Мова як засіб комунікації та пізнання

Мова – найважливіший засіб спілкування людей, тобто засіб вираження і передавання думок, почуттів, волевиявлень. У цій ролі людська мова має універсальний х-р: нею просто передавати все те, що виражається, наприклад, мімікою, жестами чи дорожніми знаками, тоді як кожен із цих засобів спілкування не може конкурувати у вираження з мовою.Багато вчених досліджували мову. К. Мангейма та його послідовники досліджували спілкування як детермінуючий чинник пізнавальних процесів та ін. Відомому радянському психологові Л. С. Виготському належать важливі узагальнення щодо впливу реального спілкування на розвиток внутрішньої мови, а відтак – мислення і свідомості людського суб'єкта.Не випадково у XX ст., коли зазначена роль спілкування виявилася належним чином усвідомленою на рівні власне філософських узагальнень, у філософії відбувається справжній комунікативний поворот – поворот від позиції єдиного самодостатнього суб'єкта до прийняття принципів діалогу, інтер-суб'єктивності як керівних засад осмислення людського буття і діяльності.Свій внесок у становлення філософії спілкування, або комунікативної філософії, роблять і інші визначні мислителі XX ст. Серед німецьких екзистенціалістів, зокрема, цікавою у цьому відношенні є постать К. Ясперса, який висуває, як центральне у своєму розумінні людини, поняття «комунікації». Протиставляючи «екзистенційну комунікацію» повсякденному спілкуванню, Ясперс розглядає її як співвідношення неповторних екзистенцій, як глибоко інтимне й особистісне співбуття в істині, за допомогою якого дістає втілення людська автентичність.Оскільки спілкування передбачає мову, огляд підходів до нього у філософії XX ст. неодмінно має торкнутися сучасної філософії мови, що є чи не найпотужнішим чинником згаданого «комунікативного повороту». Являючи собою надзвичайно широку й різноманітну галузь досліджень на межі власне філософії, логіки та лінгвістики, філософія мови загалом має на меті як філософське осмислення мови й мовлення, так і використання певних закономірностей останніх для прояснення низки традиційних філософських проблем. Серед найвідоміших представників філософії мови – Б. Рассел, Дж. Остін, Н. Хомський та ін. Нарешті, важливо, що й у межах самої етики людське спілкування, комунікація постає останнім часом не лише як тема спеціального розгляду, а й як методологічна парадигма дослідження щонайширшого спектра проблем. Мова тільки тому служить для визначення думки, що мова є способом перетворення первісних домовних елементів думки. Тому мова може бути засобом створення думки. Мова як засіб пізнавальної діяльності є способом створення естетичних і моральних ідеалів. А це означає: нормальний розвиток мови є однією з передумов здорового розвитку нації, національного світосприймання. Міжнаціональне спілкування на принципах взаємоповаги та рівноправності сприяє самостійному розвитку нації. Кожна нація вносить вклад у розвиток духовної культури людства.

 

 

Мова і мислення.

Філософія мови – дослідження мови з погляду його походження, суті і функції в людському суспільстві, в розвитку культури.

Мислення – активний процес віддзеркалення об'єктивного світу в поняттях, думках, теоріях і т. п., пов'язаний з рішенням тих або інших задач, з узагальненням і способами опосередкованого пізнання дійсності. Т. о. Будучи зв'язаним, з понятійними аспектами саме мислення відповідальне за осмислення, переробку і трансформацію мовного знаку в те, що він означає — в поняття.Наявність мови і його, складних логіко-граматичних структур дозволяє людині робити висновки на основі логічних міркувань, не звертаючись, кожного разу до свого безпосереднього плотського досвіду. Наявність мови дозволяє людині здійснити операцію висновку, не спираючись на безпосередні враження і обмежуючись лише тими засобами, які має в своєму розпорядженні саму мову. Це властивість мови створює можливість складних форм дискурсивного мислення, які є основними формами продуктивної інтелектуальної діяльності людини.Моделлю логічного мислення, що здійснюється за допомогою мови, може бути силогізм.Важливо відзначити, що зв'язки розумових процесів з лінгвістичними структурами, широко обговорюється сьогодні представниками різних шкіл і учень філософії - структуралізмом, позитивізмом поста, герменевтикою і ін. Дослідження психологів, фізіологів, лінгвістів, мовознавців і філософів підтверджують той факт, що мова і мислення зв'язані тисячами ниток і взаїмопереходов. Вони не можуть існувати один без одного. Мова без думки - порожня, думка без мови - німа, а, отже, не зрозуміла. Але було б помилкою ототожнювати одне з іншим, бо мислити, не означає говорити, а говорити не завжди означає мислити.

 

Поліструктурність мови

Система мовна:

1) безліч одиниць даного мовного рівня (фонологіческіх, морфологічних, синтаксичних і т.п) в їх єдності та взаємозв'язку; класи одиниць та правила їх утворення, перетворення і комбінування. У цьому сенсі говорять про фонологіческой, морфологічної, словообразовательной, синтаксичних, лексичних, семантичних системі даної мови або (більш вузько) про системах (підсистемах) схиляння і спряженія, дієслова та імені, виду і часу, роду і падежу і т.п. Визначення мови як системи сходить до Ф. де Соссюра, підготовлено працями В. Гумбольдта та И.А, Бодуен де Куртене. Розрізняють ядро системи, куди входять основні мовні одиниці й правила, і її периферію займає малоупотребітельние факти, стоящііе на межі літературної мови (застарілі, жаргонние, діалектние та ін); розрізняють ядро і периферію граматіческой сістеми.В зв'язку з функцонально-стилістичним розшарування мови (розмовною, офіційним, газетно - публіцистичних, наукових та ін) і принципову допустимість несовпадения норм у різних стилях.