Принципи способи та засоби захисту населення

Захист населення - це комплекс заходів, спрямованих на попередження негативного впливу наслідків надзвичайних ситуацій чи максимального послаблення ступеню їх негативного впливу.

Захист населення базується на наступних принципах:

- постійне керівництво усіма заходами щодо захисту населення керівниками всіх рівнів у поєднанні з відповідальністю за життя та здоров'я людей. Цей принцип закріплений у діючому Законі України "Про цивільну оборону", котрий був прийнятий в 1993 році. Згідно зі ст.1 органи державної виконавчої влади включені в систему захисту населення та згідно зі ст. З органи державної виконавчої влади, адміністрація підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності та господарювання здійснюють керівництво заходами щодо захисту населення;

- заходи щодо захисту населення плануються та проводяться по всіх районах, населених пунктах, охоплюють усе населення. У той же час характер та зміст захисних засобів встановлюється залежно від ступеня загрози, місцевих умов з урахуванням важливості виробництва для безпеки населення, інших економічних та соціальних чинників. З цією метою міста розподіляються за групами важливості, а об'єкти – за категоріями стосовно засобів захисту населення у НС. Цей розподіл здійснює Кабінет Міністрів України. Для міст встановлені наступні групи:

- особливої важливості;

- першої групи;

- другої групи;

- третьої групи.

Для підприємств та організацій встановлені наступні категорії:

- особливої важливості;

- першої категорії;

- другої категорії.

Основні заходи щодо захисту населення плануються та здійснюються завчасно і мають випереджувальний характер.

Це стосується перш за все підготовки, підтримання у постійній готовності індивідуальних та колективних засобів захисту, їх накопичення, а також підготовки до проведення евакуації населення із зон підвищеного ризику.

Захист населення від наслідків НС включає:

- навчання населення з ЦО;

- сповіщення населення про виникнення НС та про розвиток ситуації;

- протирадіаційний, протихімічний та протибактеріологічний захист.

Навчання населення повинне здійснюватись на всіх рівнях підготовки (в школі, технікумі, коледжі, вузі, на заняттях з ЦО).

Кожен громадянин України повинен знати правила та прийоми захисту, використання засобів індивідуального захисту.

Сповіщення населення, здійснюється усіма доступними способами: через телебачення, радіомережу, радіотрансляційну провідну мережу, спеціальними сигналами (гудки, сирени).

Передбачається спеціальна схема повідомлення посадових осіб та осіб, задіяних у системі ЦО.

Протирадіаційний, протихімічний та протибактеріологічний захист населення організовується з метою розробки та реалізації комплексу засобів щодо попередження та послаблення впливу на населення радіаційних випромінювань, ОР, СДОР, БЗ, захисту харчоблоків, складів продовольства, водних джерел. Цей комплекс засобів включає:

- розробку можливих варіантів захисту населення та об'єктів народного господарства;

- забезпечення населення засобами індивідуального захисту;

- оцінку обстановки, вибір способів та режимів захисту;

- організацію дозиметричного, хімічного та бактеріологічного контролю;

- контроль рівня опромінення та зараження персоналу;

- ліквідацію наслідків радіоактивного, хімічного та бактеріологічного зараження.

Населення повинне оволодіти необхідними знаннями та навичками з захисту за умов надзвичайних ситуацій, дотримуватись правил захисту, виховувати в собі стійкі психологічні якості та здатність діяти за умов НС.

Основними способами захисту населення у НС є:

- проведення евакуаційних заходів;

- укриття людей у захисних спорудах;

- використання засобів індивідуального захисту;

- використання засобів медичної профілактики.

Евакуація - це організоване виведення чи вивезення населення з небезпечних зон. Безпосередньо евакуацією займається штаб ЦО, усі організаційні питання вирішують евакуаційні комісії. Евакуація розпочинається після прийняття рішення начальником ЦО, надзвичайною комісією або органами влади.

Евакуація здійснюється за виробничим принципом, а населення, не пов'язане з виробництвом, евакуюється за територіальним принципом через домоуправління, ЖЕУ, МЕП тощо. Діти евакуюються разом з батьками, але можливе їх вивезення зі школами, дитсадками.

