Поняття соціокультурної комунікації



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Поняття соціокультурної комунікації



Соціокультурна Комунікація - процес взаємодії між суб'єктами соціокультурної діяльності (індивідами, групами, організаціями і т.п.) з метою передачі або обміну інформацією за допомогою прийнятих в даній культурі знакових систем (мов), прийомів і засобів їх використання. Соціокультурна комунікація виступає як один з базових механізмів і невід'ємна складова соціокультурного процесу, забезпечуючи саму можливість формування соціальних зв'язків, управління сумісною життєдіяльністю людей і регулювання її окремих областей, накопичення і трансляцію соціального досвіду.

Необхідними умовами і структурними компонентами соціокультурної комунікації є наявність спільної мови у суб'єктів комунікації, каналів передачі інформації, а також правил здійснення комунікації (семіотичних, етичних). комунікативними є лише дії, здійснювані із спеціальною метою комунікації, тобто що мають мотиваційну підставу , орієнтацію на передачу інформації і здійснювані з використанням адекватної цій меті знакової системи. Відмінність інтерпретації соціокультурної комунікації, засновані на відмінність методологічних парадигмах,акцентують її суть або як сукупності засобів передачі соціальної інформації, створюючих базу для становлення і розвитку "інформації суспільства", або як способу досягнення розуміння однієї людини іншим, як механізму "уживаються", "вчувствованія". Значуще місце теорія комунікативної дії займає в роботах Хабермаса. На його думку, всі учасники комунікації орієнтуються на узагальнених, інтерсуб'ективних нормах комунікації, що зрозуміли, що в сукупності з комунікативною компетентністю і наявністю раціональних мотивів робить можливим сам цей процес.

Типологія процесів соціокультурної комунікації може бути побудована по наступних підставах:

- по характеру суб'єктів комунікації (міжособистістна, особово-групова, міжгрупова, міжкультурна і ін.);

- по формах комунікації (вербальна, невербальна);

- по рівнях протікання комунікації (на рівні буденної культури, в спеціалізованих областях соціокультурної практики, в контексті трансляції культурного досвіду від специалізуючого рівня до буденного і т.п.)

Специфічною сферою соціокультурної комунікації виступає масова комунікація,яка може бути визначена як культурна область, що складається з відкритих, впорядкованих процесів трансляції соціально значущої інформації, що піддаються цілеспрямованому породженню і регулюванню. У змістовному відношенні соціокультурна комунікація може бути диференційована на чотири основних

інформаційних напрямка:

- новаційна (що залучає споживача інформації до нових для нього знань про властивості і ознаки явищ, об'єктів і процесів, про технології і норми здійснення якої-небудь діяльності);

- орієнтаційна (що допомагає споживачеві інформації орієнтуватися в системній структурі природного і соціального простору);

- стимуляція (що впливає на мотиваційні підстави соціальної активності людей, актуалізує знання людини про навколишню дійсність і технології діяльності, а також прагнення до отримання бракуючих знань заради задоволення його соціальних домагань і ін.)

- кореляційна (що уточнює або оновлююча окремі параметри перерахованих вище видів знань, орієнтацій і стимулів).

Основною змістовною одиницею соціокультурної комунікації є повідомлення (моно-аспектна інформація про що-небудь) або текст (комплексна інформація про багато або декількох істот. аспектах чого-небудь).

