Вимоги до функціонування об’єктів у НС

Історично склалося так, що питаннями підвищення стійкості об’єктів господарства займалася ЦО. Заходи ЦО здійснювались у всіх містах, населених пунктах та на всіх об’єктах народного господарства. Виконувався великий комплекс організаційних та інженерно-технічних заходів.

Раціональне та розосереджене розташування промисловості по території країни у першу чергу має велике значення для прискореного розвитку економіки. Окрім того, це має велике значення і для організації захисту від зброї масового ураження.

Розосереджене розташування підприємств може здійснюватися поступово шляхом розвитку промисловості в районах з малою густиною виробництв та обмеження будівництва нових підприємств в районах з високою концентрацією промисловості.

Обмеження зростання великих міст та заборона будівництва в них промислових підприємств служать також меті зменшення втрат від ядерного нападу. Будівництво підприємств-дублерів має велике значення для підвищення стійкості промисловості.

Результати дії ядерної зброї будуть значно нижчими, якщо завчасно створити та розосереджено розташувати запаси матеріальних засобів, сировини, енергоресурсів, які необхідні для відтворення можливих втрат.

Будівництво залізничних та шосейних доріг та розвиток усіх видів транспорту, забезпечення їх стійкої роботи в умовах НС мають найважливіше значення для життєвості економіки.

Особливої уваги потребує удосконалення та підвищення стійкості управління, тому що порушення управління навіть на короткий час негативно відображається на діяльності народного господарства. Для надійного управління потребується будівництво захищених пунктів управління, які забезпечені надійним та стійким зв’язком.

Дуже важливе питання – розвиток енергетики країни, стійка робота енергоджерел, поза як порушення нормального електропостачання промислових та інших підприємств призводить до їх зупинки.

Найважливіше значення має розвиток нафто- та газовидобутку, будівництво нафто- та газопроводів, тому що це підвищу. життєвість економіки всієї країни як з точки зору забезпечення пальним, так і з точки зору надійності постачання. Трубопровідний транспорт має високу стійкість до різних НС, у тому числі і до ядерного вибуху.

Все це – вимоги загальнодержавного масштабу, при виконанні яких підвищується стійкість економіки в цілому, і, як наслідок, стійкість регіонів та окремих об’єктів.

Багато у чому стійкість функціонування об’єктів у НС залежить від виконання вимог щодо планування та забудови міст та промислових районів, до яких можна віднести:

- забезпечення захисту працюючих;

- підвищення стійкості управління;

- розташування об’єктів господарства з урахуванням можливих уражень;

- розподіл територій на райони, мікрорайони, дільниці;

- устрій широких магістралей;

- створення дільниць та смуг зелених насаджень;

- устрій штучних водойм;

- розвиток приміської зони;

- будівництво дорожньої мережі навкруги міст;

- підвищення стійкості матеріально-технічного постачання та створення резервів.

Виконання всіх цих вимог потребує дуже багато сил, коштів та часу, тому займатись цим слід завчасно, у спокійний час, до того, як настане НС.

Забезпечення захисту працюючих відбувається за допомогою завчасного будівництва захисних споруд та накопичення засобів індивідуального захисту; з цією ж метою плануються заходи по евакуації в приміську зону підприємств різного призначення та створення в районах розосередження та евакуації умов для перебування людей та роботи підприємств та установ, забезпечення евакуйованих людей захисними спорудами з використанням для цього міцних підвалів, погребів, природних укриттів та будівництвом укриттів простого типу силами евакуйованих людей; навчання населення способам захисту та діям в осередках ураження.

Підвищення стійкості управління має важливе значення для функціонування всіх об’єктів. Для підвищення стійкості управління ще у мирний час створюються запасні пункти управління, які розташовують поза межами можливих уражень. Ці пункти обладнуються захищеними вузлами зв’язку, відповідною апаратурою, передбачається створення дублюючих пунктів управління. Крім того, стійкість управління визначається підготовкою особового складу, його вмінням чітко працювати у складних умовах.

