Особливості перевірки та оцінювання знань у курсі «Людина і суспільство»

План

1. Проблема оцінювання результатів вивченнякурсу «Людина і суспільство».

2. Удосконалення методики оцінювання досягнутих результатів.

Основні поняття теми: оцінювання, знання, вміння, навички, набуті соціальні якості, установки, орієнтації і позиції.

Оцінювання є надзвичайно дієвий методичний засіб, що виконує різні функції, а саме - кількісне та якісне вимірювання на основі певних критеріїв досягнень учнів.

Оцінювання навчальних досягнень учнів при вивченні курсу «Людина і суспільство» має комплексний характер. Оцінювати: знання, вміння, навички, набуті соціальні якості, установки, орієнтації і позиції. Оцінювання є надзвичайно дієвий методичний засіб, що виконує різні функції, а саме –

· кількісне та якісне вимірювання на основі певних критеріїв досягнень учнів;

· дієвості методичних засобів і успішності роботи самого вчителя.

Цілі оцінювання полягають у здійсненні поточного та підсумкового контролю корегування зусиль – своїх і учнів, визначаючи позитивні та негативні риси спільної співпраці. Результат оцінювання – виставлення оцінки – свідчить про рівень досягнень чи міру успішності навчально-виховної діяльності. Оцінка має бути адекватна, об’єктивною, вона виставляється на основі чітко визначених, загальновідомих критеріїв і з урахуванням реальних досягнень учнів. Важливе значення має самооцінка учнями власної діяльності.

Стимулююча функція оцінювання - оцінювати не тільки досягнуті результати, а й докладені зусилля учнів, заохочення. В курсі не повинно бути негативних оцінок, бо кожен учень має певний життєвий досвід і своє ставлення до різних людей і явищ.

При цьому доцільно, щоб у такому оцінюванні, крім учителя, брали і самі учні, а в окремих випадках – також члени учнівських сімей, батьки, вчителі, з інших предметів та експерти-професіонали. Виконання завдань курсу потребує удосконалення методики оцінювання досягнутих результатів Доцільно, щоб таке оцінювання було комплексним. Так, якщо обсяг і глибина знань можуть оцінюватися традиційними методами класного опитування, написання контрольних робіт і тестування, то сформованість ціннісних орієнтацій, соціальних якостей, вмінь та навичок потребує застосування інших методів. Останні з них (наприклад, активність, відповідальність, вміння користуватися різними джерелами інформації, плідно співпрацювати в групі) можуть оцінюватися із застосуванням рейтингової системи на основі чітко визначених і відомим усім учням критеріїв при підведенні підсумків дискусій, написання рефератів і виконання проектів.

В процесі оцінювання необхідно прагнути комплексно розвивати різноманітні здібності учнів: вербальні або лінгвістичні (сприйняття письмової або усної мови), інтравертні (здатність до рефлексії і метапізнання - аналізу висловлювань), екстравертні (навички між особистісного спілкування), візуальні або просторові (уявлення предмета, створення мисленого образу), кінетичні (фізичні впливи та рефлекси, контроль рухів тіла), музичні або ритмічні (сприйняття тональності, звуків природи, почуття ритму). Ці здібності потрібно не тільки й не стільки оцінювати, а саме розвивати в процесі оцінювання.

Для гуманітарних дисциплін особливо гострою проблемою є оцінка точки зору та ціннісних орієнтирів. Чи повинна оцінка залежати від позиції? При відповіді виникає проблема оцінювання екстремістських поглядів. В есе та інших творчих роботах учнів можуть звучати расистські та шовіністичні твердження, пропагуватися фашизм і ненависть до представників інших народів. При цьому робота може відповідати високій оцінці по висунутим критеріям. В даному випадку не можна забувати про виховну функцію оцінки.

Удосконалення методики оцінювання досягнутих результатів

Більш складним є питання про шляхи і методи оцінювання результатів виконання виховних завдань курсу, зокрема, сформованості тих чи інших оцінювальних ставлень та ціннісних орієнтацій. Припустимо, що ці характеристики та переконання учнів взагалі не повинні оцінюватися, оскільки це може призвести до порушення права учнів на свободу своїх переконань. З цим важко не погодитись. Але разом з тим школа і вчитель не можуть не виконувати завдань, які обумовлені суспільними та особистими цілями суспільствознавчої шкільної освіти, наприклад, не сприяти формуванню в учнів таких рис, як патріотизм і працелюбність, соціальна активність і відповідальність, спрямованість їх позиції на гуманістичні та демократичні цінності.