Для проведення евакуації використовуються всі види транспорту: залізничний, автомобільний, водний та індивідуальний. Автотранспорт використовується для вивезення на короткі відстані. В деяких випадках частина населення може виводитися пішки колонами по шляхах, котрі не зайняті перевезеннями або за визначеним маршрутом та колонними шляхами.

Евакуація населення здійснюється через збірні евакуаційні пункти, котрі розташовують поблизу місць посадки на транспорт або на вихідних пунктах пішого руху, в школах, клубах, кінотеатрах та інших громадських закладах.

Населення про початок та порядок евакуації сповіщається по мережі сповіщення. Отримавши повідомлення про початок евакуації, необхідно взяти документи, гроші, речі та продукти і у визначений час прибути на збірний евакуаційний пункт, де населення реєструють, групують та ведуть до пункту посадки.

Для організації приймання, розташування населення, а також забезпечення його всім необхідним створюються евакуаційні комісії та приймальні евакуаційні пункти, котрі вирішують проблему розташування, забезпечення та обслуговування прибулого населення.

Укриття населення у захисних спорудах. Захисні споруди - це споруди, спеціально призначені для захисту населення від сучасних засобів масового ураження, а також від впливу радіації, ОР, СДОР, біологічних засобів. Ці споруди залежно від захисних властивостей поділяються на сховища та протирадіаційні укриття. Як захисні споруди можуть також використовуватись щілини, галереї, землянки тощо.

Сховище - це міцна герметична споруда, обладнана фільтровентиляцією. Укриття забезпечують найбільш надійний захист людей, що в них переховуються, від всіх уражаючих факторів. В укриттях, навіть завалених, люди можуть знаходитись тривалий час. Їх безпека забезпечується протягом кількох діб. Сховища класифікуються таким чином:

- за захисною здатністю - на 5 класів (1...5);

- за місткістю: малі (до і50 чол.); середні (150...450 чол.); великі (більше 450 чол.);

- за місцем розташування - вбудовані та розташовані окремо;

- за часом будівництва - побудовані завчасно та швидкозвідні.

В сховищах передбачаються основні та допоміжні приміщення. Основні приміщення будуються з розрахунку 0,5 м³ та 1,5 м³ на одну людину. Висота приміщення - не менше 2,2 м. Сховища обладнуються системами водопостачання, повітропостачання, енергопостачання та зв'язку.

Швидкозвідні сховища будуються з типових блоків або з допоміжних будівельних матеріалів. Як тимчасові сховища можуть використовуватися намети, залізничні вагони, автобуси тощо.

Протирадіаційні укриття (ПРУ) призначені для захисту від зовнішніх радіоактивних випромінювань та безпосереднього проникнення радіоактивних речовин в органи дихання, на шкіру, одяг, а також може захищати від ОР та бактеріальних засобів.

Захисна здатність ПРУ оцінюється коефіцієнтом послаблення (коефіцієнтом захисту), котрий показує, в скільки разів рівень радіації всередині ПРУ менший, ніж рівень на відкритій місцевості. Величина коефіцієнта послаблення залежить від товщини захисного шару та виду матеріалу. Товщина шару половинного послаблення випромінювання для основних будівельних матеріалів складає:

- грунт 13 см;

- цегла - 14 см;

- дерево - 33 см;

- скло - 16,5 см;

- бетон - 10 см;

- сталь та залізо - 3 см;

- свинець - 1 см.

Як протирадіаційні укриття у містах можуть використовуватись: підвали, підземні переходи, технологічні галереї, у сільських районах - погреби, овочесховища, землянки.

Підвали у кам'яних будинках послаблюють радіацію у 500...1000 разів, підвали у дерев'яних будинках - у 7...12 разів.

У ПРУ можуть бути передбачені санітарні вузли, фільтровентиляція та приміщення для зберігання забрудненого одягу. ПРУ мусить мати не менше двох входів (при місткості до 50 чоловік може бути один).