62.Філософсько- лінгвістичні засади діалогу культур

Многообразные формы культуры, как бы ни были они не похожи друг на друга, являются порождением единой человеческой деятельности. Мировая культура во времени и пространстве пестра, неисчерпаема в своих единичных проявлениях, поражающе богата формами, многообразна. Еще более многообразны проявления культуры, взятые в их историческом бытии. Конкретно-историческое понимание культуры опирается на признание единства и многообразия социокультурного процесса. Несмотря на то, что европейцы и китайцы, африканцы и индийцы используют одни и те же машины, несмотря на то, что все они произошли от одних и тех же кроманьонцев и все принадлежат к одному и тому же биологическому виду, у них сложились совершенно разные традиции и разные шкалы ценностей. Образ мышления, стандарты жизни, нормы поведения, характер искусства даже у народов, живущих в одних и тех же географических условиях, никогда не бывают совершенно одинаковыми, классический пример тому -- народы Закавказья. Несмотря на однотипность природных условий, в которых живут азербайджанцы, армяне, грузины и другие кавказские народы, несмотря на то, что они живут рядом тысячелетия, культура каждого из них продолжает сохранять свою самобытность. Несмотря на то, что возникли разнообразные средства транспорта и связи, несмотря на миграцию мод, которые не могут остановить даже океаны, разделяющие континенты, несмотря на печать, радио, телевидение, это разнообразие не исчезает. В этом состоит большое благо для человечества. Все это дает обществу определенные гарантии того, что в кризисных ситуациях оно окажется способным найти необходимые решения, т.к. культура, в конечном счете, содержит в себе спрессованный человеческий опыт. В современных условиях происходит определенная унификация не столько культур, сколько поведения. Развитие техники показывает определенный стандарт общения, но японец остается японцем, узбек -- узбеком, а итальянец -- итальянцем. Особенности их культур приводят к существенным различиям в восприятии окружающего мира -- одни и те же выражения скрывают совсем разный смысл. Однако следует учитывать и другую особенность мирового культурного процесса -- его целостное единство. Общим является цивилизационная деятельность людей, которую можно назвать «материнским лоном истории». Труд и общение выступают главной связью, основным критерием единения. Человеческая деятельность определяет общность функционирования и закономерного развития всей мировой культуры. Единство и взаимопроникновение, общение и обособление, взаимодействие и отталкивание, связи и противопоставления -- все это характеризует противоречивое единство особенностей мирового культурного процесса, противоречивое единство разных форм культурного бытия, присущих человечеству уже с первых шагов его развития. По мере роста и развития материального производства, с переходом к классово дифференцированному обществу, умножались и расширялись контакты между группами людей. Сущностное единство, заданное материальным характером отношения к природе, дополнялось и обогащалось непосредственным общением.От поколения к поколению нарастала целостность мировой культуры, выявившаяся на поверхности с победой капиталистических отношений. И если на первоначальном этапе развития человечества всемирный характер истории и культуры никем не мог быть наблюдаем и осознан, хотя и существовал объективно, то теперь мы уже наблюдаем на более высоком уровне функционирующую мировую культуру. Она представляет собой сложное многообразное единство, целостность разнообразных самобытных культур, где основную роль играет принцип ценности творческой личности.Можно выделить ступени эволюции мировой культуры. Первой ступенью здесь является культура собирательства и охоты -- чрезвычайно продолжительный этап в развитии человечества. Биологическое и культурное наследие человечества во многом определяется его опытом собирателя, рыболова, охотника. Ведущими факторами первобытной культуры были пропитание, половая жизнь и самозащита. Именно эти три основные переменные эволюционной истории определяли структуру человеческого общества вплоть до зарождения сельского хозяйства.

Следующая ступень в развитии мировой культуры -- аграрная культура, время существования которой охватывает пещерного человека и Гёте, собирание семян дикой пшеницы и изобретение парового двигателя. Таким образом, золотой век европейского абсолютизма, одним из символов которого является знаменитый Версальский двор, является частью аграрной культуры. Для большей ясности эту эпоху можно разделить на четыре этапа: Период небольших государств. Период древних империй. Период античных государств Период европейской гегемонии. Формирование государств -- одна из наиболее наглядных и устойчивых особенностей истории поведения человека, и наряду с появлением письменности ее часто называют начальной вехой становления цивилизации.На протяжении эпохи аграрной культуры характер государственного устройства менялся в зависимости от условий, которые складывались в рамках указанных выше этапов. Ведь государство -- это, с одной стороны, проявление и результат социального поведения человека в условиях аграрной культуры, а с другой -- следствие борьбы за право распоряжаться излишками. В целом же освоение нового образа жизни, предполагавшего наличие государства, могущественных владык, храмов, плуга, колеса, металлов, денег и письменности, сопровождалось изменением в поведении человека и нарастанием темпов культурной эволюции.Научно-техническое развитие в рамках культурной эволюции нельзя понять, изучая лишь достижения науки и техники, культурная эволюция всегда есть вопрос изменения поведения человека. Поэтому подлинная эволюционная значимость науки и самой совершенной техники может быть доказана их влиянием на изменения в человеческом поведении и может быть понята, только рассматривая деятельность, связанную с обеспечением пищей, размножением, безопасностью и информацией. В итоге предстоящих тысячелетий ускоряющейся культурной эволюции человек может станет покорителем космического пространства, создателем полностью автоматизированного производства и т.д.


 



Последнее изменение этой страницы: 2016-12-12; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.232.55.103 (0.014 с.)