Формування світогляду на уроках курсу «Людина і суспільство»

План

1. Світоглядна освіта як важливий чинник формування особистості.

2. Світогляд, його сутність і структура.

 

Основні поняття теми: світоглядна освіта, світогляд, погляди, переконання, життєва позиція, самосвідомість, самовизначення, самовдосконалення, самореалізація

Світоглядна освіта – комплекс методів, спрямованих на вироблення у людини на основі різних форм соціального та індивідуального досвіду цілісного розуміння світу та самої себе, яке дає їй змогу не лише орієнтуватися в навколишній дійсності і в самій собі, але й певним чином упорядковувати й свідомо гармонізувати свої взаємовідносини з природою та іншими людьми, займати певну життєву позицію.

Світогляд як вища форма людської самосвідомості й систематизації різноманітних форм соціального та індивідуального досвіду, включає в себе не лише знання про світ, але й оцінювання, ідеалізацію, різні форми нормативно-регулятивного відображення і мотивації людських дій. Ця його особливість, як найбільш синтетичної форми духовного освоєння дійсності, теж знайшли своє відображення у курсі і повинна враховуватися у методиці його викладання.

Одна з головних особливостей світогляду полягає в тому, що він являє собою систему поглядів і переконань, систему ідей. Але світогляд не можна сприймати тільки як сукупність, суму або систему знань. Знання (наукові істини) є адекватним відображенням об’єктивної дійсності, світогляд виражає відношення людини до оточуючого світу. Тому світогляд має певний відбиток об’єктивності, він завжди є опосередкований досвідом людини та містить емоційну оцінку, а також нерозривно пов'язаний з інтересами, потребами і цілями людини.

Найпростіший елемент світогляду – погляди людини. Вони містять певну оцінку фактів та явищ дійсності, виражають точку зору людини. Світоглядні погляди частіше всього виявляються у формі оціночних суджень і враховуються людиною процесі ідеальної мотивації вчинків.

Переконання – вища та складніша форма світогляду в порівнянні з поглядами. Частіше всього специфіка переконань зводиться до впевненості в правильності своїх позицій. Наукові переконання та ідеї є результатом складного процесу, в ході якого знання перетворюються волею людини та набувають силу глибоких внутрішніх мотивів та стимулів діяльності. Воля виступає в цьому процесі як засіб перетворення знань, наукової істини в елемент психологічної структури особистості, в необхідну передумову усвідомленої дії. Звідси випливає дуже важливий для виховання старшокласників висновок: переконання може мати лише вольова людина, відсутність волі приводить до відсутності твердих переконань, до еклектизму в світогляді та безпринципності в поведінці. Отже, глибока органічна єдність знань і волі, де наукове знання виступає як зміст поглядів та переконань, а воля як форма і спосіб існування світогляду, складає специфіку наукового світогляду.

Важливо, щоб кожен учитель чітко уявляв, яка природа переконань, чим вони відрізняються від знань, як взаємопов’язані та взаємодіють між собою знання та переконання. Переконання за своїм змістом може співпадати зі знанням, в цьому випадку воно стає елементом наукового світогляду, але може містити й забобони. Тому оволодіння основами наукових знань ще не означає автоматичного формування відповідних переконань. Але, з іншого боку, наукове переконання не може бути сформовано тільки на основі знань. Це вимагає від учителя розуміння психології учня, з тим, щоб у процесі навчання викликати у їх свідомості той психологічний процес, який приводить до формування глибоких переконань. Для цього необхідно вміло використати всі наявні засоби, серед яких важлива роль належить методам навчання.

Життєва позиція – сукупність моральних якостей і фіксованих установ, що виявляються в поведінці людини. Певною мірою життєва позиція може складатися стихійно. Стихійна духовна діяльність виникає в результаті узагальнення індивідуального або групового досвіду, не підкріпленого достатньо широкою соціального практикою і міцною науковою базою, вона базується на буденній свідомості, не складається в чітку систему поглядів, що не відрізняється всебічністю та послідовністю.

На основі світогляду формується свідома життєва позиція людини, яка конкретизується в життєвих принципах, що охоплюють найважливіші сфери її діяльності. Життєві принципи – певні світоглядні принципи, які стали життєвими переконаннями особи та реалізуються нею в її життєдіяльності та відображаються у притаманних людині моральних якостях. Життєву позицію характеризують міра активності (пасивна чи активна), спрямованість життєвої позиції на ті чи інші цілі та цінності (альтруїстична або егоїстична, гуманістична або антигуманна, духовно орієнтована чи прагматична), оцінне забарвлення життєвої позиції (оптимістичне чи песимістичне).