Одним з можливих шляхів виходу з цієї ситуації є застосування повторного анкетування. Суть його полягає у тому, що на початку навчального року вчитель проводить анкетування учнів, яке дає йому можливість з’ясувати, якими є і на якому рівні сформовані ті чи інші їхні ціннісні орієнтації і відповідно до цього спрямувати свою виховну роботу під час вивчення різних тем курсу. Пізніше він повторює таке ж анкетування, наприклад, після першого півріччя і в кінці навчального року, порівнює їх результати і може побачити, які зміни відбулися в орієнтаціях учнів. Правда, ці результати дають можливість оцінити перш за все досягнення самого вчителя, а не учнів. Тому нерідко згадане повторне анкетування проводиться місцевими чи центральними органами управління освітою, що дає змогу також на більш високому рівні узагальнювати результати виховної роботи вчителів-суспільствознавців, поширювати найбільш цінний досвід і удосконалювати методику цієї роботи.

Поточна перевірка будується так, що зміст повторюваних знань був логічно пов'язаний з новими. Учителю необхідно звертати увагу на процес вдосконалення знань. Узагальнення опитування підводить учнів до розуміння змісту нового матеріалу уроку та проводиться в таких формах: у вигляді логічно цілої, достатньо розгорнутої відповіді на запитання, зміст якого – опора для нових знань; коментування вислуханої відповіді; внесення поправок і доповнень; складання рецензії.

Традиційними формами контролю є письмова перевірка та усне (ущільнене) опитування, коли під час відповіді одного учня інший на дошці складає план відповіді на наступне запитання. Написаний план перевіряється учнями всього класу. Один з найбільш важливих пунктів плану учень розкриває усно. Учні уточненюють та коментують важливі пункти.

Учням пропонуються також картки – завдання репродуктивного та частково-пошукового характеру (індивідуальні та групові завдання), картки з практичними завданнями. У них містяться вже розглянуті раніше проблемні запитання.

Результативність навчання залежить від якості і систематичності перевірки. Відстрочена перевірка дає зворотній зв'язок, який є керівництвом у виборі засобів і прийомів викладання. Учитель співвідносить свою діяльність на кожному уроці з результатами попередньої, одержаними за зворотнім зв’язком, аналізує та приймає рішення про корегування в бік ускладнення методики викладання або повторення незасвоєного матеріалу. Оцінка виставляється за розгорнуту відповідь в ході поточного повторення, за декілька коротких відповідей з місця на суттєві запитання репродуктивного і проблемного характеру, виконану лабораторну роботу і т.д.

Критерії – зразок, через порівняння з яким оцінюється предмет

Загальні вимоги до критеріїв:

· Об’єктивність, повнота, значимість (критерії повинні охоплювати різні сторони оцінюваних об’єктів);

· комплексність – охоплювати одночасно найважливіші, якісні відмінні й рівномірні сторони і властивості об’єкта

· прозорість і зрозумілість.

Критерії оцінювання відповіді:

· повнота і правильність;

· ступінь усвідомлення та розуміння вивченого;

· мовне оформлення відповіді.

10-12 – відповідь повна, правильна, із врахуванням вимог програми учень показує знання основних ідей, положень вивчених джерел, правильно оцінює суспільні явища, знає фактичний матеріал, основні поняття, закони, залучає матеріал з інших предметів, з періодичної преси, вміє робити висновки та узагальнення;

9-7 – відповідь в основному задовольняє тим же вимогам, але є неточності у викладі, що не ведуть до суттєвих перекручувань змісту;

6-4 – відповідь в основному правильна, але неповна, у відповіді виявляється недостатньо глибоке розуміння програмового матеріалу, допускаються окремі помилки у викладі провідних ідей і теоретичних положень;виявляється вміння лише до репродуктивного викладу матеріалу, відсутні самостійні висновки та узагальнення.

3-2 – учень не знає основного матеріалу навчальної програми, допускає грубі помилки;

1 – повністю відсутні знання.

Особливість курсу полягає в тому, що в змісті переважає не фактичний, а теоретичний матеріал. Факти мають допоміжний характер і служать для загальної орієнтації та розширення кругозору. При перевірці знань ключове місце займає контроль усвідомлення понять. Поняття розкривають сутність та якісні характеристики людини і різних проявів її життєдіяльності різні суспільні явища і процеси. На кожен урок передбачається контроль засвоєння 3-5 понять. Учні повинні знати і давати своїми словами визначення цих понять, вміти розкривати, пояснювати їх зміст, наводити конкретні приклади явищ і процесів.

Головний пізнавальний елемент курсу „Людина і суспільство” є теоретичні узагальнення і доведення, які стосуються різних сторін життя та діяльності людини і суспільства або їх взаємовідносин. Ці теоретичні положення (співвідношення матеріального та духовного, загального та національного) повинні служити підґрунтям учнівських переконань. Часто ці теоретичні положення мають суперечливий, багатоваріантний чи альтернативний характер.