Розміщення об’єктів господарства поза зон можливих уражень можливе лише у випадках будівництва нових об’єктів та дуже рідко – при перебазуванні раніше створених підприємств на периферію чи за межі міст або цих зон. Рекомендується уникати будівництва нових підприємств у великих містах та у зонах можливих затоплень чи інших уражень. Саме з цих причин було припинено будівництво атомної електростанції поблизу Казантіпу, що знаходиться у сейсмонебезпечній зоні.

Поділення території міста на окремі частини – мікрорайони – має велике значення для зменшення можливості розповсюдження пожеж та спів діє більш ефективному проведенню рятувальних робіт. Цей розподіл супроводжується будівництвом широких магістралей, створенням смуг зелених насаджень та устроєм штучних водойм.

Устрій широких магістралей дає можливість уникнути наскрізних завалів, що заважають діям формувань та евакуації постраждалих. Тому дуже важливо мати у місті магістральні шляхи, що не завалюються при руйнуванні будинків та виводять з центра міста у приміську зону. Ширина магістральних вулиць визначається за формулою

де H₁ та H₂ – висоти будівель по бокам магістралі.

Окрім того, широкі магістралі збільшують пропускну спроможність транспорту, що є необхідною умовою функціонування великого міста як в мирний, так і у воєнний час. Широкі магістралі утворюють природні перешкоди розповсюдженню пожеж, зручні шляхи для пересування формувань; устрій магістралей можливий як при новому будівництві, так і при реконструкції населених пунктів.

Створення смуг зелених насаджень сприяє поліпшенню санітарно-епідеміологічних умов у місті. Одночасно зелені насадження служать добрим захистом від вогню, тому при плануванні міст їх розташовують так, щоб вони утворювали протипожежні проміжки та поділяли територію на мікрорайони та окремі дільниці. Парки, сквери, сади, гаї з’єднують смугами у загальну систему зелених насаджень, які утворюють своєрідний заслон для розповсюдження вогню. Розвиток парків та смуг зелених насаджень відбувається поступово, у відповідності з генеральними планами забудови та розвитку міст, які узгоджуються з Державною пожежною охороною та МНС.

Устрій штучних водойм у поєднанні із зеленими насадженнями є важливим протипожежним заходом.

Не треба розраховувати, що у випадку ядерного удару не буде ушкоджений водопровід та ним можна буде скористатися для гасіння пожеж. Окрім того, великі кількості води можуть бути необхідні для дезактивації території та санітарної обробки людей. Тому в містах, де немає природних водойм, будують штучні водойми, які створюють також кращі умови для відпочинку населення.

Розвиток приміської зони використовується для масового відпочинку людей, розташування установ лікувального і спортивного призначення. Крім того, приміська зона є базою для розосередженого розміщення працюючих та іншого евакуйованого населення. Тому підготовку приміської зони необхідно виконати завчасно.

При будівництві туристських баз, пансіонатів, кемпінгів, будинків відпочинку розвивається мережа доріг, водопостачання, електропостачання та зв’язок, тобто створюються необхідні життєві умови для розосередженого та евакуйованого населення. Ці міри добре поєднуються з розвитком зон відпочинку для населення та забезпечення нормальних умов життя в приміських районах.

Для забезпечення захисту населення в приміській зоні беруться на облік всі підземні та заглиблені споруди (погреби, підвали, склепи, льохи та ін.). Для матеріального забезпечення населення у приміській зоні створюється мережа магазинів, їдалень, кафе.

Будівництво дорожньої мережі навкруги міст має велике господарське значення. Вона забезпечує швидкий рух транзитних колон, добре транспортне сполучення між окремими районами міста, приміською зоною та сусідніми містами. При цьому утворюються сприятливі умови для розосередження та евакуації населення в короткі терміни, швидкого пересування формувань ЦО та МНС для проведення рятувальних робіт та евакуації уражених.

При проектуванні нових шляхів міжміські автомобільні дороги прокладають в обхід великих міст, а дороги, що перетинають місто, поєднують між собою за межами міста. Нові мости будують на таких відстанях від інших, щоб вони не були зруйновані одним ядерним вибухом.

Підвищення стійкості матеріально-технічного постачання та створення резервів забезпечується надійною системою комунально-енергетичних мереж /при забудові або реконструюванні міста/ та будівництвом баз постачання поза зон можливих руйнувань.

