Основні принципи та категорії діалектики.

Принципи діалектики — це універсальні ідеї, критерії, що ви­значають головний зміст і роль усіх інших елементів суперечли­вої системи (до них належать принципи зв'язку, розвитку, єдності, суперечливості, гармонії, тотожності мислення та буття, діяль­ності тощо).

Насамперед матеріалістична діалектика спирається на принцип матеріалістичного монізму, тобто визнає, що світ, всі предмети і явища мають єдину матеріальну основу, що матерія первинна і вічна, а дух вторинний. Наступний принцип – принцип єдності діалектики буття і діалектики мислення. Це означає,що матеріалістична діалектика визнає здатність мислення людини пізнати цей світ, адекватно відобразити його властивості. Ці принципи є вихідними не тільки для матеріалістичної діалектики, а і для сучасної матеріалістичної філософії в цілому. Принципами власне діалектики можна назвати принципи загального зв’язку та загального розвитку явищ у світі.Узагальнюючи можна сказати, що діалектика спирається на принцип єдності та боротьби суперечностей, на принципи переходу кількісних явищ у якісні, та принцип заперечення заперечення. Іноді до принципів включають також причинність, цілісність, системність. У більш широкому тлумаченні – це і принципи відображення, історизму, матеріальної єдності світу, практики, невичерпності властивостей матерії тощо.

 

Закон єдності та боротьби протилежностей.

Є основним із законів діалектики, який визначає внутрішнє джерело руху і розвитку в природі, суспільстві та пізнанні. Причини руху і розвитку криються у внутрішних суперечностях, притаманнх процесам і явищам об`єктивної дійсності - боротьбі протиложностей. Кожний предмет, явище, процес є суперечливою єдністю протилежностей, які взаємно переходять одна в одну, перебувають в стані єдності й боротьби. Єдність, збіг протилежностей означає, що вони взаємопороджують і взаємозумовлюють одна одну, одна без одної не існують. Боротьба протилежностей означає, що протилежності не лише взаємозумовлюють, а й взаємовиключають одна одну, і,взаємодіючи, стикаються між собою, вступають в взаємоборотьбу, яка може набирати різних форм. Боротьба протилежностей веде з рештою до розв`язання суперечностій, яка є переходом до нового якісного стану. Боротьба протилежностей приводить до розвитку, під яким ми розуміємо зміни, що пов`язані з оновленням системи, ії внутрішними структурами і функціональними змінами, перетворення їх в дещо інше, нове, в напрямі ускладнення.

Закон переходу кількісних змін у якісні.

Закон взаємного переходу кількісних змін в якісні розкриває механізм формотворення якості, котрої ще не існує. Сутність цьо­го закону розкривається через категорії «кількість» та «якість», «властивість», «міра», «стрибок».

Якість — це філософська категорія, яка віддзеркалює харак­теристики предмета, що дає змогу відрізнити один предмет від інших. Якість предмета визначає його властивості, але не зводиться до окремих властивостей. Пізнання не може обмежитися пізнанням однієї якості «взагалі», воно має ви­явити характерні особливості, специфічні якості, що притаманні конкретному предмету. Якості можуть бути природні та соціаль­ні, структурні, функціональні, загальні, специфічні тощо.

Кількість — це філософська категорія, що віддзеркалює таку визначеність предмета, згідно з якою характеристики, що існу­ють у певних межах, не зумовлюють перетворення одного пред­мета на інший.

Якість і кількість перебувають у діалектичному взаємозв'язку. Немає кількості, яка не визначала б конкретну якість, і навпаки, конкретній якості відповідає конкретна кількість. Будь-яка кіль­кість має умовну межу свого існування — міру. Міра— це інтервал кількісних характеристик, у межах яких може існувати якість. Порушення міри спричиняє зміну предметних характеристик. Він перестає бути тим, чим він є. Закон переходу кількісних характе­ристик в якісні також має загальний характер, тобто будь-який елемент довколишнього світу зазнає дії цього закону.

Закон переходу кількісних змін в якісні фіксує такий взаємо­зв'язок між кількісними та якісними властивостями предмета, завдяки якому кількісні зміни, що виходять за межі міри, обов'язково зумовлять нову якість.

