий час захворювання проходить безсимптомно, але в більшості випадків закінчується важким ураженням печінки. Тільки носіями гепатиту С являються 150 млн. чоловік. Зараження віру­сом гепатиту С відбувається аналогічно зараженню гепатитом В. Але найчастіше цією формою гепатиту заражаються при медичних маніпу­ляціях, особливо при переливанні крові.

Гепатити - це одна з найпоширеніших інфекцій у світі. Вже зараз на нього хворіє 2 млрд. чоловік - це кожен третій мешканець планети. Щорічно від гепа­титу помирає 2 млн. чоловік. Дуже багато людей хворіють хронічно. Ті, що одужують, до кінця життя відчувають відгомін захворювання.

Що робити, щоб запобігти цій небезпечній хворобі? Ось основні правила: мийте руки перед їжею, кип'ятіть воду, обливайте кип'ятком овочі і фрукти, при сексуальних контактах користуйтесь презерватива­ми. Можна ще додати рекомендацію по застосуванню індивідуальних засобів захисту від захворювань, які передаються через кров. Найнадій­ніший захист від гепатиту В - вакцинація.

Кінець XX сторіччя та початок XXI ознаменувалися поверненням туберкульозу, особливо в східноєвропейських країнах. Україна не стала винятком, за офіційними даними, в 2000 році виявлено 30 тис. нових випадків захворювань на туберкульоз, 11 тис. наших співвітчизників пішли з життя через цю хворобу. В 1995 р. в Україні офіційно оголошена епідемія туберкульозу. Епідеміологічна ситуація загострюється і соці­ально-економічними негараздами, міграційними процесами, нарко­манією, СНІДом, а також послабленням контролю за протитуберку­льозними заходами. Понад 122 тис. осіб в Україні хворі на активну форму туберкульозу. За останні 10 років захворюваність на туберкуль­оз зросла в 1,8 разу і в 2000 році досягла показників 60,2 на 100 тис. населення. Смертність за цей період збільшилася в 2,7 разу і стано­вить 22,3 на 100 тис. Більш як 65% хворих у яких уперше виявили паличку Коха (збудник туберкульозу), - соціальне незахищені без­робітні, студенти, учні, пенсіонери, мігранти, особи, які звільнились з місць ув'язнення.

Статистика свідчить:

- за всю історію людства від туберкульозу померло понад 300 млн. осіб;

- паличкою Коха (збудник туберкульозу) інфіковано 2 млрд. осіб, тобто майже третина населення Землі, 10% інфікованих захворіє;

- хворий на відкриту форму туберкульозу інфікує 10-15 осіб за рік;

- від туберкульозу помирає більше дорослих, ніж від усіх інших інфекційних разом узятих;

- в слаборозвинених країнах 26% всіх померлих загинуло від туберкульозу;

- третина хворих на СНІД помирає від туберкульозу.

- на туберкульоз хворіють частіше люди віком від 15 до 44 років, тобто най­більш працездатна частина населення, це збільшує негативний економічний ефект хвороби.

- неправильне застосування антитуберкульозних препаратів призвело до того, що понад 50 млн. осіб хворіють на стійку до ліків форму туберкульозу.

У світі щорічно з’являється не менше 8 млн. хворих на туберкульоз і помирає близько 2 млн. За прогнозами ВООЗ кількість хворих у найближчі часи може зрости до 90 млн., 30 млн. з них можуть померти ще в цьому десятиріччі. Тому з 1993р. ВООЗ оголосила цю хворобу «глобальною небезпекою для людства».

Харчові інфекції. Харчові інфекції (дизентерія і холера) виникають при активному розмноженні і утворенні токсинів збудників в організмі. Ці заразні захворювання передаються від однієї людини до іншої через харчові продукти, воду, рідше іншими шляхами. Разом з їжею в організм вносяться збудники різних захворювань. Найбільшу небезпеку становлять збудники шлунково-кишкових за­хворювань. Їжа служить для них лише переносником, доставляє їх в ті органи людини (наприклад, в шлунково-кишковий тракт), де вони здатні активно роз­множуватись і виробляти токсини.

Харчові інфекції заразні та дуже небезпечні через те, що більшість продуктів харчування, з якими вони можуть розповсюджуватись, вжи­ваються людьми кожного дня.

Харчові отруєння. Збудники харчових отруєнь, на відміну від збудників харчо­вих інфекцій, здатні жити та розмножуватись на продуктах. При цьому харчо­ві продукти стають отруйними внаслідок накопичення в них токсинів. Особливіс­тю харчових отруєнь є досить швидкий прояв ознак хвороби. Через 2-24 години після вживання їжі можуть виникнути блювота, різкі болі в ділянці живота, головний біль і загальна слабкість, пронос, а в окремих випадках і більш важкі симптоми з наслідками.

Найбільш небезпечними харчовими отруєннями е ботулізм та отруєн­ня, які викликають стафілококи.

Харчові токсикоінфекції. Ця група захворювань посідає проміжну позицію між харчовими інфекціями та харчовими отруєннями. Проходять вони подібно отруєнням, як гострі шлунково-кишкові захворювання, але вони заразні. Пояс­нюється це здатністю збудників розмножуватись як у продуктах харчування, так і організмі людини.

Викликаються токсикоінфекції різними бактеріями, але найчастіше сальмонелами. Харчові токсикоінфекції, які викликаються сальмонела­ми, називають сальмонельозами. Серед харчових бактеріальних отруєнь вони посідають перше місце.

