Світоглядні та соціально-економічні передумови формування культури Київської Русі.

КР – це східнослов.сережньовічна держава, що існує з 9 по 13 ст. Племена на тер.в 7-8ст. – поляни, древляни,дреговичі, волиняни, сіверяни, вятичі і т.д.

Світогл.передумови:

- Розвивалась в контексті світової середньов.культури з тяжінням до Візант.зразків(реліг.світогляд,синкретизм-це все єдине, людина не відділялась від світу).

- Специф.риса – це поєднання міфолог.або язичницького та реліг.або християнського світоглядів з перевагою першого. Наслідок-вироблення специф. релігійної культури.

Соц.-економ.передумови:

- Формування на основі розкладу родоплем.ладу та зародження феод.відносин,

- Майнова нерівність породжує відмінності між княжою(запозиченою) та народною культурами. Перша має багатто запозичень з Візант.культури. Остання-зберігає місцеву самобутність.

- Прийн.християнства 988р. сприяло культурній консолідації сх..слов, посиленн. Ролі КР на політ.арені, зміцн.феодального ладу.

- Через християнство КР засвоїла спадщину античності,тобто долучилась до найкр.європ.традицій.

 

16. Язичницька культура Київської Русі.

У 5 ст.Правобережна Україна від Києва до Карпат буула густо заселена слов.племенами, які створили самобутню культуру,система яз.вірувань свідчить про розвинуті світогл.уявлення слов’ян, спроба пояснити явища оточуючого світу реалізувалась в ієрархію богів, що відповідали за певні прир.явища. Головний Сварог – Бог неба, основа усього, владика світу. У 10ст. на перше місце виходить Перун-бог блискавки і грому, Дажбог-бог сонця, Велес або Волос – найважлив.бог скоту, господарства,бог багатства, торгівлі, берегиня – матір Земля.

Джерело формув.КР – це Черняхівська культура давньослов. Племен та культури попередників кочовиків. Світогляд народу формувався на основі міфолог.вірування (політеїзм, синкретизм). Розвиток давньослов. мови та писемності. Остання (кирилиця) – це наслідок поєдн. грецьких та слов. літер. була поширена до прийн. християнства. Перун (бог-Громовержець), Хорс (бог Місяця), Дажбог(Сонця), Стрибог (війни), Лада (матір світу), Мокош (покровитель домашнього вогнища, любові і розмноження). Перехід до землеробства (матір Земля і Золотий плуг). Берегиня-це матір Земля. Старод. словяни мали реліг.календар,що пов'язаний з вшануванням Сонця і ін. Богів,боротьбі літа з зимою, тепла з холодом. Купайло-бог доброго врожаю, достатку, любові, злагоди.

17. Християнство як чинник нових культурних процесів в Київській Русі.

«Хрещення Русі» князем Володимиром 988р. Прийн.Християнства – одна із найважлив.подій в історії України, воно піднесло народ релігійно, морально і відкрило шлях до тогочасної європ.цивілізації. Прийняття Християнства несло за собою:- сприяло виникненню нових мистецтв та ремесел, їх розквіту в поєдн.візант.та місцевих традицій.- пожвавились соціокультурні зв’язки з Візантією, країнами центр.та зх.Європи.-під патронатом держави та церкви почала розвиватись освіта, література, переважно церковна, книгописання.За Ярослава було впорядковану найважлив.юр.збірник держави «Руську правду»,яка упорядкувала соціальні та майнові стосунки в КР, у ній зафіксовано функціонування грош.системи, що є важливою ознакою розв. господарства та державності. З’явилась гривня. Розвивається давньоруська література: Нестор Літописець-«Повість минулих літ»-розгортання широкої картини розвитку словян у системі тогочасного світу, засудження міжусобиць, В.Мономах у «Повчанні…» робить наголос на високій моралі, розвивається усна нар. творчість, яскравий зразок - «Слово..»невідомого автора, що зараз використовується як джерело історії, розвивається музично-театральне мист-во на Русі.живопис, архітектура, мозаїки, ювелірна справа, керамічне мист-во. Отже, культура КР 9 ст.-13ст.була надзвич.високою,сягала європ.рівня.але монголо-татарська навала перервала яскравий період вітчизн.історії. духовний розвиток країни.

18. Розвиток освіти та науки в Київській Русі.