Стрибок — це філософська категорія, яка характеризує якіс­ну зміну предмета, зникнення старої якості, завершене перетво­рення на нове внаслідок кількісних змін.

 

Діалектичний закон заперечення заперечення.

Закон заперечення заперечення відображає об’єктивний закономірний зв’язок, спадкоємність між тим, що запер. і тим, що заперечеє. Першим цей термін запровадив у філ. Гегель. Він є автором цього закону діалектики, сформулювавши його як закон мислення, пізнання. Поняття, за Гегелем, є єдністю буття і сутності. Сутність – заперечення буття. Поняття – друге запереченя або заперечення заперечення. Буття – це те, що є, що існує; сутність – це “зняте”, розкрите буття, тому воно є його першим запереченням. Поняття – синтез того й іншого буття і сутності, тому воно є другим запереченням або заперечення заперечення. Гегель оперував цими поняттями тільки щодо логіки, прроцесу мислення. Справді, Гегель використовував поняття заперечення заперечення насамперед як категорії діалектичної логіки. Особливості закону випливають із сутнісних, суперечливих елементів зв’язку старого і нового, їхньої спадкоємності. Цей закон виявляється в повному своєму обсязі лише в тому разі, коли відбувається повний цикл розвитку, коли мають місце три ступені в процесі розв-ку. Одже особливостями даного закону є те, що він здійснює свої оберти, коли є повний цикл. І нарешті, закон заперечення заперечення дає теоретичне уявлення про поступальних характер розвитку.

Є три різні точки зору на цей закон: 1. Закон заперечення заперечення – основний закон діалектики, і тому він має характер всезагальності, тобто діє в різних сферах дійсності. 2. Так це закон діалектики. Але він не має статусу всезагального, бо є речі, в розв. яких важко уявити друге заперечення, або та кий закон не є всезаг., оскільки він проявляється сише у процесах розв. по прогресу і не охоплює руху по регресу. 3. Даний закон може бути тільки законом суб’єктивної діалектики, діалектичної логіки, як у Гегеля.

Закон з.з., як і інші закони діалектики, є законом будь-якого розвитку, будь-якого руху взагалі і не лише за прогресивно. лінією, а й за регресивною

Альтернативи діалектики.

Діалектика (мистецтво сперечатись, міркувати) — розділ філософії, що досліджує категорії розвитку. З розвитком науки метафізика виявила свою недостатність і поступилась діалектиці як більш сучасному методу пізнання, усвідомлення дійсності. Метафізика і діалектика є протилежними за рядом важливих, фундаментальних начал, а саме: джерелом розвитку, руху та змін; розумінням зв’язку старого і нового; за стилем мислення. Альтернативами діалектики є також софістика і еклектика. Софістика за багатьма своїми ознаками наближається до метафізики. Софістика ґрунтується на неправильному виборі вихідних положень, на абсолютизації того чи іншого визначення, на змішувані суттєвого з несуттєвим, на хибних доведеннях, на використанні різних значень одного і того ж слова. Еклектика – це алогічна концепція, що ґрунтується на свавільному виборі координат; на випадковому поєднанні різних сторін речей; на ігноруванні їхніх суттєвих відмінностей. Еклектика – це тому вона не є ні теорією розвитку, ні теорією пізнання, ні методом, ні світоглядом. До альтернатив діалектики відносять також догматизм і релятивізм. Догматизм – антиісторичний, абстрактний спосіб розгляду теоретичних і практичних проблем, коли при вирішенні їх не враховуються ні обставини місця, ні обставини часу. Релятивізм – теоретико-пізнавальна концепція, котра виходить з однобічного з’ясування суті істини, перебільшення моменту її відносності, тобто інтерпретації результатів процесу пізнання. Релятивізм має безпосереднє відношення до діалектики як теорії пізнання і в цьому виступає як її альтернатива. Догматизм ґрунтується на перебільшенні значення абсолютної істини, ігноруючи момент її конкретності; релятивізм, навпаки, перебільшує значення відносної істини, відкидаючи момент її абсолютності.