Тимчасові сховища можуть бути обладнані у галереях, землянках та у щілинах, котрі викопуються.

Галерея - це виробка у рельєфі місцевості. Стіни галереї обшиваються та закріпляються будівельними матеріалами, робляться перекриття, двері, санвузли тощо.

Щілина - це найпростіше укриття у вигляді рову глибиною близько 2 м, шириною внизу до 80 см, вгорі - до 120 см.

Щілина, перекрита ґрунтом товщиною 60...70 см, послаблює рівень радіації у 200...300 разів.

Засоби індивідуального захисту призначені для захисту від проникнення всередину організму РР, ОР, БЗ, для надання першої медичної допомоги, а також для запобігання та послаблення дії уражаючих факторів на людей.

Засоби індивідуального захисту поділяються наступним чином:

- засоби захисту органів дихання;

- засоби захисту шкіри;

- медичні індивідуальні засоби захисту.

До засобів захисту органів дихання належать:

- фільтруючі протигази;

- ізолюючі протигази;

- протигази та камери для дітей;

- респіратори;

- протипилові тканинні маски;

- прості ватяно-марлеві пов’язки.

До засобів захисту шкіри належать;

- ізолюючі засоби захисту (захисний комплект, захисний костюм);

- фільтруючі засоби захисту (комплект захисного фільтруючого одягу);

- найпростіші засоби захисту (плащі, накидки, гумове взуття).

До медичних індивідуальних засобів захисту належать:

- аптечка індивідуальна;

- пакет перев'язувальний індивідуальний;

- індивідуальний протихімічний пакет.

До засобів медичної профілактики відноситься ряд медикаментозних препаратів, котрі можуть бути використані для послаблення впливу на організм людини РР, ОР, НХР, БЗ.

За їх допомогою можна врятувати життя, запобігти чи значно зменшити ступінь розвитку ураження у людей, підвищити стійкість організму. До них належать радіопротектори (цистамін, що знижує ступінь впливу іонізуючих випромінювань), антидоти - речовини, котрі запобігають впливові токсичних речовин, або послаблюють їх дію, протибактеріальні засоби (антибіотики, інтерферони, вакцини тощо), протибольові та протишокові засоби.

Застосування хімічної зброї.

Вперше хімічна зброя була застосована під час першої світової війни. Наприкінці вересня 1914 року німецька армія (порушивши угоди Гаагських конференцій 1899 та 1907 років) використала артилерійські хімічні снаряди із подразнюючими отруйними речовинами. За час першої світової війни промисловістю всіх воюючих держав було вироблено близько 180 тис тонн ОР, використано на полі бою 125 тисяч тонн. Загальна кількість уражених становила близько 1 мли 300 тис. осіб.

Згодом хімічну зброю використали італійці в Ефіопії у 1935-1936 роках, де серед усіх 50 тис. загиблих втрати від ОР становили 15 тис. Використовувалась хімічна зброя у Китаї у 1937-1943 роках, у В’єтнамі у 1951-1952 роках.

Розрізняють наступні специфічні особливості впливу хімічної зброї на життєдіяльність людини:

- біохімічний характер уражаючої дії ХЗ на живий організм;

- здатність ОР проникати в укриття, техніку, будинки, споруди та уражати людей, котрі там перебувають;

- тривалість впливу ОР завдяки їх здатності зберігати певний час свої уражаючі властивості на місцевості, техніці та в атмосфері;

- труднощі щодо своєчасного виявлення ознак використання хімічноі зоброї;

- необхідність використання для захисту людей та ліквідації наслідків застосування ОР великого та різноманітного комплексу спеціальних засобів.

Отруйні речовини можуть потрапляти до організму багатьма шляхами:

- через дихальний апарат;

- крізь шкірний покрив;

- безпосередньо у шлунково-кишковий тракт;

- у кров при пораненнях, порізах.Ц

Це зумовлює великі уражаючі властивості ОР.

Хімічна зброя зберігається та застосовується у вигляді хімічних боєприпасів:

- артилерійські хімічні снаряди та міни, обладнані рідинними та твердими ОР;

- авіаційні хімічні бомби та касети;

- хімічні фугаси, шашки, гранати та набої.