Ппотреби церкви та держави спричинили утворення перших шкіл після хрещення Русі. Свідчення про шкільну освіту в домрист.Русі немає, є відомості про наявність писемності та окремих освічених громадян, особливо серед знаті. Володимир створив першу школу при церкві для дітей аристократів у 10 ст. Бурхливий розвиток економіки спричинив виникнення спеціальних ремісничих шкіл. Ярослав у 1037р.при Софії Київській створив першу вищу шклолу з європ. рівнем викладання. При церквах створювались школи для простих людей. В них вчились не лише хлопці, а і дівчата. З 11ст.освітнім осередком стає Києво-Печ.монастир, започатковано традицію літописання. Отже,осв.система КР склалась під впливом Візант.традицій і поступово поширювалась від центрального Київського регіону на пн.Новгородські та Московські землі.

Центри науки – Київ, Новгород. Наукова парадигма базувалась на теології та реліг.філософії в поєдн.з античною традицією.

Галузі науки:богословя, історія. Право, природознавство, матем., астрономія, медицина. Наука явл.собою поєдн. візантійських джерел (переклади) та власних досліджень. Наукові праці:

- Теологія: Смолятич – полеміка з Хомою;

- «Ізборники князя Святослова»

- «вересова книга» і «Руська правда».

 

19.Література та книжна справа Київської Русі.

Осн.маса літератури – це переклади візант.джерел. Поступово розвивалась оригінальна література, розквіла за часів Ярослава. Книги переписув.вручну. Оформлення книг-це мистецтво. Першу бібліотеку при Соф.Соборі в 11 ст.створив Ярослав (900 книг). Пізніше при Києво-Печ.монастирі. в Новгороді, Чернігові. Більшість книг реліг.за змістом. Напрямки літератури:

- Апокрити- це твори бібл.тематики, христ.фольклор(не визнається церквою);

- Житійна література – описи життя святих.

- Патерики – оповід.про життя святих з певної тер.(переклади єгипетський та синайський).

- Природничо-наукова – енциклопедії природно-наукового змісту (перекл. «фізіолог», «шестиднєв», «Християнська типографія»).

- Історична література-опис подій світової історії та літописання (Біблія, візант. хроніки, «Повість мин.літ» Нестора.)

- Повісті – худ.літ-ра (переклади «Александрія» - про Македонського,)

- Паломницька л-ра:книги про мандри до святих місць Повчання – настанови до життя, управл.державою.

- Оригінальна література – власна л-ра, написала місцевими авторами «Слово про закон і благодать» митрополита Іларіона, Руської землі 13ст.

Отже, л-ра КР являє собою як переклади так і оригінальні твори.

20. Мистецтво Київської Русі.

Розвинений ткацький промисел, передусім, вироби з льону і конопель, було багато привізної матерії з Візантії з полотна, вовни, шовку. Досконало була розвинена архітектура, іконопис, мозаїка, декоративно-прикладне мистецтво. Театральне мист-во було представлене у народному і т.зв. княжому дружинному театрі. Нар.театр здобув вираження у весільній нар.обрядовості. Княжий – спирався на лицарську пісню, маючи за основу 2 елементи – речитатив та величання. Репертуар княжого театру складався з драм. поем, що мали речитативний характер і подавались у музичному супроводі. Муз.мист-во у добу КР розподілялось на 3 групи:музика народна, княжих салонів і церковна. Нар.музика-вокальні та інструментальні мелодії, супроводжували побут, працю та звичаї предків(колядки, щедрівки, гаїки і т.д.). Про музику княжих салонів можемо судити на підставі згадок у тогочасній літературі, репертуар якої, напевне, був дуже різноманітний- танковий, ліричний. Побутовий, жартівливий та ін. З інструментів вжив.свої споконвічні:гуслі, дерев.труби, сопілки. Носями муз.творчості були: співці героїчних пісень, скоморохи – мандр.музиканти, які розважали людей співами, каліки перехожі, старці, творці захрамової пісні. Церковна музика прийшла до нас з Візантії. Почин.з 11 ст.запровадж.та пошир.укр.церковна музика, що з першого вогнища церк.співу Києво-Печ.Лаври – швидко пошир.на церкві, в монастирях Русі, це був т.зв. «Київський розспів», що став основою місцевої співочої традиції на довгі сторіччя. Особливого розвитку на Русі набула музика дзвонів, яка виконувалась обов’язково по нотах та зі знанням справи. Дзвони супров.будь-яке христ.свято, збирали людей на віче та ін..зібрання. Танець – це композиція ритмічних кроків і рухів частіше до музики, ніж до співу. Під час доби КР виконувались в супроводі співу, музики. Загальнонар.танці відбув. Під час бенкетів, весіль, вечорниць, на свято русалій. Нар.танці поділ.на 3 групи: хороводи. Народні танці, сольні танці.

