Історія української культури у творах вітчизняних та зарубіжних мислителів.

Історія української культури у творах вітчизняних та зарубіжних мислителів.

На жаль ІУК і досі залишається недостатньо дослідженою в науковому плані, хоча перші спроби написати її припадають ще на середину 19 ст. Наприкінці 19 поч. 20ст. У своїх творах ІУК описували такі мислителі: П. Куліш, М.Костомаров, М. Грушевський, І. Нечуй-Левицький, М. Драгоманов, І. Огієнко.

Пантелеймон Куліш вважав вивчення і збереження національних традицій, розвиток укр. мови та культури, утвердження національної свідомості,поповнення духовного арсеналу нації культурними здобутками світової цивілізації. Він усвідомлював, що без розбудови нац. культури неможливо виробити й елементарні форми державності. Найбільшим творчим успіхом він вважав двотомну збірку фольклорно-історичних і етнографічних матеріалів «Записки о Южной Руси».У його праці також укр.буквар і читанка «Граматка»,переклад на укр.мову частини Біблії та значна кількість наукових праць.Культурологічна діяльність П.Куліша дістала високу оцінку нащадків.(І.Франка,М.Зерова,М.Хвильового).

Жив і творив М.Костомаров у тяжкий для укр. культури час 60-70рр.ХІХст.-період цькування укр. слова і друку. Він невтомно працював на ниві рос культури,але найбільшою його любов’ю були укр.слово, думка, пісня. Свідченням цього є його твори: «Дві руських народності», «Историческое значение южнорусского народного песенного творчества», «История казачества в памятниках южнорусского песенного творчества». Слід відзначити культурологічну спадщину Івана Франка,йому належать філософське опрацювання цілісної концепції ІУК.У його наук. дослідженнях перед читачем постає широка панорама укр. культури від найдавніших часів до поч.ХХст.Михайло Грушевський є автором понад 2 тис. праць, одна з яких є десятитомна «Історія України-Руси»,яка і нині залишається одним із найглибших досліджень історії укр. народу. Він приділяв увагу культ. процесам,які відіграють визначальну роль в історичній долі народу, бо від розвитку рівня культури залежить вибір народом шляху на перехрестях історії. Також йому належать такі праці: «Культурно-національний рух на У. в XVI-XVII ст.», «Ілюстрована історія У.», «Укр. народ в прошлом и настоящем», «Історія укр.літ.» та ін.

Іван Огієнко теж присвятив більшість своїх праць проблемам нац.культури: «Наша літературна мова», «Історія укр. друкарства», «Дохристиянські вірування укр.народу», «Укр. церква», «Візантія й Україна».

Етногенез в істор.ретроспективі

Етногенез істор.поняття явл.собою сусп.утворення, яке має культурну та політ.спільність, а також загальну тер.Етапи формув.етносу:рід, плем’я,народність, нація.

Рід – найдавн. спільність людей, що заснована на кровній спорідненості і на спільному веденні госп-ва. Осн.виробничий осередок первіснообщинного ладу.

Плем’я – форма спільності людей, властива перв.людській культурі, в основі якої лежать родові відносини. Об’єднувало декілька родів. Мали свою мову, культуру. Утвор. кровно родинні союзи які поступаються соц.-економічним союзам.

Народність – форма етносу, що базується на тер.та економ. зв’язках.

Нація – істор. спільність людей. Яка виникає в епоху кап-му і утвор. шляхом об’єдн. різних народів. Нація має:самоназву, мову та релігію,економіку менталітет, спільну історію, релігію.

Державність-більшість сучасних етносів закріпил свою ідентичність на рівні нації. Складний процес еволюції етносу,його істор.,культурного розвитку, назив. ЕТНОГЕНЕЗ.

Проблема походження укр. етносу.

Офіційна історична наука рос.та Польщі 19-20ст.К Соловйов, В.Сергійович, В.Ключевський українців не вважали окремим етносом. Вперше існування укр. етносу,як окремого утвор.обгрунтував Костомаров вважав, що укр. етнос існував у 9ст.,а рос.-сформ.у12ст. КР-це державне утвор. Укр.держави. М.Грушевський(поч..20ст.): Укр.етнос сформ з 4 ст, а КР-націон.укр. держава. За узагальнючою концепцією формування укр..етносу припадає на 12-14ст. Рад.історики вважали,що Укр., Білорусь т Росія, народи, їх мови мають єдине коріння-давньоруська народність.Існувало 12-14ст. Укр.культура та історія погодж.з Костомаровим та Грушевським, вважали,що КР-держава,заснована укр. етносом-українцям до її заснування етнос вже сформувався. Культура шукає етнос в архаїчній епосі родоплем.ладу. Підстава, згідно виникн.народності.

Географічні фактори формування укр.етносу та його культури.

1.Територ.проживання – один з найв.факторів форм етнокультури.

2. Формування проживання на спільній території – єдину свідомість, що втіл.в матер.та духовну культуру.

Географічні фактори поділяються на 3 групи:

1.Геокультурні – вплив ландшафту та природи на культури

-виникнення розвинутої аграрної культури.

-однорідність духовної та матеріальної культури

2.Геопсихічні - зв′язок етнопсихології з умовами проживання

-землеробство та осілий спосіб життя

-навали кочівників

3. Геополітичні - зв′зки з сусідніми етосами

-проміжне розташування країни між Центр.Європою та Азією.

-транзитні шляхи на території України з найдавніших часів.

