Тема зо. Земельне законодавство

Загальна характеристика Земельного кодексу України

Земельний кодекс України прийнято 25 жовтня 2002 року. Завданням цього Кодексу є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, а також створення умов для раціонального використання й охорони земель, збереження та відтворення родючості ґрунтів, поліпшення природного середовища.

Земельний кодекс регулює такі питання, як повноваження державних органів влади і органів місцевого самоврядування у галузі земельних відносин, склад та цільове призначення земель України відповідно до їх категорій, види прав на землю, набуття та реалізація цих прав, гарантії та способи захисту прав на земельні ділянки, відповідальність за порушення цих прав, порядок вирішення земельних спорів, зміст і порядок охорони земель, спрямованої на їх раціональне використання, порядок встановлення та зміни меж адміністративно-територіальних утворень, землеустрій, контроль за використанням та охороною земель, державний земельний кадастр, підстави і порядок відповідальності за порушення земельного законодавства.

Кодекс визначає такі принципи земельного законодавства:

• поєднання особливостей використання землі як
територіального базису, природного ресурсу і основного
засобу виробництва;

• забезпечення рівності права власності на землю громадян;
юридичних осіб, територіальних громад та держави;

• невтручання держави у здійснення громадянами,
юридичними особами та територіальними громадами
своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження
землею, крім випадків, передбачених законом;

• забезпечення раціонального використання та охорони
земель;

• забезпечення гарантій прав на землю;

• пріоритету екологічної безпеки.

Земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

334_____________________________________________

Суб'єктами земельних відносин є фізичні та юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

Об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Земельні відносини регулюються Конституцією України, ЗКУ, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до призначення землі поділяються на такі категорії:

• землі сільськогосподарського призначення, тобто надані для
виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення
сільськогосподарської науково-дослідної продукції та
навчальної діяльності. До земель сільськогосподарського
призначення належать: сільськогосподарські угіддя
(рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища);
несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і
прогони, полезахисні лісові смуги, землі під господарськими
будинками тощо);

• землі житлової та громадської забудови, тобто ділянки
в межах населених пунктів, які використовуються для
розміщення житлової забудови, громадських будівель і
споруд, інших об'єктів загального користування;

• землі природно-заповідного та іншого природоохоронного
призначення, тобто ділянки суші і водного простору
з природними комплексами та об'єктами, що мають
особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну,
рекреаційну та іншу цінність, яким надано статус території
та об'єктів природно-заповідного фонду;

• землі оздоровчого призначення, тобто землі, що
мають природні лікувальні властивості, які можуть
використовуватися для профілактики захворювань і
лікування людей;

• землі рекреаційного призначення - це землі, призначені для
організованого масового відпочинку і туризму та проведення
спортивних заходів: території будинків відпочинку, турбаз,
парків, зелених зон навколо населених пунктів тощо;

• землі історико-культурного призначення - це землі
історико-культурних заповідників, архітектурних пам'яток,
меморіальних кладовищ, історичних садиб, городищ,
курганів тощо;

• землі лісового фонду, тобто землі, вкриті лісом або надані
для потреб лісового господарства;

_________________________________________________________ 335

• землі водного фонду, тобто землі, зайняті морями, річками,
озерами, водоймами, болотами, водогосподарськими
спорудами, а також землі, виділені по берегах водойм під
прибережні захисні смуги;

• землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики,
оборони та іншого призначення.

Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель проводиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель, про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Право власності на землю

У Конституції України (ст.14) вказується: "земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону". Згідно з земельним кодексом власність на землю має такі форми: приватна, комунальна і державна, які визначаються рівними.

Право власності на землю — це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Земельні ділянки — це земна поверхня з установленими межами та певним місцем розташування.

Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, а також на простір над та під її поверхнею на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

Відповідно до Земельного кодексу суб'єктами права власності на землю є:

• фізичні та юридичні особи - на землі приватної власності;

• територіальні громади, які реалізують це право
безпосередньо або через органи місцевого самоврядування,
- на землі комунальної власності;

• держава, яка реалізує це право через відповідні органи
державної влади - на землі державної власності.

336_____________________________________________

Громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі:

• придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни
та за іншими цивільно-правовими згодами;

• безоплатної передачі із земель державної та комунальної
власності;

• приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм
у користування;

• прийняття спадщини;

• виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної
частки (паю).

Іноземці та особи без громадянства можуть набувати права. власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності, у разі:

• придбання їх за договором купівлі-продажу, дарування,
міни та за іншими цивільно-правовими угодами;

• викупу ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомого
майна, що належать їм на праві власності;

• прийняття спадщини.

