Народонаселення як природне явище

Насе́лення, лю́дність — сукупність людей, що постійно живуть в межах якоїсь конкретно вказанної території (районі, місті, області, частини країни, країні, континенту чи всієї земної кулі, тощо). Наука яка вивчає розмір, структури, динаміку руху і розвиток населення зветься — демографія.

Сукупність людей, які здатні до самовідтворення та саморозвитку й проживають на певній території (країна, регіон, континент чи будь-яка інша частина планети), називають населенням, або народонаселенням. Населення в сукупності з природними умовами, способом виробництва та системою соціальних відносин є основою людського суспільства. Рівень розвитку суспільства визначається здатністю населення ефективно використовувати й відтворювати природні ресурси, що, в свою чергу, впливає на структуру й динаміку самого населення. Вивчення чисельності, складу, розподілу,закономірностей відтворення є предметом науки, що називається демографія. Чисельність є одним з ключових характеристик населення, але крім цього використовують низку інших показників. Інтегральний показник, що відображує соціальні, економічні та екологічні умови життя, називається природним приростом, або коефіцієнтом природного приросту (КПП). КПП визначають як різницю між кількістю народжень і кількістю смертей на 1000 людей. Іншим важливим показником є «коефіцієнт фертильності» (плодовитості), який відповідає відношенню кількості народжених дітей до загальної кількості жінок. А такий показник, як середня тривалість життя значною мірою залежить від якості життя й тому може бути опосередкованим індикатором розвитку того чи іншого суспільства.

Населення також можна охарактеризувати деякими структурними показниками. Статева структура, тобто співвідношення кількості осіб чоловічої та жіночої статі дозволяє робити висновки про репродуктивний потенціал населення. Вікова структура, тобто розподіл

населення за віком, важлива в тому розумінні, що показує чисельність працездатної частини населення й перспективи його відтворення. Суттєвими для розуміння й прогнозування динаміки зростання населення є співвідношення міського та сільського населення, розподіл за національними ознаками, рівень освіти, грамотності, доходів,мовні та деякі інші показники.

Центральним питанням демографії є питання відтворення населення, тобто процес зміни поколінь. Відтворення населення вважається позитивним, якщо значення КПП більше нуля. При цьому коефіцієнт фертильності має бути більше 2.

Демографічні процеси, тобто процеси, пов’язані зі зміною структури та чисельності населення, мають свою специфіку й у різних країнах і регіонах протікають по-різному.

Тому при спробах прогнозування демографічних тенденцій беруть до уваги не лише результуючі показники, а й регіональні особливості.

Народонаселення планети: стан і динаміка. В доісторичні часи один з видів живих організмів отримав вагомі переваги для свого розвитку, порівняно за короткий в геологічному масштабі проміжок часу опанував домінуючі позиції на планеті й фактично зробив живу оболонку заложницею свого існування. Назва цього виду - Homo sapiens,людина розумна.

Припускають, що цей вид сформувався близько трьох мільйонів років тому й з того часу його представники заполонили практично всі придатні для існування ділянки земної поверхні й продовжують експансію, демонструючи безпрецедентні показники приросту своєї популяції.

Представники цього виду – це ми з вами і нас на планеті сьогодні більше шести з половиною мільярдів (таблиця1. Щоправда, так багато людей ще не було ніколи й такими швидкими темпами населення зростає лише впродовж останніх десятків років.

Припускають, що за вісім тисяч років до народження Христового, коли людині вдалося опанувати сільськогосподарську практику, її популяція налічувала приблизно 10 млн.особин. Але завдяки сільськогосподарській практиці первісні громади отримали можливість прогодувати значно більшу кількість людей, так що на початок нашої ери населення планети складало, за оцінками, 300 млн. й досягло 800 млн. до середини вісімнадцятого століття, яке ознаменувалося промисловою революцією.

Суттєві зміни в динаміці чисельності населення розпочалися два сторіччя тому, а от до того часу населення планети або ж коливалося відносно певного рівня або ж помірно зростало. Трагічні події історії, звісно, вносили свої корективи в демографічну картину світу. Зокрема, одними з найбільш показових у цьому відношенні були події середини

чотирнадцятого століття, відомі під назвою «чорної смерті». Пандемія чуми, що охопила всю Європу та сусідні регіони у 1347–1353 роках, спричинила загибель 25 млн. людей, або 50% населення того часу. В деяких регіонах населення скоротилося до 90%.

Розрахункові оцінки, з огляду на відсутність надійних даних, показують, що лише на початок 19-го століття населення планети досягло першого мільярда. Подвоєння кількості населення відбулося значно швидше – за якихось 125 років. Але пройшло всього 35 років і

на планеті з’явився трьохмільярдний житель. Це трапилося у 1960 році (таблиця 1).

