Взаємодія світової і національної культури

Взаємодія світової і національної культури

.Творцями сфери взаємодії суміжних культур ми називаємо діячів, твори яких належать не народові, серед якого вони народились, а народові, для якого вони працюють. Для цього велике значення має також спорідненість мов, економічний та політичний фактории, Ідеологічні, політичні і релігійні зв’язки. Навіть після розриву цих зв’язків залишається дуже близька шкала вартостей, певний культурний уклад. Аналізуючи культурну спадщину минулого, ми не лише окреслюємо відносини між культурами окремих народів, але і визначаємо також спільні закономірності їхнього розвитку.

Національна культура є передусім особливою сферою, певним простором спілкування, що об'єднує індивідів і реально існує завдяки набуттю деякими культурними явищами загального значення незалежно від того, на якій регіональній основі вони виникли. З-поміж об'єднувальних чинників одні (наприклад, етнокультура) є більш сталими, інші (твори професійного мистецтва, інтелектуальна культура) весь час перебувають у русі. Національна культура є модерним утворенням: на противагу архаїчним культурам, що об'єднували кількісно невеликі спільноти, здебільшого культурно однорідні, вона переважно містить у собі різнорідні складові, а тому кожна конкретна нація має різний ступінь цілості. Процес національного самовизначення безперервний, оскільки весь час відбувається переосмислення того, якою ця спільнота була в минулому, якою є нині і якою хоче стати в майбутньому. У бутті нації існує певна напруга між традицією і новаціями, які перебувають у безперервній взаємодії.філософську спадщину

4. Предмет історії укр. культури. Курс історія української культури спрямований на збагачення і розширення гуманітарної підготовки студентів, формування творчості активності майбутніх фахівців; ця навчальна дисципліна дає уявлення про етапи історичного розвитку, культури, забезпечує розуміння зв’язку всіх складових культури – мистецтва, етнографії, матеріальної культури, наукового знання. усіх форм духовних цінностей, формує світогляд. Завданням курсу є розвинути у студентів почуття патріотизму, національної свідомості, високого рівня духовності, адже саме навернення людей до культури у її глибокому розумінні сприяє утвердження загальнолюдських цінностей. При цьому не ставиться завдання зробити студентів професіоналами у царині літератури, мистецтва, музики, моралі тощо. Однак не може бути кваліфікований фахівець, який не має поняття про справжню культуру виробництва, дизайн, культуру управління, мовлення тощо.Культура, як термін походить від лат. сultura – обробіток освіта, розвиток.

Культуру поділяють на матеріальну і духовну:

Матеріальна культура – це сукупність матеріальних благ, створених людською працею на кожному етапі суспільного розвитку.Духовна культура (духовність) – це рівень інтелектуального, морального, естетичного та емоційного розвитку суспільства.

Історія культури України. Вивчає культурні та мистецькі надбання народів, що проживали і проживають на території нинішньої України. Об’єктом дослідження і вивчення є пам’ятки духовної і матеріальної культури, створені в продовж століть і зафіксовані в тих чи інших формах. Історія культури вивчає пам’ятки духовної культури в усній формі: казки, міфи, легенди, пісні, думки, прислів’я, тощо. Серед визначених об’єктів матеріальна культура – пам’ятки, трипільської, черняхівної, скіфської культур, Київської Русі, козацької доби та ближчих до нас часів. Сюди входять пам’ятки архітектури, хатнє начиння, одяг, сільськогосподарський реманент, твори декоративного мистецтва тощо. Отже, цей предмет охоплює широкий спектр людської діяльності, пов’язаної духовною і матеріальною спадщиною та набутками сучасників.

5.Методологічні принципи полягають в тому, щоб показати логіку розвитку духовної культури впродовж століть. До конкретних методів дослідження слід віднести порівняльно-історичний метод, до якого входять:

- діагностичний (при зіставленні різних за жанром хронологічних джерел, н-д, билин, дум та літописів);

- син хронологічний (коли виділяється певна проблема і розглядається не в історичному, а в змістовому зіставленні).