-територія Укр. Завжди була оточена могутніми державами.

Специфіка духовного світу українців:світогляд, менталітет, нац..характер.

Чижевський вказував на такі важливі ознаки укр.менталітету:емоційність і сентименталізм, чутливість та ліризм, індивідуалізм, поривання до свободи, неспокій, працьовитість, рухливість, переважно художньо-образний тип мислення.

Емоц.народу проявл.в поетичності. Позадержавне існув.укр.нації формувало позадержаний менталітет, і тільки за часів Хмельн. Почин.формуватися національна ідея, але така риса,як індивідуалізм укр..нарожу бере своє і проявл.в ідеалах козаків та чумаків – широкий степ і воля, боротьба з тими,хто опсягає на їх власну незалежність та незал.їх Батьківшини.

Формування словьянської культури на тер. Укр.

Слов. Культ.розв.у взаємовпливі з інш. Неслов. Культурами Сарматів, антів,готів,кіммерійців, римсько. Імперію.

Пліній старший 1 ст. н.е.»природна історія:племена венедів,що сел. від Вісли. Йордан (6 ст н.е.)»Готика»Слов-венеди-Анти. Птолемей(2 ст н.е.)»географ.порадник»Венедів називає частиною народу сарматії. Отже територ.розсел. давн слов.(венедів)був басейн Війсли-Одеру. Артефакти черняхівської культ.-арх.джерела існування слов.

За своїм характером українська культура належить до культур слов'янського типу. Він визначається за багатьма її суттєвими рисами і пов'язаний з історією слов'янських племен, які у другій половині І тис. н.е. утворили на теренах сучасної України першу державу. Проте генетична спорідненість українців з іншими слов'янськими народами не виключає не тільки культурної, а й етнічної унікальності тубільного населення.Як визнано сучасними вченими, «культура» й етногенез стародавнього населення України відзначалися складністю й багатолінійністю. В ідеологічному, етнопсихологічному, філософському, життєдіяльному планах східний слов'янин, а відтак і українець - не одвічна біологічна й історична даність, а результат тривалої еволюції людського життя на наших землях, спадкоємець усіх попередніх народів, котрі спільними зусиллями витворили підвалини його специфічної національних способу життя та світогляду. З огляду на це, питання про генетичні витоки української культури має сьогодні неабияке значення і викликає у своєму розв'язанні доволі гострі, зумовлені актуальними проблемами в житті нашого суспільства, суперечки.Розвиток духовної культури і вірувань давніх східних слов'ян, які жили на сучасній території України, був тісно пов'язаний з їхньою господарською діяльністю. Важливе місце у житті східних слов'ян займали численні обрядові свята, що відносилися до настання весни й початку польових робіт (веснянки), літнього сонцестояння (Івана Купала), збору врожаю, а також зимові щедрівки, колядки тощо. Весільні свята супроводжувалися піснями, танцями, хороводами, поховальні обряди - голосіннями.

Історія української культури у творах вітчизняних та зарубіжних мислителів.

На жаль ІУК і досі залишається недостатньо дослідженою в науковому плані, хоча перші спроби написати її припадають ще на середину 19 ст. Наприкінці 19 поч. 20ст. У своїх творах ІУК описували такі мислителі: П. Куліш, М.Костомаров, М. Грушевський, І. Нечуй-Левицький, М. Драгоманов, І. Огієнко.

Пантелеймон Куліш вважав вивчення і збереження національних традицій, розвиток укр. мови та культури, утвердження національної свідомості,поповнення духовного арсеналу нації культурними здобутками світової цивілізації. Він усвідомлював, що без розбудови нац. культури неможливо виробити й елементарні форми державності. Найбільшим творчим успіхом він вважав двотомну збірку фольклорно-історичних і етнографічних матеріалів «Записки о Южной Руси».У його праці також укр.буквар і читанка «Граматка»,переклад на укр.мову частини Біблії та значна кількість наукових праць.Культурологічна діяльність П.Куліша дістала високу оцінку нащадків.(І.Франка,М.Зерова,М.Хвильового).

Жив і творив М.Костомаров у тяжкий для укр. культури час 60-70рр.ХІХст.-період цькування укр. слова і друку. Він невтомно працював на ниві рос культури,але найбільшою його любов’ю були укр.слово, думка, пісня. Свідченням цього є його твори: «Дві руських народності», «Историческое значение южнорусского народного песенного творчества», «История казачества в памятниках южнорусского песенного творчества». Слід відзначити культурологічну спадщину Івана Франка,йому належать філософське опрацювання цілісної концепції ІУК.У його наук. дослідженнях перед читачем постає широка панорама укр. культури від найдавніших часів до поч.ХХст.Михайло Грушевський є автором понад 2 тис. праць, одна з яких є десятитомна «Історія України-Руси»,яка і нині залишається одним із найглибших досліджень історії укр. народу. Він приділяв увагу культ. процесам,які відіграють визначальну роль в історичній долі народу, бо від розвитку рівня культури залежить вибір народом шляху на перехрестях історії. Також йому належать такі праці: «Культурно-національний рух на У. в XVI-XVII ст.», «Ілюстрована історія У.», «Укр. народ в прошлом и настоящем», «Історія укр.літ.» та ін.

Іван Огієнко теж присвятив більшість своїх праць проблемам нац.культури: «Наша літературна мова», «Історія укр. друкарства», «Дохристиянські вірування укр.народу», «Укр. церква», «Візантія й Україна».