Юридичні особи (засновані громадянами або юридичними особами України) можуть набувати у власність земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності у разі:

• придбання їх за договором купівлі-продажу, дарування,
міни та за іншими цивільно-правовими угодами;

• внесення земельних ділянок її засновниками до статутного
фонду тощо.

Іноземні юридичні особи можуть набувати право власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення у разі придбання об'єктів нерухомого майна та для спорудження об'єктів, пов'язаних зі здійсненням підприємницької діяльності в Україні.

Землі сільськогосподарського призначення, отриманні у спадщину іноземними громадянами, особами без громадянства, а також іноземними юридичними особами, підлягають відчуженню протягом одного року.

Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.

У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.

_________________________________________________________ 337

У державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Іноземні держави можуть набувати у власність земельні ділянки для розміщення будівель і споруд дипломатичних представництв та інших, прирівняних до них, організацій відповідно до міжнародних договорів.

Земельна ділянка може перебувати у спільній власності з визначенням частки кожного з її учасників (спільна часткова власність) або без визначення часток її учасників (спільна сумісна власність).

Земельна ділянка може належати на праві спільної сумісної власності лише громадянам України. У такій власності перебувають земельні ділянки:

• подружжя;

• членів фермерського господарства, якщо Інше не
передбачено угодою між ними;

• співвласників житлового будинку.

Володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою спільної сумісної власності здійснюється за договором або законом. Співвласники земельної ділянки, яка перебуває у спільній сумісній власності, мають право на її поділ або на виділення з неї окремої частки.

Право на земельну ділянку може бути обмежене законом або договором шляхом встановлення: заборони на продаж або інше відчуження певним особам протягом установленого строку; заборони на передачу в оренду (суборенду); права на переважну купівлю у разі її продажу тощо.

Обмеження використання земельної ділянки підлягає державній реєстрації і діє протягом терміну, встановленого законом або договором. Згідно із Земельним кодексом на період до 1 січня 2010 р. громадяни і юридичні особи можуть набувати право власності на землю сільськогосподарського призначення загальною площею до 100 гектарів. Ця площа може бути збільшена лише у разі успадкування земельних ділянок за законом. Громадяни та юридичні особи, які мають у власності земельні ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства та іншого товарного сільськогосподарського виробництва, а також громадяни України- власники земельних часток (паїв) не вправі до 1 січня 2005 р. продавати або іншим способом відчужувати належні їм земельні ділянки та земельні частки (паї), крім міни, передачі їх у спадщину та при вилученні земель для суспільних потреб.

22 — 5-1314

338_____________________________________________

Підставами припинення права власності на земельну ділянку є:

1) добровільна відмова власника від права на неї;

2) смерть її власника за відсутності спадкоємця;

3) відчуження земельної ділянки за рішенням власника;

4) звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу
кредитора;

5) відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної
необхідності та для суспільних потреб;

6) конфіскація за рішенням суду;

7) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та
особами без громадянства у встановлений строк у випадках,
визначених земельним законодавством.

Фізичні та юридичні особи набувають права власності на землю за рішенням органів виконавчої впади або органів місцевого самоврядування в межах їхніх повноважень шляхом передачі земельних ділянок у власність. Земельні ділянки передаються у власність безоплатно або на підставі цивільно-правових угод.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадянам проводиться у випадках:

• приватизації земельних ділянок, які перебувають у
користуванні громадян;

• одержання земельних ділянок у результаті приватизації
державних і комунальних сільськогосподарських
підприємств, установ, організацій;

• одержання земельних ділянок і земель державної
і комунальної власності в межах норм безоплатної
приватизації, зазначених Земельним кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених Земельним кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Громадяни, зацікавлені у приватизації земельної ділянки, подають заяву до відповідної державної адміністрації або ради за місцезнаходженням цієї ділянки.

Громадяни,якідобросовісно,відкритоібезперервнокористуються земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають документів, які свідчили б про наявність у них права на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади або місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання у користування.

При переході права власності на будівлю чи споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на

_________________________________________________________ 339

підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.

Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах:

• для ведення фермерського господарства—в розмірі земельної
частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських
підприємств, розташованих на території сільської,
селищної, міської ради, де знаходиться фермерське
господарство. Якщо на території ради розташовано
декілька сільськогосподарських підприємств, розмір
земельної частки (паю) визначається як середній по цих
підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських
підприємств на території відповідної ради розмір земельної
частки (паю) визначається як середній по району;

• для ведення особистого селянського господарства - не
більше 2 га;

• для будівництва і обслуговування житлового будинку,
господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у
селах - не більше 0,25 га, у селищах - не більше 0,15 га, у
містах - не більше 0,10 га;

• для ведення садівництва - не більше 0,12 га;

• для індивідуального дачного будівництва - не більше ОДО га;

• для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 га.
Розмір земельної ділянки, що передається безоплатно

громадянину для ведення особистого селянського господарства, може бути збільшено у разі отримання в натурі (на місцевості) земельної частки (паю).