- структурно-функціонального аналізу, коли досліджуваний об’єкт немовби розкладається на складові частини, виявляються співвідношення між цими частинами, правила їх поєднання в групи

Важливим методом є метод системного аналізу коли всі феномени к-ри розглядаються у взаємодії її складових частин як основи, на якій формуються нові якості.

А взагалі при вивченні культури застосовують 2 основних напрями:

1) найпоширеніший – в історичній послідовності;

2) галузевий, жанровий шлях, розглядаючи окремо освіту, літературу, живопис, обрядовість від першопочатку і наших днів.

3.Кожний народ фіксує свою історію низкою писемних джерел. Слов’яни, зокрема українці, залишили їх чимало. Це літописні зводи “Влесова книга” і “Повість минули літ”, козацькі літописи, філософські, наукові, економічні, політичні твори, першодруки, пам’ятки літератури – від славетних “Слово про закон і благодать” Іларіона, “Слово о полку Ігоревім” – до книг, написаних сучасними майстрами поезії, прози, драматургії.Наша країна багата на мистецькі пам’ятки: мозаїки і фрески Софії Київської, Спаса на Берестові, твори народних майстрів, художників сьогодення та ін.Рівень розвитку суспільства визначається рівнем розвитку культури виробництва, що також входить у коло дослідження історії культури. Зокрема, вироблена нашим народом культура землеробства стала основою для цього виду діяльності в усій Європі.

Сучасна музика

У спадок від СРСР Україна отримала розгалужену систему освітніх і концертних музичних організацій, які перебувають у віданні Міністерства культури і туризму України. Серед них:

Театри

· Оперні театри в Києві, Харкові, Львові, Одесі, Дніпропетровську, Донецьку

· Театри музичної комеди в Харкові та Одесі, а також театр оперети в Києві

· Дитячий музичний театр у Києві

Концертні установи

· Національна філармонія і філармонії у всіх обласних центрах України

· Будинки органної та камерної музики в Києві, Дніпропетровську, Білій Церкві, Львові, та Харкові

· Палаци культури і будинки культури в багатьох містах України.

Музичні навчальні заклади

Підготовку професійних музикантів проводять:

· Консерватори (музичні академії) у Києві, Одесі, Львові, Донецьку, Дніпропетровську

· Музичні факультети в Харківському університеті мистецтв і Київському університеті культури

· Музичні училища в різних містах України.

Концертні колективи

Станом на 2008 рік в Україні діють 9 національних і 2 державних колектива. З них 10 знаходяться в Києві і один - в Одесі:

· Національний симфонічний оркестр України

· Національний одеський філармонічний оркестр

· Національна заслужена академічна капела України "Думка"

· Національний заслужений академічний український народний хор ім. Григорія.

Верьовки

· Національна заслужена капела бандуристів України ім. Г. І. Майбороди

· Національний ансамбль солістів "Київська камерата"

· Національний заслужений академічний ансамбль танцю України ім. П.П. Вірського

· Національний оркестр народних інструментів України

· Національний академічний духовий оркестр України

· Державний естрадно-симфонічний оркестр України

· Державна академічна чоловіча хорова капела України ім. Л. Ревуцького

Крім цього, існує безліч муніципальних колективів, колективів при обласних філармоніях, будинки органної та камерної музики і т. д.

Музичні об'єднання

Дві творчі музичні спілки мають статус національних:

· Національна спілка композиторів України та

· Національна всеукраїнська музична спілка

Популярна музика

На сучасній українській сцені представлені майже всі музичні напрями: від фолку до acid джазу. Активно розвивається клубна культура. Багато українських поп-виконавців - Софія Ротару, Ірина Білик, Олександр Пономарьов, ВІА Гра, Руслана, Ані Лорак, Надія Грановська-Мейхер, Олена Вінницька, Ганна Седокова, Світлана Лобода, Віра Брежнєва-Галушка, Вєрка Сердючка - давно здобули популярність за межами України, особливо в СНД. Популярна музика представлена на фестивалях "Червона рута", "Таврійські ігри", "Чайка" та інших.

