Світогляд. Історичні типи світогляду.

Свiтогляд - це система уявлень людини про світ, мiсце лю­дини у cвіті, вiдношення людини до свiтy та до самої себе. Світогляд мiстить знання, переконання, цiнностi, iдеали, органiзованi у єдину систему, у центрi якої завжди перебувають уявлення людини про себе. Фiлософiя є теоретичною формою ставлення людини до cвi­ту. Порiвняно з наукою її особливiсть поля гає в тому, що вона дає змогу об'єктивно, в теоретичнiй формi осмислити світ як світ лю­дини, розглянути мiсце i становище людини у світi, її смисложиттєві проблеми. Фiлософський свiтогляд дає змогу виробити таке бачення свiтy, яке водночас є i суб'єктивним i теоретичним, а отже, i досягти людинi гapмонії з собою, зi cвоїм баченням cвiтy й самим світом. 3 цим пов'язанi такi особливостi фiлософiї, як i те, що вона, будучи за формою дiяльностi наукою, не єнаукою за своїми функ­цiями та значенням для людини. У фiлософiї, на вiдмiну вiд iнших наук, не iснyє єдиних, загальновизнаних теорiй. Образно кажучи, фiлософiй є стiльки, скiльки фiлософiв, проте icнyє единий теоретичний апарат, уявлення про предмет, завдання, функцiї, якi постiйно перебувають у процесi становлення й осмислення.

Свiтогляд - це система уявлень людини про світ, мiсце лю­дини у cвіті, вiдношення людини до свiтy та до самої себе. Світогляд мiстить знання, переконання, цiнностi, iдеали, органiзованi у єдину систему, у центрi якої завжди перебувають уявлення людини про себе. За способом розумiння людиною свого мiсця світі можна виділити кілька основних тишв світогляду:

1.Міфологічний - це результат практично-духовної дiяльностi людини. У мiфологiчному свiтоглядi людина не вiдокре­млює себе вiд речей природного світу, а окрема людина не вiдокремлює себе вiд суспiльства в цiлому. В мiфологiчному свiтоглядi не існує чiткої межi мiж мисленням та мовленням, свiдомiстю та ре­альнiстю, предметом та думкою про предмет.

2. Релiгiйний свiтогляд чiтко подiляє світ та людину, природнє та надприроднє, земне та потойбiчне. Люди на, створена за обра­зом та подобою Бога, займае головне, центральне мiсце у створе­ному Богом світі. У релiгiйному свiтоглядi, через вipy в потойбi­чне, надприродне Божественне начало, людина виробляє власне ставлення до свiтy, надає йому смислової завершеностi i таким чином досягає rapмонії з ним.

3. Фiлософiя є теоретичною формою ставлення людини до cвi­ту. Порiвняно з наукою її особливiсть полягає в тому, що вона дає змогу об'єктивно, в теоретичнiй формi осмислити світ як світ лю­дини, розглянути мiсце i становище людини у світi, її смисложиттєві проблеми.

4. Науковuй свiтогляд є теоретичною формою ставлення до світу. Cвіт у ньому об'єктивно розглядається таким яким він є незалежно вiд людини, а людина вбачається в ньому тiльки час­тиною світу - природи чи суспiльства. Теоретичне ставлення до світу дало змогу людинi поставити закони природи собi на служ­бу i створити комфортний світ цивiлiзацiї.

5. Мистецтво є практично-духовною дiяльнiстю. Мистецький свiтогляд дає суб'єктивний образ свiтy, в якому художник дося­гає rapмонії зi cвітом тому навіть сучасне художне бачення свiту близьке до мiфологiчного.

Картина світу. Філософська картина світу.

' Картина світу — конкретно-історична сукупність світосприйняття та світовідчуття, що передбачає як раціонально-понятійні, так і чуттсво-образні аспекти сприйняття та оволодіння світом. Картина світу формується на основі висхідних світоглядних настанов (міфологічних, релігійних, філософських, наукових тощо). Картина світу дає змогу усві­домити світ як складно організовану та структуровану систему, в якій людині відведені типе місце та роль. Найважливішими компонентами картини світу є простір, час, при­чина, доля, взаємозв'язок частини й цілого, чуттєвого й трансцендентного тощо. У сукупності ці концепти визначають своєрідну «сітку координат», завдяки якій окремі представники певної культури сприймають та усвідомлюють своє місце у світі. Картина і-ніту реалізується в різноманітних семіотичних знакових системах, що мають універса-іи.ний характер.