Взагалі стійкість роботи об’єкта – це спроможність об’єкта в умовах НС виробляти продукцію /виконувати свої функції/ у запланованих обсязі і номенклатурі, а при одержанні слабких та частково середніх ушкоджень відновлювати виробництво у найкоротші терміни.

 

Шляхи підвищення стійкості

Одною з основних задач ЦО є підвищення стійкості роботи господарчих об’єктів у надзвичайних ситуаціях мирного та воєнного часу. Для цього завчасно на кожному об’єкті проводять великий обсяг інженерно-технічних, технологічних та організаційних заходів.

Інженерно-технологічними заходами забезпечують підвищення стійкості промислових будівель, споруд, обладнання і комунікацій до дії вражаючих факторів ядерного вибуху.

Технологічними заходами здійснюють підвищення стійкості шляхом зміни технологічного режиму для виключення можливості виникнення вторинних факторів ураження.

Організаційними заходами передбачається завчасна розробка та планування дій особового складу штабу, служб та формувань ЦО об’єкту в умовах надзвичайних ситуацій.

З усього комплексу заходів з підвищення стійкості роботи об’єктів найбільш важливе значення має проведення інженерно-технічних заходів, які слід проводити при найменших витратах, досягаючи їх максимальної ефективності. Заходи з підвищення стійкості роботи об’єкту у воєнний час та при надзвичайних ситуаціях будуть економічно обґрунтовані, якщо вони максимально пов’язані із заходами, що проводяться у буденний час для забезпечення безаварійної роботи об’єкту, покращання умов праці або удосконалення виробничого процесу. Особливо бажано проводити інженерно-технічні заходи ЦО при новому будівництві, в процесі реконструкції або при виконанні інших ремонтно-будівельних робіт.

Об’єкти господарства дуже різноманітні за своїм призначенням, характером виробничого процесу та умовам розташування. Тому на кожному об’єкті проведення інженерно-технічних заходів передбачають виходячи з конкретних умов, однак на всіх об’єктах вирішують загальні задачі:

забезпечення захисту робочих та службовців;

підвищення стійкості управління ЦО об’єкту;

підвищення стійкості будівель та споруд;

захист цінного та унікального обладнання;

підвищення стійкості постачання електроенергії, газу, пари, води та роботи мереж комунального господарства;

захист об’єктів від пожеж та інших вторинних факторів ураження;

підвищення стійкості матеріально-технічного постачання;

підготовка до відновлення порушеного виробництва.

Основним засобом захисту робочих та службовців підприємства є укриття їх в захисних спорудах (сховищах та укриттях). Для захисту персоналу, що працює в умовах безперервного виробництва, коли зупинити обладнання неможливо навіть по сигналу "Повітряна тривога", доцільно зводити спеціальні захисні споруди. Для захисту відпочиваючих змін у приміській зоні за виникненням загрози нападу будують протирадіаційні укриття; їх будівництво планується у мирний час.

Для підвищення стійкості управління на об’єкті має бути розроблена схема оповіщення та зв’язку, яка є складовою частиною загального плану ЦО об’єкту. Управління повинно бути постійним на всіх етапах: при загрозі нападу, в умовах проведення розосередження та евакуації, при веденні рятувальних та невідкладних аварійно-рятувальних робіт. На важливих об’єктах при загрозі нападу створюють дві групи управління - одна безпосередньо на об’єкті, а друга - в районі розосередження персоналу в приміській зоні.

Підвищення стійкості будівель та споруд досягається підвищенням їх механічної міцності та вогнестійкості. Підвищення механічної міцності будівель та споруд, що будуються, досягається відповідним розплануванням їх та застосуванням більш міцних конструкцій та матеріалів. Найбільш важливі споруди для підвищення стійкості будують заглибленими або із зниженою вітрильністю (зменшеною площею стін) та висотністю.

Існуючі будівлі та споруди підсилюють металевими стійками та балками; у такий спосіб підвищують міцність нижніх поверхів будівель, над якими встановлено важке та громіздке обладнання, міцність підвалів доводять до міцності сховищ. Будівлі, де розміщене дорогоцінне обладнання, підсилюють додатковим влаштуванням стін або споруд, що сприймають на себе тиск ударної хвилі. Низькі споруди для підвищення їх міцності частково обсипаються ґрунтом. Високі споруди (труби, башти, вежі та колони) закріплюють відтяжками. Ємності для зберігання легкозаймистих рідин обкручують земляним валом, висота котрого розраховується на утримання повного об’єму рідини, що може витекти при руйнуванні ємності.

