Світогляд як духовно-практичний спосіб освоєння світу



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Світогляд як духовно-практичний спосіб освоєння світу



Філософія має органічний зв’язок зі світоглядом. Що ж таке світогляд? Слід підкреслити,що у визначенні цього поняття немає чіткості. Воно не є загальновизнаним. У сучасних філософських працях про світогляд мовиться таке: “світогляд – це форма суспільної відомості; “світогляд – це форма самоусвідомлення особистості”; “світогляд – це система поглядів на світ і на місце людини у цьому світі”; “світогляд – це система принципів діяльності людини”; “ світогляд – це погляд людини на світ як ціле”; світогляд – це спосіб духовно-практичного освоєння світу”.

Ці визначення, безумовно, мають сенс. Вони свідчать про те, що поняття “світогляд” – багатогранне, відображає складні процеси духовно-практичного життя людини. З усіх вище наведених визначень найбільш узагальненим є таке: світогляд – це форма суспільної свідомості, спосіб духовно-практичного освоєння світу. Філософія і світогляд в цьому контексті мають органічну єдність. Філософія теж є специфічним світоглядом. Певним способом духовно- практичного освоєння світу.

Філософія як світогляд є системою найбільш загальних поглядів на світ, природу,суспільство, людину, пізнання. Філософія як світогляд теоретично обґрунтовує свої

положення і висновки, основні принципи соціально-політичної, наукової, моральної, естетичної діяльності людини, тобто освоює світ як духовно (теоретично), так і практично.

Філософія і світогляд, безумовно, мають спільність. В чому вона полягає? Спільність філософії і світогляду полягає в тому, що вони: 1) є своєрідними формами суспільної свідомості, способами духовно-практичного освоєння світу; 2) мають однаковий предмет осмислення – відношення “людина – світ”; 3) дають цілісне уявлення про світ, людину, її походження і т.п.; 4) мають спільність за деякими своїми функціями (наприклад, виховною).


Cтруктура світогляду

Світогляд - це складне, синтетичне, інтегральне утворення суспільної і індивідуальної свідомості. Істотне значення для його характеристики має пропорційну присутність різних компонентів - знань, переконань, вірувань, настроїв, прагнень, надій, цінностей, норм, ідеалів і т.д. В структурі світогляду можна виділити чотири основні компоненти:

1) Пізнавальний компонент. Базується на узагальнених знаннях - повсякденних, професійних, наукових і т.д. Він представляє конкретно-наукову і універсальну картину миру, систематизуючи і узагальнюючи результати індивідуального і суспільного пізнання, стилі мислення того або іншого співтовариства, народу або епохи.

2) Ціннісний-нормативний компонент. Включає цінності, ідеали, переконання, вірування, норми, директивні дії і т.д. Одне з головних призначень світогляду полягає не тільки в тому, щоб людина спиралася на якісь суспільні знання, але і в тому, щоб вона могла керуватися певними суспільними регуляторами. Цінність це властивість якогосьпредмету, явища задовольняти потреби, бажання людей. У систему цінностей людинивходять уявлення про добро і зло, щастя і нещастя, мету і сенс життя. Наприклад: життя - це головна цінність людини, безпека людини - це теж велика цінність, і т.д. Ціннісне відношення людини до світу і до самого себе формується в певну ієрархію цінностей, на вершині якої розташовуються свого роду абсолютні цінності, зафіксовані в тих або інших суспільних ідеалах. Наслідком стійкої оцінки людиною своїх відносин з іншими людьми, є соціальні норми: моральні, релігійні, правові і т.п. які регулюють повсякденне життя як окремої людини, так і всього суспільства. У них в більшій мірі, ніж в цінностях, присутнійнаказовий, зобов'язуючий момент, вимога поступати певним чином. Норми є тим засобом,який зближує цінностнозначиме для людини з його практичною поведінкою.

3) Емоційно-вольовий компонент. Для того, щоб знання, цінності і норми реалізовувалися в практичних вчинках і діях, необхідне їх емоційно-вольове освоєння, перетворення на особисті погляди, переконання, вірування, а також вироблення певної психологічної установки на готовність діяти. Формування цієї установки і здійснюється вемоційно-вольовій складовій світоглядного компоненту.

4) Практичний компонент. Світогляд - це не просто узагальнення знань, цінностей,переконань, установок, а реальна готовність людини до певного типу поведінки вконкретних обставинах. Без практичної складової світогляд носив би украй абстрактний,відвернутий характер. Навіть якщо цей світогляд орієнтує людину не на участь в житті, нена дієву, а на споглядальну позицію, він все одно проектує і стимулює певний типповедінки.