Природним джерелом патогенних сальмонел є тварини: худоба, свині, коні, собаки та різні гризуни.

Захворювання, які передаються статевим шляхом. В останні роки в Україні різко погіршилось становище щодо захворюваності на хворо­би, які передаються статевим шляхом (ЗПСШ).

Згідно з міжнародною класифікацією ВООЗ, сьогодні налічується близько 30 захворювань, які передаються статевим шляхом. В цю кате­горію входять декілька груп, наприклад:

- хвороби, які викликають віруси, - генітальний герпес, СНІД, вірусні гені­тальні бородавки та інші;

- паразитарні - короста та ін.; оптимальні умови для передавання ство­рюються при статевих контактах;

- бактеріальні - сифіліс, гонорея, а також - різноманітні уретрити, бакте­ріальний вагіноз;

- грибкові - кандидоз на статевих органах та ін. Можуть виникати і без зараження, а як наслідок антибіотикотерапії, але передаються і статевим шляхом.

Враховуючи складну ситуацію в Україні щодо розповсюдження цих захворювань, слід зазначити, що важливе значення має профілактика, а саме: слід уникати випадкових зв’язків, користуватись презервативами, дотримуватись санітарно-гігієнічних правил.

Розглянемо найбільш поширені захворювання, які передаються ста­тевим шляхом.

Сифіліс – це хвороба всього організму, перші прояви якої найчас­тіше бувають на статевих органах. Людина заражається сифілісом від хворого. Зараження, як правило, відбувається статевим шляхом, дуже рідко можливе зараження через поцілунки, а також через предмети до­машнього вжитку (ложки, чашки, цигарки тощо).

Збудник сифілісу — бліда трепонема, яка не стійка в зовнішньому середовищі. Висока температура, різні дезінфікуючі засоби згубно діють на трепонему. Вона дуже швидко гине при висиханні. Проте в організмі людини трепонема досить стійка.

Під час статевих контактів з хворою людиною бліда трепонема потрапляє на мікротравми слизової оболонки статевих органів і проникає в кров’яне русло. При класичному перебігу сифілісу розрізняють чотири періоди: інкубаційний та три клінічних (первинний, вторинний та третинний). Інкубаційний період хво­роби триває 3-4 тижні. Потім, як правило, на статевих органах утворюється безболісна кругла ранка, або виразка, червоного чи брудно-жовтого кольору, твер­да на дотик, яка зовсім не турбує хворого. Це так званий твердий шанкер. Через 7-8 днів після появи шанкеру збільшуються найближчі до нього лімфатичні вузли, найчастіше – пахвинні. Через деякий час починають збільшуватись інші лімфа­тичні вузли. Це і є первинний сифіліс.

Значне розмноження блідих трепонем та їх розповсюдження по організму відбу­вається наприкінці первинного періоду сифілісу. Наступає своєрідний трепонемний сепсис, який досить часто супроводжується слабкістю, нездужанням, без­сонням, головним болем, втратою апетиту, іноді болем у кістках та суглобах, підвищенням температури тіла до 37-38°С.

Якщо в цей період не розпочати лікування, то через 3 місяці з часу зараження хвороба переходить у вторинний сифіліс. Його тривалість становить зазвичай 2-4 роки, але може розтягнутися і до 20 років. На шкірі, слизових оболонках, на статевих органах з’являються дрібні рожеві плями або тверді мідно-червоні вуз­лики, які не турбують хворого. Якщо хворого не лікувати, то через 2-3 місяця ці ознаки зникають, але це не означає, що хворий одужав. Ознаки хвороби зника­ють із зовнішніх ділянок тіла, але уражаються серце, печінка, кровоносні судини, кістки, нервова система, суглоби.

Через декілька років з’являються ознаки третинного періоду хвороби – горбинки та вузлики (так звані гуми), які, розпадаючись, зумовлюють глибокі ви­разки. У хворих, крім шкіри і видимих слизових оболонок, уражаються печінка, серце, нирки, кістки, суглоби, а також нервова та ендокринна системи, органи чуття. При цьому нерідко хворий вмирає. До тяжких форм сифілісу належить і прогресивний параліч, при якому у хворих виникають важкі психічні розлади.

Слід пам’ятати, що сифіліс виліковується. Лікування тим ефективні­ше, чим раніше воно розпочате. Від зараження сифілісом можна вберег­тися. Для цього треба уникати випадкових статевих контактів, користу­ватись презервативами.

Гонорея. Збудником гонореї є бактерія - гонокок. Заражаються гонореєю найчастіше при статевому контакті з хворою людиною. Перші прояви хвороби з’являються через 3-5 днів після зараження. Перебіг хвороби у чоловіків і жінок має деякі відмінності.

Онкологічні захворювання. В останні роки збільшилась кількість хворих на рак як в Україні, так і в усьому світі. Кожна четверта людина в світі має шанс захворіти на рак, котрий посідає друге місце серед причин смертності. Щорічно в Україні фіксується 160 тисяч нових ви­падків, на обліку перебуває більше 700 тисяч онкохворих.

Сутність природи раку полягає в тому, що клітини тканини переро­джуються і можуть розповсюджуватись на інші органи. Звичайно, клітини завжди ростуть, діляться і відмирають.

Ракова клітина - це така клітина, яка виходить з під контролю власного організму: її ростом організм не керує.

СНІД - синдром набутого імунодефіциту. У світі налічується близько 40 мільйонів осіб, інфікованих вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ). Вже померли від СНІДу більш 18,5 мільйонів осіб.

Україна є найбільш