Отже, мист-во КР поєднувало реліг.та побутові мотиви з перевагою перших.

 

21. Побут та військова справа Київської Русі.

Житло жителя України було двокамерним -- складалося з опалюваної хати, та неопалюваних сіней.

Український народний одяг -- самобутнє явище, що розвивалося і вдосконалювалося протягом століть, вбираючи в себе досягнення інших культур, водночас не втрачаючи оригінальних ознак. Чоловічий селянський одяг складався із сорочки до коліна, що вдягалася навипуск та перепоясувалась шкір'яним або в'язаним поясом, нешироких штанів.Жіночий народний одяг складався з сорочки, запаски або юпки, кожуха (взимку). Дівчата заплітали волосся в одну або дві коси.Молочні страви були досить розповсюджені. На столі бували сир, молоко свіже і кисле, в Карпатах -- бринза.

Пили узвари з сухих і свіжих фруктів та ягід, кваси, настої з трав. Хмільний мед і пиво в XIX столітті вже майже не готували.

Хліб мав і велике ритуальне значення. На весілля пекли коровай. Короваї виготовляли у обох молодих і ділили під час їх дарування.

Вивчення військової справи часів Київської Русі – найбільш яскравого державного утворення середньовіччя на території нинішньої України – є однією з актуальних проблем сучасної вітчизняної військово-історичної українознавчої науки. Зброя як пам'ятка історії та елемент матеріальної культури несе інформацію про рівень і ступінь розвитку тогочасного суспільства, характер і спрямування історичних контактів, соціальні відношення людських спільнот і зберігає в собі передові думки, ідеї і технологічні рішення, від вирішення яких залежало розв'язання проблем, що поставали перед людиною. Інтерес до вивчення зброї та військової справи Київської Русі в українознавстві виник не випадково. Виявлення етапів еволюції і рівня розвитку озброєння служить основою для встановлення організаційного та родового складу війська Київської Русі, його бойових порядків, техніки та цілого ряду інших питань, що характеризують військову справу в цілому. Характер оздоблення і декорування зброї як матеріальне втілення ступеня розвитку ремісничого виробництва, міжнародного обміну та технічних досягнень відбиває етнічні традиції народів, що мешкали на теренах Київської Русі. Модернізація окремих видів зброї, зміни в озброєнні та характері ведення війни неодмінно призводили до зміни всієї системи військової справи. Аналіз розвитку озброєння дає інформацію як про військову організацію, так і про економіко-соціальну структуру суспільства Київської держави.

22. Соціально-політична та економічна ситуація на українських землях у XIV-XVII ст., її вплив на розвиток української культури.

14-п.п.17ст – складний і несприятливий період розвитку укр.культури. Золота Орда (Кр.ханство) здійснювало багато грабіжн.набігів,нищили край. Укр.землі поступово входять до складу ВКЛ. Культура стала зразком для лит.та польської шляхти, але згодом укр.культуру та мову починають ущемляти, витіснювати, насильно впроваджують католицизм, що негативно позначилось на розвитку укр.культури в умовах приналежності до ВКЛ. З 60рр.14ст. значна част.укр земель перебувала під владою Литви. З часом почав зрост.авторитет Моск.Князівства після перемоги над татаро-монголами у 1380р., виникла небезпеки з боку нім.рицарів. Наслідком політ.побоювань Литвт став договір з Польщею 1385р.Кревська унія, що відкривала шлях до полонізації укр. Земель. Але остаточне поневолення укр. Народу сталося з підписанням Люблінської Унії у 1569р., за її умовами Литва об’єднується з Польщею в Річ Посполиту.

Наслідки впливу соц.-політ факторів на укр.культуру:

-майже вся література та мист.спадщина КР загинула внасл.навали монголо-татар.

- культурне життя в зх. землях, посилення зв’язків з зх.-європ.культурами.

- прискорення етногенезу. Сама назва «Україна» вперше згад.у 1187р. в Київському літописі (12-17 ст. – виникн.стійких етнічних ознак укр..культури.

-вплив європ.Віжродження;

-гостра реліг.боротьба між православ’ям та католицизмом.

- виникн.козацтва та його культури.

 

23. Осередки культурного життя на території України XIV-XVII ст.