На основі вищевикладеного можна визначити світогляд як сукупність поглядів, оцінок, норм і установок, що визначають відношення людини до світу і виступають як орієнтири і регулятори його поведінки.

По характеру формування і способу функціонування можна виділити життєво-практичнийі теоретичний рівні світогляду.Життєво-практичний рівеньсвітогляду складаєтьсястихійно і базується на здоровому глузді, обширному і багатообразному повсякденномудосвіді. Цей рівень світогляду нерідко називають життєвою філософією. Така найважливіша сфера функціонування світогляду. Оскільки саме на цьому рівні він включається в соціальну і індивідуальну взаємодію абсолютної більшості людей.

Життєво-практичний світогляд украй неоднорідний, оскільки неоднорідні по характеруутворення і виховання його носії. На формування цього рівня світогляду істотний вплив роблять національні, релігійні традиції, рівні освіти інтелектуальної і духовної культури, характер професійної діяльності і багато що інше.


Історичні типи світогляду

Підкреслимо, що світогляд — не просто узагальнене уявлення про світ, а форма суспільної самосвідомості людини, вузловими категоріями якої виступають поняття "світ" і "людина". Через ці поняття суб'єкт світогляду усвідомлює своє призначення у світі і формує життєві установки. Світогляд за самою своєю суттю є універсальним і практичним, оскільки орієнтує на вирішення найважливіших проблем людського існування, виражає імперативи поведінки людини та сенс її життя. В цьому і полягає функціональне призначення світогляду. Першим дійшов висновку про те, що міф є стадією розвитку свідомості, яка відповідає певній історичній добі, французький культуролог Л.Леві-Брюль.

Щоправда, він спирався на плідну думку німецького філософа Ф.Шеллінга про міф якпродукт народної творчості. Продовжуючи ідеї Шеллінга, вже на початку нашого століття німецький мислитель Е.Кассірер спробував осягнути світ "зсередини" відповідно до його власних законів розвитку. Міфологічній формі світогляду притаманні антропоморфізм, тобто ототожнення природних сил з людськими, одухотворення їх. Тому усвідомленняфакту поділу світу на світ речей та світ антропоморфних істот означало початок розпадуміфу. Уособлення ж сил природи (символізм) також є пізньою стадією міфу, що особливохарактерно для античної міфології. Міф є історично першою формою самосвідомості,котра відокремилася від практики. Тут криються витоки його антропоморфізму. Дляміфологічного світогляду характерним є, по-перше, усвідомлення роду як колективноїособи, переконаної у наявності спільного предка — тотема. Релігія є більш пізньою та зрілою формою світогляду людства, а тому і більш дослідженою. В ній буття осягається іншими, ніж у міфі засобами. В релігійній свідомості вже чітко розділяються суб'єкт і об'єкт, а отже, долається характерна для міфу неподільність людини й природи і закладаються основи проблематики, яка стане специфічною для філософії. В релігії ідея відділяється від матерії і навіть протиставляється їй. Світ роздвоюється на духовний татілесний, земний і небесний, горний і дольний, природний і надприродний, до того жземний починає розглядатися як наслідок надприродного. Міфологічні ж персонажі (а впізніх міфах "язицьких релігіях" і боги) живуть у феноменальному світі (на горі Олімп, нагорі Меру тощо).Релігія є більш пізньою та зрілою формою світогляду людства, а тому і більшдослідженою. Чітко розділяється суб'єкт і об'єкт. Долається характерна для міфунеподільність людини і природи. Закладаються основи специфічні для філос. У релігії виникає ноуменальнийсвіт, не доступний органам чуттів і розуму - в об'єкт надприродного треба вірити. Віра - головний спосіб осягання буття. Релігія відкриває світ ідеальних сутносте –пріоритет духовного над тілесним Зв'язок з Богом через культ та релігійну організацію (церкву) є критерієм наявності реліг. світогл. та належ, до певної релігійної конфесії. Практичність релігійного світогляду - віра без справ мертва - віра в Бога, надприродний світ надає ентузіазм, життєву енергію, яка надає розумінню світа життєвого характеру. Релігію творить народ - він об'єкт і суб'єкт реліг творчості, яка у історії виступала джерелом потужних суспільних зрушень. У релігії поряд із світовідчуттям добре розвинуте світорозуміння - є релігійна ідея, яка добре обґрунтовується теологами. Для релігії головне обгрунтування досягнення єдності з Богом, як втіленням святості та абсол. цінності.



Последнее изменение этой страницы: 2016-12-12; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.204.186.91 (0.004 с.)