Закони стосуються соціального чи індивідуального життя, історичного розвитку (закон зростання людських потреб, закон циклічності економічного розвитку, закони соціальної диференціації чи інтеграції). Ці закони не мають такої однозначності та чіткості. Важко забезпечити його доказовість, навчити учнів знаходити його прояви в різноманітних явищах індивідуального чи суспільного життя. Учні повинні вміти критично аналізувати і оцінювати гіпотези, знаходити свої підтвердження їхньої правильності чи хибності.

Перевіряється також ступінь оволодіння певними методами пізнання, зокрема загальнологічними методами: аналізу, синтезу, індукції, дедукції, порівняння. Ставлення або установки, ціннісні орієнтації, прагнення, позиції вимагають гнучкого і досконалого інструментарію оцінювання. Ставлення – до самого курсу, до людини, до суспільства, до сучасності. Ціннісні орієнтації формуються на основі лише однієї, оцінної сторони ставлення, це є певна позитивна спрямованість на ті предмети і явища, які визначаються ними найбільш важливими в їх життєдіяльності.

Форми і способи оцінювання: індивідуальне та групове (колективне). Експертне оцінювання результатів індивідуальної чи групової роботи учнів по виконанню певних проектів, яке здійснюється фахівцями, взаємо оцінювання – учні оцінюють результати діяльності одне одного, само оцінювання. Використання змішаної або комбінованої форми оцінювання залежить від цілей, теми, виду навчальної діяльності. Оцінювання - у вигляді усної чи письмової рецензії, у вигляді виставлення певної кількості балів. Оцінювати балами результати простих видів учнівської роботи можна на кожному уроці, але такий вид оцінювання лише фіксує результати цієї роботи без належного обґрунтування і аналізу. Якісні показники переводити в кількісні і навпаки. Система оцінювання має бути наперед чітко продуманою і не змінюватися. Параметри: повнота (відповідність програмі), глибина (ступінь засвоєння знань), міцність (довготривалість), функціональність (операційність). Три рівні засвоєння знань:

- знає, може відтворити зміст матеріалу або положення, навести приклади;

- учень розуміє і може відтворити своїми словами

- учень може коментувати, пояснювати, спираючись на різні джерела і власний досвід

Теоретичні положення і висновки перевіряються у процесі поточного оцінювання головним є якісне визначення знань, а кількісні параметри можуть враховуватися при підсумковому оцінюванні чи тестуванні в кінці вивчення кожного розділу.

Для підсумкової оцінки краще використати рейтингову систему: визначити співвідносне значення кожного з елементів оцінюваних знань і ввести при підрахуванні знань відповідні коефіцієнти. Диференційовано підходити до оцінювання знань учнів; пояснювати, за знання яких елементів змісту учень отримав оцінки. Можна використати персональну картку оцінювання, де можна фіксувати не лише знання, а й результати різних видів роботи у процесі вивчення курсу. Оцінювання повинно бути відкритим процесом, результатом домовленості між викладачем і учнями. Оцінка повинна відображати систематичний процес, що визначає здобутки, позитивні якості та цінність досягнутого.

Два принципи є ключовими в оцінюванні:

· оцінювання повинно спиратися на поставлені цілі та показувати ступінь успішності їх досягнення;

· потрібно прагнути до одержання максимально об’єктивної оцінки.

Оцінка є формалізованою кількісною (бальною) або якісною (рівневою) характеристикою знань. Два види оцінки:

· проміжна оцінка (форматуючі результати) підведення підсумків зробленого на певному етапі та внесення змін в ході процесу;

· підсумкова (сумарні результати) – по завершенні процесу.

Розуміючи беззаперечну важливість оцінки результатів роботи, слід пам’ятати, що існують й інші елементи, що дозволяють оцінювати процес змін, здійснити індивідуальний підхід і включити мотиваційну частину в систему оцінювання. Серед цих елементів слід виділити наступні:

· активність у роботі (мотивація, готовність до роботи);

· працездатність і працелюбність (здатність працювати протягом тривалого часу, наполегливість в досягненні мети);

· творчий підхід (нестандартне мислення, прагнення використати нові шляхи й методи), вмінь аналізувати свої дії;

· компетентнісний підхід не відміняє завдання розвитку знань, вмінь і навичок, але робить його комплексним і системним;

· інформаційна (знаходження, організація, оцінка інформації);

· комунікативна, соціальна, громадянсько-правова, аналітична, рефлексивно-оціночна і ряд інших.

? Подумайте:

1. У чому сутність проблеми оцінювання результатів вивченнякурсу «Людина і суспільство»?

2. Назвіть шляхи удосконалення методики оцінювання досягнутих результатів.

3. Які традиційні види контролю застосовуються у курсі «Людина і суспільство»?