14-перша.пол.17 ст. – це складний і несприятливий період розвитку укр. культури. Золота Орда, а з 15 ст. Кримське Ханство здійснювали численні грабіжн.набіги, нищили край, забираючи тисячі людей у неволю. Укр. землі поступово входять до складу ВКЛ, під владу угор.королів потрапило Закарп. Але у 14-16 ст. відроджуються міста, зростає цехове вир-во, пожвавл.торгівля, міжнар. контакти, що зумовило і стрімкий розвиток культури. Національну культуру підтримували укр. можновладці, виходячи з патріотичних, просв.міркувань, і сподівань на правосл.церкву та місцеве населення. Центром нац..-культ. руху стає сх. Волинь та зх. частина Київщини, де беззаперечним був авторитет князя К.Острозького, завдяки якому загальноукр. осередком культури стає м.Острог. Тут у сер.16 ст. діяла школа, в якій викладалися дисципліни (арифметика, геометрія, музика, діалектика). Тут було видано «Острозьку Біблію» церковнослов.мовою. Вершиною полемічного жанру стала творчість І.Вишенського. У др.п.16 ст. ініціативу культурно-нац.відродження перейняли братства міщан. У Львові було створено Успенське братство, яке добивалось права на окреме національне самовряд. і на безперешкодне ведення ремесел і торгівлі. У 1615 р. було організовано Київську братську школу. У 1632р. за ініціативи П.Могили в результаті об’єднання лаврської і братської було організовано Києво-Могилянську академію.

 

24. Розвиток освіти та науки в Україні у XIV-XVII

Загальні школи (приходські) – при монастирях (ремісничі, купецькі школи). У 16 ст. князь Острозький заснував православний колегіум (викладали найталановитіші люди, став культурним центром). Тут було вперше видано ілюстровану Біблію слов’янською мовою. Ополячення освіти укр. шляхти з 16 ст., впровадження латини в освіти та адмін. Сферу. Осередком освіти та укр. Православної культури з кінця 16 ст. стають міські братства, виникають братські школи. За зразком Острозької академії вищі школи були створені у Турові – 1572 р.,Володимирі Волинському, Слуцьку, Львові,навчання в яких було доступним для дітей всякого стану. Освітня та культ. діяльність міських братств:

- Братства існували з давнини,але активізувались в 16 ст. (першим Львівське) як осередки укр. культури та освіти на противагу латинізації та ополяченню.

- Ввели освітню, видавничу, церковну, виховальну діяльність в дусі збереження нац. Свідомості.

- Діяли в містах Львів, Київ, Рогатин, Люблін, Дрогобич, Холм, Галич, Перемишль, Немирів (правобережна Укр., Галичина).

Київська братська школа заснована у 1615 р. Перший ректор Іов Борецький. Вчились діти всіх станів, поширювали впливи боротьби проти уніатів і католиків.

Києво-Могилянський заснований у 1632 р. Петром Могилою. Це Вищий навч. заклад європ. Рівня (вивчались мови, філософія, історія, географія, матем., медицина).

Отже, поступова втрата українцями своїх прав на культ. розвиток, адмін.. утиски з боку Речі Посп.викликали в якості спротиву етнічної консолідації українців на засадах православної віри та стимулювання виникнення національно орієнтованої освіти і науки.

25.Література та книгодрукування в Україні у XIV-XVII ст.

Сприяли формуванню нац. свідомості, стали виявом гуманістичної тенденції в укр. культурі, та зброєю представників гуманізму. Друкарство розвивалось з 1491 р: з’являються перші друковані видання в Краківській друкарні («Часословець» і «Осьмигласник»). Перша надрукована книга в Україні «Апостол» (Львівська друкарня Івана Федорова), вийшов Буквар. І.Федоров в Острозі з К.Острозьким засновує друкарню і видають першу православну Біблію, у Львівській братській друкарні видається «Граматика». Книги друкували на папері, використовували гравюри, робились спроби реформувати кириличний шрифт. Розвиток літератури: основний жанр – полемічна література, сутністю якої були суперечки з католиками з питань віри. Вона стала ідеологічним осередком етнічної консолідації українців, особливо розповсюджувалась у 16-14 ст. Христофор Філалет – «Апокризис», Стефан Зизаній «Казання Св.Кирила», М.Смотрицький – «Тренос», Р. Смотрицький – «Ключ царства небесного». Іван Вишенський «Послання к утекшим от православной віри єпископам», «Обліченіє діявола-міродержця», «Позоріще мислєнноє», І.Борецький «Протестація». І. Вишенський виступав у творах не лише проти національно-релігійного, а й соціального гноблення українців, презентував інтереси народу. А не лише укр. аристократії, не визнавав науки.

Отже, л-ра цієї доби відображала процес консолідації укр. етносу і сприяла формуванню нац.. свідомості українців.

 

26. Розвиток архітектури та інших видів мистецтва в Україні у XIV-XVII ст.