Виконавці з України гідно представляли Україну на конкурсах "Євробачення". Так Руслана, синтезувавши у звий музиці фольклорні мотиви Карпат, стала переможницею конкурсу Євробачення-2004, і виборола для України право на проведення наступного конкурсу - Євробачення-2005. На Євробаченні-2007 Вєрка Сердючка зайняла друге місце.
Також розвивається українська рок-музика. Серед найбільш відомих груп - "Океан Ельзи", "Воплі Відоплясова", "Танок на майдані Конго", "Крихітка Цахес", "Скрябін", "Тартак", "Плач Єремії", "Кому Вниз", "Бадло", "Lama" (Лама). Регулярно проводяться українські рок-фестивалі "Рок-екзистенція", "Тарас Бульба" та інші.

Стають популярними і суто вокальні ансамблі, такі, як "Піккардійська терція" і "МенСаунд". Представлено на Україні і мистецтво джазу - міжнародні фестивалі джазової музики проходять у різних містах країни, серед них найбільш відомі - Jazz Bez та Jazz Koktebel. Значний внесок у популяризацію джазового руху в Україні внесли Володимир Симоненко та Олексій Коган.

Тенденція використання фольклору сучасними українськими виконавцями стає все виразніше. Однією з перших народні мотиви у рок-музиці почала використовувати в другій половині 1980-х років група "Воплі Відоплясова". Спираючись на фольклорну основу, нову самобутню музику створюють групи "Скрябін", "Мандри", "Гайдамаки", виконавці Тарас Чубай, Марія Бурмака та багато інших. Свідченням зростання інтересу до фольклору стало заснування в Україні двох фестивалів етнічної музики - "Країна мрій" у Києві та "Шешори" на Івано-Франківщині.

Лейбл

Наприкінці 1990-х - початку 2000-х в Україні було створено декілька музичних лейблів, в тому числі Gallicia Distribution (Львів), Lavina Music, Origen Music, Moon Records, Nexsound (Київ), Metal Scrap Production (Тернопіль), OMS Records (Житомир), Wolf song production (Дніпропетровськ) та інші.

 

86. 86

Культу́ра — сукупність матеріальних і духовних, нематеріальних цінностей, створених людством протягом його історії. Це опосередкована сутність людини.Це цілісна система матеріальних і духовних цінностей суспільства, які певною мірою характеризують ступені його розвитку.Це знання минулого, вміння проектувати майбутнє і знаходити радість в теперішньому. Це нерозривна єдність традиції та інновації, це збереження своєї сутності й одночасно розвиток.

На́ція ( лат. natio — плем'я, народ) — полісемантичне поняття, що застосовується для характеристики великих соціокультурних спільнот індустріальної епохи. Це сукупність громадян однієї держави.Це спільний проект майбутнього. Нація - це велике, модерне, динамічне, цивілізоване співтовариство громадян, часто поліетнічне, але об'єднане навколо якогось одного етносу, із національною мовою державного рівня та можливо однією чи кількома локальними офіційними мовами, як правило, із власною територією, спільними інтересами, назвою, національною культурою як синтезом кількох етнічних культур, волею бути єдиним ц'тим, усвідомленням спільності, а подекуди і самобутності минулого, сучасного і особливо майбутнього. Нація - це зорганізована людська маса, упорядкована меншиною добірних індивідів.

Національна культура - синтез культур різних класів, соціальних верств і груп відповідного суспільства. Національна культура є певним простором спілкування, що об'єднує індивідів і реально існує завдяки набуттю деякими культурними явищами загального значення незалежно від того, на якій регіональній основі вони виникли.

87. 87

Ментальність – це система образів, уявлень, які в різних групах чи стратах, що складають суспільну формацію, поєднуються по-різному, але завжди лежать в основі людських уявлень про світ і про своє місце в ньому, що в свою чергу визначає поведінку і вчинки людини.

Національна ментальність виявляється і в науковому пізнанні реальності, у її філософському осмисленні.