Більш ефективним є використання хімічних приладів – засобів багаторазового використання: виливних авіаційних пристроїв та механічних генераторів аерозолю. Останнім досягненням науки та техніки стали бінарні хімічні боєприпаси та пристрої. В цих боєприпасах є два компоненти ОР, кожен із яких нетоксичний.

Хімічні боєприпаси мають спеціальне забарвлення, маркування та кодування. В армії США - забарвлення темно-сіре, маркування включає тип ОР, модель, шифр та інші відомості. Кодування здійснюється за допомогою кольорових кілець: зеленими кільцями позначені боєприпаси, обладнані смертельними ОР (нервовопаралітичні) – 3 кільця; шкірно-наривні - 2 кільця; загальноотруйні та задушливі - 1 кільце; 1 червоне кільце - боєприпаси, обладнані ОР подразнюючої дії; 2 червоних кільця - хімічні боєприпаси і ОР, які тимчасово виводять з ладу.

Хімічна зброя може застосовуватися наступними засобами:

- вогневі нальоти та прицільний вогонь артилерії і мінометів;

- залпи реактивної артилерії;

- окремі та групові пуски ракет;

- одиночне та групове бомбометання;

- виливання ОР із поливальних пристроїв;

- випуск ОР за допомогою аерозольних генераторів;

- кидання гранат та набоїв;

- застосування хімічних фугасів.

При дії хімічних боєприпасів чи пристроїв виникає хмара ОР, яка називається первинною хмарою. Вміст хмари залежить від типу ОР та засобу його переведення у бойовий стан. Первинна хмара може складатися із парів або аерозольних часток. Із хмари випадають краплі ОР, які, опускаючись, заражають місцевість, техніку, джерела води, людей тощо.

Аерозолі та краплі, які знаходяться на поверхні, з часом випаровуються. Внаслідок цього виникає повторна хмара, яка складається лише із парів ОР. Хмара під впливом вітру поширюється, а з часом розсіюється. Методика оцінки ступеня небезпеки зараження місцевості розроблена вченими Робертсом та Сетоногл з використанням методу джерел, котрий базується на статистичній теорії. Ознаками застосування хімічноі зброї є:

- поява на місцевості туману, диму у момент застосування ОР;

- у місці вибуху боєприпасів, що містять ОР, з’являється біла чи злегка підфарбована хмара диму, туману чи пари;

- у випадку застосування ОР за допомогою авіації за літаком з’являється темна смуга, яка швидко розсіюється і осідає на землю;

- на поверхні землі,рослин, будівель ОР осідають у вигляді олійних крапель, плям чи потоків;

- зелена трава змінює свій колір, листя жовкне та буріє.

Зона хімічного зараженння ОР включає територію, яка підлягала безпосередньому впливу ХЗ та територію, на яку розповсюдилася хмара із уражаючими концентраціями ОР. Розміри зони залежать від типу ОР та метеорологічних умов. При слабкому вітрі хмара здатна розповсюдитися на велику глибину (до 10 км). Сильний вітер сприяє випаровуванню та зменшенню тривалості дії ОР. Тривалість дії ОР зменшується також при збільшенні температури повітря та грунту. Дощ змиває краплі ОР, сприяє їх проникненню всередину грунту та гідролізу. При випаданні снігу на заражену ділянку ОР зберігається більш тривалий час.

Рослинність сприяє застою повітря і збільшує тривалість зараження. Заражене повітря довший час застоюється у кварталах щільної забудови населених пунктів.

Захист від застосування ХЗ досягається застосуванням засобів індивідуального та колективного захисту.

Застосування біологічної зброї.

Біологічна зброя (БЗ) - це спеціальні боєприпаси та пристрої, обладнані біологічними засобами. Можуть застосовуватися для масового ураження людей, тварин, рослинності, посівів, а також для пошкодження деяких видів матеріалів, майна та продовольства.