У середині 17 ст. Київ уже звівся з руїн, другою столицею на час визвольної війни став Чигирин. У містах цієї пори зростає вага міщанства, тут споруджуються ратуші, монументальні кам’яниці, а на околицях – житла ремісників. У Львові можна побачити силуети ратуш, лат.костьолів, укр. та вірменських церков. У Придніпров’ї забудова міст пов’язана з традиціями давньоруського містобудування. Форми і розміри кварталів визначалися мережею найважливіших вулиць, що вели до головного собору. За допомогою сокири споруджувалися хати і прикрашалися церкви. Козацькі і міщанські громади почали споруджувати у своїх маєтках і селах стрункі і урочисті храми. В др..п.16 ст. були створені різні конструктивні та архітектурно-художні варіанти поєднання квадратів і восьмигранників у своїй основі зрубу з пірамідальними чи восьмигранними банями. Найхарактерніше, що вирізняє укр. дерев’яні храми те, що приміщення перекрите не плоскою стелею, а високим зрубом. Храми ззовні мають вигляд кількох веж згрупованих за певною системою. Друга особливість: храми не мають ні головних, ні другорядних фасадів. Третя особливість: велика кількість сполучень і варіацій нижніх, середніх і верхніх частин споруд. Простір храму уквітчаний квітами і різьбленими іконами. Дерев’яна храмова архітектура України представлена школами: Волинська, Галицька, гуцульська, Буковинська, Закарпатська, Придніпровська та ін.

Давньоруський храм – будова раціональна, має обличчя, його простір має початок і кінець, складається з функціонально диференційованих частин. Козацький Собор – однаковий з усіх 4 сторін (Миколаївський собор у Ніжині, Георгіївський у Видубицькому монастирі). З посиленням католицизму – спорудження великої кількості храмів католицьких. І.Г.Шедель – автор палаців Меншикова на Васильєвському острові. Будував вилику дзвіницю на замовлення митрополита Рафаїла Заборовського, йому належить проект брами заборовського, що є однією з найхарактерніших пам’яток укр. бароко. Також побудовано 2 поверх Київської академії на Подолі, спорудив Софіївську дзвіницю. У 1747 р. почалося будівництво у Києві Андріївської церкви, цю споруду було видно з усіх боків (проект растреллі), стіни – гама бірюзових кольорів, білі колони, золоті капітелі та деталі декору. Справжнім шедевром є дзвіниця давніх печер Києво-печерської Лаври – Коппозиційний ефект двох її ярусів. розбудованих на контрасті горизонтальних і вертикальних елементів. Найцікавіша – Покровська церква на Подолі: три мавки, що підкреслюють її основною композицією. Архітектура і будівництво 14 ст. були пов’язані з укріпленням міст, де сходились економічні зв’язки та торговельні шляхи. Яскравими зразками монументальності і неприступності споруди стали замки у Луцьку та Кам’янці-Подільському. Як правило, у них мешкала шляхта.

 

27. Матеріальна культура (побут, оселі, кухня, ремесла та домашнє господарство, одяг) українського народу у XIV-XVII ст.

Процес формування культури українського народу в XIV — першій половині XVII ст. був одночасно відображенням складного процесу остаточного оформлення українського етносу, що завершився в основному в XVI ст. Причиною повільного культурного розвитку України цього періоду стали руйнівні наслідки ординської навали, загарбання українських земель литовськими та польськими феодалами, агресія Кримського ханства та Османської Порти. Однак, незважаючи на це, культура української народності жила і розвивалася.

У різноманітних формах народного образотворчого мистецтва — вишивках, прикрасах, розписах тощо — втілено світоглядні ідеї та естетичні смаки народу, його повсякденний потяг до прекрасного.Пов'язане з ужитковими потребами, залежне від особливостей технології, матеріалу та знарядь праці, народне мистецтво водночас має самостійне художнє значення, його суттєві риси — декоративність, конструктивність і орнаментальність — дають підставу розглядати витвори мистецтва як результат естетичної діяльності народу. Народний майстер у своїй творчості завжди йшов за матеріалом, розкриваючи красу його фактури і натурального кольору, зберігав у абрисах меблів, знарядь праці, начиння тощо природні лінії та форми дерева, повторював у вигинах керамічного або скляного посуду пластику птахів і тварин.За своєю соціальною природою народне мистецтво є колективною творчістю. Воно — підсумок плідної праці багатьох поколінь вишивальниць, різьбярів, гончарів тощо. Через багаторазові повторення його образи, технічні навички закріплюються і передаються наступникам як культурна традиція. Але це не просто повторення, це творчий процес удосконалення усталених форм, технологій; майже кожний майстер доповнює і змінює сюжети й композиції орнаментів, їх колорит, вносить своє бачення і відчуття світу. Крім змісту і форми, змінюється й призначення декорованих предметів. Так, з поширенням фаянсового і фарфорового посуду традиційна кераміка втратила своє колись суто утилітарне значення. Спрямоване на задоволення потреб родини за умов натурального господарства, народне мистецтво існувало у формі домашніх промислів, а також ремесел. Деякі з них, наприклад, гутництво, гончарство і ткацтво, з розвитком фабрично-заводського виробництва почали згасати. Одним із прийомів матеріальної культури традиційного житла було створення рельєфів, конструктивно пов'язаних з його архітектурою, — пілястрів, поясків, карнизів. Ці елементи мали й певне практичне значення: пілястри потовщували стіни на кутах споруд, зберігаючи їх від перезволоження, карнизи створювали виступи над вікнами і слугували відливами. В районах, де основним будівельним матеріалом була глина, пластиці бракувало виразності, чіткості профілювання.