Світогляд є невід'ємною характе­ристикою людської свідомості. Кожна людина має свій світогляд, який відповідає на питання про її місце у світі та ставлення світу до людини. Завдяки цьому людство має можливість сформувати певну картину світу, здобути узагальнені знання про світобудову, загальну структуру, закономірності виникнення й розвитку Всесві­ту, сенс життя (визначити, для чого воно існує).

У своїй основі світогляд має таку структуру: світовідчуття (емоційно-психологічний рівень), світосприйняття (певний до­свід формування уявлень про світ з використанням наочних обра­зів), світорозуміння (пізнавально-інтелектуальний рівень).

Сукупність знань людей про природу й соціальну реальність формує загальну картину світу, сукупність природничих знань створює наукову картину світу, а сукупність суспільних знань — соціально-історичну картину дійсності. Формування загальної картини світу — завдання всіх різновидів знання загалом і світо­гляду передусім. Функціонування світогляду має забезпечити ефек­тивну пізнавально-орієнтаційну діяльність людини й стати духов­ним чинником у її соціально-практичній діяльності

 

4. Проблема визначення предмету філософії.*

На від­міну від інших різновидів світогляду, інтерес філософії спрямо­ваний не на окремі сфери буття, а на світ загалом, світ як ціліс­ність. Завдання філософії — дати пояснення існування світу загалом через постановку специфічних філософських питань і відповідей на них. Це, зокрема, питання про сутність буття та йо­го походження; сутність матеріального світу; про субстанцію сві­ту; походження свідомості; взаємодію матерії та свідомості; про появу людини, мету її життя; наявність душі та духовного світу людини; взаємодію природи й суспільства; особливості процесу пізнання; учення про істину; перспективи розвитку людини й су­спільства; розвиток філософських категорій та ін. Ці питання фі­лософія вивчає в таких розділах: онтологія (учення про буття), гносеологія (учення про пізнання), антропологія (учення про лю­дину), соціологія (учення про суспільство). Позояк філософія як найвища форма теоретичного світогля­ду головним об'єктом (предметом) свого пізнання вважає най­більш універсальні зв'язки, закони й принципи об'єктивної дій­сності, то вона є одночасно й методом пізнання світу, його особ­ливостей, способу існування, що робить її водночас методологі­єю для всіх конкретних наук.

Сьогодні доведено неможливість однозначно відпо­вісти на основне питання філософії2 — воно є вічним і відкритим для подальших філософських роздумів. У XX і XXI ст. воно втратило актуальність. Натомість у філософії стала переважати проблема людини, дослідження екзистенціальності людського іс­нування, сенсу життя, свободи вибору в досягненні індивідуаль­ного щастя.

Сучасна філософія покликана вирішувати актуальні проблеми людини, сприяти пошуку ідеалів і конкретної практики для їх до­сягнення не в далекому майбутньому, а вже сьогодні на основі знання про людські можливості. Філософія має стати практич­ним інструментом, який дасть можливість людині, окремій особі визначити свою життєву позицію відносно світу, людей і власно­го «Я».

 

Основні функції філософії.

Під функціями філософії розуміють головні напрями використання філософії в суспільній (матеріальній і духовній) практиці, у результаті чого реалізується її мета, завдання та призначення.

1. Світоглядна функція сприяє формуванню цілісної картини світу, уявлень про будову світу і Всесвіту, визначенню місця людини в них, окреслює принципи взаємодії людини й довколишнього світу.

2. Методологічна функція виробляє основні методи пізнання довколишнього світу

3. Гносеологічна функція має на меті правильне й істинне пізнання навколишньої дійсності

4. Аксіологічна (ціннісна) функція дає можливість адекватно оцінювати предмети, явища й процеси об”єктивної дійсності з погляду цінностей конкретного історичного періоду. Мета функції – селекція,відбір найконструктивніших цінностей, що сприяють прогресивному розвитку сучасної цивілізації й уникненню псевдо цінностей, артефактів культури, які зумовлюють регресивний розвиток.

5. Критична функція спрямована на критику різноманітних систем знать про світ, пошуки нових істин через розв”язання суперечностей між тим, що вже пізнане, і тим, що ще не пізнане, на відміну від догматики і суб”єктивізму.

6. Виховна і гуманітарна функції філософії – сприяють генеруванню гуманістичних цінностей та ідеалів сучасної цивілізації, створенню соціальних умов для їх реалізації на рівні окремої особи, розвитку гуманітарної культури, а також допомагає окремій особі знайти сенс життя й визначити своє місце в довколишньому світі.

7. Прогностична функція осмислює перспективу розвитку світу.

Ці функції актуальні саме в умовах сучасної цивілізації.