Четвертий мільярд приросту населення планета отримала протягом 14 років (1974 р.) й приблизно за такий же проміжок часу відбулося збагачення планети ще на один мільярд людей (1987 р.). У 1999 році населення планети перевищило 6 млрд. й продовжує приростати щорічно приблизно на 77 млн. Щоб можна було уявити собі масштаб цього приросту, нагадаємо, що це більше, ніж населення сучасної Туреччини, яке в середині 2005 р. складало 69,66 млн. Таким чином, майже до 1970-х років чисельність населення світу зростала за гіперболічним законом, а на даний час спостерігається сповільнення темпів приросту населення планети.

Згідно з багатьма прогнозними оцінками, побудованими на аналізі стану й тенденцій розвитку людського суспільства, населення планети досягне десятимільярдної позначки приблизно до 2025 року. Очікується, проте, що темпи приросту населення будуть знижуватися, так що наприкінці 21 століття на планеті буде проживати «всього-навсього» 14 млрд. людей. Більш оптимістичні прогнози вказують на те, що населення планети досягне 10–11 млрд. й буде стабілізовано на такому рівні. Населення з точки зору демографії має статеву, вікову, соціальну, етнічну (та ін.) структури. Процеси народження, старіння, смертності, зміни генерацій — у демографії звуться природним рухом населення. На відміну від нього — міграція називається механічним рухом населення.

Поняття біосфери і ноосфери

Біосфе́ра (гр. bios — життя + sphaera — куля) — природна підсистема географічної оболонки, що являє собою глобальну планетарну екосистему (населена живими організмами), яка охоплює нижні шари атмосфери, всю гідросферу і літосферу — до глибини 3-11 км на суші й 0,5-1,0 км під дном океану. Товщина біосфери на полюсах Землі близько 10 км, на екваторі — 28 км. Маса біосфери — близько 0,05% маси Землі.Біосфери на інших планетах, окрім Землі, невідомі. Вважається, що бактеріальні біосфери або подібні до них можуть існувати на Марсі, Венері.

Термін "біосфера" вперше застосував австрійський геолог Е.Зюсс (1875), називаючи ним окрему оболонку Землі, наповнену життям. Детально вчення про біосферу розробив В.І.Вернадський. У його наукових працях термін "біосфера" вперше з'явився у 1911 p. У

1926 p. він видав книгу "Біосфера", в якій виклав вчення про біосферу як особливу сферу Землі, що включає сферу поширення живої речовини.

Екосисте́мою в екології називають природну сукупність організмів (рослин, тварин, грибів, бактерій і т.ін. — що загалом мають назву «біоценоз»), які мешкають разом в спільному середовищі («біотопі») та функціонують як взаємопов'язана система.

Таким чином, екосистема — це біоценоз + його біотоп.

Термін «екосистема» ввів в обіг англійський еколог Артур Тенслі в 1935 році, а сучасне визначення йому надав Реймонд Ліндман в 1942 році в своїй класичній роботі по вивченню біології озера Міннесота.

Екосистема як така є складним та динамічним цілісним утворенням, що функціонує як екологічна одиниця. Частина екологів вважає, що екосистема є елементарною одиницею в екології: це структурно —функціональна рівноважна одиниця, що характеризується специфічними для неї потоками речовини та енергії між складовими частинами.

Розмір екосистеми може бути різним. Це може бути тропічний ліс Амазонської низовини,або окремий ставок, чи навіть домашній акваріум. Різні екосистеми зазвичай відокремлені географічними бар'єрами — пустелями, горами, океанами і т. ін., або є ізольованими іншим чином — так як річки або озера. З огляду на те, що ці межі ніколи не є абсолютно

непроникними, екосистеми накладаються одна на одну. Таким чином, вся Земля може розглядатись як одна екосистема, яку називають біосферою

Ноосфе́ра (від грец. νους («ноос») в значенні «розум») (рос. ноосфера, англ. noosphere,нім. Noosphäre f) — сучасна стадія розвитку біосфери, пов'язана з появою в ній людства.

Відповідно до оригінальної теорії Вернадського, ноосфера є третьою у послідовності таких основних фаз розвитку Землі як утворення геосфери (неживої природи) та біосфери(живої природи).

Так само, як біосфера утворюється взаємодією усіх організмів на Землі, ноосфера складається усіма розумами, що взаємодіють.

Ноосферу можна розглядати як єдність «природи» і культури (в широкому тлумаченні останньої — з техносферою включно), особливо починаючи з того моменту, коли «культура» досягає (за силою впливу на біосферу та геосферу) потужності «геологічної сили».

Серед складових частин Н. виділяють антропосферу (сукупність людей як організмів),техносферу (сукупність штучних об’єктів, створених людиною, та природних об’єктів,змінених в результаті діяльності людства) та соціосферу (сукупність соціальних факторів,

характерних для даного етапу розвитку суспільства і його взаємодії з природою).

Розглядаючи означену єдність природи та культури (у їх взаємодії) у розвитку ноосфери доцільно розрізняти дві стадії:

1. Ноосфера у стадії її становлення, в процесі стихійного розвитку починаючи з моменту виникнення «людини розумної»;

2. Ноосфера, що свідомо удосконалюється спільними зусиллями людей в інтересах як людства в цілому, так і кожної окремої людини.