 

28. Початки культури козацтва.

Важливим чинником культурного процесу в Україні була православна церква, роль якої в історії українського суспільства постійно зростала. Церква для українців, за умов відсутності власної держави, залишалась єдиним інститутом вираження їх самобутності. Однак становище православної церкви було надзвичайно тяжким. Причиною повільного культурного розвитку України цього періоду стали руйнівні наслідки ординської навали, загарбання українських земель литовськими та польськими феодалами, агресія Кримського ханства та Османської Порти. Національна особливість духовної культури українського народу найповніше проявилась у фольклорі. З літописних та інших письмових пам'яток другої пол. XIII—першої пол. XVII ст. видно, що у цей період прозові фольклорні жанри були представлені легендами,, переказами, казками, новелами, притчами. Жива народна мова оперувала також значними фондами прислів'їв, приказок і крилатих висловів. У процесі формування українського етносу світоглядні функції в суспільстві виконувала насамперед релігія. Релігійні уявлення накладали свій відбиток на естетичні смаки і морально-етичні уподобання, впливали на жанрову структуру художньої культури. Головними осередками культури, як у попередні часи, залишалися князівські двори, монастирі та церкви. У них зосереджувалися освічені люди, велось літописання, переписували й перекладали книги. Багато місця в історичній літературі того часу відводилось козацтву, яке в кінці XVI—на початку XVII ст. перетворювалось у важливу суспільно-політичну силу, котра боролась за соціальне та національне визволення українського народу. Тогочасний літературний процес в Україні розвивався під впливом болгарського і сербського письменства. Українська культура початку XVI—першої половини XVII ст. переживала етап свого Відродження. Характерними її ознаками було поширення ідей гуманізму, яскраво виражений антропоцентризм ренесансного мислення, що утверджувало велич і винятковість земної людини, пробуджувало інтерес до людських цінностей. Найбільш яскраво це проявилося в українській літературі, яка творилася латинською мовою.

29. Соціально-політичні обставини розвитку української культури у XVII-XVIII ст.

Українська культура ІІ пол. XVIІ - XVIII ст. — це духовний образ однієї з найважливіших епох нашої історії. Це час, що вмістив у собі кілька історичних діб – визвольну війну, державність, руїну, втрату завоювань і закріпачення – в культурному відношенні був надзвичайно плідним. Незважаючи на складні політичні обставини на українських землях виросли десятки нових міст, склалася європейська освіта, нових висот досягло книгодрукування, з’ явилися архітектура, що не поступалася гармонійністю та пишністю світовим зразкам, оригінальне малярство, самобутня музика. Друга половина XVIІ - перша половина XVIII ст. — період найвищого розвитку української культури.
Гетьманську державу очолюють високоосвічені європейського рівня політичні й громадські діячі: П. Сагайдачний, Б. Хмельницький, І. Виговський, І. Мазепа. Таким чином, у складний період піднесення та падіння української державності, наполегливої боротьби народу за волю в українській культурі др. пол. XVII- XVIII ст. відобразились кращі риси національного характеру, прагнення до свободи та соціальної справедливості, розвитку в людині добрих начал. Гуманістична спрямованість духовної культури українського народу цього періоду свідчить про прагнення її творців до формування та поширення загальнолюдських культурних цінностей як ідеалу відносин між людьми.

30. Козацтво як явище української історії та культури.