Захист цінного та унікального обладнання забезпечується здебільшого проведенням загальних інженерно-технічних заходів. Надійно захистити все обладнання практично неможливо, тому що доводити міцність будівель всіх цехів до міцності сховищ економічно недоцільно. Тому захист особливо цінного та унікального обладнання, готової продукції здійснюють розміщенням їх у заглиблених приміщеннях та використанням для цього спеціальних захисних пристроїв – камер, шатрів, кожухів та парасолів.

Підвищення стійкості систем електропостачання досягається базуванням підприємства на двох або більше джерелах, або підготовкою резервного автономного джерела. Електропостачання слід перевести з повітряного на підземно-кабельне.

Для підвищення стійкості джерел газопостачання рекомендують мати підземні ємності для зберігання резервних запасів газу. Паралельні газопроводи поєднуються між собою, а вся мережа закільцевується. Кільце навкруги об’єкту дозволяє. відмикати ушкоджені ділянки та використовувати ті, що збереглися. Для попередження виникнення вторинних факторів ураження при руйнуванні газових мереж доцільно обладнати їх пристроями для автоматичного вимикання ушкоджених ділянок, запірною арматурою з дистанційним управлінням.

Для підвищення стійкості роботи водопостачання застосовують:

1. Створення резервних джерел водопостачання, що підключаються при виході з ладу основного,- артезіанської свердловини, близько розташовані водоймища або спеціально побудовані на території об’єкту водойми. Для введення в дію резервного джерела необхідно мати автономне джерело енергії.

2. Заглиблення в ґрунт всіх ліній водопроводу, розміщення пожежних гідрантів та пристроїв для відмикання на території, що не може бути завалена при руйнуванні будівель та споруд та устроєм перемичок, які дозволяють відмикати ушкоджені лінії.

3. Кільцювання міської системи водопостачання та поєднання систем водопостачання кількох крупних підприємств; оборотне водопостачання з повторним використанням води для технічних потреб.

4. На об’єктах, що мають власний водопровід, слабким містом є водонапірні башти. Такі системи готуються для подачі води безпосередньо у мережу, обходячи водонапірні башти; для цього ж використовують обвідні лінії (байпаси), по яким подають воду, обходячи ушкоджені споруди, наприклад, мимо відстійників на фільтри, мимо фільтрів в резервуари чистої води.

Підвищення стійкості комунальних мереж відбувається при будівництві нових об’єктів та реконструкції існуючих. Теплову мережу доцільно будувати за кільцевою схемою, труби прокладати в спеціальних каналах, паралельні дільниці з’єднувати. Арматуру слід розміщувати у колодязях на території, що не буде завалена. Системи каналізації треба розділяти на дві – одна для зливових вод, інша для промислових та господарчих. В системі промислової та побутової каналізації доцільно обладнати не менш двох виходів з підключенням до міських колекторів. На випадок аварії на міських мережах влаштовують аварійні скиди (в розташовану поблизу річку).

Захист від вторинних факторів ураження співдіє захисту від пожеж. Нові споруди будують з вогнестійких матеріалів. Між будівлями передбачають протипожежні відстані і достатню кількість виїздів з території для вільних дій пожежних команд.

Для запобігання пожеж в будівлях та спорудах застосовують вогнестійкі конструкції, вогнезахисна обробка спалимих елементів будівель та спеціальні протипожежні перепони. В кам’яних будівлях перекриття виконують з армованого бетону та бетонних плит.

Великі будівлі поділяють на секції з неспалимими стінами (брандмауерами). Ці стіни через горище виступають над дахом. Пройми у брандмауерах і неспалимих стінах не повинні перевищувати 25% їх площі. Вони закриваються металевими дверми або дерев’яними, що обшиті листовим залізом по азбесту.