Життєву позицію конкретизує соціальна позиція – свідоме ставлення людини до явищ соціальної дійсності, що складається на основі певного розуміння нею суспільства й свого місця в ньому, своєї належності до якоїсь соціальної спільноти, інтереси якої вона сприймає як свої власні і реалізовує їх у своїй діяльності. Процес соціального самовизначення особи є важливим моментом її загального життєвого самовизначення і необхідною умовою її соціальної зрілості.

Найрозвинутішою формою світогляду є самосвідомість – виділення людиною самої себе з навколишньої дійсності, усвідомлення нею свого ставлення до дійсності. Самовизначення – усвідомлення людиною свого місця в природі і суспільстві, зайняття нею певної позиції, вибір нею певного життєвого шляху і певного виду діяльності. Самовизначення є необхідною умовою для самовдосконалення (діяльність людини, спрямована на формування у себе певних рис і властивостей або їх удосконалення) та самореалізації (діяльності людини, спрямованої на реалізацію власного «я», розкриття, розвиток своїх здібностей, розуміння використання своїх можливостей).

Важливою ознакою світогляду є його узагальнюючий характер. Світогляд – це система узагальнюючих поглядів і переконань. Він виконує функцію синтезу, інтеграції всіх знань і уявлень людини про дійсність. Інтегруючий характер світогляду обумовлений тим, що в навчальному процесі від учнів вимагається засвоєння знань на високому теоретичному рівні. Тому курс «Людина і суспільство» посідає ключове місце у процесі формування світогляду.

Світогляд характеризується також своєю цілісністю, системністю. Він задовольняє одну з важливіших потреб людини як мислячої та діяльнісної істоти – потребу мати в свідомості цілісну картину оточуючої дійсності, з тим, щоб правильно визначити мету своєї діяльності та успішно досягати цієї свідомо поставленої мети. Світогляд характеризується також своєю практичною, предметно-діяльнісною спрямованістю. Погляди та переконання слугують безпосередньою основою свідомої діяльності людини, виступаючи у вигляді її ідейних мотивів. Світоглядні принципи не можуть завжди прямо формулюватися людиною у вигляді логічного судження або імперативної настанови, але вони завжди виступають у ролі ідеальної сили, орієнтуючої суб’єкта у різноманітності оточуючого світу та детермінуючої його діяльність.

У своїх нерозвинутих формах світогляд виявляється саме в практичній діяльності, і саме практика примушує людину виробляти узагальнюючі принципи, що виражають її ставлення до різних сфер діяльності.

Завдання учителя курсу «Людина і суспільство» – показати конкретний зв'язок вивчених теоретичних положень з практикою суспільних відносин, з особистим життєвим досвідом учнів і створити максимум умов для практичного застосування засвоєних світоглядних принципів (оцінка й аналіз нових для учнів фактів, життєвих ситуацій та вчинків людей, різних історичних подій).

Важливою особливістю світогляду є його суспільна актуальність. Це обумовлюється природою людської свідомості, яка за змістом відображає суспільне буття, але відображає не буття взагалі, а лише засвоєну людиною дійсність, суспільне буття в його конкретно-історичних формах.

Отже, в цілому, світогляд як система поглядів і переконань людини характеризується своєю цілісністю (внутрішньою несуперечливістю), узагальненістю та практичною спрямованістю та суспільною актуальністю.

Світогляд людини охоплює своїм змістом оточуючу її дійсність: природу, суспільство, світогляд. Якщо уявити систему світогляду у вигляді кола, то його структура буде виглядати як ряд секторів, кожен з яких співвідноситься з певною частиною об’єктивної реальності. У структурі наукового світогляду виділяється три загальних аспекти: натуралістичний (знання людини про природу і визначення ставлення до неї, гуманітарний (пов’язаний з вирішенням комплексу проблем: людина серед людей), суспільство змінюється, ніж природа, для правильної соціальної орієнтації, а також гносеологічний, що являє собою конкретизацію основного питання філософії про відношення людської думки до її предмету, світу знань і світу речей.

Зародки світогляду виникли тоді, коли людина тільки почала визначати своє ставлення до оточуючого світу. Тоді ж визначилися спроби спрямувати його у певне русло, задане структурою суспільства і потребами людей. Кожна особистість є індивідом, який займає в світі особливе, неповторне місце. Вже тільки це відкриває людині дорогу до свого, особливого погляду на світ світогляду. Науковий світогляд забезпечує висхідні положення матеріалістичного розуміння світогляду. Науковий світогляд є результатом організованого і керованого розвитку, що цілеспрямовано підводить особистість до вершин наукових знань.

Світогляд посідає центральне місце в духовному розвитку особистості, упорядковує всі погляди на оточуючий світ, приводить їх у цілісну систему, узагальнює знання людини про дійсність і саму себе, забезпечує розуміння і оцінку світу в цілому, в основних проявах, що зачіпають найбільш важливі інтереси і потреби, які виявляються в процесі професійної підготовки, оволодіння спеціальністю.