На початок XVII ст. козацтво виступає вже добре зорганізованою національно-політичною силою, з якою мусив рахуватися світ. Слово "козак" - тюркського походження і означає "вільна людина", "вартовий", "воїн". П ерші письмові згадки про українських козаків зустрічаються за 1492 рік. Але різке зростання чисельності козацтва припадає на XVI століття. Козацтво виникло в південноукраїнських землях - від середнього Подніпров'я і майже до Дністра.Ці землі називалися Диким полем: після нашестя монголо-татар, а потім, внаслідок частих нападів Кримського ханства, землі обезлюділи і залишалися незаселеними. Центром козацтва стало Запоріжжя - степи за порогами Дніпра. І все ж козацтво протягом півтора століть відігравало не тільки визначну політичну роль доблесного захисника волі і прав українського народу, а й сили, що яскраво виявила себе у культурній розбудові держави. Саме з козацького середовища вийшла нова провідна верства, нова національна аристократія, нова інтелігенція, яка взяла на себе і утвердження власної державності (вся гетьманщина і особливо Богдан Хмельницький), і розвиток освіти, спорудження та реконструкцію храмів, будівництво громадських споруд, опікування мистецтвом тощо. У цих умовах — боротьби за незалежність, за розбудову державності і культури — змужнів інтелект нації, зродилася когорта видатних її діячів. Крім уже згадуваних, це Пилип Орлик, Петро Могила, Іван Мазепа, З огляду на історію і культуру XVII—XVIII століть є всі підстави гадати, що саме з козацькою ідеологією свободи будь-що, розкутості сил, волі, суто козацького виклику різним темним (що ототожнювалися з ворожими) силам пов'язаний весь процес перегляду духовних цінностей і життєвих орієнтирів, що тривав у цей час.

31. Розвиток духовної культури в Україні у XVII-XVIII ст.: церква, освіта, наука.

Головним освітнім і науковим центром в Україні був Києво-Могилянський колегіум. Все ж за зразком Києво-Могилянської академії виникли колегіуми в інших містах — Чернігові;Харкові; Переяславі. Багато випускників Києво-Могилянської академії продовжували освіту в західноєвропейських університетах, обираючи здебільшого ті з них, де викладалися інженерія, медицина, природознавство тощо. Про високий рівень освіти в Україні свідчать іноземні автори. Через цих вихованців західних шкіл приходили в Україну нові культурні віяння. Великі бібліотеки, які виникали при на­вчальних закладах ще в XVI ст., особливого поширення набувають у XVII—XVIII ст. Так, у XVII ст. було впоряд­ковано бібліотеку Київської академії. У XVIII ст. великі бібліотеки мали багаті шляхетські родини, козацька стар­шина, єпископи, монастирі, братські школи. Зацікавленість до знань проявлялася в тому, що збирали книги з астро­номії, математики, медицини, географії, історії, права. 20-ті роки XVII ст. у православному церковному житті були позначені труднощами й напругою. З одного боку, зростали статки церкви, активізувалася діяльність братств. Але з іншого — постала проблема з православною ієрархією в Україні. Можливо, саме відтоді козацтво стає головним протектором Православної церкви в Україні й дедалі активніше впливає на перебіг релігійної боротьби як на церковних соборах, так і на сеймових зібраннях.Козаччина в цьому духовно-релігійному процесі виборювала свої станові права й висувала соціальні гасла, народжені серед українського селянства й нижчого міщанства. Гасло оборони православної віри відігравало в цьому особливу роль. Козацтво сприймало християнське служіння як активну боротьбу, і чернецтво виступило її духовним натхненником..На відміну від російських, українські монастирі, що зазнавали постійного впливу католицизму й змушені були співпрацювати як з католицьким, так і з уніатським чернецтвом, на той час вже будували монастирський уклад за західними зразками. Зокрема, вітчизняні православні монастирі були не лише релігійно-господарськими спільнотами, а й соціальними установами. Політика царату знищує зв’язки між козацтвом і чернецтвом. З падінням Запорізької Січі вичерпалося постійне джерело прибутків Києво-Межигірського монастиря.

32. Українське бароко як специфічне світовідчуття та напрямок мистецтва.