Уражаюча дія БЗ базується на використанні властивостей мікробів та токсичних продуктів іх життєдіяльності. Основу уражаючої дії БЗ становлять біологічні засоби – спеціально відібрані біологічні агенти, які здатні викликати у людей, тварин, рослин масові важкі ураження. До них нележать патогенні мікроорганізми:

- бактерії (розмір від 0,5 до 8-10 мкм): чума, холера, сибірська виразка тощо;

- віруси (розмір від 0,08 до 0,35 мкм): віспа, жовта лихоманка;

- рікетсії (розмір між вірусом та бактерією, від 0,3 до 0,5 мкм): сипний тиф, плямиста лихоманка;

- грибки (розмір від 3 до 5 мкм та більше): гістоплазмоз, бластиплазмоз та ін.

До комах, які можуть бути використані з метою зараження сільськогосподарських рослин, належать сарана, колорадський жук та геленська муха (шкідник пшениці та жита).

Ураження людей може виникнути при проникненні БЗ в організм:

- з повітрям через органи дихання;

- з їжею та водою через органи травлення;

- крізь шкіру внаслідок укусів;

- через слизові оболонки рота, носа, очей;

- крізь рани, порізи, садна.

Існують наступні способи застосування БЗ:

- аерозольний (основний);

- трансмісійний (укуси комах);

- диверсійний засіб.

Розроблено біологічні бомби, міни, ентомологічні боєприпаси.

Ознаками застосування БЗ є:

- поява крапель рідини чи порошкоподібних речовин на грунті, рослинах, на різних предметах після вибуху боєприпасів;

- утворення легкого диму, туману;

- поява за пролітаючим літаком смуги, котра поступово осідає та розсіюється;

- скупчення комах та гризунів, незвичне для даної місцевості;

- поява масових захворювань.

Внаслідок застосування БЗ з'являється зона біологічного зараження та осередок біологічного зараження (визначення аналогічні зоні та осередку при застосуванні хімічної зброї). Засоби захисту - карантин та обсервація.

Уражаючі фактори звичайної зброї.

Звичайною називається зброя, дія якої базується на використанні енергії вибухових речовин та запалювальних речовин і сумішей. Багато видів звичайної зброї за своїми характеристиками наближаються до звичайної ядерної зброї.

Найбільш руйнівні:

- вакуумна зброя;

- боєприпаси об'ємного вибуху;

- кумулятивні та бетонобійні бомби;

- кулькові та касетні бомби.

У боєприпасах об'ємного вибуху використовують різного виду горючі суміші (метан, бутан, пропилен, метилацетилен та ін.). Під час вибуху паливо розбризкується, випаровується, перемішується з киснем повітря та вибухає, утворюючи надзвукову повітряну ударну хвилю із надмірним тиском до 30 кг/см².

У запалювальних снарядах використовують напалм, фосфор та інші легкозаймисті речовини. Основний уражаючий фактор - вогонь, пожежа. Кумулятивні та бетонобійні бомби призначені для руйнування укриттів та споруд. Касетні та кулькові бомби призначені для знищення людей, техніки на великих площах. Уражаючі елементи: осколки, кульки, голки тощо.

 

В И С Н О В О К

 

Людина та її здоров’я – найголовніша цінність держави, тому захист населення та територій у разі загрози та виникнення надзвичайних ситуацій є однією з головних задач Уряду України.

У Концепції захисту населення та територій у разі загрози та виникнення надзвичайних ситуацій, затвердженої президентом України 26.03.99 р., підкреслюється, що традиційна орієнтація системи цивільної оборони на вирішення завдань воєнного часу, її відомчий характер не дозволяли створити сталу організаційну структуру, органи управління, сили і засоби, які сприяли ю ефективному здійсненню заходів щодо захисту населення в сучасних умовах, наземного прикриття основних регіонів країни.

Політичні зміни, значна кількість великих катастроф, що сталися останнім часов на території України, серед яких особливе значення займає Чорнобильська, змінили попередню парадигму цивільної оборони на таку, що базується на визнанні пріоритету захисту населення і територій від загроз мирного часу і пошуку нової моделі такого захисту з урахуванням необхідності переходу від галузевого до функціонального принципу реагування на надзвичайні ситуації.