Практична діяльність людини це є виробнича і суспільна діяльність. Специфіка того матеріалу, з яким людина має постійну справу, визначає і специфіку його шляхів до наукового світогляду. Людина обирає із потоку інформації професійні знання, у цьому виявляється розуміння нею першочерговості інформації. Спеціалізація примушує прагнути тільки до певних, обмежених знань, що посядуть переважаюче місце у світогляді людини, неминуче одержує й інші знання, що дозволяють йому визначити своє місце в світі. Спеціальні наукові знання виступають у якості відправної, вихідної точки світогляду. Розгортаючись в злагоджену систему, світогляд добудовується філософськими знаннями. Філософські проблеми є світоглядними, без філософії немає світогляду. Філософські знання допомагають людині оволодіти науковим підходом до вивчених явищ, застосовувати у своєму пізнанні основні принципи діалектики.

Обсяг соціальної світоглядної інформації збільшується разом із знаннями, що переростають у переконання, а останні, у свою чергу – у практичні дії. Знань і переконань переплітаються з почуттями і прагненнями, намірами. Знання, що не вплинули на формування світу – некорисні та анти людяні. Переконання є невід’ємна складова частина наукового світогляду, вони обумовлюють активну життєву позицію. До будь-яких знань людина ставиться вибірково і з усього їх потоку обирає лише потрібні. Інформація важлива, потрібна, необхідна для людини, найчастіше є професійною, ставлення до неї – позитивне. Інформація бажана, але не обов’язкова, начебто цікава, перспективна, але часу для неї не вистачає, непотрібна, надлишкова, людина або не сприймає, або відмежовує психологічним бар’єром Такий розподіл інформації і визначення свого визначеного ставлення до неї досить плідні.

Світогляд має мозаїчний характер (переважно за професійним підходом) Професійний „зір” – моральна „німота”. Висока освіченість уживається зі слабким естетичним розвитком особистості, її крайньої художньої обмеженості.

Висока загальна духовна культура сприяє творчій діяльності, допомагає оволодівати науковою картиною світу, активізувати науковий пошук, розширювати горизонти мислення.

Простір – порядок розміщення різних об’єктів природи.

Час – порядок зміни різних стадій матеріальних процесів.

Час історичних подій відрізняється від фізичного часу (руху небесних світил), інтенсивність форм життєдіяльності.

Вивчаючи світ в тих чи інших формах, його прояву, ми неодмінно вивчаємо тим самим і простір, і, навпаки, досліджуючи просторово – часові параметри, ми неминуче тим самим вивчаємо матеріальний світ в його русі.

Дидактичні умови формування світогляду

1. Формування світогляду нерозривно пов’язане із завданням формування розвитку пізнавальної активності учнів, тому що тільки самостійні роздуми приводять людину до певної світоглядної позиції, до твердих і міцних переконань. Створити на уроці умови, коли знання переростають у переконання. Одна з умов формування поглядів – вимога наукової доказовості та логічної несуперечливості всіх теоретичних висновків, їх істинність.

2. Позитивне емоційне ставлення учнів до вивченого матеріалу. Формування поглядів і переконань, що визначають ставлення людини до світу і направленість її діяльності і є процес пошуку істини, яку потребує людина і яка їй життєво необхідна. Викликати жвавий інтерес до матеріалу, що вивчається, показати його зв'язок з життям і тим самим спонукати учнів до самостійних роздумів є важливим педагогічним завданням вчителя. Емоційне ставлення учнів до матеріалу, що вивчається в реальному навчальному процесі виявляється у формі їх зацікавленості у цьому матеріалі і рівень його інтересу може слугувати показником виховної ефективності навчання. У цьому випадку вирішальну роль відіграє методична майстерність учителя, його вміння захоплено та цікаво викладати навчальний матеріал.

3. Самостійність пізнавальної діяльності учнів. Чим більше самостійності виявляється в пошуках світоглядних висновків, тим міцніші і стійкіші переконання. Тому завдання формування світогляду постає перед учителем у його повсякденній роботі як методична задача організації самостійної пізнавальної діяльності учнів на уроці і дома.

? Подумайте:

1. Доведіть актуальність світоглядної освіти.

2. У чому полягає сутність і структура світогляду?

3. У чому виявляються особливості світоглядного засвоєння дійсності?

4. Порівняйте зміст понять «погляди» та «переконання». Зробіть висновки.

5. Охарактеризйте місце і роль світогляду в духовній культурі особистості.

6. У чому полягає об’єктивна основа життєвої та соціальної позиції?