Власники земельних ділянок мають право:

• продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку,
передавати ЇЇ в оренду, під заставу, у спадщину;

• самостійно господарювати на землі;

• власності на посіви і насадження сільськогосподарських
та інших культур, на вироблену сільськогосподарську
продукцію;

• використовувати у встановленому порядку для власних
потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені
корисні копалини, торф, лісові насадження;

• на відшкодування збитків у випадках, передбачених
законом;

22*

340_____________________________________________

• споруджувати житлові будинки, виробничі та інші будівлі
і споруди.

Власники земельних ділянок зобов'язані:

• забезпечувати використання їх за цільовим призначенням;

• додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля;

• своєчасно сплачувати земельний податок;

• не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок
та землекористувачів;

• підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні
властивості землі;

• своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади
та органам місцевого самоврядування відомості про стан
і використання земель та інших природних ресурсів у
порядку, встановленому законом;

• дотримуватися правил добросусідства та обмежень,
пов'язаних з встановленням земельних сервітутів та
охоронних зон;

• зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі
зрошувальних і осушувальних систем.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю і відшкодування завданних збитків, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Відомо, що приватний землевласник-господар більше дбає про землю і більше має від неї, ніж товаровиробник. Однак, на думку багатьох видатних людей світу, питаннями власності землі повинна керувати держава, монополія на землю має бути в неї. Право приватної власності громадян на землю має існувати, але питання щодо її розмірів (кількість га) мають також регулюватися державою залежно від регіонів. Сьогодні виникає багато суперечок, дискусій щодо перетворення землі на звичайний товар, її продажу тощо.

З цього приводу наведемо дві цитати.

"А земля не буде продаватися назавжди: бо Моя та земля, бо ви приходьки та осілі в Мене" (Біблія, третя книга Мойсеева. Левіт, глава 25:23).

"Навіть ціле суспільство, нація і навіть усі одночасно існуючі суспільства, взяті разом, не є власниками землі. Вони лише її володільці, лише користуються нею, і, як добрі батьки родини, вони повинні залишати ЇЇ наступним поколінням поліпшеною" (К. Маркс).

_________________________________________________________ 341

Оренда землі

Слово "оренда" латинського походження, перекладається як здаю в найми, наймаю.

У Земельному Кодексі України встановлюється, що у тимчасове користування на умовах оренди земля надається громадянам України, підприємствам, установам та організаціям, громадським об'єднанням і релігійним організаціям, спільним підприємствам, міжнародним об'єднанням та організаціям з участю українських, іноземних юридичних осіб і громадян, підприємствам, що повністю належать іноземним інвесторам, а також іноземним державам, міжнародним організаціям, іноземним юридичним особам і фізичним особам без громадянства. Орендар зобов'язаний виконувати умови договору оренди та дотримуватись вимог чинного законодавства. Зміна умов договору оренди можлива за взаємною згодою сторін, а у разі її недосягнення спір вирішується у судовому порядку.

Земля може надаватися в оренду в короткострокове користування до п'яти років (для випасання худоби, сінокосіння, городництва, державних та громадських потреб) і довгострокове — до 50 років. Умови, строки, а також плата за оренду землі визначаються за угодою сторін і обумовлюються в договорі. Орендна плата за ділянки, що перебувають у державній і комунальній власності, справляється тільки у грошовій формі. Орендодавцями землі є її власники.

Договір оренди землі - це угода, за якою орендодавець за плату передає орендареві земельну ділянку на обумовлений договором строк для господарського призначення.

Договір оренди укладається у письмовій формі й засвідчується нотаріально. Його невід'ємною частиною є план земельної ділянки.

Об'єктами оренди можуть бути земельні ділянки, що є власністю громадян та юридичних осіб, територіальних громад (комунальною власністю), держави.

Юридична особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у постійне користування із земель державної або комунальної власності, звертається з відповідним клопотанням до районної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій або сільської, селищної, міської рад.

До клопотання про відведення земельної ділянки додаються документи, що обґрунтовують її розмір, призначення та місце розташування.

342_____________________________________________

Відповідна районна державна адміністрація або сільська,

селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає

згоду на розроблення проекту відведення земельної ділянки.

Відмову в наданні земельної ділянки в користування або залишення

клопотання без розгляду може бути оскаржено в судовому порядку.