Наприкінці XVI ст. в Італії, в результаті кризи гуманістичної ренесансної культури, на зміну стилю Відродження прийшов стиль бароко. Мистецтво бароко, так само як і ренесанс, було занесено на Україну безпосередньо з Італії, батьківщини цього стилю; там перші Джерела для нього відкрив у своїй творчості великий Мікельaнджело Буонаротті. чимало майстрів мистецтва барокового стилю було й між самими патерами -- членами єзуїтського ордену. Ці отці-єзуїти занесли бароко й на Україну. Здається, чи не головну роль у популяризації барокового мистецтва на Україні треба відвести майстрові-архітекторові, єзуїтові Джакомо (Яків) Бріано (1586--1649), що був присланий на Україну з Риму спеціально як вправний архітектор; він завідував єзуїтським будівництвом у Львові, Перемишлі та Сандомирі. Хоч, можливо, ще раніше від цього майстра-єзуїта в Києві в бароковому складі вже працював Себастіано Браччі, що зрештою й зовсім осів у Києві, але слідів його мистецької праці не збереглося. Можливо, італійські майстри прибували тоді на Україну не тільки із Заходу через німецькі землі, але також і з Півдня, через генуезькі колонії. В кожнім разі, в Україні мистецтво бароко роздвоїлося: в Західній Україні (Підляшшя, Галичина, Волинь, Поділля) воно зберегло форми єзуїтського бароко, що залишилося ближчим до свого першоджерела; в Центральній та Східній Україні (Слобожанщина та Чорномор'я) воно сильно модифікувалося й набрало зовсім оригінального забарвлення --козацького бароко. Різниця між цими двома галузями в основі одного стилю особливо яскраво виявляється в архітектурі, менше -- в скульптурі, хоч добре помітна в літературі. Зорієнтованість українського бароко на символи мудрості та багатоманітність її зображення доходила іноді до перебільшення можливостей виразних засобів культури ХVІІ-ХVІІІ століть. Надмірна ускладненість символічного ладу барокової свідомості подекуди суперечила просвітницькій тенденції культури українського бароко. Ф. Прокопович посилався у своєму курсі риторики здебільше на алегоричну перевантаженість церковної проповіді католицьких священиків, його критика зачіпала вразливі пункти барокової образності в цілому. Важливою тенденцією барокового мистецтва на Україні стає героїзація зображуваних образів. Отже прояви героїко-патріотичної теми в українському бароко, тенденції життєстверджуючого сприйняття дійсності та розкриття здатності протистояння ворожим силам можна оцінити як певну його специфіку, що пов'язана не тільки з духовним кліматом епохи Гетьманської держави, а й з героїко-стоїстичними рисами українського менталітету.

33. Ідеї Просвітництва в українській культурі XVIII ст. Життєвий шлях та творча спадщина Г.С.Сковороди.

Просвітництво -- це цивілізаційно-культурна течія періоду переходу від традиційного до індустріального суспільства. Інтелектуальні представники її проповідували соціальну та політичну емансипацію третього стану (міщан і селян); встановлення "царства розуму". Українське Просвітництво мало своїм ідейним підґрунтям як власні, так і запозичені ідеї французьких енциклопедистів — Вольтера, Дідро, Власні традиції - це гуманістичні ідеї діячів братств та Києво-Могилянської академії. Випускники Києво-Могилянської академії стали в Україні першими носіями ідей Просвітництва. Вони ж створили у Петербурзі гурток під назвою «Зібрання». Своєрідність українського Просвітництва в тому, що тут ще не було середнього класу - носія ідей Просвітництва в Європі, тому українські просвітники - це дворяни й міщани, об'єднані вірою у перетворюючу силу освіти. Критикуючи існуючий суспільний лад, вони вимагали пом'якшення експлуатації селян,, звільнення селян із кріпацтва, демократизації суспільства. У своїх маєтках просвітники організовували гуртки учених, де обмірковували ідеї суспільного прогресу. Шлях Г. С. Сковороди в філософію був довгим. З прожитих 72-х років він віддав філософській роботі лише останні 25 років свого життя. Тільки в 70-80-х роках XVIII ст. він почав створювати свої філософські діалоги, трактати, притчі і, мандруючи по Україні, став проповідувати своє філософське вчення. А шлях майже в 50 років був тільки підготовкою до цієї мандрівки в образі "старця" - бродячого філософа-наставника. Григорій Сковорода народився на Полтавщині в сім'ї малоземельного козака. Декілька років (з перервами) він вчився в Києво-Могилянській академії. Потім перебував в придворній капелі в Петербурзі. У складі посольської місії був декілька років в Угорщині. Після повернення працював викладачем - спочатку в Переяславській семінарії (викладав поетику), а потім в Харківському колегіумі (читав курс лекцій по етиці). З Харківського колегіуму він був вигнаний за прочитаний ним курс "християнської ґречності", концепція якого не співпадала з офіційно-церковною. За роки, витрачені на навчання і викладання, у нього не тільки нагромаджувався життєвий досвід, але й формувалося усвідомлене відношення до світу, його проблем. Придбання життєвого досвіду і формування світогляду відбувалося під дією поєднання двох взаємод