Проводять також профілактичні заходи на діючих об’єктах. Для попередження загорянь та пожеж від світлового випромінювання вичищають двори, проміжки між будівлями та території підприємств від дерев’яних предметів та спалимого сміття. Створюють умови для безперешкодного проїзду пожежних машин по території об’єкту, навкруги будівель до пожежних гідрантів та водойм. Для підвищення вогнестійкості дерев’яних конструкцій застосовують вогнезахисне фарбування та обмазка. Для гасіння пожеж на об’єкті споруджують водойми, а до тих, що вже є обладнують зручні під’їзди, на березі – площадки для встановлення пожежних насосів. Щоб отримати достатню кількість води взимку при максимальній товщі льоду, водойми заглиблюють. Якщо немає можливості будувати водойми, застосовують артезіанські свердловини. Сховища пожежовибухонебезпечних речовин бажано виносити за межі території об’єкту та будувати заглибленими. Приготування та зберігання розчинів з отрутохімікатів слід виконувати централізовано за межами основних цехів. У вибухонебезпечних приміщеннях встановлюють засоби локалізації вибуху (вибухові клапани, вишибні панелі, самовідкриваючі вікна та фрамуги).

Матеріально-технічне постачання на сучасних виробництвах здійснюють численні заводи-суміжники. Резерви комплектуючих виробів, матеріалів, сировини та обладнання визначаються відповідними міністерствами виходячи з необхідних строків роботи при порушеннях постачання. Гарантійний запас має зберігатися розосереджено та у безпечних місцях. Слід також підготуватися до роботи на різних видах палива та використання місцевих матеріалів, сировини, виготовлення комплектуючих виробів та інструментів власними силами при виході з ладу суміжників.

Підготовка до відновлення порушеного виробництва можливо та доцільно тільки у тих випадках, коли виниклі руйнування можливо ліквідувати власними силами. В основу розрахунків при плануванні робіт беруть ушкодження елементів виробничого комплексу, що визначені при оцінці стійкості.

За кожним варіантом можливого ураження розробляють план відновлення об’єкту, за яким передбачають необхідні для відновлювальних робіт формування ЦО, матеріали (за розрахунком), техніка та обладнання.

При розробці планів та проектів відновлення, розрахунках сил та засобів слід виходити з того, що відновлення може бути тимчасовим. В основу планів та проектів має бути закладено вимогу найскоріше відновити випуск продукції. Тому в проектах відновлення допустимі (в розумних межах) відхилення від прийнятих будівельних, технічних та інших норм.

Ступінь підвищення стійкості важливих об’єктів визначається відповідними міністерствами, ними ж встановлюється черговість виконання заходів. Як правило, всі роботи з підвищення стійкості не можуть бути виконані за один рік, тому складають перспективний план на 3 – 5 років; на кожний рік складають поточний план, який включає частину загальних робіт.

В И С Н О В О К

 

Таким чином, ми ознайомились із основними задачами підвищення стійкості роботи об’єктів народного господарства під час надзвичайних ситуацій, які вирішуються як на загальнодержавному рівні, під час будівництва та реконструкції міст, населених пунктів, об’єктів господарства, так і на діючих об’єктах.

Всі заходи підвищення стійкості можна поділити на такі, що проводять під час повсякденного життя і потребують значних матеріальних ресурсів та часу, і такі, що проводять оперативно, при безпосередній загрозі виникнення надзвичайних ситуацій.

Всі заходи виконують планово, після оцінки інженерного захисту об’єкта і визначення пріоритетів.

Питання для самостійного контролю.

1. До якого класу відносяться НС природного характеру?

2. Що ми розуміємо під назвою «НС техногенного характеру?»

3. Щоце таке – НС соціально-політичного характеру?

4. НС криміногенного характеру,- до якого класу врни відносяться?

5. Структура ЦО країни.

6. Основні сили ЦО країни.

7. Планування мір ЦО.

8. Способи захисту населення.

9. Засоби захисту населення.

10. Принципи захисту населення.

Рекомендовані теми для обговорення на семінарських заняттях:

1. НС: ознаки, види, рівні.

2. Приклади НС останніх днів.

3. Поняття про надзвичайний стан.

4. Евакуація населення при НС.

5. Тимчасове розселення громадян у безпечних районах.

6. Організація першої допомоги при різних ураженнях.