Ідентичність — це зв'язок особистості із спільністю, ототожнення людиною себе з певною суспільною групою, укорінена в духовному світі особистості система цінностей, ідеалів, норм, вимог відповідної спільності. Ця система духовних якостей проявляється як її усталене ядро. Завдяки цій системі соціальних регулятивів формується внутрішня система ставлення особистості до світу і до самої себе, система самоконтролю і самоорієнтації.

Націона́льна іденти́чність — самовизначення особи у національному контексті. Усвідомлення власної причетності до певної нації та її системи цінностей: мови, релігії, етичних норм, культурної спадщини, тощо.

Державність - це тип політичної організованості суспільства, суть якого в тому, що реально досягається і надійно відтворюється (тобто є стійким в процесі історичного розвитку) системне єдність (цілісність) чинників, взаємозв'язків і взаємодій, тенденцій, форм і сфер життєдіяльності людей і їх спільнот. Державність є досягнута в ході історичного розвитку така щабель культури (цивілізованості) політичних відносин, яка забезпечує життєздатність (тобто політичну, економічну, соціальну, культурну, моральну ефективність) таких великих соціальних спільнот, якими є народи і багатонаціональні народи. Державність - це устрій всього матеріального і психічного буття цілого народу; комплекс тих інститутів економіки, політики, культури, які діють на території, населеній національним колективом, які зв'язують його в компактну цілість, які забезпечують його розвиток у сучасному і майбутньому.

89. Українці не кращі, але й не гірші за інші народи Європи. Їхній етногенез — це об’єктивний процес, зумовлений універсальними законами етнотворення континенту. Оцінювати ж концепції походження українців чи будь-якого іншого народу мірилами патріотизму або романтичних сентиментів — безглузда і контрпродуктивна справа. Яскраві приклади такого підходу знаходимо у вищезгаданій збірці. Вона містить зважені, професійні статті відомих фахівців із проблематики Трипілля Т.Мовші, В.Круца, І.Чернякова, Г.Пашкевич, С.Рижова, М.Відейка, Т.Ткачука та ін. Особливої уваги заслуговує блискуча за своєю аргументацією стаття Ю.Павленка про етнолінгвістичні зв’язки трипільців із хато-хуритами Малої Азії.

*Трипільсько-арійська концепція виглядає так: прямими нашими предками, за твердженням київського археолога В. Хвойка (1850-1914), було енеолітичне населення, що проживало на території сучасної України. Згодом воно перетворилося на неврів - одного із скіфських племен, потім на антів, відтак на русів часів Київської Русі і зрештою - на українців.

Трипільська версія походження українців — типовий приклад історичної міфотворчості, бо суперечить науковим фактам. Вона є породженням щирого патріотизму, зрозумілої недовіри до офіційної науки, а також аматорства і постколоніального комплексу меншовартості. Користь Українській державі від цього псевдонаукового, квазіпатріотичного жанру сумнівна, а шкода — очевидна. Крім того, що в наш складний час дезорієнтується громадськість, —дискредитується українська історична наука в ідеологічній боротьбі за побудову незалежної України.

* Нашу версію про походження українців можна назвати "королевською" (від назви закарпатського села Королеве) або ж "теорією безперервності" формування українського етносу. Такий висновок базується на системному підході до проблеми, на взаємодії автохтонних культур із культурами прибулих людей.

Чи вписується названа концепція у загальноприйняті положення зародження народів: фіксація часу їх появи, наявність території, простеження безперервності і послідовності їхнього культурно-історичного розвитку, сформованість загальноетнічної самосвідомості, антропологічні ознаки, зникнення народу? Так, в основних параметрах їх можна простежити у жителів, що заселяли нашу землю від найдавніших часів. Тільки вони проявлялися в динаміці, у зростанні і в удосконаленні. Покоління людей виростали одне по одному. Незважаючи на стихійні лиха, війни, покоління від покоління переймали здобутки попередніх надбань і передавали їх своїм нащадкам. Культурний розвиток на українських землях не переривався. Послідовна зміна культур на території майбутньої України складала з давніх часів етапи, щаблі формування та розвитку спільності, що поступово оформилася в українську.

 

 

Взаємодія світової і національної культури

.Творцями сфери взаємодії суміжних культур ми називаємо діячів, твори яких належать не народові, серед якого вони народились, а народові, для якого вони працюють. Для цього велике значення має також спорідненість мов, економічний та політичний фактории, Ідеологічні, політичні і релігійні зв’язки. Навіть після розриву цих зв’язків залишається дуже близька шкала вартостей, певний культурний уклад. Аналізуючи культурну спадщину минулого, ми не лише окреслюємо відносини між культурами окремих народів, але і визначаємо також спільні закономірності їхнього розвитку.

Національна культура є передусім особливою сферою, певним простором спілкування, що об'єднує індивідів і реально існує завдяки набуттю деякими культурними явищами загального значення незалежно від того, на якій регіональній основі вони виникли. З-поміж об'єднувальних чинників одні (наприклад, етнокультура) є більш сталими, інші (твори професійного мистецтва, інтелектуальна культура) весь час перебувають у русі. Національна культура є модерним утворенням: на противагу архаїчним культурам, що об'єднували кількісно невеликі спільноти, здебільшого культурно однорідні, вона переважно містить у собі різнорідні складові, а тому кожна конкретна нація має різний ступінь цілості. Процес національного самовизначення безперервний, оскільки весь час відбувається переосмислення того, якою ця спільнота була в минулому, якою є нині і якою хоче стати в майбутньому. У бутті нації існує певна напруга між традицією і новаціями, які перебувають у безперервній взаємодії.філософську спадщину

4. Предмет історії укр. культури. Курс історія української культури спрямований на збагачення і розширення гуманітарної підготовки студентів, формування творчості активності майбутніх фахівців; ця навчальна дисципліна дає уявлення про етапи історичного розвитку, культури, забезпечує розуміння зв’язку всіх складових культури – мистецтва, етнографії, матеріальної культури, наукового знання. усіх форм духовних цінностей, формує світогляд. Завданням курсу є розвинути у студентів почуття патріотизму, національної свідомості, високого рівня духовності, адже саме навернення людей до культури у її глибокому розумінні сприяє утвердження загальнолюдських цінностей. При цьому не ставиться завдання зробити студентів професіоналами у царині літератури, мистецтва, музики, моралі тощо. Однак не може бути кваліфікований фахівець, який не має поняття про справжню культуру виробництва, дизайн, культуру управління, мовлення тощо.Культура, як термін походить від лат. сultura – обробіток освіта, розвиток.

Культуру поділяють на матеріальну і духовну:

Матеріальна культура – це сукупність матеріальних благ, створених людською працею на кожному етапі суспільного розвитку.Духовна культура (духовність) – це рівень інтелектуального, морального, естетичного та емоційного розвитку суспільства.

Історія культури України. Вивчає культурні та мистецькі надбання народів, що проживали і проживають на території нинішньої України. Об’єктом дослідження і вивчення є пам’ятки духовної і матеріальної культури, створені в продовж століть і зафіксовані в тих чи інших формах. Історія культури вивчає пам’ятки духовної культури в усній формі: казки, міфи, легенди, пісні, думки, прислів’я, тощо. Серед визначених об’єктів матеріальна культура – пам’ятки, трипільської, черняхівної, скіфської культур, Київської Русі, козацької доби та ближчих до нас часів. Сюди входять пам’ятки архітектури, хатнє начиння, одяг, сільськогосподарський реманент, твори декоративного мистецтва тощо. Отже, цей предмет охоплює широкий спектр людської діяльності, пов’язаної духовною і матеріальною спадщиною та набутками сучасників.

5.Методологічні принципи полягають в тому, щоб показати логіку розвитку духовної культури впродовж століть. До конкретних методів дослідження слід віднести порівняльно-історичний метод, до якого входять:

- діагностичний (при зіставленні різних за жанром хронологічних джерел, н-д, билин, дум та літописів);

- син хронологічний (коли виділяється певна проблема і розглядається не в історичному, а в змістовому зіставленні).

- структурно-функціонального аналізу, коли досліджуваний об’єкт немовби розкладається на складові частини, виявляються співвідношення між цими частинами, правила їх поєднання в групи